Розділ 5.6. Класифікація складних речень, розділові

знаки в складних реченнях

 

Розділові знаки – один із засобів загальноприйнятої унормованої писемної мови, вони допомагають передавати на письмі речення, їх сполучення та різновиди структур.

Речення з двох або кількох простих речень, об’єднаних змістом, інтонаційно і граматично, називається складним.

Складні речення поділяються на складносурядні і складнопідрядні.

Речення, які складаються з двох або кількох простих речень, рівноправних за смислом і зв’язаних сполучниками сурядності, називаються складносурядними.

Приклад: Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть, колосом шумлять. (А.Малишко).

У складносурядному реченні ставляться такі розділові знаки:

а) кома – між простими реченнями, що входять до складносурядного, перед сполучниками: і, та, а, але, проте, однак, зате, або, чи-чи, то-то тощо.

б) крапка з комою - у складносурядних реченнях перед єднальними і зрідка протиставними сполучниками: а, та, якщо прості речення далекі за змістом, або вже мають розділові знаки. річка широка та глибока, а вода синя та чиста; і котиться вона, виблискуючи та танцюючи.

в) тире - в складносурядних реченнях перед сполучниками і, та (в значенні і), якщо між ними причинно-наслідковий зв’язок або йдеться про швидку зміну подій.

Приклад: Дмухнув вітер понад ставом – і сліду не стало. (Т. Шевченко).

Кома не ставиться між 2 сурядними реченнями, з’єднаними неповторюваним сполучником і, та (в значенні і), чи, або, якщо вони мають спільний член речення.

Приклад: Зрідка пробіжить заєць або спиниться вовк. Складні речення, в яких одне з простих речень за смислом підпорядковане іншому і пов’язане з ним сполучником підрядності або сполучним словом, називається складнопідрядним.

Підрядне речення в складнопідрядному на письмі відокремлюється від головного комою, якщо воно стоїть перед головним або після головного речення. Якщо в середині – комами з обох боків.

При складних сполучниках тому що, через те що, для того щоб, після того як, замість того щоб, так що, незважаючи на те що, внаслідок того що кома ставиться один раз (або перед усім складним сполучником, або перед сполучниками що, щоб, як, залежно від інтонації).

Приклад: Там вони й сіли, так що стадіон був перед ними мов на долоні. (М Нечай).

Косарі затягнули пісню так, що аж луна пішла гаєм. (Нечуй-Левицький).

 

 

Частина 6. Документи з господарської діяльності.

 

План

 

Розділ 6.1. Договір, види договорів.

Розділ 6.2. Трудова угода.

Розділ 6.3. Терміни та їх місце в діловому мовленні.

Розділ 6.4. Професійна лексика.

Розділ 6.5. Книжні й іншомовні слова в документах.

Розділ 6.6. Займенник, відмінювання займенників.

Розділ 6.1. Договір, види договорів.

Договір – це письмова угода двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення господарських взаємовідносин. Договір може бути укладений між приватними особами і організацією та між організаціями.

Цивільний кодекс передбачає такі договори: поставки, купівлі-продажу, закупівлі, с/г продукції, позики, наймання житлового приміщення, підряду.

Відповідно до нормативних актів договір повинен мати такі реквізити:

1. Назву документа.

2. Заголовок.

3. Зазначення місця укладання й дати.

4. Вступну частину (точні й повні назви сторін, їх представників(прізвище, ім’я по батькові), повноваження, на підставі яких вони діють).

5. Текст(зміст) договору; який містить:

- термін виконання договору;

- кількісні та якісні показники;

- вартість робіт (продукції) і загальну суму;

- порядок виконання робіт;

- порядок розрахунків між сторонами;

- відповідальність сторін;

- порядок і місце розв’язання суперечок;

- форс-мажорні обставини;

6. Відомості сторін: юридичні адреси установ або паспортні дані осіб.

7. Підпис сторін.

8. Печатка однієї або всіх сторін, які укладають договір.

Договір вважають укладеним тоді, коли сторони дійшли згоди з усіх пунктів і відповідно оформили його письмово.

 

 

Розділ 6.2. Трудова угода.

Трудова угода укладається між організацією й людиною, яка не працює в цій організації. Коли в організації чи в установі бракує фахівців з певної галузі, вона залучає для виконання деяких видів робіт працівників з інших установ.

Трудова угода містить такі реквізити:

1. Назва документа.

2. Дата і місце його складання.

3. Перелік сторін, що уклали угоду.

4. Зміст угоди із зазначенням обов’язків виконавця і замовника.

5. Юридичні адреси сторін.

6. Підписи сторін.

7. Печатку підприємства або організації.

Трудова угода складається у кількох примірниках, один – виконавцеві, інші зберігаються у справах організації – замовника.

 

Зразок

"ЗАТВЕРДЖУЮ"

Ректор Української академії

зовнішньої торгівлі

Покрещук Олександр Олексійович

"__"_________200 р.

ТРУДОВА УГОДА

м. Київ "__"__________200 р.

Українська академія зовнішньої торгівлі в особі ________________

__________________________________________________з одного боку, та громадянина

_______________________________________________________________________________

який проживає __________________________________________________________________

паспорт серія_______________№___________________________________________________

виданий________________________________________________________________________

освіта, вчене звання та ступінь_____________________________________________________

_______________________________________________________________________________

з іншого боку, уклали наступну угоду

гр._____________________________________________________________________________

зобов'язується створити навчально-методичний комплекс дисципліни (НМКД)

_______________________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________

Українська академія зовнішньої торгівлі зобов'язується

Оплатити гр_____________________________________________________________________

за

______________________________________________________________________________

______________________________________________________________________________

______________________________________________________________________________

______________________________________________________________________________

всього__________________________________________________________________________

Адреса сторін: Українська академія зовнішньої торгівлі

м. Київ-42, вул. Чигоріна, 57-а

гр._____________________________________________________________________

 

 

Розділ 6.3. Терміни та їх місце в діловому мовленні.

 

Слова та словосполучення, що означають або пояснюють предмети, явища, дію тощо у специфічній науковій, публіцистичній чи діловій сфері, називаються термінами. Терміни мають точне, конкретне значення й тому позбавлені суб’єктивно оцінюючих відтінків.

Діловому стилю притаманна термінологія, яка утворюється із активної лексики (діловодство, справочинство); запозичується з інших мов (бланк, бюджет); утворюються за допомогою власних слів та частин іншомовних або із запозичених складників (фотокамера, фототелеграф) тощо.

В основному значення термінів зафіксовані у держстандарті, спец словниках, довідниках. Ось чому вони повинні вживатися лише в зафіксованому значенні. Нестандартні терміни в довідниках не бажані, бо вони утруднюють складання та функціонування ділових паперів.

Кожна вузька галузь науки має свої терміни: медичні, технологічні, педагогічні і т. д. Проте деякі терміни мають кілька значень, особливо в діловодстві.

Бажано уникати використання застарілих (архаїчних) термінів, тому що це ускладнює розуміння змісту документа. Отже, терміни кожної сфери науки потребують особливої уваги, постійної роботи зі словниками й довідниками.

 

Розділ 6.4. Професійна лексика.

Професіоналізми виникають, коли та чи інша спеціальність або фах, вид занять не мають розвиненої термінології (мова мисливців, рибалок тощо). Друга група професіоналізмів – це загальнозрозумілі слова, які, проте, не є літературними.

До професіоналізмів належать слова, вжиті в особливому, специфічному значенні із якоїсь профсфери.

У межах одного колективу чи однієї спеціальності може народжуватися безліч нових професіоналізмів. Нові слова виникають за рахунок словоскладання нових префіксів та суфіксів. Що вища мовна культура, то менше буде можливостей для появи професіоналізмів, особливо в діловому мовленні. Недоречно вживати слова, які являються застарілими. Проте в мові документів законодавчого характеру трапляються такі, які в літературній мові вважаються застарілими, а в юридичних документах належать до активної лексики.

Застарілі слова в офіційних документах іноді вживаються з певною стилістичною метою. Надаючи мові певної урочистості.

 

Розділ 6.5. Книжні й іншомовні слова в документах.

 

Усі слова, що трапляються в писемному мовленні, зокрема в ділових паперах, називаються книжними. Вони не належать до певних функціональних стилів чи сфер. Це лексика наукових та публіцистичних праць, статей, вона виражає загальнонаукові поняття й уживаються в широкому значенні. Приклад: історія, політика, економія тощо.

Значне місце відведено словам з абстрактним значенням на –ання, -ення, -іння, -ство, -цтво: функціонування, примирення, сумісництво, товариство та ін.

Документи – наочний приклад переваги книжних слів над розмовними завдяки своїй однозначності й точності.

Слід бути обережними й уважними підчас використання у діловому мовленні іншомовних слів. Іншомовні слова, які ввійшли до словника міжнаціонального спілкування, тоді їх можна використовувати в певних ділових паперах, що стосуються угоди чи міжнародних проблем.

Щоб правильно вжити іншомовні слова, варто керуватися такими правилами:

а) не ставити в текст іншомовні слова, коли є відповідники в українській мові;

б) вживання іншомовних слів в діловодстві допустиме лише в тому значенні, в якому воно зафіксоване в словниках;

в) не рекомендується користуватися в одному й і тому ж документі іншомовним словом і його українським відповідником.

Бажано користуватися в таких випадках національною мовою, що значною мірою полегшить ведення справочинства.

 

Розділ 6.6. Займенник, відмінювання займенників.

Займенник – це особлива частина мови, яка вказує на предмети, ознаки, кількість, але не називає їх. Конкретне лексичне значення займенники набувають контекстуально, якщо співвідносяться з іменниками, прикметниками, числівниками.

Кількісні й порядкові: скільки? котрий?

Особові: я, ти, ми, ви.

Особово-вказівні: він, вона, воно, вони.

Вказівні: цей(-ий), оцей, той, такий, стільки.

Зворотні: себе.

Присвійні: мій, твій, свій, наш, ваш, їхній, його, її.

Означальні: весь, всякий. Кожний, інший, жодний, сам, самий.

Питальні: хто, що, який, чий, скільки, котрий.

Відносні: ті ж, те.

Заперечні: ніхто, ніщо, нічий та ін.

Неозначені: частки будь, не-будь, казна, хтозна, аби, де, ось.