Російсько-японська війна 1904 - 1905 року

Експансія Росії на Далекому Сході зіштовхнулася з інтересами Японії, яка намагалася поширити свої володіння на Манчжурію, Корею. Росія побудувала залізницю через весь азійський простір аж до Владивостока, причому частина залізниці проходила через китайську територію, а в 1898 р. взяла від Китаю в оренду Порт-Артур, що довело остаточно до російсько-японської війни.

Коли заходи японців поладнати ту проблему мирним способом не увінчалися успіхом, 8 лютого 1904 р. вони несподівано вдарили на російську ескадру в Порт-Артурі, знищили її й розпочали вій­ну, яка тривала до вересня 1905 р. Росія не мала ані доволі війсь­ка на Далекому Сході, ані відповідних укріплень, не було органі­зоване й постачання, бо єдина залізнична лінія через Сибір не могла пропустити всього транспорту. Кораблями вона також не могла до­ставити військо й воєнний матеріал. Внаслідок того Росія понесла великі матеріальні втрати, головно в людях, що зовсім підірвало довір'я народу до уряду.

Важкі умови на фронті відбилися суттєво й на економічному стані суспільства Російської імперії. В парі з браком політичної сво­боди вони підсилювали революційний рух.

Царський наказ про поступове зрівняння селян у правах з ін­шими станами, про заведення державного забезпечення робітни­ків від нещасливих випадків, поширення прав земських і міських установ як також про перегляд законів про старообрядців та жидів видано 12 грудня 1904 р. Саме в цьому часі Рада Міністрів обмір­ковувала справу скасування Емського Указу.

У січні 1905 у р. Петербурзі вибух страйк. У неділю 9 січня 1905 р. лояльне до режиму робітництво влаштувало під проводом свого провідника свя­щеника Юрія Гапона велику, але мирну маніфестацію до царських палат з наміром вручити цареві петицію у справі поліпшення умов праці. Незважаючи на мирні заміри маніфестації, цар потрактував її як бунт і, коли вона наближалася до Зимового палацу, він нака­зав стріляти у маніфестантів. Так нещасливо закін­чилася мирна робітнича маніфестація, що ввійшла в історію Росії під назвою "кривава неділя".

Масакра мирних робітників викликала революційні виступи по цілій імперії, які спершу вилилися у загальний страйк залізнични­ків і промислових робітників. Бурхливі демонстрації звинувачува­ли московське самодержав'я в економічних негараздах, політичних переслідуваннях та невмілому веденні війни на Далекому Сході.

Під впливом революційних подій цар почав робити незначні уступки, але вони ще більше роз'юшували поневолені народи ім­перії, серед яких вперто продовжалася русифікаціна політика.

 

 

РУП, Спілуа, УСДРП

Першою із партій на Наддніпрянщині стала Українська революційна партія (РУП), створена 11 лютого 1900 р. на зборах студентських громад у Харкові. її засновниками були Д. Антонович, М. Русов, Л. Мацієвич, Б. Каменський та ін. Членами РУП стали переважно студенти Харківського та Київського університетів, гімназисти, семінаристи, учителі, службовці державних і земських установ та інші представники інтелігенції. Не будучи достатньо теоретично підготовленими, керівники (Д. Антонович) РУП звернулися до відомого харківського адвоката М. Міхновського з просьбою скласти програму партії.

19 лютого 1900 р. у Полтаві, а 26 лютого в Харкові на святкуванні шевченківських роковин Міхновський виступив з промовами, що лягли в основу брошури «Самостійна Україна», яка була видана наприкінці того ж 1900 р. у Львові і стала першим програмним документом Революційної української партії.

Будучи гостро публіцистичною, «Самостійна Україна» не була програмою у власному розумінні слова, вона була швидше політичним трактатом, декларацією, в якій автор, спираючись на Переяславський договір між Україною й Росією 1654 р., обґрунтував право українського народу на державну незалежність.

Визначаючи завдання партії, Міхновський головною метою ставив утворення незалежної, самостійної української держави.

На місцях РУП організовувала осередки, які називалися «вільними громадами». У грудні 1902 р. в Києві відбувся перший з'їзд РУП. З'їзд обрав Центральний комітет партії.

У Львові був створений «Закордонний комітет», який головним завданням мав організацію видання партійної літератури, що велося переважно в Галичині.

У своїй практичній діяльності РУП ставила своїм завданням піднесення політичної й національної свідомості селянства й робітництва, рівень його освіченості взагалі з цією метою розгортали активну видавничу діяльність. РУП видавала чотири газети — «Гасло», «Селянин», «Добра новина» і «Праця».

Але у газетах та брошурах і у виступах керівників РУГ не було сформульовано програмних положень партії, У програмній праці «Самостійна Україна» була лише загальна вимога незалежності України, інші соціально-економічні та політичні питання не були розроблені. Уже в першому номері газети «Гасло» за 1903 р. РУП фактично відмовилась від своєї програмної брошури «Самостійна Україна», вказавши. РУП почала пропагувати соціал-демократичні ідеї.

Вважаючи, що «вся маса нашого люду складається з селян-хліборобів», РУП головну увагу приділяла роботі на селі. На селах члени РУП розповсюджували газети й брошури, проводили бесіди, пропагували свої погляди, брали участь у виступах селян на Полтавщині й Харківщині, у страйках робітників на бурякових плантаціях Правобережжя в 1902 р. Були спроби організувати гуртки РУП і серед робітників, зокрема в Києві. Але в цілому серед міських робітників робота рупівців була дуже слабою.

У 1903 р. «вільні громади» (комітети) РУП у Києві, Харкові і Полтаві були розгромлені, членів ЦК заарештовано, робота партії ускладнилася. РУП дедалі більше переходила на марксистські позиції і в багатьох принципових питаннях зближалася з РСДРП. У 1904 р. ЦК РУП розробив проект програми партії, який пізніше став програмою УСДРП. У ньому РУП відмовилася від ідеї самостійності України. В проекті програми передбачалося перетворення Росії на демократичну республіку, а Україна мала стати автономною. Ставилися вимоги встановлення 8-годинного робочого дня, знищення викупних, оброчних платежів, конфіскації кабінетських, удільних, церковних і монастирських земель у власність місцевих самоуправ та ін.

Серед членів РУП наростали розходження, внаслідок чого серед них склалися дві групи. Одна — переважно члени «Закордонного комітету» у Львові М. Меленевський, Є. Голіцинський, О. Скоропис-Йолтуховський, П, Канівець, В. Мазуренко та ін. Ця група вважала, що не слід акцентувати увагу на національному питанні.

Друга група — більшість членів РУП, очолюваних М. Поршем, — вважала, що національна справа не може бути байдужою пролетаріатові, що партія мусить відстоювати вимоги самостійності, а сама РУП повинна мати повну організаційну самостійність як українська соціал-демократична партія, а зв'язки з РСДРП мають бути тільки федеративними.

У грудні 1904 р. у Львові зібрався II з'їзд РУП. Члени «Закордонного комітету» запропонували, об'єднатися з РСДРП, але більшість делегатів на чолі з М. Поршем не підтримали цієї пропозиції і відстоювали самостійність РУП як програмну вимогу. Тоді група делегатів, переважно членів «Закордонного комітету» (О. Скоропис-Йолтуховський, В. Мазуренко, М. Ткаченко, П. Канівець та ін.) залишила з'їзд і він, отже, не відбувся Ця група вийшла із РУП і створила «Українську соціал-демократичну спілку» («Спілку»).

Виділившись із РУП, «Спілка» у 1905 р. ввійшла до РСДРП як автономна частина меншовицької фракції.

Члени РУП, які залишилися після виходу з неї «Спілки», у грудні 1905 р. на своєму з'їзді перейменували РУП в «Українську соціал-демократичну робітничу партію» (УСДРП). її лідерами стали В. Винниченко, М. Порш, С Петлюра, М. Ткаченко, Л. Юркевич та ін.

У 1900 р., як і РУП, виникла у Львові Українська соціалістична партія (УСП), лідером якої став Б. Ярошевський. До її складу ввійшли «переважно українці польської культури», через що вона перебувала значною мірою під впливом Польської соціалістичної партії (ППС). УСП була невеликою інтелігентською групою. У 1903 р. УСП об'єдналася з РУП, але через короткий час вийшла з неї. УСП закликала до самостійності України.