Зміст і організаційно-правові форми роботи з дітьми та молоддю шкільного віку

Працювати, жити, бути захищеним неможливо не знаючи межі прав і свобод громадян, дозволеного і забороненого в інтересах суспільства. Проте активну в правовому відношенні людину необхідно формувати з дитинства, особливо у шкільному віці. Саме тому перед школою стоїть завдання розширити правові знання молоді, сформувати в неї високу відповідальність перед суспільством і державою, виховати молодих людей у дусі беззаперечного дотримання права і моралі. Виконання цих завдань педагогічними колективами сприятиме формуванню у школярів таких морально-правових якостей, які стануть на заваді допущенню ними проявів антисуспільної поведінки.

Людина уже від народження наділена правами за окремими законами держави, однак вона завжди має пам’ятати, що поряд з нею живуть інші люди, котрі також мають права. З часом, у процесі життя, після досягнення встановленого законом віку, людина набуває здатності мати обов’язки і нести відповідальність за свої дії. Тому реалізовувати свої права, не порушуючи при цьому прав та інтересів інших, – це своєрідне мистецтво жити. Досягти такого балансу людина може лише через страх перед відповідальністю, і, перш за все, тоді, коли вона у своїх діях керується совістю, порядністю, людяністю, добрими намірами, чесністю, повагою до оточуючих.

У зв’язку з цим необхідна практична реалізація тріади “соціально-правове виховання – соціально-правове навчання – соціально-правова просвіта”. Потрібно виходити з того, що юнацтво живе у суспільстві і для його соціалізації необхідно зануритися у сучасне соціокультурне середовище завдяки засвоєнню права. Можна сказати: головним завданням виховного процесу є навчання молоді жити, дотримуючись законів в умовах безперервної самоосвіти. Законом України “Про органи служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх” (від 25.01.1995 р.) правове виховання дітей виокремлено як одне із основних завдань загальноосвітньої школи [1].

Соціально-правове виховання - цілеспрямована, систематична діяльність органів та соціальних інститутів, що передбачають забезпечення дітей та молоді соціально-правовими знаннями, перетворення цих знань в особисті переконання кожного та формування на цій основі відповідального ставлення до власних вчинків, до поведінки в цілому, з метою формування соціальної правосвідомості та соціальної правової поведінки.

Соціально-правова просвіта у загальній освітній системі виховання вирішує притаманні лише їй завдання. До них можна віднести, 1. формування в індивіда поваги до законів та норм моралі, правоохоронних органів, правильної правової орієнтації; формування переконаності у необхідності права для суспільства та його членів; підготовка молоді до свідомого вибору соціально-правомірних варіантів поведінки, озброєння системою соціально-правових знань.

2. формування в учнів активної життєвої позиції у соціально-правовій сфері, участь у боротьбі з правопорушеннями, звички дотримуватися чинного законодавства, володіти почуттям особистої відповідальності за свою поведінку, розуміння невідворотності покарання за порушення правових норм, формування в молоді глибокого розуміння своїх юридичних, моральних прав та обов’язків.

3. подолання у свідомості окремих неповнолітніх та молоді помилкових правових поглядів і переконань, негативних звичок у поведінці, які сформувалися внаслідок недостатньо орієнтованого виховання; формування внутрішньої потреби щодо захисту суспільних та особистісних інтересів від злочинних зазіхань.

Все це дозволило окреслити модель соціально-правового виховання:

 

 

Безперечно, засвоєння соціально-правових знань потребує врахування вікових особливостей учнів, а також розкриття змісту правових норм стосовно конкретного віку. Дуже важливо при здійсненні соціально-правового виховання дітей та учнівської молоді дотримуватись певних принципів роботи з ними, педагогам володіти знаннями про специфічні принципи соціально-правового виховання, які дають змогу добирати оптимальний зміст, ефективні методи і форми роботи з метою формування соціальної правомотивованої свідомості учнів, вироблення у них навичок і звичок соціально-правомірної поведінки.

Проте соціально-правове виховання не буде ефективним, якщо кожний із його аспектів не буде мати практичного спрямування. Учні повинні не лише отримувати правову інформацію під час виховних заходів, не лише знайомитися зі своїми правами й обов’язками, але й свідомо застосовувати отримані знання відповідно до конкретного виду діяльності, правильно користуватися своїми правами, виконувати свої обов’язки в конкретних життєвих ситуаціях.

Найважливішим у правовому вихованні є питання, що є джерелом надходження до учнів правової інформації, який виховний інститут справляє на них найбільший вплив у плані правової просвіти. У цьому плані привертає увагу те, що у Конвенції ООН про права дитини в статті 17 визнається важлива роль засобів масової інформації, а доступ дитини до інформації і матеріалів з різних національних і міжнародних джерел, які спрямовані на сприяння соціальному, духовному та моральному благополуччю, а також її здоровому фізичному і психічному розвитку повинно забезпечуватися державою [2, 10–11]. У статті 42 наголошується, що держава “зобов’язана, використовуючи належні дійові засоби, широко інформувати про принципи і положення Конвенції як дорослих, так і дітей” [Там само, 24].

Звичайно, засоби масової інформації не є основним джерелом поінформованості підлітків, щодо соціально-правових знань. Тому, на нашу думку, пропаганда законів щодо захисту прав дітей у ЗМІ може бути ефективною, якщо теле- та радіопередачі будуть висвітлювати основну тезу документа, а потім поступово доносити до молодіжної аудиторії її зміст.

У зв’язку з цим була б доцільною організація випуску спеціальних книжок, брошур, розрахованих на школярів різного віку. При цьому ЗМІ мають знайти свою форму подачі матеріалу, в якому були б відображені основні ідеї і положення Конвенції ООН.

Для підлітків і старшокласників найбільш ефективним засобом друкованої пропаганди мають бути статті в періодичних виданнях, насамперед – у популярних молодіжних газетах і журналах. Головним принципом подачі змісту повинні бути емоційність і жвавість викладу з одночасною актуалізацією поняття “Конвенція про права дитини”. Наприклад, школярі, не маючи бажання вивчати статті Конвенції, з задоволенням прочитають нарис А. Стенлі про дітей-солдатів в Афганістані, тому що в ній розповідається про конкретні долі їх ровесників, які беруть участь у бойових діях, вбивають людей. У кінці нарису можна дати пояснення, що в даному випадку це не героїзм дітей, а порушення їхніх прав за статтею 38 Конвенції, яка забороняє участь осіб, що не досягли 15-річного віку, у воєнних діях та збройних конфліктах.

Головним провідником знань для учнів у школі є вчитель. Тому, в першу чергу, доцільно надати належну соціально-правову інформацію вчителям. У зв’язку з цим, пропаганду ідей і положень Конвенції ООН серед педагогів доцільно зосередити на двох основних напрямах: щодо загального розвитку педагога, здатного здійснювати виховання і навчання в умовах демократичної школи у дусі Конвенції та щодо професійної підготовки вчителя до викладання Конвенції ООН.

З цією метою доцільно: відкрити у педагогічних журналах (“Рідна школа”, “Педагогіка” й ін.) спеціальні рубрики з умовною назвою “Права дитини”; випустити низку книг і брошур інформаційно-мето­дичного характеру на допомогу вчителю з метою використання ідеї і положень Конвенції в курсах, спецкурсах, факультативах, бесідах, консультаціях; випустити інформаційні матеріали (буклети, пам’ятки, листівки) для неповнолітніх, батьків, вчителів, у яких би надавалась інформація про установи, організації, де можна отримати юридичну допомогу; передбачити створення спеціальних передач, що дали б вчителю

загальні орієнтири щодо інформаційних джерел з проблеми прав дитини, соціально-педагогічної інтерпретації законів, методичних розробок для включення у навчально-виховний процес школи матеріалів Конвенції; розробити рекомендації з використання факультативу “Пра­ва дитини” у навчально-виховному процесі школи (у циклах загальноосвітніх предметів, у спеціальних просвітніх структурах, у позакласній і позашкільній роботі).

Подача соціально-правової інформації повинна відбуватися з врахуванням вікових особливостей дітей. Чітке усвідомлення дітьми після закінчення школи своїх прав і способів їх захисту, володіння інформацією щодо державних органів, куди можна звернутися за допомогою, можливих труднощів та шляхів їх подолання у рамках чинного законодавства може стати гарантом їхньої успішної соціалізації.

Важливим аспектом у вихованні школярів є створення умов для соціально-правової освіти. Вона може впроваджуватися в інформаційній та практичній формах, це – навчальна та публічна лекція, диспути та бесіди з правової тематики, зустрічі з провідними фахівцями різних галузей права, прес-конференції правових діячів та науковців, консультації юристів з правових питань, “круглі столи” з правових питань [3, 153].

Основним підручником правової освіти для школярів може бути Конвенція ООН про права дітей. Цей документ, на думку практиків, має не лише правове, а й педагогічне значення, оскільки його сприйняття підростаючим поколінням, батьками, посадовими особами формує розумне ставлення до права й закону, усвідомлення необхідності дотримання правопорядку.

Слід сказати, що деякі статті Конвенції мають для учнів особливо значення. Так у статті 13 зазначається, що дитина має право вільно виражати свою думку. У цій ситуації найскладніше, відповідно до права, знайти межу тієї відвертості, коли кожен може виражати свої думки. Необхідно на практиці поступово формувати у школярів думку про те, що при вирішенні будь-якого питання, можуть бути різні точки зору і кожна із них має право на існування. Головне, наскільки вона є правомірною.

Як засвідчує практика, корисним є роз’яснення учням правових норм одночасно з положенням про шкільну дисципліну, оскільки у документах, що регулюють шкільне життя (статути, кодекси й ін.), досить чітко фіксуються права та обов’язки учнів разом із розкриттям механізму (засобу) їхньої реалізації (до кого і коли можна звернутися, які санкції передбачені у випадку порушення прав школярів тощо). Адже відсутність механізмів реалізації прав щодо дітей неодмінно веде до появи численних проблем у реалізації прав у нашій країні взагалі.

Конвенція ООН про права дитини у всіх випадках передбачає забезпечення права підлітків на розвиток та участь у суспільному житті. Підлітки, як і всі люди, мають право на те, щоб їх вислухали, а також на участь у прийнятті рішень з тих питань, які їх стосуються або які їх цікавлять з урахуванням їх віку та вікової зрілості. Участь у програмах, спеціально для них розроблених, а також взаємодії з більш широкими колами суспільства дозволяє їм розвивати свої таланти, набувати більшої впевненості у своїх власних силах. Та вносити свій вклад у загальне життя суспільства.

Одним із основних критеріїв якісного навчального процесу є те, наскільки школа є доброзичливою до всіх дітей. Таке може бути за умови, коли у школі складаються комфортні, здорові та безпечні умови, в якій все концентрується навколо прав дітей, де вчителі демонструють повагу до прав школярів і де учні розуміють, що освіта потрібна не тільки для їх життя, але й дає їм задоволення. “Освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення поваги до прав людини і основних свобод”, – вказується у статті 26 Загальної декларації прав людини. Здійснення права дитини на освіту гарантує захист від багатьох небезпек, наприклад, життя у злиднях, уникнення кабальної праці у сільському господарстві або промисловості, комерційної сексуальної експлуатації або втягування в озброєнні конфлікти.

Виявлення шляхів соціально-педагогічного впливу на особистість учня у позанавчальний час є одним із досить важливих компонентів у структурі соціального правового виховання дітей. Напрями та форми соціальної правовиховної діяльності, представлені нами у таблиці.

Таблиця 1.