Методичні підходи до оцінювання ефективності інвестицій на автомобільному транспорті

 

Не слід ототожнювати економічну ефективність реальних інвестицій (капітальних вкладень) і ефективність упровадження нової техніки.

Економічна ефективність капітальних вкладень – економічний результат, який відображає доцільність їхнього здійснення.

Поняття ефективності капітальних вкладень ширше за поняття ефективності нової техніки, оскільки капітальні вкладення в основному використовуються для відтворення основних виробничих фондів і виробничих потужностей, але при цьому не завжди істотно змінюється або удосконалюється техніка.

Величина капітальних вкладень визначається за формулою:

 

, (2.1)

 

де – капітальні вкладення, здійснювані в t -му році, грн.;

– період часу приведення, рік;

– норматив для приведення різночасних витрат.

У період планової економіки діяла офіційно затверджена методика визначення економічної ефективності капітальних вкладень. Відповідно до неї визначалася абсолютна і порівняльна ефективність капітальних вкладень.

Абсолютна (загальна) ефективність капітальних вкладень – це відношення ефекту до капітальних вкладень.

На рівні підприємств:

- для прибуткових підприємств

, (2.2)

 

(2.3)

 

- для неприбуткових підприємств

 

, (2.4)

 

(2.5)

 

де – приріст прибутку на підприємстві за рахунок вкладення інвестицій, грн.;

, – собівартість одиниці продукції до і після вкладення інвестицій, грн.;

– обсяг випуску продукції після використання капітальних вкладень в натуральних одиницях.

Розраховані в такий спосіб показники абсолютної ефективності капітальних вкладень порівнювалися з нормативними величинами. Якщо вони були рівні чи перевищували значення нормативних коефіцієнтів ефективності капітальних вкладень, то вважалося, що капітальні вкладення в економічному плані обґрунтовані.

Значення нормативних коефіцієнтів капітальних вкладень були диференційовані по галузях народного господарства і коливалися від величини 0,07 до 0,25. У цілому в народному господарстві нормативний коефіцієнт ефективності був установлений на рівні , що відповідало терміну окупності капітальних вкладень протягом шести з половиною років.

У сучасних умовах основний недолік даної методики полягає в тому, що величини нормативних коефіцієнтів значною мірою занижені. В умовах ринкової економіки їхня величина повинна адекватно змінюватися в залежності від зміни рівня інфляції і бути на рівні процентної ставки, досягнутої норми прибутку на капітал, ставки дивіденду або іншого аналогічного критерію (criterion).

Методика визначення порівняльної економічної ефективності капітальних вкладень заснована на порівнянні приведених витрат (ПВ) за варіантами. Відповідно до цієї методики економічно доцільним варіантом вважається той, котрий забезпечує мінімум приведених витрат, що являють собою суму поточних витрат (собівартість) С і капітальних вкладень К, приведених до однакової розмірності відповідно до нормативу ефективності Е_н, тобто

 

(2.6)

 

де – собівартість продукції за варіантами, грн.;

– капітальні вкладення за варіантами, грн.;

– нормативний коефіцієнт капітальних вкладень;

– нормативний прибуток, грн.

Економія в поточних витратах:

 

(2.7)

 

При цьому річний економічний ефект від реалізації кращого варіанта визначається за формулою:

 

, (2.8)

 

де – приведені витрати за варіантами, грн.;

– собівартість продукції за варіантами, грн.;

– капітальні вкладення за варіантами, грн..

Порівняльний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень визначається за формулою:

 

(2.9)

 

Термін окупності (term of recoupment) капітальних вкладень визначається за формулою:

 

(2.10)

 

Якщо то з цього випливає, що капітальні вкладення в економічному плані обґрунтовані.

Якщо в результаті розрахунку отримано:

- і – оптимальним вважається варіант, що потребує додаткових капітальних вкладень (більш капіталомісткий);

- і – оптимальним вважається менш капітало-місткий варіант.

Недоліком даної методики є те, що критерієм для кращого варіанта слугують приведені витрати, а не прибуток, який найбільшою мірою відповідає вимогам ринкової економіки. Крім того, дана методика не може бути використана при обґрунтуванні капітальних вкладень, котрі направляються на поліпшення якості продукції, тому що поліпшення якості продукції на підприємстві, як правило, веде до збільшення витрат на виробництво продукції. Використання показника приведених витрат не дозволяє вибирати кращий варіант, якщо кінцеві результати непорівнянні.

Тому великий теоретичний і практичний інтерес має методика визначення вигідності вкладення інвестицій у розвинутих країнах з ринковою економікою, яка протягом десятиліть не зазнавала істотних змін, що свідчить, по-перше, про її глибоку наукову обґрунтованість, по-друге, про її підтвердження практикою.

Відомі два методи вирішення даної проблеми, хоча вони мають багато спільного.

Перший метод заснований на порівнянні величини інвестицій з величиною одержуваного доходу від їхнього використання шляхом зіставлення ціни попиту з ціною пропозиції. Підприємець зацікавлений у вкладенні інвестицій, тобто в придбанні капітального товару, лише в тому випадку, якщо очікуваний доход від його використання за визначений період складе не менше величини вкладення інвестицій.

Це означає: якщо

Д > К – вигідно вкладати інвестиції,

Д < К – невигідно вкладати інвестиції,

Д = К – досягаються рівновигідні умови,

де Д – доход, який може бути отриманий за рахунок реалізації проекту, грн.;

К – капітальні вкладення, необхідні для реалізації проекту, грн..

У даному випадку Д є ціною попиту, а К – ціною пропозиції.

Доход визначається на основі дисконтування

 

, (2.11)

 

де – процентна ставка в частках;

– щорічні доходи протягом років від 1 до , грн.

Другий метод визначення економічної доцільності вкладення інвестицій заснований на порівнянні норми віддачі від інвестицій із процентною ставкою або іншими аналогічними критеріями.

Норма віддачі інвестицій визначається за формулою:

 

(2.12)

 

де – чистий доход, грн.;

Ц_П – ціна пропозиції, грн.

Якщо , то фірмі вигідно вкладати інвестиції, і навпаки.

Широкого застосування набула методика, яка використовує певні стандарти, щоб полегшити процес аналізу конкретного інвестиційного проекту. Ці стандарти ґрунтуються на загальноприйнятих у західних країнах (зокрема, США) правилах бухгалтерської звітності (GAAP – загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку).

Основними елементами зазначених стандартів є таблиці “Звіт про рух коштів” та “Звіт про прибутки та збитки”. На базі цих таблиць визначаються грошові потоки від реалізації конкретного проекту або функціонування підприємства в цілому. Під потоком реальних грошей, по суті, розуміють або надходження грошових коштів (приплив реальних грошей), або платежі (відплив реальних грошей) з урахуванням тієї обставини, що сума грошей, наявна на даний момент, має більшу цінність, ніж та сама сума в майбутньому.

Аналіз таких грошових потоків дає змогу розрахувати певні стандартні показники, за якими порівнюються різні варіанти проектів і обирається з них найкращий.

Як інтегральні показники застосовуються такі: NPV (Net Present Value) – чиста приведена вартість (чистий дисконтований доход), PI (Profitability Index) – індекс дохідності, IRR (Internal Rate of Return) – внутрішня норма рентабельності, PP (Payback Period) – період повернення інвестицій.

Чистий дисконтований доход (ЧДД) являє собою оцінку сьогоднішньої вартості потоку майбутнього доходу. Він визначається як сума поточних ефектів за весь розрахунковий період, приведена до початку авансування, або як перевищення інтегральних результатів над інтегральними витратами (або як величина, одержана дисконтуванням різниці між усіма річними відпливами та припливами реальних грошей, нагромаджених протягом життєвого циклу проекту):

 

, (2.13)

де – результати, що досягаються на t -му році розрахунку, грн.;

– витрати, здійснювані в t -му році розрахунку, грн.;

– розрахунковий період, який дорівнює року ліквідації об’єкта;

– норма дисконту.

Ефект, що досягається на t -му році розрахунку, дорівнює:

 

. (2.14)

 

На практиці часто користуються модифікованою формулою. Для цього зі складу витрат виключають капітальні вкладення і суму дисконтованих капітальних вкладень позначають через К. Тоді формула ЧДДнабуває вигляду:

 

, (2.15)

 

де – витрати на t -му році без урахування капітальних вкладень, грн.;

– сума чистого прибутку й амортизаційних відрахувань, грн.

Якщо ЧДД інвестиційного проекту має додатне значення, то прибутковість інвестицій вища за норму дисконту. За умови ЧДД = 0прибутковість перебуває на мінімально припустимому рівні. А якщо значення ЧДД є від’ємним, то від реалізації проекту взагалі треба відмовитись.

За наявності кількох альтернативних проектів, які характеризуються однаковою величиною ЧДД, доцільно зосередити увагу на розмірі необхідних інвестицій. Для цього використовується метод індексу дохідності.

Індекс дохідності (ІД) являє собою відношення суми приведених ефектів до величини капіталовкладень (інвестиційних витрат):

 

(2.16)

 

Якщо ІД > 1, проект ефективний, якщо ІД < 1 – неефективний.

Внутрішня норма рентабельності являє собою ту норму дисконту (), за якої дисконтована вартість припливів реальних грошей дорівнює дисконтованій вартості їх відпливів, тобто ЧДД = 0. Математично це означає, що у формулі розрахунку ЧДД має бути знайдено норму дисконту.

Іншими словами, є розв’язком рівняння:

 

(2.17)

 

Якщо розрахунок ЧДД інвестиційного проекту дає відповідь на запитання чи є він ефективним, чи ні, при деякій заданій нормі дисконту (), то внутрішня норма рентабельності проекту визначається в процесі розрахунку і потім порівнюється з необхідною інвестору нормою доходу на вкладений капітал.

Внутрішня норма рентабельності може бути інтерпретована як:

- максимальна ставка виплат за залучені ззовні фінансові ресурси для реалізації беззбитковості проекту (тобто максимальний процент за кредит, найвищий рівень дивідендних виплат;

- найнижчий гарантований рівень прибутковості інвестиційних витрат.

Розрахувати внутрішню норму рентабельності можна двома методами: ітеративним (методом спроб та помилок) і графічним.

Ітеративний метод є найбільш трудомістким, але і най достовірні-шим. Процедура розрахунку внутрішньої норми рентабельності складається з кількох етапів:

- визначається ЧДД проекту за певної заздалегідь вибраної норми дисконту;

- порівнюється одержане значення з нулем;

- якщо ЧДД > 0, повторити розрахунок з використанням більшої норми дисконту;

- якщо ЧДД < 0, повторити розрахунок з використанням меншої норми дисконту.

Цю процедуру потрібно повторювати доти, доки не буде одержано додатних і від’ємних значень ЧДД, достатньо близьких до нуля. Далі слід застосовувати формулу лінійної інтерполяції.

Одержане значення внутрішньої норми рентабельності є практично достовірним. Але при цьому слід пам’ятати, що підібрані норми дисконту мають різнитися не більше ніж на 1-2 процентні пункти, бо норма дисконту та чиста теперішні вартість не пов’язані лінійно.

Сутність графічного методу полягає в тому, що визначається два будь-яких значення ЧДД за двох будь яких норм дисконту. Далі будується графік, на осі абсцис якого відкладають значення норми дисконту, а на осі ординат – значення чистої теперішньої вартості. На графіку позначаються дві найдені точки, які після цього з’єднуються прямою. Точка її перетину з віссю ординат дає значення внутрішньої норми рентабельності.

Якщо внутрішня норма рентабельності дорівнює чи більша необхідної інвестору норми доходу на капітал, то інвестиції в даний інвестиційний проект виправдані, і може розглядатися питання про його прийняття.

Період повернення інвестицій (термін окупності проекту) – це проміжок часу, потрібний для повернення початкових інвестиційних витрат через нагромадження грошових припливів, генерованих проектом. Окупність здебільшого трактується як точка беззбитковості, після досягнення якої нагромаджені чисті потоки реальних грошей набувають позитивного значення. Отже, у всіх наступних періодах відбувається одержання додаткового доходу. Термін окупності вимірюється у роках або місяцях і визначати його рекомендується з використанням дисконтування.

Для того, щоб бути рекомендованим до реалізації, інвестиційний проект має відповідати встановленим критеріям ефективності: ЧДД > 0,

ІД > 1, внутрішня норма рентабельності більша норми дисконту, період повернення інвестицій менший за тривалість життєвого циклу проекту.

Поряд з перерахованими критеріями в ряді випадків можливе використання й інших: коефіцієнта “прибуток – витрати”, капіталовіддачі, точки беззбитковості тощо. Але жоден з перерахованих критеріїв сам по собі не є достатнім для прийняття проекту. Рішення про інвестування коштів у проект повинно прийматися з урахуванням значень усіх перерахованих критеріїв та інтересів всіх учасників інвестиційного проекту.