Расова нерівність і держава добробуту

Питання расової нерівності й расизму відігравали таку саму помітну роль в політиці сучасної держави добробуту США, як і класова нерівність і класове гноблення у країнах Західної Європи. До 60-х років для чорних американців держави добробуту ніби й не існувало. Незважаючи на величезну кількість тих з них, хто перебував за межею бідності, лише небагатьом вдалося отримати соціальну допомогу.

Після десятиріч боротьби за права негрів Верховний суд США у 1954 р. скасував постанову про "окремий, але рівноцінний" захист. Це рішення було застосовано насамперед до сфери освіти, де дирекціям шкіл, які продовжували сегрегацію, відмінялася фінансова підтримка з боку федерального уряду. Подальша боротьба негрів за громадянські права, по суті, була боротьбою за доступ до благ держави добробуту, таких як гарантування зайнятості, житла й медичної допомоги — те, що має робітничий клас в інших розвинених країнах.

Результатом цієї боротьби стало прийняття у 1964 р. Закону про громадянські права і в 1965 р. — Закону про виборчі права, які ставили поза законом усі форми дискримінації та сегрегації, надавали чорним американцям рівні права в усіх сферах громадського життя. Подальший розвиток реалізувався у збільшенні представництва чорних людей у політиці (особливо на місцевих рівнях влади), бізнесі, професійній та управлінській еліті.

Завдяки прийнятим заходам вдалося дещо зменшити розрив у добробуті білих і чорних американців у 60-70-ті роки. Проте переселення білого населення до приміської зони, коли чорні лишалися жити в межах міст, посилили сегрегацію за місцем проживання, що часом зумовлювало також сегрегацію у школах. Далі, через прийняті Президентом Р. Рейганом заходи щодо обмеження соціальних виплат у 80-ті роки знову посилилася расова нерівність щодо доходів, зводячи нанівець здобутки 60-х.

Сімейна політика

Ідеологія. Сполучені Штати Америки — єдина капіталістична країна, яка не забезпечує допомоги на дітей на національному рівні й відпустки по вагітності та пологах. Цілком очевидно, що єдиної державної сімейної політики, що має забезпечувати добробут матері й дитини чи заохочувати людей мати (або не мати) дітей, у США не існує. Ідея такої політики цілком суперечить волюнтаризму та лібералізму, що визначили соціальну політику країни.

В американській традиції навіть більше, ніж у західноєвропейській сім'я є "притулком у цьому жорстокому світі", "бастіоном індивідуалізму". Волюнтаризм і лібералізм роблять наголос на відповідальності сім'ї за своїх членів.

Результатом цього було створення на місцевому рівні мережі соціальних служб, осередків планування сім'ї, агенцій з питань надання допомоги по догляду за дітьми за відносно слабкої федеральної координації та фінансової підтримки.

Отже, сімейна політика у США має немов би дві грані — поміркована матеріальна підтримка бідних та ідеологія приватності, самодостатності й поваги до материнства в "нормальній", тобто патріархальній, сім'ї. Проте ці настанови ніколи не були абсолютними й часто порушувалися в суспільній практиці. Основним "порушником спокою" слід вважати жіночий рух, який завжди об'єднував жінок в основному навколо вимог щодо рівності перед законом. Тепер до них приєдналися гасла на захист абортів, вимоги щодо створення жіночих консультацій, притулків для жінок, з яких знущаються в сім'ї, дитячих закладів, надання відпусток по вагітності й пологах тощо.

Об'єктивні економічні процеси, що втягували жінок у суспільне виробництво, також сприяли зміні сімейних ролей. Нині лише 14% американських сімей поділяють погляди щодо традиційної ролі чоловіка-годувальника (за винятком одиноких матерів). Жінки тепер набагато більше покладаються на державу чи на власну працю. Один з наслідків цього — збільшення кількості розлучень. Такий стан речей, однак, не задовольняв багатьох суворих моралістів, передусім церкву, яка вбачала у створеній системі соціального захисту сім'ї загрозу традиційним моральним цінностям. Проблема абортів завжди гаряче обговорювалася у США з двох позицій — захист прав жінок і захист прав ненародженої дитини. До прийняття ліберального закону 1973 р. доступність аборту залежала від рішення приватного лікаря. Тому якщо забезпечені жінки середнього класу могли зробити легальний аборт у лікарні, у нормальних санітарних умовах, сотні тисяч жінок з бідних прошарків змушені були віддавати себе до рук малокваліфікованих нелегалів у небезпечних щодо санітарії та гігієни умовах

Дошкільне виховання і відпустка по догляду за дитиною. Ортодоксальні погляди американських консерваторів на те, що священна приватність сім'ї й материнства мають бути захищені від втручання держави, виявилися в запереченні необхідності розвитку системи дошкільного виховання у країні. Президент Р. Ніксон свого часу наклав вето на програму розвитку дитячих дошкільних закладів, тому що вона, на його думку, містила загрозу "совєтизації" американської сім'ї.

Однак протягом останніх десятиріч на суспільні погляди щодо цієї проблеми впливали принаймні три фактори:

· По-перше, суспільне дошкільне виховання розглядається як ефективний засіб подолання бідності й поганого ставлення до дитини, не в останню чергу завдяки заохоченню матерів до пошуку роботи.

· По-друге, було визнано користь суспільного виховання й освіти з погляду підвищення загального рівня культури й освіти населення.

· По-третє, розширення зайнятості жінок створило величезний попит на дошкільне виховання майже в усіх соціальних верствах.

Жіночий рух розглядає дошкільне виховання як ключову умову рівноправності. Усі ці фактори зумовили значне розширення системи суспільного дошкільного виховання, в якому федеральний і місцеві уряди відіграли значну роль.

Законодавство США не надає батькам відпустки по догляду за дитиною. Вагітна жінка згідно із законом 1978 р. "Про дискримінацію вагітності" просто прирівнюється до "тимчасово непрацездатного працівника". Проте лише кілька штатів мають обов'язкове страхування на випадок втрати працездатності.

Хоча частина жінок отримує оплачувану відпустку на час вагітності й пологів, проте відпустка по догляду за дитиною перші кілька місяців не гарантується, і роботодавець часто звільняє жінку, яка бере хоча б коротку відпустку. Крім того, оскільки третя частина одиноких матерів і чверть заміжніх не мають медичної страховки, народження дитини є для них дорогим, як і для інших, що все одно не отримують повної компенсації.

Охорона здоров'я

До середини XX ст. система охорони здоров'я США, як і західноєвропейських країн, була поєднанням державних і недержавних лікарень і практикуючих індивідуально лікарів, які фінансувалися з плати пацієнтів за медичні послуги, благодійних пожертв, державних коштів і фондів неприбуткового медичного страхування.

На товар перетворювалися не лише медичні технології, як це відбувається скрізь, а й медичне страхування і медичне обслуговування. Після війни комерційні страхові компанії швидко розширили свою участь на ринку страхових послуг, пропонуючи роботодавцям програми колективного страхування, що передбачали тарифи, пов'язані з професійною та галузевою приналежністю.

Новою формою забезпечення медичної допомоги виявилась Організація підтримки здоров'я (НМО), яка пропонувала повний набір медичних послуг своїм членам в обмін на щорічні внески. За багатьох членів організації частково або повністю сплачують їхні роботодавці. Розглядувана організація укладає угоди з медичними установами або безпосередньо надає медичні послуги своїм клієнтам. Наприкінці 80-х років прибуткові й неприбуткові організації, які належать до НМО, обслуговували близько 12% населення.

Слід зазначити, що багато американців або взагалі не охоплені медичним страхуванням, або застраховані в такий спосіб, що страховка не покриває коштів лікування особи чи її сім'ї, однак цьому важко дати кількісну оцінку. Природно, що рівень захищеності пов'язаний із соціальним статусом. Службовці й висококваліфіковані робітники краще охоплені страхуванням, аніж малооплачувані, не організовані у спілки працівники у сфері обслуговування й торгівлі. Оскільки ринок праці чітко стратифікований за расовою, статевою і класовою ознакою, приватне медичне страхування несе на собі відбиток цієї нерівності.