Принципи маркетингу Мартиненка.

1. Цілеспрямованість. Відповідно до цього принципу будь-яка діяльність в о-ї повинна спрямовуватися на досягнення конкретних виробничо-господарських цілей та виконання поставлених завдань. 2. Урахування потреб та інтересів. Покликаний задовольняти потреби та інтереси працівників з метою досягнення цілей о-ї. 3. Ієрархічність. Передбачає розташування управлінських посад в організаційній структурі від найнижчого рівня управління до найвищого. 4. Взаємозалежність. 3гідно з ним кожна о-я складається із взаємозалежних внутрішніх змінних 5. Динамічна рівновага. Передбачає безперервний розвиток організації та утримання загальної рівноваги на кожному етапі цього розвитку. 6. Економічність. Формує засади функціонування організації щодо збалансованості витрат, надходження тощо, забезпечує розвиток бюджетних відносин 7. Активізація. Спонукання о-ї до діяльності, постійного розвитку, впровадження інновацій та ін. 8. Системність. Відповідно до цього принципу о-я розглядається як відкрита система, що складається із взаємодіючих та взаємопов'язаних елементів. 9. Єдиновладдя- наявність єдиного відповідального центру, який здійснює кер-во та координацію д-сті о-ї.

14Донауковий розвиток управління
Управління налічує багато тисячоліть, оскільки о-ії як явище суспільного життя з'явились ще на початку виникнення цивілізації. Протягом усього часу існувала й практика управління. Але як наукова дисципліна упр-ня виникло наприк.і XIX - на поч.XX ст. виділити два періоди її формування: емпіричний - заснований на практичному досвіді та інтуїтивному розумінні, і теоретичний - що ґрунтується на глибокому вивченні та осмисленні її основ і логіки, використанні надбань інших наук, зокрема, психології, соціології, антропології, математики. Із самого початку існування людства його праця носила усвідомлений характер і була певною мірою організована. Щоденні справи вимагали узгодженості дій членів общини, певного підпорядкування одних людей волі інших. З розвитком цивілізацій процеси управління ускладнювалися, у них з'являлися елементи передбачення, розрахунків, і ті, хто вмів це робити, ставали жерцями, фараонами, міністрами. Вони втілювали мудрість, владу і володіли багатством у своїх суспільствах. Визначальним етапом у розвитку управління стало зародження і становлення державності. Перші приклади свідомого управління належать до V-III тисячоліть до н. є. Це було зафіксовано на глиняних табличках, що дійшли до наших днів і засвідчили існування певного регламенту управлінської діяльності у Давньому Єгипті та Шумері. У розвиток науки управління істотний внесок зробили мислителі Давньої Греції. Так, Сократ (469-399 pp. до н.е.), наголошуючи на важливості поділу праці та спеціалізації, завдання управління вбачав у тому, щоб кожна людина була на належному місці. Платон (427-347 pp. до н.е.) у "Політичних діалогах", "Республіці" і "Законах" виклав теорію "ідеальної держави". Він розглядав управління як науку про загальне харчування людей і доводив, що управління є важливим елементом системи життєзабезпечення суспільства. Аристотель, вивчаючи існуючі на той час держави, виділив дві системи господарювання: економію, за якої виробляється майже все необхідне для власного користування, і хрематистику - мистецтво багатства. Він заклав основи вчення про домашнє господарство. Нікколо Макіавеллі (1469-1527). У книзі "Правитель" сформулював власні рекомендації щодо організації управління державою, норми поведінки керівників: "Монарх мусить бути одночасно і людиною і звіром, і левом і лисицею. Він не повинен тримати слова, якщо це може повернутися проти нього. Отже, людство давно усвідомило важливість управління як особливого виду діяльності. Але як галузь управлінських знань менеджмент почав формуватися в другій половині XVIII ст., а його становлення відбулося на початку XX ст., в епоху індустріалізації і появи великих за розмірами споживаних ресурсів і масштабами діяльності організацій.

15Етапи розвитку управлінської науки
Виділяють 5 етапів у становленні управлінської науки:
Перша управлінська революція. Характеризується як "релігійно-комерційна". Пов'язана з виникненням писемності у Давньому Шумері (V тис. до н.е.), що сприяло появі особливого прошарку жерців, які вели діловий перепис і комерційні розрахунки. Письмова фіксація ділових угод підвищувала їх надійність і захищеність.
Друга управлінська революція. її називають "світсько-адміністративною" і пов'язують з діяльністю вавилонського царя Хамурапі (1792-1750 pp. до н.е.). Він опублікував збірку законів управління державою для регулювання суспільних відносин між різними соціальними верствами населення, завдяки яким посилювався контроль і відповідальність за виконання робіт.
Третя управлінська революція. Дістала назву "виробничо-будівельної". Охоплює роки царювання ассирійського правителя Навуходоносора (605-562 pp. до н.е.). Саме тоді будівельні роботи набули величезного розмаху і вимагали посилення контролю за діяльністю у сфері виробництва і будівництва. Такий контроль здійснювала держава.
Четверта управлінська революція. Охоплює період зародження капіталізму і стрімкого індустріального розвитку європейської цивілізації (XVII-XVIII ст.). її головним результатом стало виникнення професійного управління. Адам Сміт, Роберту Оуену, англійському математику Чарльзу Бебіджу та ін. Зокрема, Оуен на своїх фабриках втілював ідею соціального партнерства; Бебідж розробив методику вивчення витрат робочого часу на виконання виробничих операцій і опублікував результати власних досліджень у книзі "Про економію матеріалів та обладнання", яка стала першою публікацією в сфері наукового управління. А погляди Сміта на природу вільного підприємництва, на роль ринку і функції держави лягли в основу теорії та практики менеджменту.
П'ята управлінська революція. Відома під назвою "бюрократична". У її основі - концепція "раціональної бюрократії", яка важливу роль у забезпеченні ефективності управління відводила формуванню ієрархічних структур, розподілу управлінської праці, чіткому визначенню посадових обов'язків і встановленню відповідальності менеджерів за їх виконання.
Шоста управлінська революція. її називають "інформаційною". Характеризується всебічним впровадженням у практику управління інформаційних технологій, що неймовірно прискорило процеси отримання і оброблення інформації й зробило практично безмежними можливості зростання організацій. Здатність управлінського апарату швидко опрацьовувати великі масиви інформації змістила акценти у системі загального менеджменту з організації виробничих процесів на маркетинговий менеджмент, тобто переорієнтувала систему управління організацією на виявлення і задоволення потреб споживачів.