Список використаної і рекомендованої літератури.. 389

Зміст

Вступні зауваги..................................................................... 5

Розділ І

Аспекти поетики фольклорного пісенного тексту........ 8

Сучасні підходи до вивчення пісенного фольклору

як синкретичного явища............................................................................... 8

Минуле й сьогодення науки про народну культуру:

деякі зауваги щодо фольклористичних студій Івана Франка........ 20

Міф і ритуал як типи свідомості та невід'ємні коди культури......... 31

Міфоритуальний сценарій створення пісенної моделі світу........... 43

Архетипна проекція в мотивах традиційного тексту:

теоретичний аспект..................................................................................... 59

Лірична пісня про кохання. Сутність жанру

та критерії класифікації............................................................................. 75

Художній простір народної поезії: жанрові ракурси........................ 95

Прагматична структура і комунікативні функції

української народної пісні...................................................................... 103

Механізм варіювання та імпровізації

в усному пісенному тексті....................................................................... 117

Рефлекси архетипів свідомості в культурних концептах "доля", "душа": деякі питання

етнографічного вивчення фольклорного тексту............................... 141

Логіка народної ліричної пісні про кохання:

можливості структурального пояснення тексту............................... 171

Генетичні витоки фольклорної поетики.............................................. 216

Полісемантичні топоси еросу в ліричній пісні.................................. 228

Зовнішнє і внутрішнє "я" українця: фольклорна

інтерпретація образу-стереотипу......................................................... 242

З

Розділ II

Діалог культур як форма літературної комунікації... 254

Традиція - автор - текст. Роль канону у художньому творі........ 254

Популярна або "третя література": про рукописний вірш-пісню

ХУП-ХУШ століть у міжкультурному спілкуванні.................. 273

Моделююча роль культури в ментальних процесах:

духовні домінанти в житті українців....................................... 291

Діалектична "гра": нотатки з приводу поетики вірша-пісні

рукописних співаників ХУП-ХУШ століть.............................. 303

Текстуальний простір поезії Феофана Прокоповича:

народна пісня...................................................................... 316

Книжне і народне в давньому українському

епіграматичному вірші......................................................... 323

Розділ III

Автор і слово у світі літератури:

текстуальні стратегії......................................................... 331

Літературний твір як модель комунікації: історична семантика

драматичного панегірика Феофана Прокоповича "Владимир"... 331

Образ "своєї" ідеальної аудиторії популярної пісні про кохання. 347

Слово і текст в українській ліриці XVIII століття.

Традиційні образи та їх книжні паралелі.................................. 353

"Епиникион" Феофана Прокоповича: до питання

про текстуальну стратегію панегіричної поезії

в письменстві XVIII століття................................................. 376

Список використаної і рекомендованої літератури.. 389

■

 

Вступні зауваги

У контексті загальної фольклорної моделі пропонується новий напрям вирішення генези, типології та динаміки поетичного мис­лення в пісенності. В монографії охоплюється широке коло про­блем та методичних підходів, характерних для світової та україн­ської фольклористики кінця XX століття, які після втрачених для науки десятиліть відновлюють себе як певні дослідницькі напря­ми, зроблено спробу панорамно висвітлити основні теоретичні проблеми, пов'язані з пісенним дискурсом, який сформувала фо­льклористична думка XX століття. Але теоретична позиція автора та висновки, що фігурують у запропонованому дослідженні, по­кладаються на знання та велику практичну базу, опрацювання цілих масивів традиційної культури, найрізноманітніших за при­родою джерел - вираження "словесної" (фольклорні - від епосу до пареміології, книжні - від християнської культури, метафізич­ної поезії до "сороміцької" любовної лірики), "операційної" та "речової" мови, так само, до речі, як і апеляція до "позаукрашсь-кого" фольклорно-етнографічного матеріалу.

В колі пісенного дискурсу розвиваються такі ключові теоре­тичні проблеми генези, джерел та визначальних ліній розвитку усної поезії, як еволюція пісенних традицій у різноманітності змісту і форми, закони поетичного мислення, питання структури та семантики фольклорного поетичного тексту, психологічних та прагматичних функцій позаобрядової традиційної пісні, етно­графічних джерел фольклорних сюжетів і образів, психології творчості, інтертекстуальності. Тож завдання цієї роботи - ви­явити суть світоглядних, психологічних та естетичних джерел усної ліричної поезії, визначити закономірності національної свідомості та історичних реалій в еволюції поетичного мислення української ліричної пісні, простежити словесно-поетичну сто-

 

рону усної лірики, і в ході аналізу побачити природу української народної пісні в жанровому аспекті.

Дослідження історії пісенного жанру та художньої природи пісенності вимагає ширших підходів і змін текстуальних страте­гій і технологій - семантичних, психологічних, естетичних, які включали б як історичні, так й інші методи дослідження фольк­лорного тексту, перш за все, для увиразнення функцій жанру піс­ні у розкритті етносвітосприйняття. Тож у цій праці поєднані різні методики аналізу ліричної пісні: від виявлення суто струк­турних прикмет пісні, акцентування на вивченні слова художньо­го, поетичного до розуміння пісенної традиції як складного і не­однозначного явища, що у смисловому плані становить струнку систему і на мисленнєвому, емотивному, психологічному рівнях є елементом єдиного свідомісного й художнього комплексу тради­ційної культури етносу.

Розглянуто методологічні вивчення фольклористичного по­няттєвого, методологічного і термінологічно-категоріального апарату, розкрито суть і специфіку теоретичних дискурсів фольк­лористики про традиційні, повторювані елементи фольклорного наративу, досліджено закони художнього мислення, психологічні та прагматичні функції усної поезії з урахуванням типології та історичної трансформації релевантних категорій фольклору.

І нарешті, не менш суттєвим для усвідомлення генези і роз­витку української культури є те, що центром аналізу стали твори і традиції у їх структурній окресленості, їхні інтертекстуальні зв'язки, а не принципово "відкриті" тексти. Як головна мета до­слідження визначається створення нової системи координат книжної культури XVIII століття - вірша-пісні рукописних спі-ваників - для виявлення поліцентричності української культури, проте не як протиставлення "полюсів" культури, а їх синтез, як письменства з новою прагматикою, семантикою, поетикою. Та­кий підхід змінює традиційні уявлення про "неповноту" поетич­них текстів рукописних збірників.

Диференціація непростого процесу еволюції пісенної культу­ри на кілька автономних дискретних станів, актуальних "зрізів" проблеми, таких, як "Доля як основний концепт семантичного простору пісні про кохання", "Міфологічні універсали в жанро-

вій домінанті пісні", "Вірш-пісня рукописних співаників XVIII ст. як модель діалогу двох культурних начал" допомагають реконструювати семантику поетичного мислення, охопити цілий ряд її проекцій, з'ясувати поліфункціональність та комунікативні можливості, взаємодію літературної і фольклорної матриць.

Пропонована книга має на меті, узагальнивши на новому те­оретичному рівні цілий великий пласт традиційної культури і культури писемної, котрий вперше ввів українську ліричну піс­ню в широкий контекст традиційної обрядовості та вірувань, міжтекстових зв'язків, охопивши найхарактерніші групи і різно­види народної лірики - визначальні в окресленні історичного поступу пісенних жанрів, виокремити і панорамно висвітлити найвиразніші ареали теоретичного пограниччя пісенного диску­рсу, дати матеріал для дальшого поглибленого вивчення пісен­ного фольклору, книжної поезії старших часів та слов'янської культури в цілому.

 

 

 

Розділ І

Минуле й сьогодення науки

про народну культуру:

Студій Івана Франка

Сучасний науковий досвід різного рівня вивчення й реконст­рукцій давньої культури все частіше очевидним виявляє той факт, що в основі всіх значущих компонентів культури лежить

¹ Гундорова Т. ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модерніз­му. Постмодерна інтерпретація. Львів, 1997. С. 289.

єдина семантична система, яка здатна звести до комплексу мі­фологічних уявлень про будову світу, властивих даному соціу­му, одначе, по-різному проявляючись у мовних стереотипах, фольклорних мотивах, обрядових формах, у образах і символах народного мистецтва, вона "ніде експліцитно не виражена, а відтворюється тільки в сумі всіх своїх фольклорно-етнографічних конкретизацій"', а отже вимагає комплексного вивчення компонентів народної культури у їх взаємодії.

Для Івана Франка як фольклориста це нове визначення на­родної культури завжди становило, мабуть, найбільший інтерес, хоча більшою мірою в контексті конкретного історичного життя свого народу. Але він багато працював також над питаннями генези універсальних ідей, понять, мотивів, символів і образів та тих тенденцій, що, врешті, відображають еволюцію народного світогляду, питаннями, що представлені в його студіях хіба що ипверхово. В колі зацікавлень письменника були фетишизм, ■німізм, космогонічні та есхатологічні погляди, тобто міфи та легенди про походження всесвіту і людини та їхню долю, панте-м м і язичництво, значно пізніші шари народного світогляду, в яких знайшли своє відображення народні уявлення про людину, суспільство, навколишній світ у цілому в їх етичному, психоло-і гіному, естетичному, соціологічному, історичному, філософсь­кому та інших аспектах. На основі глибокого і проникливого ■ивчення цих сфер народного буття І. Франко виробив і відпові-і принципи художнього освоєння фольклору, потенціалу на­родного світогляду загалом.

У кожній із статей, в передмовах, листах, виданнях апокри­фів, легенд, прислів'їв, приказок та інших творів фольклору Франко не тільки чітко окреслив основні грані народнопоетич­них уявлень про людину і світ, але прагнув інколи відкрито, але частіше через аналіз конкретних речей, запропонувати вужчу, конкретнішу і, можливо, самостійнішу з погляду сучасної науки концепцію традиційної культури, основні положення якої засно-

Виноградова Л.Н. Фольклор как источник для реконструкции древней сла-мнекой духовной культурн // Славянский и балканский фольклор: Реконст-рукция древней славянской духовной культури: источники и методи. М., 1989. С. 101.

вуються на тезі про світоглядну основу народної поетичної сві­домості. Для Франка визначальним критерієм оцінки тих чи інших явищ правили емоційна реакція людини на них та вира­жена в ній поетична ідея. З'ясовуючи, наприклад, джерела бала­ди Т. Шевченка "Тополя", він указував на анімістичні уявлення про людину і світ, разом з тим зазначаючи, що "в міфології гре­ків і римлян, а також в поемах тих народів стрічаємо багато опо­відань про переміни людей в дерева"¹. Тут слід відзначити, що свої студії над еволюцією світосприйняття і психології народу І. Франко не вважав вичерпними і повними відповідями на ці питання - була спроба "звернути на той предмет увагу ученіших етнологів, а заразом хоч в приближенні дати пізнати, яких здо­бутків для науки на тім полі можна надіятися"². Незалежно від того, чи ввійшли ці поняття до сучасної фольклористики, вони стали підґрунтям для формування нових підходів і методів до­слідження традиційної культури, певних теорій для її пояснення й критеріїв для її оцінювання. Важливо лише простежити, щоб ці відокремлені думки ученого-фольклориста досягли сучасних концепцій культури.

Як відомо, фольклорний текст виступає як елемент традицій­ної культури і як мистецтво слова. Наприклад, фольклорна не-обрядова пісня як елемент традиційної культури виходить на семіотичний підхід інтерпретації фольклорного тексту, врахо­вуючи її підтекстові зв'язки, ритуально-магічні, соціально-побутові функції, бо з точки зору походження вона, на думку сучасних дослідників, виявляється не більше як пізнім результа­том розкладання первісної ритуальної нероздільності і забуття початкових міфологічних смислів за символічним значенням, яке, зауважував І. Франко ще у 1886 р. у передмові до праці "ОЬгг^ду і ріезпі \уе$е1пе Ішіи га§кіе§о \уе \у§і Ьоііпіе", "часто вдається розпізнати деколи виразні риси звичаїв, які існували в далекому минулому". Але і традиційний, формальний, здавалося би, аналіз її жанрових, сюжетних, композиційних, художньо-

естетичних та поетичних особливостей як форм архаїчного мис-| пня, обраний Франком-фольклористом у більшості розвідок, взаємодіє з семантичною реконструкцією і сам може бути дже­релом даних про архаїчні форми культури.

Якщо узагальнити, то питання методологічної теорії пізнання усної культури означає, що силою синкретизму фольклорних гнорів, який щонайперше слід розуміти не тільки як збагачення ОДНИХ видів творчості засобами вираження інших видів і немо­жливість різко розмежувати факти вербальної творчості від ін­ших способів художнього вираження та проявів психічної дія-II пості, оскільки "первісна поезія, - акцентує І. Франко, - була, ПО суті, колективним вибухом чуття, збірною імпровізацією, яка Одночасно була співом, танцем і пантомімою"¹, а як проблему Сіітоглядну, як вираження універсальної природи творчості людини, доцільними, по-перше, є комплексний підхід у вивчен-ні фольклору, який репрезентований у франківських фольклори-I і ичних студіях, а друге - засади порівняльної етнології, яка,

тами ученого, "твердить, що виображення менше ясні, мен­ше пластичні і менше ідеальні походять з часів давніших, а вио­браження більше пластичні, поняття більше абстракційні - з ЧАСІВ взглядно пізніших"². На такій світоглядній основі, на дум­ку сучасного дослідника, І.Франко виділяє чотири ступені ху­дожньо-естетичного освоєння людиною навколишнього світу в народній поетичній свідомості: фетишизм - анімізм - міфологія - синтез психології, моралі, етики, естетики, філософії і соціо-ннії³. Насправді ця проблема постійно присутня в працях І, Франка з проблем народнопоетичної творчості: від початку, коли він дивиться на народну культуру як на загальну еволюцію н іроду, психологічно втілену в його творчості, і до роздумів про трансформацію старих мотивів під впливом суспільних і соціа­льних умов та їхнє нове життя в поетичній творчості народу, що Свідчить, писав учений, що цей народ "ще спосібний видобувати

І м раз нові тони, відзиватися чимраз новими, а все хорошими,

 

¹ Франко І. "Тополя" Т. Шевченка" // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти т. К., 1980.
Т. 28. С. 85.

² Франко І. Останки первісного світогляду в руських і польських загадках
народних // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти т. К., 1981. Т. 26. С. 334.

Франко І. Як виникають народні пісні. С. 64.

Франко І. Останки первісного світогляду в руських і польських загадках вродних. С.340. Нщтій Олексій. Народні джерела творчості Івана Франка. Тернопіль, 1998. С. 9.

ніжними і характеристичними піснями на всякі біжучі справи, котрі глибше дітнуть його життя і показують вплив на його сус­пільні і економічні обставини"¹.

Ідея зв'язку первісної релігії з новочасною поезією дала Фран­кові змогу ширше і глибше зрозуміти еволюцію психологічних уявлень людини про світ, народження поетичного образу, мета­фори, символу, в яких закодована первісна світоглядна інформа­ція. Саме ця теза лягла в основу Франкової статті "Останки перві­сного світогляду в руських і польських загадках народних", у якій учений стверджує, що за своєю природою фетишизм як релігія первісної людини був значною мірою "тим, чим єсть тепер поезія, т.є. оживленням і уособленням сил і явищ природи".

Особливо цінний вихідний пункт для наших власних цілей становить ще одна з Франкових тез методологічного плану. Зок­рема, думку І. Франка про те, що "наука народовідання" (фольк­лору) є частиною ширшої науки - історії цивілізації людської³, до якої дослідники зверталися багато разів, нам треба розуміти сьогодні саме в такому аспекті як спробу поєднувати різні мето­ди і підходи (історико-генетичний, порівняльно-типологічний, функціональний, особливо у соціальних і психологічних аспек­тах), як врахування найширшого компаративного поля, що ба­чимо в таких працях ученого фольклориста, як "Старина роман­сько-германська новела в устах руського народу", "Національ­ний колорит у казках Бодянського", "Болгарські праці М. Дра-гоманова", "Рггусгупкі сіо росіап о МаЬотесіе и 8ю\уіап", "Пісня про Правду і Кривду" та ін.

Другий підхід полягає у акцентуванні уваги на тому, що можна назвати генезою традиційної культури, а саме на питанні, чи є міф і ритуал її невід'ємними кодами. Зрозуміло, що теорія та історія мі­фу у науковій спадщині І. Франка спрямована на очевидну радика-лізацію питання походження міфу, зокрема, на радикальне толеру-

¹ Франко І. Знадоби до вивчення мови і етнографії українського народу //
Франко І. Зібр. творів: У 50-ти т. К., 1980. Т. 26. С. 186.

² Франко І. Останки первісного світогляду в руських і польських загадках
народних. С.ЗЗЗ.

³ Франко І. Етнологія та історія літератури // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти т.
К., 1981. Т. 29. С. 186.

вання його естетичної природи. Однак цей підхід є, звичайно, го­ловним продовженням Франкової методологічної теорії, його кон­цепції фольклору як словесності імперсональної.

Сьогодні в науці утвердилась позиція, згідно з якою і міф, і ритуал дослідники визнають хоч і різними за формою способа­ми вираження, "словесним та дієвим" (Є. Мелетинський), але одного і того ж смислового змісту в їх світоглядній, функціона­льній, структурній єдності. Ритуал і міф вивчаються як дві фор­ми окреслення однієї і тієї ж символіки, жодна з котрих не може бути визнана основною відносно іншої.

Можна при бажанні заперечити ті чи інші тлумачення або уявлення, а ідею синкретичного зв'язку міфу та обряду - ні. Тож саме семантичну тотожність, значення міфологічної семантики у розвитку поетичної образності, які як підхід у вивченні поети­ки словесного мистецтва були обрані ще у дослідженнях М. Костомарова, П. Куліша, О. Потебні, М.Драгоманова і про­довжені І. Франком, і не обмежуючись її рецитацією в рамках обряду, сьогодні визнано найбільш перспективною в плані до-і чження генези і поетики народнопоетичної творчості. До речі, у комплексному баченні народної культури, у питанні ге­ні народної пісні Франко насамперед враховував реальний МИ життя, а до її первісного вигляду підходив як до матеріалу і іпрії народної культури, а отже як матеріалу історичного, як їжумснта"¹. Цьому, очевидно, сприяє розгляд національного угтя як джерела змісту і поетики мотивів та образів української мюгії і продовжує вивчення національного елементу міфо-[ в національній традиційній культурі. Зокрема, у статті "Як ікають народні пісні" Франко твердить, що первотвором у, по-перше, є той запас вражень, які відкриває людина в їякденному житті, насамперед в природі, яка оточує її, а по-П - окрім емоцій, окрім енергії повсякденних вражень у [Ижні міфу виняткову роль відіграє уява, поетична фантазія, Постає на грунті цих емоцій і вражень. Щоправда, учений інвчус і те, що національний елемент у міфології поступаєть-Грвдиційним, виробленим упродовж віків різними народами ГИвам, образам та сюжетам. "З поданих вище прикладів, кот-

/, Як виникають народні пісні. С. 59,60.

 

рих легко можна би ще більше прибрати, - говорить І. Франко, узагальнюючи в студії "Останки первісного світогляду в русь­ких і польських загадках народних" свої спостереження над мі­фологічними загадками, - побачимо також, як мало в подібних загадках єсть елементів чисто національних, а як багато виобра-жень і понять або спільних многим народам на певній стадії розвою, або винесених із спільного джерела і перетворюваних тільки в відмінні форми серед відмінних окружаючих обста­вин"¹. Своєрідним продовженням і конкретизацією цих виснов­ків є стаття І. Франка "Як творилася слов'янська міфологія".

Це положення виявляється також ще виразніше - в іншому до­слідницькому правилі інтерпретації народної культури: зв'язок усної словесності з еволюцією народу. Цю ідею вивчати "зв'язок пісні з життям і його інтересами, зв'язок з історією народу, його національною свідомістю та соціальним почуттям, зв'язок із зага­льною еволюцією народу, з еволюцією його подій, з психологією його творчості"² найяскравіше виявляють Франкові "Студії над українськими народними піснями". В обох випадках це означає, що міфологію Франко-фольклорист розумів як світогляд архаїчно­го суспільства, а не як існування наративного тексту.

Однак і сьогодні ми, звертаючись до ритуалу і міфу в аспек­тах проблеми генези та еволюції художнього мислення, кожного разу пересвідчуємося в тому, що вони не просто вічні моделі мистецтва, а пракоріння людської думки, поетичної образності. Адже не окремі ритуали сприймаємо як архетипи жанрів, сюже­тів, мотивів, а ті ритуально-міфологічні категорії, що трансфор­муються в жанри, сюжети, мотиви і структурні системи.

Справді, аналізуючи пісенні тексти з погляду їх композицій­ної своєрідності і співвіднесеності окремих складників твору, обумовлених його загальною архітектонікою, яка, в свою чергу, підпорядкована вимогам певного сюжету, теми та ідеї, сучасний дослідник народної пісні О. Дей пропонує розуміння пісенного твору як цілісної системи, в якій композиції надається першоря­дна роль "в процесі художньої ліричної кристалізації вражень та

¹ Франко І. Останки первісного світогляду в руських і польських загадках
народних. С.339-340.

² Франко І. Студії над українськими народними піснями. С. 16.

переживань"¹, скріплення сюжету, художніх деталей, тенденцій. Йдеться про те, словами І. Франка, "відвічне намагання до єдно­сті"², яке сучасний фольклорист конкретно бачить щонайперше в загальній архітектоніці фольклорного тексту.

Проте у міфологічному мисленні досвід протиставлення свя­щенного простору, тобто "сильного", значущого, а тому і реаль­ного, за уявленнями первісної людини, іншому, в якому ніби-то відсутні структури, зміст, як писав відомий дослідник міфології та релігії М. Еліаде³, є, по суті, протиставлення порядку і безладу. Поняття це співвідноситься зі сферою традиції і підпорядковуєть­ся традиції, як профанне підлягає сакральному, а міфоритуальна форма неінстинктивно передбачає упорядкування світу як зага­лом певну культурну модель. Проте питання полягає не в прийн­ятності теорії Еліаде. Аргументація зводиться по суті до того, що модель світу у фольклорі реалізується не як систематизація емпі­ричної інформації, але як поєднання різних семіотичних втілень, "кодових систем", які не є незалежними, а скоординовані між собою, створюючи єдину універсальну систему, від якої і не від­хиляються. Але оскільки все у міфологічній картині світу сповне­не єдиним смислом взаємодії з людиною, то і життя людини включається у загальний міфоритуальний сценарій створення моделі світу, проходить аналогічний космічний шлях, проте на рівні міфологізованого і ритуалізованого побуту.

Сучасні наукові дані доводять, що міфологізований сценарій життя людини як на вищому рівні (головні етапи програми жит­тя людини), так і в інших проявах людської діяльності - це один єдиний семантичний комплекс, регламентований спеціально сформульованими правилами, які гарантують його постійне оновлення, стійкість, правильність, "одвічне повертання" (М. Еліаде). Взагалі в ідеї "одвічного повертання" закладені не тільки неодмінне і постійне звертання до зразків глибокої і важ­ливої інформації, її фундаментальність для архаїчних культур, але підкреслюється особливо її ритуальне походження, усвідом­лення заснованого в традиційному тексті ритуального механіз-

' Дей 0.1. Поетика української народної пісні. К., 1978. С. 7.

² Франті. Причинки до оцінення поезії Т.Шевченка//Світ. 1881.№ 10. С. 171.

³ Злиаде М. Священное и мирское: Пер. с франц. М., 1994.

му, який допомагає відкрити у фольклорному творі скриті або втрачені давні смисли.

Насправді визнавши за універсальними ідеями, стійкими, по­вторюваними елементами, мотивами, алюзіями їхню стереотип­ність та закономірність, які, стверджує російський учений Б. Путі-лов, не доступні випадку¹, окресливши їхню ключову роль у фоль­клорі як однієї з типологічних універсалій семантичної, художньої, світоглядної системи народної культури, і які, якщо, зрештою, прийняти до уваги оцінку універсалій, дану В. Прошюм, є не "за­собами", а показниками певного ставлення до дійсності², то легко прийти до висновку, що навіть в пізніх жанрах фольклору вони зберігаються значно довше за ті причини, що їх породили. Одначе абсолютно стабільних змістовних елементів універсальних міфо­логічних схем у фольклорі немає. Кожний елемент фольклору пер­вісно заданий у нескінченно нових варіантах.

Наприклад, обмірковуючи думки Івана Франка у розвідці "Жі­ноча неволя в руських піснях народних" про традиційний соціаль­ний, реально-побутовий аспект ліричної пісні чи про відображення в народній пісні реальних подій, що лягли в основу певних лірич­них сюжетів і пояснюють ментальність української жінки, гово­рять про її вдачу, звичайно усвідомлюємо, що це дослідження ста­ло і своєрідним узагальненням активної збирацької роботи фольк­лориста з 1864 р. до початку 80-х років ХЕХ століття, що грунту­ється на побутуючому пісенному матеріалі, записаному ним самим та товаришами поета - М. Павликом, їв. Мохом, Анною Павлик, і є підсумком його спостережень переважно над сучасним життям пісні та її головних носіїв. І треба визнати, такий реально-побутовий аспект у традиційній пісні є і виконує функції як не головного. Він виявлений через інваріант теми горя, соціальної нерівності, жіночої долі, шлюбу з нелюбом і через різне ставлення до цих моментів життя героїв пісенного фольклору. І немає сенсу відривати культурний аналіз від його безпосереднього об'єкта -неформальної логіки реального життя. Тим більше, що інтереси Франка-фольклориста зосереджувалися навколо творів соціального

¹ Путипов Б.Н. Методология сравнительного исторического изучения фольк-
лора.Л., 1976. С. 189-190.

² ПроппВ.Я. Русская сказка. Л., 1983. С. 197.

спрямування як у збирацькій практиці, так навіть і у підпорядку­ванні наукової діяльності соціально-політичній боротьбі. Проте ігнорується інший, семантичний пласт пісні, більш глибинний. Скажімо, чому в баладі-пісні "Ой там коло млину, ой там коло броду" зрада карається смертю? Чому в "Пісні про Якима" чоловік вбиває жінку заради любові до іншої? Але нас цікавить не сюжет, не простий "казус" кримінальний, за влучним висловом І. Франка, навіть і не етичні оцінки вчинку героя чи "жіноче питання", і не дослідження твору з мовно-стилістичного боку, а процеси худож­нього мислення, семантика художньої експресії.

Спробуємо пояснити свою думку на прикладі тієї ж "Пісні про шандаря", якій І. Франко присвятив окрему частину своєї праці "Жіноча неволя в руських піснях народних". У цій пісні-баладі ідея любов-смерть непросто перегукується з мотивами провини і розплати, постає центральною, причому у двоєдності міфологічного та реально-побутового аспектів. У пісні міфоло­гічна метафорика, звичайно, трансформована і переосмислена в стилі реального життя. Проте в пісні міфологічний мотив при­хований в генетичному підтексті, а образна система твору "вбу­дована" в координати історичного часу. Усі два виміри цього часу спресовані в ключовій метафорі любов-смерть, блискучу інтерпретацію якої Франко дав в іншій своїй розвідці - "Тополя" Т.Шевченка", назвавши любов "новим щиролюдським євангелі-ем". Метафора любов-смерть в "Пісні про шандаря", з одного боку, дає прагматичну "прив'язку" поетичної думки до факту дійсності - подружня зрада. З другого - символізує приховані духовні сили людини до відродження, природно, у сфері чуттє­вості. Таким чином, і тут перед нами не опозиція "або" - "або", а двоєдність: "і" - "і". Зрештою, не можемо не погодитися з відо­мим висловом І. Франка, що для художнього твору важлива не ідея, а художня форма, в якій втілюється ця ідея. Звідси й інша багатозначна теза, буквально на якій вибудований аналіз Фран­ком пісні "Про Правду і Кривду", її джерел, особливостей побу­тування та впливу на народну свідомість, що народній філософії властиве трактування єдності двох протилежних начал, а саме правди і кривди, які перебувають у стані постійного руху, боро­тьби, рухаючи тим самим і самі основи розвитку суспільства.

У контексті з міфологічною проблематикою можна було б і не вдаватися до аналізу поглядів Франка-фольклориста, тим паче, що він і виступає проти міфологістів. Але в його працях ("^так ро\У8Ціз.ріе8ПІ Ьшкнте?", "Козак Плахта", "Студії над укра­їнськими народними піснями") - часом несподівано для себе -ми знаходимо не тільки поняття архетипу, який розумівся як міфологічне уявлення, первісний образ, але й аналіз, приміром, питання різностороннього порівняльно-історичного досвіду вивчення мотивів, образів вірувань від глибинних міфопоетич-них первообразів-архетипів до подальшого історичного поши­рювання фольклору, пізнання світогляду, характеру і психології народу¹, саме ті питання, осмислення яких знайшло в теорії К. Ґ. Юнга вираження в понятті архетип.

Принагідно зауважимо, що у відомій праці "Із секретів поети­чної творчості" І. Франко висловлює свої міркування також про роль підсвідомості (чи як він називає "нижньої свідомості") і на­віть про сугестію. Нарешті, Франко ніколи не був схильний над­мірно розширювати сфери застосування тайлорівської теорії пе­режитків, хоча був широко обізнаним з найновішими європейсь­кими досягненнями у галузі філософії та фольклористики, зокре­ма працями Е. Тайлора, однак у його осмисленні поняття, образи, мотиви фольклору, "ті останки давнього первісного світогляду"² органічно розвиваються із загальної психології народу і його по­глядів. Саме вони містять у собі показ своїх "первообразів", проте не обмежуються ними цілком, а в потоці нескінченного народно­го шліфування постають в оригінальних асоціаціях українського люду, "котрий в своїх приповідках, піснях і казках поставив такий тривкий пам'ятник своєї здорової, розумної, чесної мислі, своєї прихильності до світла, справедливості"³.

¹ Франко І. Старинна романсько-германська новела в устах руського народа //
Франко І. Зібр. творів: У 50-ти т. К., 1980. Т. 26. С. 271,279.

² Франко І. Останки первісного світогляду в руських і польських загадках
народних. С.ЗЗЗ.

³ Франко І. Хуторна поезія П.О.Куліша // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти т. К.,
1980. Т. 26. С. 166.

ЗО

Лірична пісня про кохання.

Традиція - автор - текст.

Зміст

Вступні зауваги..................................................................... 5

Розділ І

Аспекти поетики фольклорного пісенного тексту........ 8

Сучасні підходи до вивчення пісенного фольклору

як синкретичного явища............................................................................... 8

Минуле й сьогодення науки про народну культуру:

деякі зауваги щодо фольклористичних студій Івана Франка........ 20

Міф і ритуал як типи свідомості та невід'ємні коди культури......... 31

Міфоритуальний сценарій створення пісенної моделі світу........... 43

Архетипна проекція в мотивах традиційного тексту:

теоретичний аспект..................................................................................... 59

Лірична пісня про кохання. Сутність жанру

та критерії класифікації............................................................................. 75

Художній простір народної поезії: жанрові ракурси........................ 95

Прагматична структура і комунікативні функції

української народної пісні...................................................................... 103

Механізм варіювання та імпровізації

в усному пісенному тексті....................................................................... 117

Рефлекси архетипів свідомості в культурних концептах "доля", "душа": деякі питання

етнографічного вивчення фольклорного тексту............................... 141

Логіка народної ліричної пісні про кохання:

можливості структурального пояснення тексту............................... 171

Генетичні витоки фольклорної поетики.............................................. 216

Полісемантичні топоси еросу в ліричній пісні.................................. 228

Зовнішнє і внутрішнє "я" українця: фольклорна

інтерпретація образу-стереотипу......................................................... 242

З

Розділ II

Діалог культур як форма літературної комунікації... 254

Традиція - автор - текст. Роль канону у художньому творі........ 254

Популярна або "третя література": про рукописний вірш-пісню

ХУП-ХУШ століть у міжкультурному спілкуванні.................. 273

Моделююча роль культури в ментальних процесах:

духовні домінанти в житті українців....................................... 291

Діалектична "гра": нотатки з приводу поетики вірша-пісні

рукописних співаників ХУП-ХУШ століть.............................. 303

Текстуальний простір поезії Феофана Прокоповича:

народна пісня...................................................................... 316

Книжне і народне в давньому українському

епіграматичному вірші......................................................... 323

Розділ III

Автор і слово у світі літератури:

текстуальні стратегії......................................................... 331

Літературний твір як модель комунікації: історична семантика

драматичного панегірика Феофана Прокоповича "Владимир"... 331

Образ "своєї" ідеальної аудиторії популярної пісні про кохання. 347

Слово і текст в українській ліриці XVIII століття.

Традиційні образи та їх книжні паралелі.................................. 353

"Епиникион" Феофана Прокоповича: до питання

про текстуальну стратегію панегіричної поезії

в письменстві XVIII століття................................................. 376

Список використаної і рекомендованої літератури.. 389

■

 

Вступні зауваги