Доларова рестрикція і виникнення євродоларового ринку

 

Після зменшення доларового дефіциту в 1958 році у Європі було оголошено конвер­то­ваність валют. В той період деякі валюти були недооціненими і Німеччина, наприклад, продовжувала нагромаджувати доларові резерви через постійний профіцит свого платіж­ного балансу.

У 1960-му році в Європі зрозуміли, що США не спроможні виконувати взяті на себе бреттон-вудські зобов’язання, а зокрема, підтримувати ціну золота на рівні $35 за унцію, через те, що сумарні доларові зобов’язання США перевищили офіційні резерви.

Оскільки долари зберігали свою купівельну спроможність, а тримачі доларів могли купувати золото на приватних ринках, ця проблема до певного часу не була небезпечною. Доларова ж інфляція компенсувалася відсотками на вклади (в банках та інших депозит­них інститутах).

Доларова інфляція була великою проблемою лише для золотих запасів США, оскільки подорожчання золота на приватних ринках створю­вало стимул для купівлі ЦБ (центральними банками) золота в ФРС (федеральній резервній системі) за інфляційні доларові резерви.

США на усі ці негативні зрушення могло б i не реагувати, оскільки нагромадження доларових резервів проходило добровільно, i продовжувати зберігати дефіцит платіжного балансу, постачаючи бажаючих своєю валю­тою. Однак таке рішення могло б підірвати авторитет долара як ключової валюти.

Долар повинен був залишатися безризиковим активом. У зв’язку з цим адміністра­ція Кеннеді і Джонсона оголошує серію обмежень на закордонні кредити і прямі інвес­ти­ції. 18 травня 1963 року Кеннеді пропонує податок на Процентний Диференціал. Введення цього податку збільшувало витрати іноземних позичальників, які продавали в США свої облігації. Для покриття своїх витрат позичальники були вимушені збільшувати купони. Примітивна ідея цього податку полягала в тому, щоб відлякати іноземців від долара. Як результат, бізнес світу проводить деномінацію облігацій у доларах – виникає ринок єврооблігацій (євробонд).

В 1965 році Податок на Процентний Диференціал був розповсюд­жений i на кредити американських банків іноземцям (термін від 1 до 3-ох років). Одночасно з податком в 1965 році вводиться Програма добровіль­ного обмеження іноземних кредитів. ФРС встановила квоти, в межах яких американські банки могли без санкції адміністрації кредитувати американ­ські багатонаціональні корпорації, які були
втягнуті в інвестиційні процеси за межами США.

 

Податок і обмеження слугували поштовхом для розвитку нового міжнародного ринку – ринку євродоларів, який виник в кінці 50-х років у Західній Європі у зв’язку з потребами підприємств, інвесторів i навіть деяких країн Європи в капіталі.

Ринок євродоларів – це ринок деномінованих в доларах депозитів в банках США і в міжнародних банківських установах за межами США власниками яких є нерезиденти США.

Паралельно з ринком євродолара з’являється ще один тип ринку – євровалютний. В 90-х роках у Лондоні регулярно торгують більш ніж 15 європейськими валютами (долар становить біля 60% валютних зобов’язань в євровалюті, а дойчмарка – 14%).

Розглянемо процес створення євродоларів. Наприклад: Нехай американська компанія переводить $10 000 в європейський банк. Тепер євробанк володіє депозитом в американському банку, а в обмін компанія одержує строковий депозит в євробанку. Бухгалтерські проводки в банках будуть такими:

Американський банк	Євробанк
Активи	Пасиви	Активи	Пасиви
	-$10 000 депозит американської компанії	+$10 000 депозит в американському банку	-$10 000 депозит американської компанії
+$10 000 депозит євробанку

Доларові зобов’язання американського банку не змінилися в результаті даної операції. Все, що відбулося – зміна власності: $10 000 депозит американського банку перейшов в євробанк. Це і є євродолари. Стимулом для компанії зробити таку операцію можуть бути більші відсотки євробанку; оперативна необхідність в євродоларах. Для отримання прибутку євробанк повинен ефективно розмістити доні активи, наприклад, дати комусь кредит.

Давайте випишемо всі проводки при наданні кредиту євробанком суб’єкту “Ω”

Американський банк	Євробанк	Суб’єкт “Ω”
Активи	Пасиви	Активи	Пасиви	Активи	Пасиви
	-$10 000 депо­зит євробанку	-$10 000 депозит в банку США		+$10 000 депозит в банку США	+$10 000 борг євробанку
+$10 000 депо­зит суб’єкта “Ω”	+$10 000 кредит суб’єкту “Ω”

Євробанк, даючи кредит, виписує чек проти свого рахунку в американському банку. Знову депозит американського банку буде переходити з рук в руки і точно так само, як і раніше, сумарні зобов’язання американського банку не зміняться.

Євродоларовий ринок є одночасно ринком депозитів і кредитів, деномінованих в іноземній валюті. ( Він ще існував і в довоєнний період; ним користувалися банки Берліна і Вени, які обслуговували торгові компанії ).

СРСР також допоміг в створенні ринку євродоларів, перевівши в перші роки холодної війни свої доларові депозити з Нью-Йорка в контрольовані ним банки Лондона і Парижа.

(Євровалютами називають кошти не лише в Європі, але i за її межами, хоча стосовно них часто використовують такі терміни, як азіадо­ла­ри, арабодолари).

Золото, СДР, Євро

Золото

Економічне значення золота полягає в його використанні упродовж значного історичного періоду як грошового товару поряд з іншими благородними металами, а з кінця ХХІ ст. – монопольно. Золото служило основою грошової і валютної систем. Однак з часом, у результаті офіційної демонетизації, золото вийшло з грошового і валютного обігу й осіло в скарбах, а операції з цим благородними металом відбуваються на особливих ринках.

У світі існують спеціальні центри торгівлі золотом, де здійснюється регулярна його купівля-продаж. Це ринки золота. В 1961 році з ціллю інтервенції на приватні ринки золота, банки США приєдналися до банків країн Спільного ринку (Великобританії і Швейцарії). Дане об’єднання було назване “ Золотим Пулом ”.

В межах об’єднання визначалися фіксинги цін двічі на день (це триває і в наш час). Перший фіксинг 10:30; другий – 15:30. Місцем фіксингу є фіксингова кімната банківської фірми “Н.М.Рот­шильд”.

Об’єктом торгівлі на ринку золота є золоті зливки вагою 400 унцій (12,44кг.) Фіксингова комісія встано­в­лює обсяги чистих купівель і продаж. Фіксингова ціна від­по­відає рівновазі ринку. Цю ціну і публікують як ре­зуль­тат фіксингу. (Зазвичай ціну фіксингу встановлюють досить швидко, за 20-30 хви­лин, однак деколи на фіксинг йшло і більше часу. Таке траплялося в періоди різких коливань ринкової коньюктури. В жовтні 1979 року на фіксинг потратили 1 годину 39 хв.)

В даний час котирування золота знаходиться під контролем ЦБ. Повноважним представником Золотого Пулу є Банк Англії. З 1961 року він підтримує прямий зв’язок з “Н.М.Ротшильд” в період ранкового фіксингу.

Долар і надалі відігравав роль ключової валюти, що не влашто­ву­ва­ло окремих учасни­ків “Золотого Пулу”. Жорстка прив’язка національних валют до долара призво­дила до стійкого дефіциту та профіциту платіжного балансів. Франція і особисто Де Голь були різко настроєні проти цього. Окрім того всіх обурювала політика гегемонії США, яка закріплювалася особливою позицією долара.

Францію в ті часи практично ніхто з членів МВФ не підтримав, оскільки всі вигравали від такої позиції долара хоча б в тому, що доларові депозити приносили доходи, чого не можна сказати про золоті авуари.

В листопаді 1967 р. девальвував англійський фунт, що нанесло удар по ілюзії стабільності Бреттон-Вудської системи. Цей факт показав, що долар також може девальвувати. Після даних подій, учасники МВФ стали серйозно розглядати те, що знецінення долара обмине тримачів золотих авуарів.

Усі ці обставини змусили в травні 1968 року ввести дворівневу систему торгівлі золотом: офіційні операції відокремлюються від операцій на відкритому ринку. Ціна на приватному ринку моментально зростає до $43 i до кінця 1969 р. знову опускається до $35 за унцію. Дворівнева система діяла до введення системи плавання обмінних курсів.

В 1968 році “Золотий Пул” розпадається i лондонський ринок закри­­ва­ється на 2 тижні. Це дає поштовх для організації ринку в Швейцарії (сюди хлинуло золото з Південної Африки). Другою торгуючою золотом державою став СРСР (“Восход Хандельсбанк” – Цюріх, а в 1985 р. цей банк був ліквідований – на його зміну приходить філіал “Внешторгбанка”).

Лондон перетворюється з центру перерозподілу в центр торгівлі, в 1968 р. (березень) фіксинги відроджуються, але тепер це вже не єдиний центр торгівлі золотом.

Сьогодні функціонує понад 50 ринків золота:

Провідне місце належить ринкам золота в Лондоні та Цюріху.

Залежно від режиму, який надає держава, ринки золота поділяються на:

Ø світові ринки (Лондон, Цюріх, Нью-Йорк, Гонконг, Дубай та ін.);

Ø внутрішні вільні (Париж, Мілан, Стамбул, Ріо-де-Женейро...);

Ø місцеві контрольовані (Афіни, Каїр...);

Ø чорні (Бомбей та ін.).

 

На зміну Золотому пулу в 70-ті роки прийшли “ золоті аукціони ” – продаж золота з публічних торгів. Такі аукціони періодично проводились МВФ, урядами США, Індії, Португалії та ін. (Так, відповідно до Ямайської угоди ВМФ з 1976 по 1980 рік провів 45 аук­ці­онів і реалізував 777,6 т. золота; США у 1978-79 рр. на 19 щомісячних аукціонах реалізували 491 т. золота на суму 4,1 млрд. дол.; Індія в 1978 р. провела 7 аукціонів, продавши 6 т. золота з офіційних резервів з метою боротьби з нелегальним ввозом золота з-за кордону.)

Наприкінці 90-х років намітилась тенденція продажу золота центральними банками ряду країн і МВФ з метою поновлення своїх валютних резервів. (Лише у 1997 р. 14 центральних банків продали 825 т золота. Так, частковий продаж своїх золотих запасів (від ¹/₃ до ²/₃) здійснили Нідерланди, Бельгія, Австрія, Канада, Австралія. Аргентина реалізувала весь свій золотий запас – 125 т золота.) Загалом, останнім часом центральні банки ряду країн приступили до досить масового збуту своїх золотих активів. Це пояснюється тим, що з часом ключова роль у забезпеченні гарантій стабільності національних валют все більше відводиться не золоту, а стабільності й силі власних економік та економік країн емітентів і постачальників резервних валют.

Однак у фінансовому світі продовжує існувати і протилежна тенденція золото продовжує відігравати роль валютного резерву особливо під час кризи. Простежується закономірність, коли провідні країни світу, особливо емітенти резервних валют, поки що не наважуються реалізувати свої золоті запаси, а деякі країни, що розвиваються, корис­туючись тимчасовим зниженням цін на світових ринках, активно нагромаджують запаси благородного металу. Слід зазначити, що на діяльність світових ринків золота впливає подвійний статус цього металу, який будучи цінним стратегічним сировинним товаром, одночасно є реальним резервним і фінансовим активом.

СДР – спеціальні права запозичення СДР (Special Drawing Rights)

В 1969 під сильним тиском Франції МВФ приймає рішення про створення штучної валюти, яка не має національного забарвлення – спеціальні права запозичення СДР (Special Drawing Rights), паперове золото.

 

Етапи впровадження СДР

Ідея була досить хороша, СДР мало витіснити долар з позицій ключової валюти, але момент був вибраний невдало – в США була розгорнута програма Великого суспільства, йшла війна у В’єтнамі, на яку тратились колосальні суми та інше, так що світ i без того був пере­повнений резервами.

Поява СДР була сприйнята без ентузіазму, що призупинило розвиток фінансових ринків i зокрема операцій з паперовим золотом.

Запровадження СДР – це фактично повернення до старої ідеї Кейнса, яку він висунув ще в 1944 році, перед підписанням Бреттон-Вудської угоди – ідея створення “регульованої валюти”. Але на той час, коли США володіли 2/3 валютних запасів світу, ця ідея була для них неприйнятною.

Зовсім іншою була ситуація кінця 60-х – початку 70-х років, коли було введено СДР: США значною мірою втратили на світовому ринку свої конкурентні позиції, виник дефіцит платіжного балансу, почали розвиватися інфляційні процеси, різко скоротилися запаси золота. Вихід було знайдено у впровадженні “колективної валюти”.

СДР було випущено в обіг з січня 1970 року згідно з рішенням МВФ. Спеціальні права запозичення не мали власної вартості, вона розраховувалась за принципом валютного кошика (див. рис).