Фактори виникнення ринку Євродолара

 

Аналізуючи сьогоднішній стан світового ринку, можна чітко відслідкувати вододіл в межах країн Великої Сімки (G7). Так, наприклад, монетарна політика США з лютого 1994 року спрямована на збільшення банківських процентних ставок як попе­реджу­валь­ний протиінфляційний захід, у той час як центральні банки західноєвропейських країн, слідом за Bundesbankom, знижують свої облікові ставки. Цьому питанню велика увага була приділена у Вашінгтоні (1994 року). Саме на цій зустрічі було поставлено дещо несподіване запитання: чи керовані фінансові ринки? Наскільки принциповим може бути вплив центральних банків та урядів країн на хід процесів на фінансових ринках? Глибокий аналіз процесів, які відбуваються на фінансових ринках світу дає можливість зрозуміти де­кілька конструктивних причин-штрихів. Відносна самостійність глобаль­ного фінасового ринку - це лише один бік цієї справи. Глобальний вплив промислово розвинених країн потроху, але неухильно зменшується. Сучасні наукоємні галузі виробництва мало прив`язані до природніх ресурсів чи однієї якоїсь країни. Окрім того, нові індустріальні країни з початку 90-х років розвивалися із середньою динамікою 4% на рік, у той час як майже усі країни Великої Сімки боролися з економічним спадом. За даними експертів Світового Банку тенденція швидкого розвитку нових індустріальних країн, принаймі у наступні 10 років, становили близько 4,8% на рік, у той час як для високорозвинених країн цей показник становитиме лише 2,8%, що, у свою чергу, спричинить зменшення питомої ваги сучасних економічних лідерів.

Ще одна тенденція – це всезростаючий вплив фінасових систем країн, що розви­ва­ються, на стан світового фінасового ринку. Виконавчий ди­ректор Міжнародного Валютного Фонду (МВФ) Мішель Камдесю (Michel Camdessus) на зустрічі у Вашингтоні в рамках весняної сесії керівних органів МВФ та Світового Банку /1994/, зауважив, що близько 20 країн, що розвиваються, з боржників перетворилися на потенційних вкладників міжнародних фінасових організацій.

Окрім того, нові промислові країни Південно-Східної Азії є і новими фінасовими центрами цього регіону.

 

 

Як і в кожній кредитній угоді, на Євроринку виступають дві сторони – позичальник та кредитор.

Позичальниками переважно виступають ТНК, що потребують кре­ди­тів для фінансування капітальних вкладень у різних країнах, а також держави, котрі мають дефіцитні платіжні баланси. Кредиторами є приватні комерційні банки, що здійснюють міжнародні кредитні операції в іноземних валютах (євровалютах).

Євроринок включає ряд секторів (див. рис.).

 

Структура Євроринку

Євроринок представлений чисельною групою (близько 500) великих та середніх комерційних банків, що знаходяться в основних фінансових центрах Західної Європи (Лондон, Париж, Цюріх, Люксембург тощо), а також таких країн, де законодавство не обмежує права банків на проведення операцій в іноземних валютах з нерезидентами. Оскільки США у 1981р. оголосили Нью-Йорк так званою вільною банківською зоною, де кредитні операції місцевих банків з нерезидентами подібні за своїм режимом з євровалютними операціями, можна говорити про те, що фактично євроринок поширився і на територію Сполучених Штатів Америки.

До пільг, що надаються при здійсненні операцій на євроринку відносяться:

 

Зазначених вище пільг комерційні банки не мають на ринках національних валют. Тому для банків операції на євроринку значно вигідніші, ніж на наці­о­наль­ному, а тому вони можуть собі дозволити меншу маржу по кредитах у євровалютах. Усе це стимулює високі темпи розвитку євроринку, однак утруднює вплив урядів на національні грошово-кредитні системи своїх країн, дещо дезорганізує ці системи. Це викликає необхідність вводити контроль за операціями національних банків на євро­ринку.

Євроринки сьогодні – це постійні джерела фінасових інновацій, що набули значних розмірів у масштабі світової економіки. І в нинішніх умовах підвищення активності на фінансових ринках Європи привело сюди американський капітал. Банки США принесли нові моделі комплексних фінасових інструментів, які передбачають брокерські послуги, управління інвестованим капіталом та ін. в межах однієї фінансової установи. Поряд із позитивною стороною цієї справи, європейські банки припустилися, на перший погляд, незначної, але дуже вагомої помилки – вони недооцінили загрозу з боку фінансових установ США. Одним із провідних мене­джерів європейського відділення Goldman Sachs висловився, що для них "фінасовий ринок Європи був головним", оскільки тут вони одержували значну частину своїх прибутків і вирішили розширити обсяг своїх операцій в Європі.

Окрім того, як говорить виконавчий директор лондонського відділення банку Deutche Morgan Stanley: "Великої ваги набуває і той факт, що в США фінансові установи краще забезпечені спеціалістами в галузі фінансів".

 

Валютний ринок

 

Валютний ринок – це механізм, за допомогою якого вста­новлюються правові та економічні взаємовідносини між спожи­вачами і продавцями валют, система сталих і водночас різноманітних економічних та організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу валютних операцій, зовнішньої торгівлі, надання фінансових послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют. Стрижнем валютних операцій, що здійснюються на ва­лютному ринку, є валютний курс, рівень якого постійно коли­ваєть­ся під впливом попиту й пропозиції учасників цих операцій.

Валютна біржа є організаційно оформленим регулярним валютним ринком, на якому відбувається торгівля валютою на основі попиту і пропозиції. Членами валютної біржі в Україні можуть бути комерційні банки, яким видані ліцензії на прове­дення валютних операцій, а також фінансові установи, яким чинним законодавством надане право на їх проведення. Як самостійна структура вона широко функціонувала ще в період домонополістичного капіталізму. У сучасний період у розвинених країнах операції з іноземною валютою зосереджені переважно у великих банках. Лише в деяких країнах збереглися валютні біржі як самостійні структури (наприклад, у Німеччині, Франції).

Головними суб’єктами валютного ринку виступають великі транснаціональні корпорації та банки (ТНК, ТНД). Залежно від обсягу, характеру операцій і кількості використаних валют роз­різняють світові, національні та регіональні валютні ринки.

Попит на іноземну валюту пов’язаний із залежністю націо­нальної економіки від імпорту та обумовлений її конвертованістю. Конвертованість – це гарантована можли­вість грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти. При повній конвертованості національної валюти кожна юридична і фізична особа може вільно брати участь у зовнішньоекономічній діяльності, продавати, купувати та обмінювати національну валюту на іноземну за певними курсами без будь-яких обмежень або прямого втручання держави.

Чим нижче рівень конвертації національної валюти, тим більше валютний ринок підпорядкований державному регулюванню (перш за все, встановленню фіксованого курсу національної ва­люти щодо інших валют). Основними формами валютних операцій щодо забезпечення міжнародних розрахунків є негайна поставка – “спот”, поставка через певний період – “форвард”, обов’язкові поставки – “аутрайт” і з правом відмови – “опціон”. Підтримуються ці стосунки через мережу супутникового моніторингу, телетайпного та телефонного зв’язку, який об’єднує практично весь світ. Навіть строкові валютні угоди укладаються за допомогою телефону або телексу і лише пізніше підтверджуються письмово.

Валютний ринок України на всіх своїх організаційних сег­ментах (біржовому, позабіржовому та готівковому) має розвивати власну інфраструктуру шляхом “дивер­си­фі­кованого” проникнен­ня в усі регіони країни та створення реально функціо­ну­ю­чих регіональних валютних ринків з метою запобігання розвитку тіньового валютного ринку та зменшення числа жертв махінацій, що характерні для даного сегмента валютного ринку.

Базові операції валютного ринку:

Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни. Валютний курс дуже рухливий і встановлюється з урахуванням купівельної спроможності ва­лют. Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції завжди мають сильний кон’юнктурний вплив на валютний курс.

У банківській практиці прийняті наступні позначення курсів валют: наприклад, курс долара США до євро позна­чають USD/EUR = 0,9091. У даному позначенні ліворуч ставиться база котировки (базова валюта), праворуч – валюта котировки (валюта, що котирується). Такий запис означає „кількість валюти, що котирується за одиницю базової валюти” (у даному випадку 0,9091 євро за один американський долар). Котировка курсів спот буває прямою і непрямою.

Різниця між правою та лівою стороною котировки (купівлею та продажем) називається спред (spread) або маржа (margin) і служить основою для отримання прибутку за протилеж­ними угодами з клієнтами.

 

Визначення крос-курсу валют

Крос-курсу – співвідношення між курсами двох валют щодо третьої.

Наприклад, необхідно знайти крос-курс євро та швейцарського франка – EUR/CHF (через долар США). Застосовуючи правило дробів шляхом використання пря­мих доларових курсів, євро і швейцарського франка:

, якщо USD/CHF = 1,2810, а USD/EUR = 0,9091, то крос курс EUR/CHF складе 1,2810 / 0,9091 = 1,4091 з округленням до пункту.

Таким чином, якщо долар США є базою котировки для обох валют, то для знаходження їх крос-курсу слід розділити доларові курси цих валют.

У випадку розрахунку крос-курсу для валют з прямою і непрямою котировкою, де долар є базою котировки для однієї з валют їх курси необхідно перемножити.

Розрахунок крос-курсу для валют з непрямими котировками до долара США, де долар є валютою котировки для обох валют, то для знаходження їх крос-курсу необхідно поділити доларові курси цих валют.

Операції спот

Різниця між двома групами конверсійних операцій полягає в даті валютування. У міжна­род­ній практиці прийнято, що поточні конверсійні операції здійснюються на умовах спот, тобто з датою валютування на 2-й робочий день після дня укладання угоди. Міжна­род­ний ринок поточних конверсійних операцій називається спот-ринком.

Спот-курс – ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни, спот (англ. spot – готівкова) є угодою купівлі-продажу валюти за курсом, зафіксованим в угоді, від­повідно до якої обмін валют між банками-контрагентами про­водиться, як правило, впродовж 2-х робочих днів, не враховуючи дня укладення угоди.