Кодекс Законів про працю України

Основні принципи трудових відносин закріплені в Конституції України, на якій ґрунтуються правові акти трудового права — галузі права, що регулює різноманітні відносини у сфері трудової діяльності людини.

Основним законодавчим актом, що регулює трудові правовідносини в Україні, є Кодекс законів про працю України (КЗпП), який набрав чинності 1 червня 1972 року, але протягом останніх років зазнав значних змін та доповнень, які в тій чи іншій мірі привели його у відповідність до міжнародних стандартів у галузі прав людини. Записані в ньому правові норми діють тільки там, де мова йде про взаємовідносини між працівником і власником (адміністрацією) підприємства, установи, організації. Кодекс складається з 279 статей, об'єднаних у 20 глав. Вони містять норми, якими регулюються всі трудові відносини: права та обов'язки працівників, порядок працевлаштування, охорона праці, порядок звільнення, праця жінок та молоді, робочий час та час відпочинку тощо.

У своєму житті ви зустрічатиметесь з положеннями Кодексу законів про працю під час працевлаштування, зміни місця роботи, виконання трудових обов'язків.

Реалізація права на працю в Україні

Становище людини у трудовій сфері зумовлюється рівнем її освіти, здібностей, кваліфікації, професією.

Пропонуючи свою робочу силу, людина має вибирати між двома цінностями: своїм до­звіллям і тими благами, що вона може придбати за зароблені кошти для задоволення своїх матеріальних, духовних, культурних потреб.

В умовах ринку існує конкуренція за право зайняти певне робоче місце. Робочі місця неоднакові: одні з них — престижні і привабливі, інші — пов'язані з «брудною», шкідливою для здоров'я роботою, нервовим напруженням, обов'язками, що розумово і фізично виснажують людину. Є види робіт, що потребують високої інтенсивності праці, виконуються в нічний час або пов'язані з відрядженнями, а є й такі, які не потребують особливих зусиль, напруження, великої відповідальності.

Працівник має вибирати: легка чи некваліфікована, однак низько оплачувана робота або відповідальна, що вимагає нервового напруження, але приносить високий заробіток.

Підприємство або підприємець купує не будь-яку силу, а лише ту, що завдяки професійним навичкам і здібностям здатна виробляти продукцію або надавати послуги, які відповідають завданням підприємства. У конкурентній боротьбі перемагає той, хто пропонує порівняно з іншими якіснішу робочу силу. Тим паче, що в Україні за відносно короткий час повністю змінилась ситуація: від ринку праці, що характеризувався хронічною нестачею робочої сили (80-90-і роки), — до масового перенасичення нею, що виражено відкритим та прихованим безробіттям. Тому знати, як знайти роботу і не бути ошуканим надзвичайно важливо для будь-кого: чи то молодого спеціаліста, чи спеціаліста зі значним стажем роботи.

Право на працю можна реалізувати започаткуванням власної справи або заняттям підприємницькою діяльністю, що регулюється Законами України «Про підприємництво», «Про підприємства» і «Про господарські товариства». Законодавство України дозволяє займатися власним бізнесом (справою) особам, які досягли 16 річного віку. Ставши підприємцем та досягнувши повноліття, особи можуть наймати працівників на роботу через укладення з ними трудового договору, і ці відносини також регулюватимуться законодавством про працю.

А втім, найчастіше люди реалізують право на працю найманням на роботу через укладення трудового договору.

Які права мають неповнолітні у трудових відносинах

Законодавство встановлює обмеження у прийнятті на роботу неповнолітніх: дозволяється укладати трудовий договір з особами, які досягли 1б-річного віку. За письмовою згодою одного з батьків на роботу можуть прийматися особи з 15 років, а у вільний від навчання час — із 14 років.

Неповнолітні, які працевлаштовуються, мають пройти медичний огляд. Щорічний медичний огляд неповнолітніх проводиться коштом підприємства, і за його період зберігається середня заробітна платня.

Законодавство про працю враховує, що неповнолітні не можуть працювати на рівні з дорослими. Тому для неповнолітніх установлюються легші умови праці. Заборонено допускати неповнолітніх, яким іще не виповнилося 15 років, до тривалої роботи з підіймання й переміщення вантажів. Тривалою вважається робота, якщо протягом однієї години неповнолітній підіймає вантаж більше двох раз. Сумарна робота неповнолітнього з вантажами не повинна перевищувати третини робочого дня або робочої зміни.

Оскільки фізичний розвиток неповнолітніх іще не завершився, закон дозволяє їм працювати меншу тривалість часу, ніж для дорослих. Робочий час, тобто час, протягом якого працівник виконує свої трудові обов'язки, обчислюється годинами на тиждень. Його нормальна тривалість — 40 годин на тиждень, а для неповнолітніх робочий час скорочується: працівники 15 —16 років працюють 24 години на тиждень, а 16 — 18 років — 36 годин.

Неповнолітнім також установлено пільги в заробітній платі.

Заробітна плата працівникам молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи.

Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, які працюють у вільний від навчання час, провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Підприємства можуть встановлювати учням доплати до заробітної плати.

Крім того, законодавством заборонено залучати неповнолітніх до роботи вночі, а також до роботи у святкові дні й до понаднормових (понад установлений робочий час) робіт.

Неповнолітні також користуються пільгами стосовно відпусток. Законом України «Про відпустки» встановлено, що працівникам молодше вісімнадцяти років щорічна відпустка надається тривалістю 31 календарний день у зручний для них час за їхньою письмовою заявою.

За перший рік роботи працівники мають право на відпустку повної тривалості через шість місяців неперервної роботи на даному підприємстві. Що ж до неповнолітніх, то закон надає їм право на відпустку і до спливу шести місяців неперервної роботи.

Для неповнолітніх установлено особливий порядок звільнення.

Звільнення працівників молодше вісімнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх.