Специфіка соціального управління та його взаємозв’язок з бухгалтерським обліком

Соціальне управління являє собою лише один із видів управлінської діяльності. Не можна, наприклад, питання регулювання виробничою діяльністю або управління в політичній сфері розглядати як соціальне управління. Все коло явищ, відносин і процесів, що існують суспільстві і зазнають на собі цілеспрямованого впливу, підлягають загалом суспільному управлінню. Щоб забезпечити ефективність управлінської діяльності, необхідно чітко розуміти специфіку різних її видів і напрямів, адже всі вони складаються з різних дій, функцій, мають різні принципи, використовують різні засоби і методи

За допомогою методів соціального управління розв’язуються завдання ефективного використання трудових ресурсів, зміцнення трудової дисципліни, ліквідації плинності кадрів, підвищення кваліфікації та професійного рівня працівників, поліпшення умов їх праці, ліквідація професійних захворювань і виробничого травматизму, задоволення потреб фізичного та духовного розвитку.

Під соціальним управлінням розуміють цілеспрямований вплив на соціальні відносини, структури й процеси. Крім того, соціальне управління притаманне всім без винятку сферам людської діяльності, воно наче проймає їх, забезпечує розробку й застосування способів, методів і форм здійснення намічених змін. Соціальні проблеми у вирішенні багатьох заходів мають неабияке значення: соціальні чинники, ціннісні орієнтації й настанови, симпатії й антипатії впливають на темпи і якість багатьох не соціальних, а часто технологічних, економічних, правових та інших процесів.

Управління соціально-економічним розвитком - це одна з форм суспільного управління, що пов'язана зі здійсненням господарчо-організаторської функції. Управління має завжди соціальну спрямованість, незважаючи на те, що, скільки і як виробляють заводи. Соціальна спрямованість економічного розвитку - це, по-перше, управління первинними виробничими організаціями, в тому числі комерційними підприємствами, акціонерними товариствами, біржами, сумісними підприємствами, вільними економічними зонами тощо. По-друге, управлінські функції зосереджуються на вирішенні соціальних проблем праці. Тут проявляється вплив на умови трудової діяльності, зміст праці, спрямованість її інтелектуального розвитку.

Операції, які складають соціально відповідальну діяльність, присутні у кожній з видів діяльності, визначених з метою бухгалтерського відображення, та повинні становити основу будь-якої діяльності суб’єкта господарювання. Проте, як видно з визначення, соціально відповідальна діяльність є не лише економічною (спрямованою на досягнення економічних результатів), а й соціальною (орієнтованою на досягнення соціальних результатів). Таким чином, соціально відповідальна діяльність є складовою господарської діяльності суб’єкта господарювання.

Виходячи з визначення, всіх осіб, задіяних у реалізації концепції соціально відповідального бізнесу, можна поділити на дві великі групи:

1) суб’єкти, що забезпечують соціально відповідальну діяльність – власники та менеджери;

2) суб’єкти, на яких чинить вплив соціально відповідальна діяльність – працівники, контрагенти, місцева громада та суспільні інститути, держава.

Суб’єкти, що забезпечують соціально відповідальну діяльність підприємства, одночасно є суб’єктами організації бухгалтерського обліку соціально відповідальної діяльності.

Залежно від того, інтереси яких груп заінтересованих осіб задовольняються у результаті впровадження окремих заходів, виділено об’єкти бухгалтерського обліку соціально відповідальної діяльності:

1) групи операцій, що забезпечують внутрішню соціально відповідальну діяльність (заходи, спрямовані на задоволення інтересів власників (в т.ч. акціонерів), менеджерів та працівників підприємства);

2) групи операцій, що забезпечують зовнішню соціально відповідальну діяльність (заходи, спрямовані на задоволення інтересів контрагентів, інвесторів, держави, місцевої громади та суспільних інститутів).

Основним завданням, яке повинно бути виконане у результаті впровадження концепції соціальної відповідальності бізнесу, є створення дієвої системи взаємодії різних груп заінтересованих у діяльності осіб та формування на її основі соціальної політики суб’єктів господарювання, що передбачатиме підвищення рівня їх соціальної активності, у тому числі заходи щодо розв’язання соціальних проблем у регіоні.

Для прийняття рішення про реалізацією тієї чи іншої соціальної програми керівництву суб’єкта господарювання необхідна інформація про:

– потреби всіх груп зацікавлених осіб;

– фінансові результати діяльності підприємства;

– наявні фінансові, матеріальні, інтелектуальні ресурси.

 

Зміна підходу до цілей господарювання призвела до того, що одержання прибутку та постійне прагнення до його збільшення перестає бути єдиною метою господарювання. Рівнозначним стає завдання досягнення соціальної мети. Між тим, ці два напрями постійно вступають між собою в конфлікт. Узгодження цих цілей можна досягти за умови поєднання принципів ринкової економіки та соціальної направленості, яка втілена в концепції соціально орієнтованої економіки (рис. 8.1) Взаємопроникнення ринкових та державних починань з метою підтримки балансу між ринковою ефективністю та соціальною справедливістю, що забезпечує життєво важливі інтереси підприємців, найманих працівників, інших верств та держави.

 

я

Рис. 9.1. Основні засади соціально-орієнтованої ринкової економіки

 

Основним джерелом отримання такої інформації є система бухгалтерського обліку (наприклад, у результаті складання внутрішніх звітів за кожним напрямом та порівнянням їх з показниками фінансової звітності).

Не існує однозначної думки щодо загальної назви звітів про різні аспекти соціальної відповідальності бізнесу. У світовій та вітчизняній практиці використовуються такі дефініції, як

- "соціальний звіт" (Social reporting),

- "звіт із корпоративної соціальної відповідальності" (Corporate Social Responsibility Reporting),

- "звіт із корпоративної відповідальності" (Corporate Responsibility Report),

- "звіт із прогресу" (Progress Report),

- "звіт зі сталого розвитку" (Sustainable Development Reporting) та ін.

Названі форми звітів характеризуються

• спільною метою – надати інформацію про результати діяльності підприємства у соціальній сфері, вплив на навколишнє середовище та ін.;

• наявністю, переважно, не фінансової інформації, а даних про якісні та кількісні аспекти соціально-економічної діяльності;

• певними відмінностями, які пов’язані з висвітленням тих чи інших сфер соціальної діяльності підприємств, організацій та установ.

Найбільш поширені такі нефінансові звіти:

• звіт із прогресу (про виконання принципів Глобального Договору ООН), який складається лише підприємствами – членами Глобального Договору ООН, у звіті відображається стан виконання принципів соціальної відповідальності та плани на майбутнє (не проходить аудит);

• звіт за GRI-стандартом (звіт зі сталого розвитку), що містить чіткі індикатори щодо діяльності компанії (можливий аудит);

• звіт за стандартом АА1000, заснований на діалозі із стейкхолдерами, структурно відповідає їх інформаційним запитам (можливий аудит).

За рівнем інтеграції можна виокремити два підходи до складання нефінансових звітів:

- у вигляді окремого документа, що описує діяльність підприємства в соціальній та екологічній сферах;

- у вигляді тематичного розділу річної звітності підприємства.

Необхідною умовою формування сучасного механізму управління і підвищення його ефективності є розвиток концепції соціальної відповідальності бізнесу, складовою якої є розроблення та складання соціального звіту.

Всесвітня бізнес-рада зі сталого розвитку (WBCSD) називає соціальною звітністю добровільну презентацію інформації про соціальну, економічну та екологічну результативність компанії, яка стандартизує цю інформацію відповідно до однієї з систем показників результативності та надає її в публічному доступі всім зацікавленим сторонам.

Д. Кроутер визначає соціальний облік як підхід до звітної діяльності фірми, яка підкреслює необхідність виявлення соціально відповідальної поведінки перед тими компаніями, перед якими ця компанія несе відповідальність за свої соціальні показники і здійснення відповідних заходів в звітних діях.

При підготовці соціальних звітів використовуються певні показники, принципи і правила складання звітів, викладені в міжнародних стандартах складання звітів. Міжнародні стандарти розкриття нефінансової інформації – це методологія упровадження принципів соціальної відповідальності в практику ухвалення управлінських рішень. Їх мета – підвищення якості інформаційного супроводу діяльності підприємства, підвищення ефективності управління і, як наслідок, поліпшення показників діяльності. Міжнародні стандарти обираються в залежності від потреб та особливостей основної діяльності підприємства.

Для оцінки ефективності реалізації соціальної відповідальності бізнесу необхідно визначити показники за якими може здійснюватись моніторинг і контроль соціального захисту працівників та сприяння соціальному національному розвитку загалом.

Практична реалізація заходів соціального забезпечення на підприємстві передбачає виконання показників соціального пакета (СП) – сукупності усіх соціальних пільг, гарантій та виплат, які надаються чи повинні надаватись працівникам і містять комплекс зобов’язань, які бере на себе роботодавець щодо трудового колективу.

Виходячи з наявної статистика соціальний пакет в США становить 40-50% базової заробітної плати. Обов’язковим для більшості американських і європейських компаній э два типи соціальних програм – медичного та пенсійного страхування. Їх виконання призвело до того, що витрати компаній на соціальні виплати збільшились у двоє. Витрати соціального характеру. В межах норм облікуються відповідно до ПСБО 16 «Витрати» на рахунках витрат. Не зовсім врегульовано питання обліку понаднормових витрат.