Характеристика міжнародного та культурного середовища о-ї.

Фірми можуть обрати різні види міжнародної економічної д-сті, шукаючи порівняльну перевагу в інших країнах, зокрема експорт, імпорт, ліцензування, стратегічне партнерство та прямі інвестиції. Коли о-ії вирішують збільшити свій рівень інтернаціоналізації, вони можуть розробити декілька стратегій. Мен-ри, які беруть участь у міжнародному бізнесі, повинні також бути обізнані з трьома головними сферами: регулюванням міжнародного бізнесу, існуванням економічних інтеграційних об'єднань та культурними особливостями різних країн. Регулювання міжнародної торгівлі. У деяких випадках уряд країни може вирішити, що іноземна конкуренція завдає збитків внутрішній торгівлі. Для захисту вітчизняного бізнесу такі уряди запроваджують різні бар'єри, зокрема, мито. Економічні інтеграційні об'єднання - це група країн, які погоджуються суттєво знизити або обмежити торговельні бар'єри у взаємній торгівлі. Ще одна проблема для мен-ра міжнародного бізнесу - культурне середовище і його вплив на бізнес. Культурні чинники не створюють проблем для мен-ів за умови, що культура обох країн подібна. Культура організації - це поєднання цінностей, які дають змогу зрозуміти, ще обстоює ор-я, як вона провадить свою діяльність, що вважає пріоритетним. Щоб мен-ри могли вирішувати питання культури вони повинні розуміти сучасну культуру для того, щоб зберігати чи змінювати її. Розуміючи теперішню культуру о-ії, мен-ри можуть ухвалювати відповідні рішення. Проблеми культури часом можуть виникнути у разі об'єднання або появи нових підрозділів усередині о-ії. Щоб змінити культуру, мен-ри повинні мати чітке уявлення про те, що вони хочуть створити.

34Суть та етапи планування
Планування - це процес визначення цілей діяльності організації та прийняття рішень щодо шляхів їх досягнення.
Зміст процесу планування полягає у пошуку відповідей на три ключових запитання:
1)де організація знаходиться у даний момент (який стан, яка ситуація)?
2)чого організація прагне досягти (куди вона прямує)?
3)як організації потрапити звідти, де вона є, туди, де вона прагне опинитися?
До підфункцій планування відносяться: цілевстановлення, прогнозування, моделювання, програмування.
Мета планування полягає в створенні системи планових документів, які визначають зміст та певний порядок дій для забезпечення тривалого існування організації.

35Цілі в управлінні
Ціль - це бажаний стан об'єкта чи кінцевий результат діяльності. Кожна організація формує свою систему цілей і виділяє пріоритетні. 4 головні види:
1. Місія-формування фундаментального завдання о-ії, яке започатковує відмінний від інших тип бізнесу і визначає структуру операційної д-сті.
2. стратегічні - це цілі, поставлені мен-ром вищого рівня в о-ії, які концентрують увагу на загальних питаннях.
3. тактичні - передбачають, які дії потрібно виконати для досягнення стратегічних цілей. Ставить сердня ланка мен-ту о-ії.
4. оперативні - пов'язані з короткотерміновими завданнями, що потрібні для виконання тактичних цілей. Визначає нижня ланка мен-ів.

36Стратегія в управлінні
Стратегія - це загальний план досягнення цілей о-ії. Це заг-ний, пост-ний процес мен-ту, спрямований на формування і застосування ефективної стратегії, яка забезпечує найкращий варіант поєднання о-ії з середовищем
Стратегії склад-тьт з 3 складових: особлива компетентність(те, що о-ія робить дуже добре);сфера дії (визначення розміру ринку, на якому діятиме фірма); розміщення ресурсів (вибір о-ї щодо розподілу своїх рес-ів між сферами д-сті).
Більшість о-ій розвиває свою стратегію на 2-х рівнях: стратегія бізнесу і корпоративна стратегія.
Стратегія бізнесу - сукупність варіантів, з яких о-ія вибирає діючи в конкретній галузі чи на конкретному ринку.
Корпоративна стратегія -- сукупність варіантів, з яких о-ія вибирає діючи одночасно в кількох галузяк чи на кількох ринках.

Види стратегій організації

Ознаки класифікації стратегій
- комбінації джерел виникнення ситуацій і об'єктів впливу:
Регулююча - передбачає здійснення регулюючих функцій у процесі життєдіяльності організаційної системи, які спрямовані на забезпечення її стабілізації або на переведення в новий якісний стан.
Адаптивна - зумовлена певними змінами в зовнішньому середовищі, що вимагають здійснення відповідних змін у внутрішньому середовищі в усіх підсистемах організації з метою гарантованого пристосування їх до вимог зовнішнього середовища.
Стратегія, що формує середовище - тісно пов'язана з активними реакціями організаційної системи і спрямована на зміну зовнішнього середовища у вигідному для певного виробничого або іншого формування напряму.
- класифікація:

Загальні охоплюють генеральні ключові напрями розвитку організаційної системи. Вони визначають генеральну лінію майбутньої поведінки організації з урахуванням змін зовнішнього середовища.
Специфічні стратегії охоплюють напрями розвитку підсистем організаційної системи. Вони забезпечують реалізацію загальної стратегії організації.
- за Портером:
Контроль над затратами. Стратегії такого типу базуються на зниженні власних витрат в порівнянні із затратами конкурентів шляхом обов'язкового контролю над затратами, або шляхом регулювання розміру підприємства і обсягу продукції, завдяки чому досягається вища ефективність виробництва. При більш низьких затратах підприємство (або структурний підрозділ) має можливість підтримувати певний рівень прибутку, хоча ціни у нього нижчі, ніж у конкурентів. Такі ж низькі ціни можуть бути інколи бар'єром для появи нових конкурентів.
Стратегія диференціації. її суть полягає в концентрації організацією своїх зусиль на декількох пріоритетних напрямах, де вона намагається мати більше переваг над іншими.
Стратегія фокусування. Остання "видова" стратегія - це стратегія фокуса. В цьому випадку підприємство цілеспрямовано орієнтується на якусь групу споживачів, або на обмежену частину асортименту продукції, або на специфічний географічний ринок. У такому випадку часто говорять про нішу на ринку.

38Особливості тактичного планування
Тактичне планування - це орг-на послідовність дій, розроблених з метою виконання стратегічного плану.
Розробка тактичних планів
Хоча тактичне планування залежить від багатьох чинників, головну його лінію можна окреслити:
1. менеджеру потрібно з'ясувати, на виконання яких тактичних цілей, що випливають із широкої стратегічної мети, спрямоване планування. Випадкова ситуація потребує особливого тактичного плану, однак він також головно узгоджується зі стратегічним.
2. стратегічний план змальовує ціль у загальному, а тактичний стосується конкретних ресурсів та часових меж. Стратегією може бути досягнення першості в галузі чи на ринку, тоді як тактичний план визначає діяльність, що приведе до досягнення цієї мети.
3. тактичне планування передбачає використання людських ресурсів. Менеджери, задіяні в тактичному плануванні, затрачають багато часу на роботу з іншими людьми. Їм доводиться сприймати інформації як всередині організації, так і з-за її меж, ефективно її опрацьовувати і передавати далі.
Виконання тактичних планів
Успіх від реалізації тактичного плану буде залежати від того, як його виконуватимуть, тобто від використання рес-ів, ефективного ухвалення рішень та заходів. Чітке виконання залежить від низки важливих чинників. Перш за все, мен-р повинен оцінити усі можливі варіанти дій у світлі головної мети, якої потрібно досягти, а також перевірити, що особа, відповідальна за ухвалення рішення, має достатньо ресурсів та інформації для вик-ня своєї роботи. Вертикальні та горизонтальні зв'язки, поєднання зусиль сприятимуть мін-ії конфліктів та неузгодженостей. Крім того, менеджер зобов'язаний виконувати моніторинг поточної д-сті.

Суть організаційної функції

Суть організаційної структури. Делегування повноважень та відповідальності
Організація - це процес створення структури підприємництва, яка дає змогу людям ефективно працювати разом для досягнення цілей. Організація як процес передбачає два аспекти: поділ організації на підрозділи відповідно до цілей і стратегії та встановлення взаємних повноважень, які пов'язують вищі рівні і нижчими і забезпечують розподіл та координацію завдані. Засобом, який керівництво встановлює відношення між рівнями повноважень, є делегування. Означає передачу завдань і повноважень особі яка бере на себе відповідальність за виконання.
Відповідальність - це зобов'язання виконувати завдання відповідати за їх задовільне розв'язання. Відповідальність не делегується, за результати відповідає менеджер, який делегував повноваження.
Повноваження передбачає обмежене право використовувати ресурси організації і спрямовувати зусилля деяких її працівників на виконання конкретних завдань. Повноваження делегуються посаді, а не особі, яка займає її в даний момент. Розрізняють лінійні і функціональні повноваження.
Лінійні повноваження передаються безпосередньо до підлеглого далі до інших підлеглих. Вони дають узаконену владу. При цьому керівник у межах лінійних повноважень може розв'язувати проблеми без узгодження з вищими керівниками згідно з чинними законами, правилами, звичаями. Ефективність лінійних повноважень залежить від одновладдя, коли чіткість відношень полягає в тому, що підлеглий відповідає тільки перед одним керівником і отримує накази від одного керівника, та обмеження норми керованості, тобто кількості працівників, які безпосередньо підпорядковані цьому керівникові.
Функціональні повноваження делегуються менеджером вищого рівня управління менеджерові нижчого рівня управління в межах однієї і тієї ж функції. Делегування лінійних і функціональних повноважень вимагає ефективних комунікацій, мотивацій, впливу, лідерства і контролю, відповідності між делегуванням і відповідальністю тощо.