Проблеми опрацювання і передачі в Україну архівної україніки

Зважаючи на визнаний у міжнародній архівній практиці принцип поваги до цілісності фондів, як зазначено в "Професійних рекомендаціях" Міжнародної ради архівів (далі – МРА), слід вважати, що документи або справи з документами, які перебувають за кордоном і походять з України або мають зв'язок з нею, інкорпоровані до цілісних груп зарубіжних архівних документів, не можуть бути об'єктами вимог, і можна розраховувати лише на їх копії. Аналогічно державні документи або їх копії, через якісь обставини інкорпоровані до приватних паперів, за звичайних умов не можуть бути об'єктами вимог з боку державних архівів як частка державної документації.

Довготривала взаємна секретність та конспіративний характер взаємин між радянською владою та українськими й іншими емігрантськими громадами за кордоном значно загальмували процес дослідження архівної україніки. Протягом десятиліть холодної війни виховувалося шовіністське ставлення багатьох радянських архівних урядовців до зарубіжних архівних документів, пов'язаних з Україною. Перевезення їх з волі законних власників викликало в той час підозри українських емігрантів, і протягом тривалого часу виключало можливість укладення справедливих угод стосовно доступу та фотокопіювання. У деяких випадках групи українських емігрантів навіть боялися друкувати описи матеріалів, якими вони володіли, або надавати інформацію про них до публічних каталогів через острах перед тим, що радянська влада шукатиме й робитиме спроби захопити ці матеріали, як це траплялося протягом повоєнного десятиліття.

З визнанням України у світі як незалежної демократичної держави активізувалися процеси реституції[11] української архівної спадщини, що зберігається за межами України. Основні засади виявлення, реєстрації та впровадження в науковий обіг архівної інформації, що міститься в подібних документах, було вперше ви­значено Державною програмою «Книжкова та рукописна спадщина України: створення бібліографічного реєстру і системи збереження та загально­доступності» (1992), зокрема її підпрограмою «Ар­хівна та рукописна Україніка: Національна зве­дена система документальної інформації» (1991–1996). Однак упродовж терміну реалізації про­грами повноцінного інформаційного продукту щодо Архівної україніки не було створено.

У 1992 р. український уряд створив Національну комісію з питань повернення в Україну культурних цінностей при Кабінеті Міністрів (з 2001 р. – Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України), яка опікується питаннями реституції. Окремі українські архіви починають повертатися в Україну з Канади, Чехії, Німеччини, Росії та інших країн. Серед повернутих архівів, що мали статус переміщених, тобто, незаконно вивезених, – фото- і кінодокументи із збірки довоєнного Всеукраїнського центрального фотокіноархіву (повернуто з ФРН), Архів Товариства "Просвіта" (з Польщі), пергаментна грамота Петра І (з ФРН), архів ученого і громадського діяча Степана Сірополка (з Чехії).

Десятки архівних колекцій було передано в Україну як вияв доброї волі з боку власників. Це фрагменти приватних архівів Олександра Довженка (передано з Росії), Дмитра Дорошенка, Олега Ольжича і Олександра Олеся (зі Словаччини), письменника Уласа Самчука (з Канади), письменників Івана Багряного (з ФРН), Василя Барки (з США), архів Державницького центру УНР в екзилі (зі США), фрагменти повоєнного архіву Українського вільного університету (ФРН) та багато ін. Загалом упродовж 1990-2011 рр. в Україну було передано або повернуто 115 архівних зібрань.

Структура та діяльність Міжнародної ради архівів (ICA)

Міжнародна рада архівів (далі – МРА) – неурядова професійна організація, яка сприяє створенню, розвиткові та використанню світової архівної спадщини. Вона об’єднує близько 1500 членів у понад 195 країнах. Організація створена у червні 1948 р. Штаб-квартира МРА розташована у Парижі (Франція). Друковані органи МРА – часопис «Comma», інформаційний бюлетень «Flash».

Головне завдання МРА: налагодження, підтримка й зміцнення зв’язків між архівістами всіх країн, професійними організаціями та іншими публічними й приватними установами, діяльність яких спрямована на зберігання, організацію й обладнання архівів; всебічне сприяння збереженню, охороні й захисту від усіляких загроз документальної пам’яті людства, організації обміну інформацією між архівістами та їх співпраці, розвитку архівної освіти, поглибленому неупередженому вивченню архівної інформації з метою розкриття складу фондів і вдосконалення процедури доступу до архівів; координація в міжнародному плані діяльності з управління архівами; співпраця з профільними міжнародними інституціями, державними й недержавними органами.

З 1950 р. МРА збирає міжнародні конгреси архівів: до 1956 р. – через три роки, з 1956 р. – через чотири. 1-й Міжнародний конгрес архівів (21-22 серпня 1950 р., Париж) затвердив cтатут МРА. З 1954 р. з ініціативи Ш. Бребана з метою поглибленого професійного вивчення проблем архівної справи відбуваються міжнародні конференції Круглого столу архівів (CITRA). У 1990-х рр. запроваджено нову форму спілкування керівників архівних установ усієї Європи – щорічні європейські саміти архівістів, які сприяють зміцненню інтеграційних процесів у європейському архівному середовищі.

Вищий орган управління МРА – Генеральна Асамблея – збирається на сесії під час роботи конгресу для вирішення питань щодо керівництва і діяльності МРА та її структурних підрозділів, проводить вибори виконкому МРА, затверджує суму членських внесків тощо. У перервах між засіданнями асамблеї радою керує виконавчий комітет. Адміністративні функції від 1963 р. виконує секретаріат з постійним штатом, який сприяє підтримці відносин між членами МРА, займається питаннями співробітництва зі спорідненими установами та іншими міжнародними і міжурядовими організаціями, зокрема ЮНЕСКО, Радою Європи, Міжнародною федерацією бібліотечних асоціацій та установ, Міжнародним центром з дослідження збереження та реставрації культурних цінностей.

МРА має регіональні відділення в усіх частинах світу. Україна є членом МРА від 1956 р.

1964 р. до статуту МРА, згідно з рекомендаціями Вашингтонського конгресу з розвитку регіонального співробітництва архівістів, було внесено зміни, які сприяли створенню 13 регіональних організацій за межами Європи. Наприклад, «SARBICA» – союз країн Пд.-Сх. Азії; «ARBICA» – союз арабських країн; «CARBICA» – союз країн Карибського моря; «ALA» – союз країн Латинської Америки; «WARBICA» – союз країн Зх. Африки; «EURASICA» – союз країн Євразії, в т.ч. України.

У 1975 р. вперше у Києві відбулася 16-та Міжнародна конференція Круглого столу архівів. Завдяки українським ініціативам у структурах МРА з’явилися комітет з сигілографії[12] та проектна група з мистецьких та літературних архівів (нині перетворена на професійну секцію). Зростає представництво України в МРА: 1996-2000 рр. представник Головного архівного управління України (тепер – Державна архівна служба України) входив до складу Бюро з європейських програм і був заступником представника Європи та Пн. Америки у складі виконкому; за підсумками XIV Міжнародного конгресу архівів (Іспанія, 2000) працівники архівних установ України ввійшли до складу комітетів з архівного будівництва та обладнання, архівного законодавства, а також беруть активну участь у діяльності новостворених Європейського та Євразійського регіональних відділень.

ХІІІ сесія Генеральної Асамблеї Міжнародної ради архівів прийняла Кодекс етики архівістів (Пекін, 6 вересня 1996 р.),який покликаний встановити високі стандарти для професії архівіста. Він містить 10 основоположних принципів:

1. Архівісти повинні захищати цілісність архівних документів і тим самим гарантувати, що вони залишатимуться й надалі надійними свідками минулого.

2. Архівісти повинні здійснювати експертизу цінності, відбір архівних документів і роботу з ними в їх історичному, правовому й адміністративному контексті, з урахуванням принципу походження документів, зберігаючи й оприлюднюючи справжні взаємозв’язки між документами.

3. Архівісти повинні зберігати автентичність документів під час упорядкування, зберігання та користування.

4. Архівісти повинні забезпечувати постійну доступність і відкритість архівних документів.

5. Архівісти повинні документувати і вміти обґрунтувати свою діяльність з архівними документами.

6. Архівісти повинні сприяти максимально широкому доступу до архівних документів і забезпечувати неупереджене обслуговування всіх користувачів.

7. Архівісти повинні поважати інтереси як доступу, так і захисту таємниці приватного життя і діяти в межах відповідного законодавства.

8. Архівісти повинні використовувати висловлену їм довіру в загальних інтересах і уникати використання свого становища для нечесного задоволення своїх або чужих потреб.

9. Архівісти повинні удосконалювати свою професійну майстерність, систематично й постійно поглиблюючи свої архівні знання і оприлюднюючи результати своїх досліджень та досвід роботи.

10. Архівісти повинні сприяти забезпеченню збереження світової документальної спадщини у співпраці з представниками своєї та інших професій.

 

З усього викладеного у цьому розділі можна зробити висновок про те, що зарубіжна архівістика, при всій її різноманітності та специфіці з погляду архівних систем, принципів побудови архівних установ, управління та організації архівної справи, має ряд загальних тенденцій розвитку. Насамперед, це демократизація і децентралізація архівної галузі, скорочення обмежень щодо доступу до документальної інформації, зміцнення правових засад функціонування архівів, впровадження новітніх технологій опрацювання і зберігання документів, сучасних інформаційних систем. Із зарубіжними архівами пов'язаний величезний пласт документної інформації про Україну, її історію і культуру. Загалом архівна україніка є частиною духовного багатства українського народу, його історичної пам'яті. Вона містить численні залишки матеріальної і духовної культури, які, відповідно до міжнародних правових актів та угод, підлягають поверненню в Україну.