Загальноросійські політичні партії в Україні.

Загострення в Росії наприкінці XIX — на початку XX ст. класових суперечностей, вихід на політичну арену пролетаріату, піднесення селянської боротьби, активізація ліберального руху — все це сприяло консолідації суспільних сил та їх розмежуванню. На цій основі порівняно швидко й інтенсивно формувалися політичні партії, які відображали інтереси й ідеологію певних суспільних класів і соціальних верств.

Першою оформилася партія пролетаріату — Російська соціал-демократична робітнича партія.

РСДРП.

Створення РСДРП було проголошено на І з'їзді соціал-демократичних організацій у Мінську в 1898 р.

Після І з'їзду РСДРП «Союзи боротьби за визволення робітничого класу», в тому числі Київський і Катеринославський, стали комітетами РСДРП.

Велику роль у фактичному створенні революційної партії відіграла загальноросійська газета «Искра», яка почала виходити в 1900 р. в Лейпцігу. Посилення впливу «Искры» в соціал-демократичних організаціях створило умови для проведення з'їзду партії. II з'їзд РСДРП працював з 17 липня по 10 серпня 1903 р. спочатку в Брюсселі, а потім у Лондоні.

II з'їзд РСДРП прийняв програму. У програмі своїм найближчим політичним завданням РСДРП ставила повалення царського самодержавства і заміну його демократичною республікою, конституція якої забезпечувала б самодержавство народу, тобто зосередження всієї верховної влади в руках законодавчих зборів, що складені з представників народу і утворюють одну палату. Ставилися вимоги загального, рівного і прямого виборчого права, широкого місцевого самоврядування, недоторканості особи і житла, необмеженості свободи совісті, слова, друку, зборів, страйків і спілок, знищення станів і повної рівноправності громадян та ін.

У національній справі РСДРП відстоювала право на самовизначення за всіма націями, що входять до складу держави, а також право населення діставати освіту на рідній мові і право кожного громадянина висловлюватися рідною мовою на зборах, запровадження рідної мови нарівні з державною в усіх місцевих громадських і державних установах.

В інтересах робітничого класу ставилися вимоги 8-го-динного робочого дня, цілковитої заборони надурочних робіт, державного страхування робітників, встановлення належного санітарного нагляду в усіх підприємствах та ін.

З метою усунення залишків кріпосного права і в інтересах вільного розвитку класової боротьби на селі партія вимагала повернення викупних і оброчних платежів, скасування всіх законів, які обмежують селянина в розпорядженні землею, повернення селянам грошових сум, взятих у них у формі викупних і оброчних платежів, утворення селянських комітетів для повернення тих земель, які відрізані у селян при знищенні кріпосного права і служать в руках поміщиків знаряддям для їх закабаления, та ін.

Поряд з цим у програмі висунуті завдання повалення капіталізму, встановлення диктатури пролетаріату, побудови соціалістичного суспільства.

На II з'їзді відбувся розкол РСДРП на дві фракції: більшовиків і меншовиків. Причинами розколу були незгоди в організаційних питаннях.

Бунд.

Ще у вересні 1897 р. на своєму установчому з'їзді у Вільнюсі було засновано «Загальний єврейський робітничий союз у Литві, Польщі і Росії» Бунд. Бунд створився на основі просвітницьких гуртків і страйкових кас, які виникли на ґрунті економічної боротьби і їхні члени ставали на соціал-демократичні позиції. З'їзд обрав ЦК і редколегію центрального органу — «Арбетер штімме».

Бунд визнавав інтернаціональний принцип побудови революційної партії «недоцільним» і вважав необхідною побудову партії за національною ознакою, за принципом федералізму. Виходячи з цього, Бунд вимагав визнати його «федеративною частиною РСДРП», єдиним представником єврейських робітників у Росії. II з'їзд РСДРП не згодився з Бундом, і Бунд виявився поза її лавами. Бунд також визнавав ідею «культурно-національної автономії».

Оскільки в Україні була смуга осілості для євреїв, то уже в перші роки XX ст. тут, особливо в містечках Правобережжя, створилося й діяло немало бундівських організацій.

Есери.

Наприкінці 1901 — на початку 1902 рр. у Росії внаслідок об'єднання різних народницьких гуртків і груп створилася партія соціалістів-революціонерів (есерів), яка вважала себе виразником інтересів трудового народу. У 1901—1905 рр. вона нелегально видавала газету «Революционная Россия» і журнал «Вестник русской революции». Керівниками есерів були В. Чернов, Н. Авксентьев, Г. Гершуні, К. Брешко-Брешковська та ін.

Есери ставили за мету повалення царського самодержавства, встановлення республіки, демократизації суспільного й державного ладу, соціалізації землі.

Оскільки в Україні на початку XX ст., зокрема у 1902 р. в Полтавській і Харківській губерніях, були широкі селянські виступи проти поміщиків, есери мали сприятливий ґрунт для своєї праці. Через це уже в перші роки існування партія есерів мала немало прихильників в українському селі.