Сучасні підходи до вивчення пісенного фольклору як синкретичного явища

Огляд наукових студій з філології переконує насамперед у існу­ванні двох очевидних моментів, які, видається, характерризують сучасну ситуацію в науці. Одне, що це традиційний інтерес істориків літератури до вершинних явищ художньої культури чи то фолькло­ристів - до таких жанрів, як героїчний епос, казка. Адже всі гострі дискусії та значні зрушення і відкриття у фольклористиці, власне, пов'язані з цими ділянками фольклору. Варто лише пригадати ідеї В. Проппа, які пропонували науці цілий комплекс питань у дослі­дженні народної культури, але не будемо заперечувати, що "рево­люційна" наукова думка вченого обернена була саме до казки.

Безперечно, дослідження народної пісні в працях сучасних фольклористів, зокрема О. Дея, Г. Нудьги, О. Правдюка, Ф. Погребенника, О. Мишанича, Н. Шумади, В. Бойка, С. Гри-ци, А. Іваницького, П.Будівського, російських науковців -Н. Колпакової, Т. Акимової, В.Кравцова, С. Лазутіна, Б. Путі-лова, В. Гусєва, І. Земцовського, В.Єрьоміної, Г. Мальцева та інших дещо урівноважують інтерес та висвітлення народної лірики у фольклористиці у порівнянні з народною епікою. Не­зважаючи на вагомість праць цих дослідників, проблема, що нас цікавить, у них вивчається або лише стосовно до певних текстів, або лише як частина більш загального дослідження, і тому за-

лишається нез'ясованою. Одначе фольклористична наука сього­дні поставила ряд нових актуальних питань у вивченні народно­поетичної творчості, спрямованих на вивчення і дослідження навіть не локальних явищ, а проблем, які стоять на перехресті різних концепцій і підходів компаративного аналізу.

Передусім у XX столітті відбулась радикальна зміна візії фо­льклору, протилежно щораз менше вживаній формулі "Фольк­лор як вид мистецтва"¹, що орієнтує на пізнання фольклору ли­ше в сфері естетичної діяльності, і стійкому розмежуванню "фо­льклору", під яким мались на увазі майже виключно вербальні тексти, "усна поетична художня творчість"², та "етнографії", головними компонентами якої визнавались "матеріальна" і "ду­ховна" культури. Сьогодні подібні лімітування і розмежування практично втратили свою актуальність - загалом, під впливом зарубіжної науки про фольклор і поглядів, за якими, по-перше, саме поняття "фольклор" є більш широким, а друге - до фольк­лору відносяться як явища художні, так і чисто функціональні, позахудожні, але які однаково потенційний "матеріал" народної культури³. Звичайно, шукаючи нові відповіді на питання: що таке фольклор? які функції фольклору? у чому специфіка фоль­клору? ми переконуємося в тому, що, з одного боку, значна частина фольклору є творчістю не більше, як будь-який інший вид людської діяльності⁴, але, з іншого боку, навіть у тих випад­ках, коли естетична функція не домінуюча, це не означає, що вона взагалі не фігурує, а тільки зайвий раз нагадує про синкре­тизм функцій фольклору як синтетичної й цілісної за своєю структурою культури, поділ якої на складові елементи здійсню­ються, за справедливим зауваженням Б. Путілова, "заради ефек­тивності дослідження"⁵.

¹ Аникин В.П. Теория фольклора. М., 1955. С. 3;Давлетов К.С. Фольклор как
вид искусства. М., 1966.

² Русское народное позтическое творчество // Учебное пособие для филологи-
ческих факультетов педагогических институтов. М, 1971.

³ Чистов К.В. Фольклор в культурологическом аспекте // Гуманитарий. Еже-
годник Петербургской гуманитарной академии. 1995. СПб., № 1. С. 164-175.
Богданов К. Повседневность и мифология. Исследования по семиотике фольк-
лорной действительности. СПб., 2001.

⁴ Адоньева Светлана. Прагматика фольклора. СПб., 2004.

⁵ Путилов Б.Н. Фольклор и народная культура. СПб,, 1994. С. 150.

У сучасній фольклористиці все більше відчувається, що ви­вчення народної пісні не може сьогодні обмежитися на думці естетичної функції пісенності навіть на рівні міжжанрових зв'язків, дослідженні формальної субстанційної чи емпіричної сторони традиційної пісенності, оскільки такий підхід не роз­криває істинну роль жанру у поетичній картині світу, не дозво­ляє виявити глибинні зв'язки пісенного поетичного слова з народною культурою. Ще й досі пошуки єдиної схеми побудо­ви народної ліричної пісні приводили до синхронного опису текстів та їх табуляції. Звідси і вивчення фольклорної пісні не можна обмежити сегментарно, одним аспектом, а підходити до аналізу навіть окремих елементів, скажімо, мотиву (одиниця, якою оперує усна традиція, і елемент художнього мислення) як до складного синкретичного комплексу художніх і нехудожніх утворень, у взаємообумовленості всіх складових елементів народної культури. Проте слід визнати, що робіт, які б дійсно підходили до аналізу фольклору як синкретичного явища, а не тільки б декларували цю ідею, поки що мало.

Зразком комплексного підходу до вивчення українського фо­льклору залишаються праці видатних збирачів і дослідників народнопоетичної творчості XIX століття М. Максимовича, П. Куліша, О. Бодянського, А.Метлинського, Б. Грінченка, В. Гнатюка, М. Мошинського. Нагадаємо, що такий інтеграль­ний підхід не новий у фольклористиці і був започаткований ще в кінці XIX - на початку XX століття працями М.Драгоманова, І. Франка, М. Грушевського, Ф. Колесси, К. Квітки¹.

Саме комплексний підхід, відсутність штучних лімітувань на предметній царині обумовили широчінь і цілісність праць етно-

Ррагоманов М. Розвідки про українську народню словесність і письменство: У 4 т. // Збірник філологічної секції Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 1899. Т. П; 1900. Т. ПІ; 1906. Т.УІІ; 1907. Т.ГХ; Франко І. Студії над українськими на­родними піснями // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти т. К, 1984. Т. 43; Франко І. Як виникають народні пісні // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти т. К, 1980. Т. 27. С. 57-65; Франко І. Із секретів поетичної творчості // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти т. К, 1981. Т. 31. С. 45-119; Грушевський М. Історія української літератури: У 6-ти т.,

9-ти кн. К., 1993. Т. 1; Грушевський М. Початки громадянства: (Генетична соціо­логія). \¥іеп, 1921; Колесса Ф. Фольклористичні праці. К., 1970; Колесса Ф. Про генезу українських народних дум: (Українські народні думи у відношенні до пі­сень, віршів і похоронних голосінь). Львів, 1921.

графів-фольклористів 20-х рр.¹, які стверджували наставлення до усної культури як до складного і неоднозначного явища і, головне, робили можливим творчу співпрацю з модерними нау­ковими течіями Заходу, представленими іменами Дж. Фрезера, Б. Маліновського, А. ван Геннепа, Л. Леві-Брюля та ін. Втім, у науці відбувся поворот від досить глибокого розуміння тради­ційної культури до звужування предметного поля і обмеження фольклору категоріями літературного роду.

Результати незабаром позначилися. При деякому удоско­наленні знань в окремих галузях у фольклористиці можна ви­явити три виразні тенденції у дослідженні народної пісні. Це насамперед цінність усної поезії тільки як об'єкта прекрасного, замикання на вивченні слова художнього, поетичного - тоді як сама категорія фольклорної художності розцінювалась і визна­валась головно в рамках літературної естетики. Нерідко ж най­більша увага відводилась переказу змісту пісень, виявленню суто структурних прикмет, що не віддзеркалює справжньої сут­ності пісенності, виявляючи обмеженість у дослідженнях, але може призвести до перекручення реальної картини генези і ди­наміки українського народнопоетичного мислення або до не­спроможності її побудувати.

Передумови такої ситуації у вивченні народної ліричної піс­ні, що характерна для сучасної фольклористики, мають свої особливості і чітку еволюційну послідовність, пов'язані з тим, що первісно фольклористика формувалась у надрах філології і перейняла від неї і предмет дослідження, і методи дослідження, інструментарій. І не буде надто ризикованим узагальненням, коли скажемо, що це виявилось у тому, що у багатьох наукових студіях фольклорне слово втратило свій природний смисл, а дорівнене до слова літературного, воно, до того ж, часом і по­збавлялось властивої йому змістовної і поетичної сили.

На зміну збиранню й систематизації вербального матеріалу дедалі частіше приходить намагання до сукупного його охоплю­вання, до розкриття внутрішніх зв'язків між роз'єднаними на

¹ Квитка К. Музикальная зтнография на Украяне в послереволюционньїе годм // Зтнография. 1926. № 1-2; Петров В. Місце фольклору в українознавстві // Етнографічний вісник. 1925. Кн. 1.

перший погляд явищами і фактами культури. На цьому шляху останнім часом зроблено чимало. Здійснені до цього фолькло­ристами, етнографами, музикознавцями спроби комплексного дослідження фольклору охоплювали переважно міфоритуальну картину життєвого циклу людини в рамках так званих родинних обрядів, найпаче весільного і поховального (праці російських дослідників А. Байбуріна, В.Єрьоміної). Вивчення ж пісенної традиції мали окремо взятий характер, торкались тільки поріз­нених фрагментів та аспектів народної культури і як не є, а ли­шали поза осягненням її бодай трохи цілісну концепцію.

Осібне місце у вітчизняній фольклористиці посідають до­слідження, які займаються не чистим семантичним аспектом конкретної етнічної культури, жанру ліричної пісні чи літера­турним контекстом, а самим механізмом функціонування "пер­вісного" (або "міфопоетичного") мисленння в ліричній пісен­ності, його динамікою і проблемою своєрідності в конкретній культурі. Зрештою, за малим ніхто з вітчизняних фольклорис­тів не змагався до послідовної орієнтації на таку принципово важливу особливість усної культури, як формульність мотивів у пісні. В міжчасі, саме вона відкриває можливість відшукати ті міфопоетичні схеми, котрі здатні бути координатами мис­лення, і ті вузлові семантичні, психологічні схеми, які є осно­вою прямування поетичної думки.

У свою чергу фольклористи, навіть якщо вони зацікавлюва­лися вербальною стороною фольклору та його етнографічним контекстом, не загадували собі інтегрувати пісенний матеріал у цілісну модель народної культури. Подібна роз'єднаність спеці­алістів, що працюють у різних гуманітарних дисциплінах і ви­вчають фольклор у найширшому розумінні цього слова, була невідверненою й непоборною доти, поки предметом їх дослі­джень залишалася здебільшого формальна, субстанційна чи емпірична сторона народної культури.

Записані переважно в XIX - на початку XX століття, народні ліричні пісні, безперечно, не можна віднести до архаїчного фо­льклору, вони еволюціонізувались, але зберегли численні мит­тєвості свого багатовікового буття, духовну основу національ­них традицій у багатоваріантних трактовках, які можна і слід

прочитати, і прочитати їх поетику саме як синкретичне явище, не відмежовуючи механізми створення поетичного образу, ху­дожнього слова від предмета, дії, стану, абстрактного - від реа­льного, мікросвіту - від макросвіту, не надаючи перевагу кате­горіям мистецтва як визначаючому, інтегруючому фактору.

Осягання самосутності традиційної ліричної пісні відбувається досить пізно, переважно у XX столітті. Це викликало надзвичай­ний інтерес до міфу, культу, обряду та їх відтворення в пісні. На­вряд чи є потреба спеціально переконувати, скільки важливо ви­явлення давньої міфологічної спадщини, дослідження міфоритуа-льної метасхеми для пізнання та оцінювання народної культури. Цей необхідний для історика культури матеріал виявляється над­мір потрібний і для інтерпретації літературних явищ не тільки як джерело натхнення і матеріал для відновлення форм мистецтва, однак і як закони психологічної дії.

Взявши до уваги думку про відірваність у традиційній лірич­ній пісні під силою емоцій і засвоюванням побутового матеріалу більшості універсальних понять, мотивів та міфологем від перві­сної ритуальної нероздільності, забуття початкових міфологічних смислів, бачимо, що, одначе, це не звільнило жанр пісні від міфу і ритуалу. Міф і ритуал - це не тільки метатекст пісенного твору, кліше для створення у свідомості виконавця-слухача ілюзорних уявлень про оточуючий світ, а будь-який пісенний архетип — це вже міф, більше того - це своєрідна дійсність. Міф і ритуал вхо­дять у пісню як елемент дійсності. А на прикладі поетичного від-юрення міфоритуальної схеми ми маємо можливість ясно бачи-[ способи і шляхи перетворення дійсності, скажімо, в ліричній існі про кохання. Вони як універсальний спосіб мислення ввій-тли у пісенність на рівні певного "метафоризму", естетичних та вітоглядних категорій. Через міфологічну свідомість автор-иконавець спроможний подивитися на себе рефлективно як на об'єкт. Цим він робить свою пісню об'єктивною.

Міфологічні образи в пісні по шуканню їх етнографічної й особливо психологічної інформації в усній культурі мають свою власну історію не тільки в світоглядній парадигмі, але і в пара­дигмі усної творчості як виду мистецтва, і аж ніяк не завжди культурна історія міфологічних концептів однозначна співвід­носиться з фольклорною історією міфоритуальних мотивів та

 

образів та їхньою семантикою. Доповнимо, що як перші, так і другі існують та функціонують у культурі тільки в динамічній формі - у формі пристосування міфопоетичних уявлень до різ­номанітних виявів дійсності і у формі замкненої системи сюже­тів, мотивів, текстоформуючі (чи сюжетоформуючі) ознаки яких безперечно домінують над сакральними уявленнями в змістов­ній частині текстів.

Розкриття справжнього змісту ліричної пісні неможливо без аналізу основних типів світогляду. Важливе значення для пору­шуваної теми мають праці Дж. Фрезера, Е. Тайлора, С. То­карева, Д. Чижевського, Б. Рибакова, Ю. Лотмана, М. Поповича, В. Балупіка, О. Курочкіна. До того ж дослідження в ділянці ре­конструкції архаїчних моделей світу, архетипних рис мислення та поведінки в працях зарубіжних - К. Леві-Строса, К. Юнга, М. Еліаде, Дж. Кемпбелла, російських - В. Топорова, А. Байбу-ріна, Т.Цив'ян, Д. Лихачова, Ю. Лотмана, С. Неклюдова, Т. Бер-нштам, вітчизняних дослідників - В.Давидюка, Л. Дунаєвської, О. Таланчук, Л.Копаниці, О. Киченка дають можливість гово­рити про такі характерні особливості, як цілісність архаїчної культури, нероздільність знакових систем, присутність єдиної та загальної системи значення для усної культури, так само орієн­тація на збереження, а не на розвиток і в двобічних за своїм ха­рактером зв'язках між літературою і фольклором.

Безперечно, освоєння дійсності - одне з природних і основ­них завдань історичної поетики. Хоча і тут треба зауважити, що на цій ділянці фольклористики більше за все вивчались джерела й першопричини явищ усної народної культури, тобто це шви­дше генетична поетика, за визначенням В. Гацака, звернена до передісторії класичних фольклорних жанрів¹. Водночас струк­туральна поетика після В. Проппа деякий час відверто проти­ставляла себе історико-генетичній. Така тенденція проявляється у вирішенні більшості проблем фольклористики. Тим часом поєднання ідей, які йдуть від різних наукових напрямків (істо­ричної, функціональної, загальної, структуральної поетики), сприятимуть становленню системного підходу як конкретно-

¹ Гацак В.М. Историческая позтика и фольклор // Историческая позтика: Итоги и перспективи изучения. М., 1986. С. 293.

наукової методології у вивченні фольклору. їх паралелізм мето­дологічно надзвичайно важливий.

Певна річ, метою дослідника є повновартісне наукове пі­знання. А для цього всебічного аналізу виявляється і то мало. Аналіз - це тільки перший етап осягнення, за яким має йти нау­ковий синтез. Якщо чимало фольклористів XIX століття просто мало на увазі високий рівень художності українських народних пісень, то ще М. Максимович у "Предисловіи" до "Малороссий-ських песен" поставив питання про конкретний аналіз засобів досягнення поетичної краси, зумовлених їх функціональністю й народною естетикою. Пізніше синтетичну інтерпретацію пер-шообразів, символів, їх семантики й типології довершили в сво­їх студіях в галузі міфології М.Костомаров ("Об историческом значений русской народной поззии", 1843) і О. Потебня ("О не-которьіх символах в славянской народной поззии", 1860). Треба визнати, що сучасний об'єктивний процес виводить на перший план саме функціональну поетику, тому що її мета, наукові принципи досягнення цієї мети близькі засадам системного під­ходу, адже об'єктом функціональної поетики є "форма твору як цілісного утворення, взятого, по можливості, в усій сукупності його внутрішніх зв'язків"¹. Із врахуванням системної природи фольклорних явищ зростає й продуктивність системного підхо­ду у вивченні поетики народної ліричної пісні.

Важливою передумовою системного підходу при вивченні будь-якого явища духовної культури, зокрема фольклору, є чітке визначення "групи системотворчих факторів ("детермінант") і ви­вчення їх організуючих функцій та компонентів, що складають об'єкт, із наступним виявленням системних відношень між ними, що породжують суттєві якості об'єкту"². А виявлення цього органі­зованого словесного матеріалу в рамках однієї з популярних в наші дні теорій, згідно з якою фольклор аналізується як вторинна моде­лююча система і свого роду доповнення до міфоритуальної систе­ми, дає можливість розробки метапонятійної моделі ліричної пісні

¹Голиков Г.К. Структурная позтика сюжетосложения во Франции // Зарубеж-ное литературоведение 70-х годов: Направлення, тенденции, проблеми. М., 1984. С. 160. ² Клочек Г.Д. Так що ж таке поетика? // Поетика. К., 1992. С. 13.

на основі такого змістовного плану субстанціонально різних форм культури і пов'язаних з ним міфоритуальних функцій, вербальних текстів культури, ментальних структур, певних законів поведінки, певного репертуару мотифем, мотивів, міфологем, що можуть бути об'єднуючою основою, яка уможливлює їх порівняння, і постанов­ки питання ще і про поетику необрядової пісні саме як про поетику імпліцитну, як про сукупність підсвідомо-поетичних, міфопоетич-них правил та засобів створення ліричного пісенного твору, а не як теоретичну рефлексію з приводу пісні. Досягти цього нереально без всебічно випрацьованої схеми аналізу мотифем, мотивів як пер­вісних формул, котрі мають виключну продуктивність і можливість внутрішнього розвитку, нарощування, трансформацій, переосмис­лення, яка, насамкінець, доводить, що у сукупності вони утворюють художню, побутову і міфологічну картину світу в ліричній пісні, демонструють дію загальних законів художнього мислення. Тож відтворення природних меж функціонування пісенних мотивів і видобуття іманентної ліричному коду змістовності, врешті-решт, визначає напрям застосування ідеї інтегральності культури.

Можна увиразнити три домінантні дослідницькі напрями. По-перше, це опис та інтерпретація таких типологічних ознак традиційної культури, як типи ментальних структур, основні способи мислення, певні закони поведінки, типологія та істори­чна трансформація багатомірних семантичних реалій, певного репертуару мотивів, мотифем, міфологем у фольклорі, а також у давніх літературних пам'ятках з корінням у фольклорі. Такий змістовний план порівняння субстанціонально різних форм культури і пов'язаних з ним міфоритуальних функцій, вербаль­них текстів культури показує, що лірична пісенна традиція ста­новить у змістовному плані не менш струнку систему, яка роз­робляє ті ж основні мотиви і базується на тих же головних кон­цептах смерть - нове народження, що й ритуал та міф. По-друге, це структурні та стадіальні співзалежності ліричної пісні та ін­ших жанрів усної культури. Нарешті, по-третє, це сюжетна ор­ганізація фольклорної оповіді та семантична структура мотива.

Поєднання вибіркового і сукупного аналізу уможливлюється у разі звертання до методу домінантного аналізу, що здатний від­бити єдність і узгоджуваність форми та змісту. Виокремлення

основних змістовних домінант дозволяє "прочитати" домінанти стилю і навпаки. Домінанта народної пісні формується на матері­алі мотивів, базових понятійних символів, що зберігають при цьому свого роду "генетичну пам'ять" сакралізованих першоос­нов. У розгорненій формі домінанта в ліричній пісні проявляє себе на рівні ідей - це раз. А друге - вона стала умовою "правила пісні": зведення художнього засобу до мінімально можливого об'єкту, що дозволяє приховати засіб від безстороннього погляду і створити поетику, у всьому не схожу на "неумотивовану", по­кликану виявити фактуру максималізуючи використання засобів.

Якщо взяти за вихідну тезу те, що позаобрядова лірична піс­ня є носієм традиції в межах міфологізованого простору, зорієн­тованого на архетипну модель світу, домінантним елементом якої є мотив, визначивши співвідношення між міфологічним рівнем позначення основних моментів у міфоритуальному сце­нарії і реальним відображенням дійсності, побуту, почуттів і стосунків людини, її естетичних емоцій, то в кінцевому підсум­ку можемо не лише реконструювати міфологічний рівень, дати пояснення чи уточнення до семантичної моделі світу в народній пісні, а й встановити структурні зв'язки між маркованим та не-маркованим рівнями, архетипами і трансформованими художні­ми образами в пісні.

Тут ми маємо до діла запас стабільних, постійно відтворюва­них, наче непідвладних часу форм культури і давніх цінностей, які виявляють свою актуальність на всіх етапах і тільки відтис­нуті на задній план, але, приймаючи міркування дослідників¹, не зникають цілком і повторюються чи там на підставі законів мистецтва, чи там неусвідомлено. Традиційна пісня в її найко-ЛОритнішому зразку - пісня лірична - існує на рівні свідомості, І не на рівні сюжету, стільки вона ближче до міфології. її тип бачення світу - синкретичний, тотожність і подібність, антоні-м ті їсть - її риси. Ці розрізнення дозволяють нам виділити дві іельми відмінні речі: "ліризм" поезії та первісну міфологічну логіку. Отже, інтерпретацію "ліричного" коду моделі світу в

Гуршшич А.Я. Проблеми ередневековой народной культури. М, 1981. С. 154; ІІинчвнко А.М. Топика и культурная дистанция // Историческая поетика: Итоги И гмрспсктивьі изучения. М., 1986. С. 250.

народній пісні, її змісту загалом ми можемо дати щонайперше як певну вібрацію змістів у "герметичній" формі, адже зміст пісні ми так чи так сприймаємо через багатоплановість, семан­тичну необмеженість, що властива творам усної культури. Але немає сумніву: функція ліричної пісні споріднена з первісною міфологічною логікою, тільки перенесеною на вирішення емо­ційних проблем людини.

Обравши такою основою інтерпретації необрядової пісні мо­тив на основі змісту, а не на основі тематичного критерію, що може сприяти необ'єктивному підходу до фактів, оскільки текст пісні може бути тематично неоднозначним, переконуємося, що мотив як одиниця семантична здатний бути найбільш доступ­ним способом ідентифікації ліричної пісні як жанру. А з уваги на положення, що жанр - це реалізація певної концепції дійсно­сті, стверджується, що мотив - не стільки структуроутворюю-чий елемент сюжетобудови у необрядовій пісні, а її метапоня-тійна модель, яка формує етнопоетичну свідомість загалом.

І нарешті, існує зв'язок семантики стереотипних мотивів лі­ричної пісні з генетичними витоками пісенності, але і з образа­ми, переосмисленими згідно з "філософією" жанру, та міжжан-ровою реалізацією, з установкою на континуальність. А коли так, то мотивний тип - знак жанрової приналежності. Прочи­тання "тексту" того чи того константного мотиву ліричної пісні з урахуванням значення, семантичного навантаження кожного його фрагмента розкриває його міфопоетичну схему, яка надає і мотиву, і ліричній пісні загалом дещо іншого висвітлення.

Апеляція до акціональних та вербальних кодів традиційної культури в інтерпретації цілісної моделі народної ліричної пісні показує той очевидний момент, що пісня акумулює в собі ряд загальних міфологічних понять, незважаючи на втрату зовніш­ньої (сюжетної) умотивованості тих чи інших змістовних елеме­нтів тексту. Другим моментом є те, що, завдяки механізму дії "спонтанної логіки уявлень" (Я. Голосовкер), самі елементи необрядова лірична пісня зберігає з особливою дбайливістю. Це вказує і на особливе значення їх у світоглядному комплексі та когерентність пісні з іншими жанрами фольклору, говорить про

пісню як творчий акт, який не може обмежитись тільки підсві­домою творчістю.

Однак для реконструкції значення й функцій мотивів у ліричній пісні не досить інтерпретувати тільки акціональний код чи предме­тний код, чи вербальний код. Уповні вони можуть бути витлума­чені тільки беручи до уваги прагматичну структуру мотивів. Йдеться, отже, не просто про те, що заведено називати етнографіч­ним контекстом фольклорного тексту (його значення для вивчення вербального фольклору можна вважати всюди визнаним), а про принципово новий, додатковий вимір, нову систему категорій, поза якими культурний текст стає збіднілим, сплощеним, позбавленим семантичної глибини й просто не досить зрозумілим.

У вивченні джерела семантичної реконструкції жанру голо­вну роль грають не тільки "внутрішні" характеристики пісенно­го матеріалу (його структура, форма, іманентний зміст), а його "зовнішні" параметри, записувані до комунікативної сторони ритуальної діяльності, до рефлексії автора-виконавця відносно ритуального метатексту. А репрезентації домінантних елементів у мотивах ліричної пісні актуалізує не тільки семантично важ­ливі деталі мотивів, однак і елементи чисто художньої мови української пісенної лірики, її прагматику, комунікативні, пси-холого-рефлективні та артистично-ігрові параметри пісні, без яких саме формування мотиву як артефакту, вписаного в образ­ну систему, було б неможливе.

У результаті зацікавлення прагматикою народної лірики від­кривається суттєва роль у функціонуванні жанру необрядової ліричної пісні комунікативних параметрів тексту, зокрема риту­алу, магічних дій, правил поведінки, які взаємодіють і корелю-ються з семантичною стороною пісенних текстів, утворюють вербальними методами, поетичним словом психологічний ком­форт, уявний бажаний світ, що в дійсності не існує, а виникає у фантазії виконавця-слухача ліричного твору. Отож шляхом тлу­мачення необрядової ліричної пісні як категорії "порядку" та "безладу" ми вийшли до висновку, що пісню слід розуміти дуже широко - не тільки як визначення жанру, але і як зразок сугес­тивного тексту, що виходить за межі раціонального стару люди­ни, як настрій особливого захвату, натхнення, співтворчості,

близький до специфіки модерністичного типу творчості, який, вважає Т. Гундорова, сприяв складанню "комунікативної уто­пії"¹, а для пісні міфоритуальний зразок є не тільки джерелом генези поетичної традиції, але й синонімом структури.

Вивчення прагматики народної пісні, що донедавна системати­чно не вивчалось ні етнографами, ні фольклористами, використан­ня прагматичної структури пісенної лірики як джерела семантичної реконструкції вербального матеріалу, структури, форми, іманент­ного змісту пісні показує, як багато важать у функціонуванні різ­них форм і жанрів народної культури комунікативні параметри культурних текстів, а саме - характер їх реальних (ритуальних) чи міфологічних адресатів, причини і наміри ритуальних дій (у тому числі й співів) не у формі принагідних коментарів, а як ціла систе­ма прагматичних характеристик, що якнайтісніше взаємодіють і корелюють з семантичною стороною текстів культури.

Сучасні наукові результати переконливіше говорять про те, що фольклор у всіх жанрах і на всіх стадіях розвитку зберігає реальне та спільне світоглядне підґрунтя у вигляді різних пісенних відлунь. Саме лірична пісня, стадіально більш пізній жанр фольклору, з її відчутною тенденцією до поглиблення емоційного змісту і реаль­но-побутових явищ життя людини внесла найбільше змін до сюже­тної та образної структури фольклору, є останнім за часом великим окресленням народнопоетичного мислення.

Минуле й сьогодення науки

про народну культуру: