Форми і заходи захисту соціально вразливих категорій.

Соціально вразливими верствами населення, в широкому розумінні, є представники вразливих/пригнічених верств населення, а саме: індивіди або соціальні групи, що мають більшу, ніж інші, ймовірність зазнати негативних впливів соціальних, екологічних факторів або дістати хвороби.

Синонімом цього поняття є «групи ризику», які є об’єктом постійної уваги представників соціальних служб. Вони є потенційними клієнтами відділів соціальної роботи за місцем їх проживання. Тому такими клієнтами працівників соціальних служб є різні за віком люди (від немовлят до престарілих) і представники різних рас, етнічних груп, соціоекономічних рівнів, релігій.

Серед них можна виділити такі категорії:

v бездомні;

v родини, в яких є проблеми дитячої занедбаності, сексуальних фізичних зловживань стосовно дитини або одного з партнерів;

v подружні пари, які мають серйозні подружні конфлікти;

v родини, в яких дитину виховує лише один із батьків та в яких мають місце серйозні конфлікти;

v ВІЛ-інфіковані люди та їхні родини;

v особи, які мають низькі доходи через безробіття, відсутність годувальника, фізичні вади, низький рівень професійної підготовки тощо;

v особи, які порушили закон і були за це покарані;

v вагітні дівчата-підлітки;

v гомосексуалісти/лесбіянки, які маютьособисті або сімейні проблеми;

v особи, які мають соматичні (тілесні) чи психічні захворювання або інвалідність;

v залежні від алкоголю, наркотиків та їхні родини;

v іммігранти та меншини, що мають недостатні ресурси та можливості або ті, хто став жертвою расизму, сектизму або інших форм дискримінації;

v особи із затримками розвитку (інваліди розвитку) та їхні родини;

v особи похилого віку, які не можуть адекватно функціонувати;

v мігранти та біженці, які мають недостатні необхідні ресурси;

v діти, які мають проблеми, пов’язані з навчанням в школі, та їхні родини;

v особи, які перебувають у стресовому стані, пов’язаному з травмуючими подіями (вихід на пенсію, смерть близької людини тощо), а також діти, які залишили сім’ю — бездомні.

Очевидно, що не всі наведені категорії однаковою мірою охоплені соціальним захистом. Не завжди ми можемо констатувати, що в Україні надаються необхідні послуги всім цим категоріям клієнтів. Соціальну роботу серед них здійснюють як державні, так і громадські організації, а також церковні громади.

Спинимось на захисті тих груп населення і тих категорій громадян, які на рівних умовах не можуть конкурувати передусім на ринку праці, в тому числі:

Ø молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової (альтернативної (невійськової)) служби і якій надається перше робоче місце;

Ø діти сироти, які залишилися без піклування батьків, а також особи, котрим виповнилося п’ятнадцять років і які (за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює) можуть, як виняток, прийматись на роботу;

Ø жінки, які мають дітей віком до шести років;

Ø одинокі матері, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей інвалідів;

Ø багатодітні сім’ї;

Ø неповні сім’ї та сім’ї з дітьми;

Ø інваліди;

Ø особи передпенсійного віку тощо.

Диференційований підхід до різних соціально-демографічних груп населення у виборі форм та заходів соціального захисту означає, що, з одного боку, економічні, правові та соціальні гарантії охоплюють усіх без винятку громадян, а з іншого — необхідний диференційований підхід до різних прошарків і груп населення при виборі цілей, форм, методів і джерел фінансування механізмів соціального захисту залежно від ступеня економічної самостійності людини, рівня її працездатності і способів одержання доходів.

Економічна відповідальність за реалізацію основних гарантій розподіляється між державою, підприємствами, громадянами. У процесі роздержавлення, приватизації соціальна гарантія при диференційованому підході визначається на підставі соціальних нормативів, найважливіші з них це:

― рівень прожиткового мінімуму;

― мінімальний розмір заробітної плати;

― мінімальний розмір пенсії;

― мінімальний розмір соціальної допомоги.

Диференційований підхід включає також:

Ø соціальну допомогу непрацездатним;

Ø підтримку рівня життя в умовах зростання споживчих цін;

Ø компенсації, пільги громадянам, що потерпіли під час катастроф;

Ø надання допомоги малозабезпеченим громадянам (обіди, одяг), обслуговування пенсіонерів та одиноких громадян у будинках-інтернатах або вдома;

Ø виплата соціальних пенсій для осіб, які не мають права на трудову пенсію;

Ø бронювання робочих місць для осіб, які підпадають під5-відсоткову квоту;

Ø працевлаштування осіб, які підпадають під 5-відсоткову квоту на заброньовані робочі місця;

Ø для іншої трудоактивної частини населення — матеріальне забезпечення шляхом соціального страхування у разі безробіття або тимчасової непрацездатності.

Таким чином диференційований підхід в організації соціального захисту в соціальній державі полягає в гарантуванні всім громадянам забезпечення певного соціального мінімуму, якщо в них дохід з певних причин нижче за прожитковий мінімум. Для іншої — сильної і конкурентоспроможної частини трудових ресурсів орієнтація на самозабезпечення і страхування для компенсації і пом’якшення кризових ситуацій.