Моделі держави загального добробуту.

ШВЕДСЬКА МОДЕЛЬ СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ ДОБРОБУТУ

Швеція виділяється серед інших країн високими економічними та соціальними досягненнями. За обсягом соціальних послуг ця країна займає одне з перших місць у світі. За рівнем життя вона випереджає майже всі держави світу. У зв'язку зі становленням Швеції як одного з найбільш розвинених у соціально-економічному відношенні держав, виник термін "шведська модель".

Політичні передумови

Шведська концепція соціал-демократичної держави загального добробуту була створена без якогось науково-теоретичного підгрунтя, а лише на основі прагматичного, крок за кроком, розвитку соціальної політики протягом останнього сторіччя.

Починаючи з 30-х років поступово запроваджувались такі елементи соціального захисту, як гарантовані державою мінімуми соціального забезпечення, оплату за результатами праці, боротьбу з безробіттям, захист від основних видів соціальних ризиків та ін. Поворотним у цій діяльності був 1969 р., коли партія ухвалила політичний документ, що закликав до соціальної рівності.

Диференціація в заробітній платі, бідність, безробіття і дискримінація жінок розглядались як проблеми, до вирішення яких треба взятися енергійніше. Ці положення реалізувалися в політичних рішеннях 70-х років, серед яких найпомітнішим було запровадження прибуткового податку з дуже високим ступенем прогресивності. У кінцевому підсумку це призвело до розширення соціальних служб і збільшення чисельності кадрів системи соціального захисту й досить скромних успіхів у вирівнюванні соціально-економічного статусу громадян.

Фінансування соціальної сфери

Не дивно, що Швеція опинилася серед країн, які мали найбільші державні видатки на соціальну сферу. Вони могли забезпечуватися лише коштом дуже високого оподаткування підприємств і громадян порівняно з іншими західними країнами. Наприкінці 80-х років кваліфікований робітник у промисловості із середньою заробітною платою сплачував місцевих і державних податків близько 40 % загального доходу. Роботодавці відраховували 43 % фонду заробітної плати до фондів соціального захисту. Отже, Швеція фінансувала свою систему соціального захисту переважно з центрального та місцевих бюджетів і відрахувань від заробітної плати.

Перерозподіл доходів

Як зазначалося, основною метою соціальної політики було подолання нерівності в соціально-економічному статусі через перерозподіл доходів. Соціальні виплати становили надзвичайно високу частку в сукупному доході шведських сімей (у 1980 р. — 29,2 % порівняно з 16,5 % у ФРН і лише 8,0 % у США). Такий рівень виплат забезпечувався податком у розмірі 28,5 % сукупного доходу (який поряд із заробітком включав державні та приватні трансферти і дохід від власності), у той час як у згаданих державах він становив 13-17 %. Як наслідок 20 і 40 % населення Швеції з найнижчими доходами мали значно вищу частку сукупного доходу усього населення, ніж у порівнюваних країнах, тоді як 20 % населення з найвищими доходами мали значно меншу частку. Найвищі соціальні прошарки мали змогу підтримувати високий життєвий рівень завдяки високій порівняно з іншими зайнятості жінок. Вони також значною мірою користувалися податковими пільгами, пільгами щодо оплати житла тощо.

Соціальна допомога

Адресною соціальною допомогою керують відділи соціального обслуговування при місцевих органах влади. Розміри допомоги визначаються на місці, а вона часто є лише складовою комплексної допомоги особі чи сім'ї. Донедавна більшість тих, хто звертався по допомогу, становили літні люди чи бідні сім'ї з дітьми, проте у 80-ті роки ними стали переважно одинокі, молоді й часто бездітні люди. Рівень бідності серед бездітних сімей, які складаються з осіб працездатного віку, становить 7 %, що є найвищим показником серед порівнюваних країн. Серед причин, що змусили людей звернутися по допомогу, соціальні працівники називають безробіття, соматичні та психічні захворювання, алкоголізм і наркотичну залежність. У 80-ті роки основною проблемою був пошук рівноваги, з одного боку, між намаганням відохотити людей звертатися по допомогу, розвинути в них прагнення самотужки розв'язувати свої проблеми, а з іншого — більш ліберальними, благодійними поглядами, згідно з якими людям не можна відмовляти в засобах існування.

Нині функція системи соціальної допомоги в Швеції — і дисциплінувати, і підтримувати найбідніших (молодих людей, викинутих на узбіччя суспільного життя, старших людей, які протягом тривалого терміну не мають роботи, етнічні меншини та інших, хто опинився поза державною системою підтримки доходів).

Становище жінок

Частка жінок у робочій силі Швеції — одна з найвищих серед країн ОЕСР — становить 48 %. Нині 79,4 % жінок працездатного віку економічно активні, що наближається до рівня економічної активності чоловіків. Відношення жіночого середнього заробітку до чоловічого у повоєнні роки поступово зростало і досягло 80,5 %. Проте з урахуванням неповної зайнятості жінок у порівняних з чоловічими професіями тижневий заробіток жінок становить 70 % чоловічого заробітку. Порівняти рівні безробіття серед чоловіків і жінок дуже важко через поширеність прихованого жіночого безробіття, проте спеціальні обстеження свідчать про те, що жіноче безробіття значно вище за чоловіче. Нарешті, важливою рисою становища жінок у Швеції є вертикальна та горизонтальна професійна сегрегація, яка нагадує ту, що існує в інших країнах: 89 % секретарів, 94 % обслуги по догляду за хворими і немічними, 78 % продавців і 90 % прибиральників жінки. Однак порівняно з іншими країнами серед некваліфікованих робітників підприємств приватного сектора жінок менше, тоді як у державному секторі вони подекуди навіть мають перевагу. Протягом останніх двох десятиріч статус працюючої жінки підвищився — від малопрестижних професій у приватному секторі промисловості до більш шанованої й краще оплачуваної роботи на державній службі. Понад половини жінок працюють за типово жіночими професіями, і дуже небагато з них наважилися порушити чоловічу монополію.

Шведська система дуже щедра щодо надання різних оплачуваних відпусток (по хворобі, для відпочинку, по догляду за дитиною), і жінки використовують можливість взяти відпустку в два-три рази частіше, ніж чоловіки. Кожного дня 20 % жінок перебувають у тій чи іншій відпустці, а в державному секторі — до 30 %. Для матерів з дітьми молодше трьох років цей показник сягає 47,5 %, тобто у чотири рази більше, ніж у середньому по країні.

Сімейна політика

Шведська соціальна політика добре відома відносним лібералізмом щодо таких ключових питань сімейної політики, як незаконно-народжені діти (це юридичне поняття було скасовано в 1917 р.), розлучення (ліберальну реформу було здійснено в 1920 р.), гомосексуалізму (його було декриміналізовано в 1944 р.) і сексуальної просвіти (обов'язковий шкільний предмет з питань статевих відносин і контролю над народжуваністю було запроваджено в 1956 р.).

У Швеції історично склалися також ліберальне ставлення й щедра підтримка самотніх матерів та їхніх дітей і відносно толерантне ставлення до спільного проживання без реєстрації шлюбу. Порівняно з іншими країнами Заходу у Швеції прихильники патріархальних поглядів на шлюб і сім'ю як на майже священну приватну інституцію мали набагато менший вплив. У 80-х роках понад 35 % шведських дітей були народжені в незареєстрованих шлюбах, 30 % сімей з неповнолітніми дітьми становили сім'ї з одним з батьків (90 % з них — одинокі матері) і в середньому з двох шлюбів один закінчувався розлученням. Шведська сімейна політика засвоїла також дещо з інших ідеологічних принципів. Вона заохочує контроль над народжуваністю як засіб боротьби з бідністю, що зазвичай асоціюється з великими сім'ями.

Матеріальна допомога сім'ї використовувалася не просто для того, щоб підтримати бідні сім'ї або сім'ї робітників. її метою було також пом'якшити соціальну нерівність, особливо серед дітей. Діти розглядались як цінний капітал, який забезпечуватиме нації її майбутнє. У межах цієї політики було запроваджено безплатну медичну допомогу по вагітності й пологах у державних лікарнях, спеціальні житлові програми для багатодітних сімей, знижки квартплати залежно від кількості дітей, податкові пільги сім'ям з дітьми, позики молодятам, гарантована підтримка одиноких матерів і гарантії зайнятості матерів.

У 60-ті роки у Швеції широко розгорнувся феміністський рух, який підтримало суспільство. Наслідком цього було прийняття ліберального закону про аборти, тривала відпустка по догляду за дитиною і розширення мережі дошкільних дитячих закладів. У 1971 р. було прийнято закон, згідно з яким заробітки чоловіка й дружини оподатковувались окремо, що сприяло гнучкості жіночої зайнятості.

Охорона здоров'я

Швеція на відміну від інших країн не має загальнонаціональної системи охорони здоров'я. Більшість її установ і фінанси цієї сфери підпорядковані виборним місцевим владам — радам провінцій. Обслуговування пацієнтів у поліклініках і робота лікарів загального профілю фінансуються регіональними напівавтономними фондами медичного страхування.

Держава фінансує будівництво нових лікарень і підготовку лікарів. На відміну від інших країн у Швеції перевага надається лікуванню в лікарнях перед амбулаторним.

Усі жителі країни мають право на лікування в лікарні, на дому і на первинну медичну допомогу. Проте за візит до лікаря, виписування рецепта та стоматологічну допомогу пацієнт повинен сплатити невелику суму з власної кишені. Тривале перебування в лікарні також коштує певної, хоча може й символічної, щоденної плати. Шведська система охорони здоров'я є прикладом державного медичного страхування, тому що право на отримання медичної допомоги не базується на страхових внесках і 90 % коштів надходить з місцевих і державного бюджетів. У 1984 р. державна частка видатків на охорону здоров'я становила 91,4 % загальної кількості видатків у цій сфері.

Здоров'я населення Швеції, безперечно, є одним з найкращих у світі. Дитяча смертність постійно перебуває серед найнижчих на Заході (у 1985 р. вона становила 6,8 на 1000 живих народжень); тривалість життя тут також одна з найвищих. За цими показниками Швецію можна порівняти лише із Швейцарією. Проте незважаючи на загалом високі показники здоров'я всередині шведського суспільства спостерігається диференціація за станом здоров'я соціальних груп: існує обернена залежність між рівнем освіти й рівнем смертності; найгірше здоров'я мають низькокваліфіковані та малооплачувані робітники, іммігранти, безробітні протягом тривалого часу, одинокі люди, розлучені чоловіки й діти батьків, які малозабезпечені або мають проблеми із психікою.

На сучасному етапі поширюється рух за надання пріоритетності первинній медичній допомозі та профілактичним заходам, спрямованим на найуразливіші групи. Це зумовить зрушення від відповідальності індивіда за своє здоров'я до колективної відповідальності трудового колективу й суспільства за забезпечення інформованості всіх груп населення щодо своїх можливостей збереження і зміцнення здоров'я.