Етапи становлення світового фінансового ринку

 

Виникнення тих чи інших форм торгівлі фінансовими зобов’­язаннями історики відносять як мінімум до часів Римської імперії. Фінансові зобов’язання, які можна вважати праобразом сучасних цінних паперів, існували ще в середні віки, і найбільш відомий приклад тут – зобов’язання італійських міст держав. Але практично до 17-го століття об’єктивна необхідність в існуванні ринку для торгівлі цінними паперами практично була відсутньою: об’єми випуску тих чи інших цінних паперів були досить малими, а їх тримачами було досить обмежене коло людей.

Офіційним роком заснування першої фондової біржі вважається 1592 рік, коли в Антверпені був вперше оприлюднений список цін на цінні папери, які продавались на ній. Це була перша біржова котировка, яка заклала фундамент 400-річній історії фондових бірж.

Постає питання, чому це саме відбулося в Антверпені? Перш за все, велике значення мало відкриття Америки, яке зробило це місто центром зосередження міжнародної торгівлі. За відгуками сучасників, місто нагадувало "вулик", де кипіло напружене життя. "Це – цілий світ, – говорив поет, – де можна чути мови всіх куточків землі". В новій "Вавілонській вежі" сформувався розвинутий ринковий механізм. Зокрема, стали широко використовуватися строкові операції, при яких кінцевий розрахунок по угодах відкладався на певний термін. А за цей час ціна паперів могла змінитися, і різниця подекуди складала відчутну величину. Зробити цю різницю своїм прибутком – було завданням учасників біржової гри.

Об’єктами особливо великих спекуляцій були векселі, які були пов’язані з торгівлею перцем. Саме перець став символом перших біржових спекуляцій. В ті часи існувала монополія португальської корони на перевезення перцю з Індії в Європу. Королівським каравелам, які везли цей цінний груз, потрібно було подолати великі відстані, де їх очікували шторми, пірати і багато інших небезпек. Перець почали продавати за терміновими угодами, пробуючи вгадати його долю. Ці операції розвивалися шаленими темпами на Амстердамській біржі. Широку популярність отримали банкіри та біржові Фугери, які нагромадили великі статки на спекуляціях з перцем.

В кінці XVI – XVII ст. на біржах появився новий товар – державні цінні папери, які стали об’єктом крупних угод. З 1600 року з виникненням перших акціонерних товариств – Англійської Ост-Індійскої, Голландської Ост-Індійскої компанії, а потім і інших – на біржах з’явилися й акції.

Вважається, що перший в історії досить великий за обсягом ринок цінних паперів, який по праву називали світовим центром торгівлі цінними паперами виник саме в Амстердамі на початку 17-го століття. Перш за все це можна пояснити тим, що до цього часу одержала широкий загал практика запозичення грошових засобів серед урядів західноєвропейських держав, яка здійснювалася у вигляді емісії державних цінних паперів. По-друге, з’явилися і почали стрімко роз­ви­ва­тися акціонерні товариства, які фінансувалися за рахунок емісії акцій (Англійська і Голандська Ост-Індійська компанія, організована на початку 17-го ст.). Потреба володарів цінних паперів в забезпеченні їх ліквідності і сприяло появі першого в історії світового центру торгівлі цінними паперами в Амстердамі.

З функціонуванням Амстердамської фондової біржі в 17-18 століттях пов’язана поява професійних посередників на ринку цінних паперів і розробка багатьох технологій торгівлі, які використовуються і по сьогоднішній день.

Отже першою біржею, де здійснювались операції з всіма видами цінних паперів, стала саме Амстердамська фондова біржа, яка здобула міжнародне визнання завдячуючи угодам не лише з зерном, кавою, прянощами, але й з цінними паперами колоніальних компаній. Через це Амстердамську біржу називають, як правило, першою фондовою біржею в сучасному розумінні.

Полярною до Амстердаму в цьому відношенню була Паризька біржа, також створена в 17-му ст., де з моменту заснування діяли чітко встановлені правила і стандарти укладення угод.

Революція в Франції і подальші Наполеонівські війни (кінець 18-го поча­ток 19-го ст.) сприяли зміщенню світового центру торгівлі цінними паперами в Лондон. Лондонська біржа багато в чому об’єднала розвинуті технології Амстердама з жорсткими правилами Парижу і залишалась найбільшою біржею світу практично до початку 20-го століття.

19-те століття характеризувалося бурхливим розвитком ринку цінних паперів в багатьох країнах. Саме в цей період проходить станов­лення американського ринку цінних паперів, основним центром якого протягом багатьох років буде Нью-Йоркська фондова біржа (створена у 1872 році в результаті підписання групою нью-йоркських брокерів догово­ру про правила торгівлі цінними паперами – Buttonwood Agreement).

Особливо бурхливим пе­рі­одом розвитку фон­до­­вої тор­гівлі в світі став кінець 19-го початок 20-го ст. До 1910 року об’єм світового фон­до­во­го рин­ку оцінювався в 32.60 млрд. фунтів (див. рис. // Джерело R.Michie. Deve­lopment of stock markets).

Торгівля цінними папера­ми і становлення фінансового ринку в Росій­ській імперії відносяться ще до часів петровських реформ, а широкий розви­ток фондового ринку розпочався в 60-70-х роках 19-го ст., що було обумовлено швидкими темпами розвитку промисловості і реформами Олександра ІІ. Центром торгівлі цінними паперами в Росії була Санкт-Петербурзька біржа.

В 1873 році виникла перша біржа на Україні – Київська біржа, яка на протязі багатьох років була досить великим центром торгівлі зобов’язаннями держави і акціями цукрових заводів. В 1917 році функці­ону­вання фондо­вого ринку в Росії і Україні призупинилося.

Перша світова війна сприяла переміщенню центру торгівлі цінними паперами в Нью-Йорк. Тільки за одне десятиліття (після закінчення світової війни до біржового краху – жовтень 1929 року) річний об’єм угод на Нью-Йоркській фондовій біржі виріс і перевищив 1 млрд.дол.

Біржовий крах 29 жовтня 1929 року (чорний вівторок), і депресія після нього, яка охопила США і інші країни Заходу, слугували основною причиною стагнації організованих фінансових ринків в 30-х роках, яка ще більш посилилася в роки 2-ї Світової війни.

Бреттон-Вудська система

 

Для правильного розуміння суті сучасних операцій на фінансових ринках необхідні знання логіки їх історичного розвитку. Історія становлення нових фінансових ринків – період ренесансу, починається з 30-х років. Світова фінансово-економічна криза зруйну­вала торговельно-економічні зв’язки, які склалися. Всі країни світу були в більшій чи меншій мірі втягнуті в тарифні війни і різного роду страйки. Кульмінація ж падіння припадає на період Другої Світової війни.

Реконструкція міжнародної фінансової системи бура розпочата Бреттон-Вудською конференцією в 1944р. Америко-британське суперни­цтво було вагомим фактором, яке наклало серйозний відбиток на досяг­нутих домовленостях.

В США домінував підхід, що новий порядок не повинен допускати економічної дискримінації однієї нації іншими. Пізніше цей фундамен­тальний принцип знайшов відображення в хартії Генеральних Угод про Тарифи і Торгівлю (ГАТТ).

На Бреттон-Вудскій конференції перемогла концепція американців. В основі Бреттон-Вудської системи були наступні положення:

§ Міжнародні фінансово-економічні відносини контролюються створеними для цієї цілі інститутами. Цим інститутам надаються реальні і потужні важелі впливу на нації, які є в системі. Одним з найвпливовіших інститутів став Міжнародний Валютний Фонд (МВФ).

§ Були проголошені валюти, які відігравали роль міжнародних резервів. Ними стали долар США – де-факто і де-юре, а фунт стерлінгів Англії – де-юре.

§ Паритети валют (їх обмінні курси) підтримуються всіма учасниками. Допустимі межі відхилення не виходять за рамки 1% від встановленого рівня. Офіційний паритет для кожної валюти встановлюється відносно американського долара. США, в свою чергу, взяли на себе зобов’язан­ня продавати і купувати золото по ціні $35 за унцію (31.1 г.).

§ Члени МВФ зобов’язані змінювати паритети своєї валюти тільки зі згоди МВФ і лише в тому випадку, коли їх платіжні баланси знаходяться у стані фундаментальної нерівноваги.

§ По закінченню перехідного періоду всі валюти повинні стати вільно конвертованими. Для збереження цього принципу всі уряди зобов’язалися зберігати міжнародні резерви, а при необхідності – проводити інтервенцію на валютних ринках.

§ Країни-учасники роблять внесок валютою і золотом. Перша чверть внеску (транш) робиться ключовою валютою і золотом, решта – національною валютою.

Нова форма бурхливого розвитку світових фінансових ринків розпочалася в 50-і роки. До середини 50-х років оборот на найбільших біржах світу досягнув передвоєнного рівня, і продовжував стрімко рости.

 

 

Система фіксинговиг цін

 

Бреттон-Вудська система зобов’язала членів МВФ фіксувати паритети своїх валют у формі офіційної ціни на золото, відхилення від якої було допустимим в межах одного відсотку.

Підтримка паритетів не є важкою, якщо валютний обмін проходить виключно через офіційні органи, а саме через центральні банки. Останні можуть всього-на-всього відмовитися від купівлі або продажу іноземної валюти чи золота, а курс тримати на бажаному рівні.

При вільній торгівлі тримати обмінний курс на рівні паритету можна лише здійснюючи купівлю і продаж золота у тих випадках, коли курс почне відхилятися від паритету.

Якщо ЦБ Німеччини хотів тримати курс на рівні паритету, наприклад, DM 4 = $ 1, він повинен був мати в наявності необхідну кількість доларів і марок. Коли попит на долари перевищить пропозицію, а це могло, наприклад, виникнути при обмінному курсі DM 5 = $ 1, Бундесбанк, здійснюючи валютну інтервенцію, позбувається своїх доларових запасів. Таке явище неминуче, якщо монетарний орган зафіксовує курс своєї валюти вище паритету її купівельної здатності.

Якщо платіжний баланс країни дефіцитний, то при фіксації валютних курсів буде проходити відтік міжнародних резервів. В умовах чистого плавання валютних курсів і дефіцит, і профіцит платіжного балансу неможливі.

По умовах Бреттон-Вудських домовленостей США зобов’язалось підтримувати паритет $35 за унцію (31.1г), продаючи і купляючи метал. Якщо, наприклад, його ціна на ринку встановлюється на рівні $37, то іноземні ЦБ купують у США золото за $35 і продають на ринку з прибутком. Дана обставина не лякала американських урядовців, оскільки в кінці війни в США нагромадилось приблизно 60% від світових запасів золота. В подальшому їх позиція різко змінилася.

Зобов’язання зафіксувати курс долара відносно золота мало для США ще один наслідок: оскільки за унцію золота можна було при системі фіксованих курсів купити визначену і незмінну кількість товарів, для того, щоб доларова ціна товарів залишалася незмінною, необхідна була абсолютно без інфляційна світова економіка або така економіка, де темп інфляції був би всюди однаковим. Виконання цієї умови можливе лише на досить короткому інтервалі часу. Тому Бреттон-Вудська система була першопочатково приречена на крах.

 

 

4. Холодна війна, план Маршалла

 

Більшість урядів у післявоєнний період не виявляло схильності дозволяти вільну торгівлю своїми валютами, оскільки хотіли закріпити за собою монопольне право займатися валютними операціями. Це дало б їм свободу в розпорядженні валютними запасами. Вони могли б імпортувати продовольчі товари, стратегічні матеріали, озброєння, фінансувати компанії, підтримувати правлячі політичні режими. Окрім того у багатьох урядів були свої уяви про те, якими повинні бути обмінні курси. Великобританія, наприклад, хотіла встановити його на передвоєнному рівні: ₤ 1 = $ 4,86.

Для того, щоб перейти до вільної конвертованості валюти, необхідно мати досить значні валютно-доларові резерви. Однак, справи були такими, що одразу у післявоєнні роки доларові резерви були у великому дефіциті. Зрушитись з “мертвої” точки вдалось завдяки холодній війні і тому, що США зробили внесок в МВФ. Ізоляціонізм американських консерваторів почав розтавати, коли між СРСР і колишніми союзниками стала зростати напруга. Щоб призупинити наступ комунізму, в США приймають програму відбудови європейської економіки – план Маршалла (1947 р.). Суть програми – допомогти відбудувати економіку Європи до такого стану, коли вона зможе самостійно підтримувати воєнний потенціал, здатний протистояти радянській воєнній загрозі.

Перший раунд холодної війни розпочався з грошової реформи в окупованій Німеччині. (В 1945 р. американська армія привезла туди окупаційні рейхсмарки, віддруковані в США. Радянська окупаційна влада поступила аналогічно – привезла величезну кількість грошових знаків, прагнучи витіснити валюту американського походження.)

Першопочатково міжнародна торгівля в Західній Європі збалансо­ву­ва­лась в рамках системи клірингових (взаємних) розрахунків. Члени Європейського Платіжного Союзу регулювали дефіцит і профіцит платіж­ного балансу в двоїсто­рон­ньому порядку (див. рисунок).

 

Методи регулювання платіжного балансу

 

У продовж 50-х років доларовий голод поступово вгамувався і в європейських країнах зосередилися значні міжнародні резерви. Хоч допомога яка за Планом Мар­шалла надавалась країнам Західної Європи, що приймали участь у війні, і не сприяла стрімкому розвитку економіки цих країн, проте досить ефективно забезпечувала приріст запасів конвертованої валюти. США стимулювали розвиток вільної торгівлі та підтримали ідею об’єднання Європи та інтеграції економіки Франції та Німеччини так, щоб цим країнам ніколи не було вигідно воювати. Усі ці кроки стали переломними в формувнні передумов для виходу європейських валют на новий, якісно новий, рівень – вільної конвертації валют. Основні передумови цього зображено нарисунку.