В. В. Біліченко, В. В. Варчук, С. В. Цимбал

В. В. Біліченко, В. В. Варчук, С. В. Цимбал

 

ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА

ВИЗНАЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ З ОНОВЛЕННЯ

РУХОМОГО СКЛАДУ НА АВТОМОБІЛЬНОМУ

ТРАНСПОРТІ

 

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Вінницький національний технічний університет

 

 

В. В. Біліченко, В. В. Варчук, С. В. Цимбал

 

 

ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА

ВИЗНАЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ З ОНОВЛЕННЯ

РУХОМОГО СКЛАДУ НА АВТОМОБІЛЬНОМУ

ТРАНСПОРТІ

Навчальний посібник

 

 

Вінниця

ВНТУ

2011

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Вінницький національний технічний університет

 

 

В. В. Біліченко, В. В. Варчук, С. В. Цимбал

 

 

ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА

ВИЗНАЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ З ОНОВЛЕННЯ

РУХОМОГО СКЛАДУ НА АВТОМОБІЛЬНОМУ

ТРАНСПОРТІ

 

 

Затверджено Вченою радою Вінницького національного технічного університету як навчальний посібник для студентів спеціальності “Авто-мобілі та автомобільне господарство”. Протокол № 8 від 25.03.2010 р.

 

 

\

 

Вінниця ВНТУ 2011

УДК 65/629.113/.115(075.8)

ББК 39.3я73

Б61

 

 

Рекомендовано до друку Вченою радою Вінницького національного технічного університету Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (протокол № 8 від 25.03. 2010 р.)

 

Рецензенти:

І. П. Паламарчук, доктор технічних наук, професор

О. В. Мороз, доктор економічних наук, професор

В. В. Зянько, доктор економічних наук, професор

 

 

Біліченко, В. В.

Б61 Економіка підприємства. Визначення економічної ефективності

інвестиційних проектів з оновлення рухомого складу на авто-

мобільному транспорті: навчальний посібник / В. В. Біліченко,

В. В. Варчук, С. В. Цимбал. – Вінниця: ВНТУ, 2011 – 128 с.

В навчальному посібнику наведені основні відомості та методика визначення економічної ефективності інвестиційних проектів з оновлення рухомого складу на автомобільному транспорті при різних джерелах фінансування.

Навчальний посібник призначений для студентів спеціальності “Автомобілі та автомобільне господарство” всіх форм навчання і може використовуватись при виконанні курсової роботи з дисципліни ”Економіка підприємства“, при підготовці бакалаврських дипломних робіт і в розробках окремих частин дипломних проектів.

УДК 65/629.113/.115(075.8)

ББК 39.3я.73

 

 

Ó В. Біліченко, В. Варчук, С. Цимбал, 2011

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА……….................................................................................
1 ІНВЕСТИЦІЇ ТА КАПІТАЛЬНІ ВКЛАДЕННЯ НА АВТОМОБІЛЬНОМУ ТРАНСПОРТІ …………………………….......
1.1 Сутність, класифікація і значення інвестицій……………………...
1.2 Планування інвестицій, джерела їхнього фінансування ………….
1.2.1 Власні кошти підприємств ………………………………………..
1.2.2 Кредитування підприємств……………………………………......
1.2.3 Лізинг……………………………………………………………….
1.3 Поняття і сутність інвестиційного проекту………………………
1.4 Інвестиційна привабливість автомобільного транспорту…………
Запитання і завдання для самоконтролю……………………………….
2 ОЦІНЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙ НА АВТОМОБІЛЬНОМУ ТРАНСПОРТІ………………………….….
2.1 Класифікація видів і форм прояву ефективності…………………
2.2 Загальні принципи раціонального вибору показників ефективності …………………………………………………………….
2.3 Методичні підходи до оцінювання ефективності інвестицій на автомобільному транспорті……………………………………………..
2.4 Загальний порядок розрахунку показників комерційної ефективності інвестиційного проекту………………………………….
Запитання і завдання для самоконтролю……………………………….
3 ПРИКЛАДИ ВИЗНАЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ НА АВТОМОБІЛЬНОМУ ТРАНСПОРТІ……………………………………………………………
3.1 Визначення економічної ефективності інвестиційного проекту оновлення рухомого складу, який здійснює перевезення вантажів….
3.1.1 Обгрунтування необхідності інвестицій в оновлення рухомого складу………………………………………………………….………….
3.1.2 Опис умов надання транспортних послуг………………………..
3.1.3 Визначення фактичних і планових (нормативних) техніко-експлуатаційних показників роботи рухомого складу на маршруті…
3.1.4 Варіантний розрахунок основних економічних показників роботи рухомого складу на маршруті………………………………….
3.1.5 Ситуаційне моделювання зміни грошових потоків, які генеруються інвестиційним проектом, при заданих джерелах інвестування та різних варіантах організації роботи рухомого складу
3.1.6 Графічне моделювання зміни величини чистого дисконтованого доходу при заданих джерелах інвестування та різних варіантах організації роботи рухомого складу………………...
3.1.7 Вибір варіанта інвестиційного проекту оновлення вантажних автотранспортних засобів………………………………..……………...
3.2 Визначення економічної ефективності інвестиційного проекту оновлення рухомого складу, який здійснює перевезення пасажирів…………………………………………………………………
3.2.1 Обгрунтування необхідності інвестицій в оновлення рухомого складу…………………………………………….……………………….
3.2.2 Опис умов надання транспортних послуг………………………..
3.2.3 Визначення і розрахунок техніко-експлуатаційних показників роботи рухомого складу на автобусному маршруті…………………
3.2.4 Визначення економічних показників роботи рухомого складу на автобусному маршруті……………………………………………….
3.2.5 Моделювання зміни грошових потоків, які генеруються інвестиційним проектом, при різних джерелах фінансування………..
3.2.6 Дослідження показників економічної ефективності інвестиційних проектів при різних джерелах фінансування………….
Запитання і завдання для самоконтролю……………………………….
4 МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ……………………………………………………………….....
4.1 Загальні положення………………………………………………….
4.2 Зміст та структура курсової роботи………………………………...
4.3 Вимоги до оформлення курсової роботи…………………………..
4.4 Захист курсової роботи……………………………………………..
ЛІТЕРАТУРА…………………………………………………………….
ГЛОСАРІЙ……………………………………………………………….
Додаток А. Зразок титульного аркуша курсової роботи……………...
Додаток Б. Зразок індивідуального завдання до курсової роботи……
Додаток В. Варіанти завдань до курсової роботи……………………..

ПЕРЕДМОВА

В умовах розвитку ринкових відносин і формування ринку транспортних послуг, а також реструктуризації автомобільного транспорту України великого значення набуває вибір, обгрунтування і економічне оцінювання ефективності інвестиційних рішень з урахуванням різних умов формування ринку капіталу і початку їх фінансування.

В наш час тенденції скорочення і старіння парку рухомого складу не залишили резерву для рівня якості послуг автотранспортних підприємств, яким можна було б нехтувати в процесі реорганізації транспортної системи.

Тривалі строки експлуатації більшості об’єктів транспортної галузі підтверджують необхідність їх реконструкції, а для підприємств-перевізників суттєвого значення набуває формування нової матеріально-технічної бази і впровадження сучасних технологій, що безпосередньо пов’язано з процесами інвестування.

Інвестування коштів (капіталу) – невід’ємний елемент розвитку виробництва в діяльності будь-якого суб’єкта економіки. Ефективні інвестиції в автотранспортну галузь не тільки сприяють прогресу підприємств галузі, але й стимулюють розширення транспортно-економічних зв’язків між регіонами держави, галузями народного господарства і між окремими підприємствами, приводять до збільшення рухомості населення.

За [6] інвестиційну політику на автомобільному транспорті загального користування реалізовують суб’єкти підприємницької діяльності шляхом використання своїх внутрішніх ресурсів, зовнішніх інвестиційних ресурсів, а також позичкових та залучених коштів.

При визначенні найбільш привабливого варіанта фінансування проекту необхідно розглянути такі його форми, як: використання влас­них коштів, отримання кредиту банку, а також використання можливостей лізингу, що в сучасних умовах обмеженості ресурсів є актуальним.

Метою навчального посібника є не тільки допомога студентам у вивченні і засвоєнні теоретичних знань, а й оволодіння практичними навичками вибору раціонального варіанта інвестиційного рішення при оновленні рухомого складу шляхом порівняння і оцінювання декількох можливих варіантів рішень за рядом економічних показників і умов інвестиційного ринку.

Планування інвестицій, джерела їхнього фінансування

 

Планування інвестицій на підприємстві – це дуже важливий і складний процес.

Складність цього процесу полягає в тому, що необхідно враховувати різні чинники, у тому числі і непередбачувані, а також ступінь ризику вкладення інвестицій.

Важливість цього процесу для підприємства полягає в тому, що, плануючи інвестиції, воно закладає основи своєї роботи в майбутньому.

Плануванню інвестицій на підприємстві повинен передувати глибокий аналіз економічного обґрунтування інвестицій.

Інвестувати засоби має сенс:

- якщо підприємство одержить вигоду, більшу, ніж від збереження грошей у банку;

- якщо рентабельність інвестицій перевищує темпи інфляції;

- у найбільш рентабельні, з обліком дисконтування проекти;

- якщо забезпечується найбільша економічна вигода з найменшим ступенем ризику.

Планування капітальних вкладень на підприємстві включає два етапи:

- розрахунок необхідного обсягу виробничих інвестицій на рахунковий період;

- визначення джерел фінансування капіталу.

Визначення необхідного обсягу капіталовкладень залежить від економічної ситуації, яка склалась на ринку.

Розрізняють два способи фінансування капітальних вкладень: централізований і децентралізований. При централізованому способі джерелом фінансування капітальних вкладень є державний бюджет. При децентралізованому – це в основному джерела підприємств і суб’єктів підприємницької діяльності.

Всі джерела інвестицій, які використовуються для інвестування коштів, поділяються на такі групи: власні фінансові кошти; асигнування з державного, регіонального і місцевого бюджету, що надаються на безповоротній основі; різні форми заємних коштів (кредит, лізинг); іно­земні інвестиції, що надаються у вигляді фінансової або іншої участі в капіталі спільних підприємств, а також у вигляді прямих вкладень.

Власні кошти підприємств

 

Першочерговими джерелами фінансування капітальних вкладень на підприємстві є прибуток, що направляється підприємством на накопичення, і амортизаційні відрахування.

Прибуток – це частина виторгу, що залишається у підприємства після оплати ним усіх витрат, пов’язаних з його виробничою і комерційною діяльністю. Прибуток за [8,10,18] є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства.

Балансовий прибуток включає три укрупнених елементи:

- прибуток (збиток) від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг;

- прибуток (збиток) від реалізації основних фондів, їх вибуття, реалізації іншого майна підприємства;

- фінансові результати від позареалізаційних операцій.

Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається як різниця між виторгом від реалізації продукції (робіт, послуг) без податку на додану вартість і акцизами і витратами на виробництво і реалізацію, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг).

Прибуток від реалізації основних фондів, малоцінних предметів, які швидко зношуються, нематеріальних активів, розраховується як різниця між виторгом від реалізації у відпускних цінах і їхньою залишковою вартістю, а також витратами, пов’язаними з їхньою реалізацією і податком на додану вартість.

Чистий прибуток утворюється після сплати з оподатковуваного (балансового) прибутку податків на прибуток і інших обов'язкових платежів і цілком надходить у розпорядження підприємства. Він спрямовується на оплату праці і матеріальне заохочення, на приріст оборотних коштів, капітальних вкладень, соціальний розвиток шляхом утворення відповідних фондів.

Відшкодування основних фондів шляхом включення частини їхньої вартості у витрати на випуск продукції (собівартість) чи на виконану роботу або надані послуги називається амортизацією (depreciation).

Об’єктом амортизації є основні засоби, що мають обмежений термін корисної експлуатації. Земля, наприклад, термін використання якої необмежений, не підлягає амортизації.

Терміном корисної експлуатації основних засобів є період, впродовж якого підприємство передбачає використовувати відповідний об’єкт, або кількість одиниць продукції (послуг), яку підприємство очікує отримати від його використання.

Термін корисної експлуатації визначає само підприємство з урахуванням таких чинників: очікуваної потужності або фізичної продуктивності об’єкта; очікуваного фізичного зносу; морального зносу (внаслідок технічного прогресу або зміни попиту на продукцію); правових або аналогічних обмежень щодо використання об’єкта (наприклад, строк оренди, передбачений угодою, або законодавство, що визначає граничний строк безпечної експлуатації певних об’єктів тощо). Оскільки термін корисної експлуатації визначають, виходячи з корисності об’єкта основних засобів для конкретного підприємства, він може бути коротший, ніж нормативний (технічний, економічний) строк експлуатації.

Отже, термін корисної експлуатації відображає наміри керівництва підприємства щодо використання певного об’єкта основних засобів з урахуванням накопиченого досвіду та оцінювання ринкової ситуації.

Амортизаційні відрахування нараховуються згідно з порядком, нормами та умовами, встановленими чинним законодавством України, а саме [8, 10, 18].

Залежно від термінів експлуатації може використовуватись один із запропонованих методів нарахування амортизації (прямолінійний, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний, виробничий) відповідно до економічних інтересів суб’єктів господарювання.

 

Кредитування підприємств

Потреба підприємства у фінансових коштах в основній своїй частині покривається за рахунок власних джерел, але в окремі періоди цих коштів може бути недостатньо, у зв’язку з чим у підприємства виникає тимчасова потреба в додаткових коштах. У той же час інші підприємства можуть мати тимчасово вільні кошти. Тому з’являється можливість і необхідність у тимчасовому перерозподілі коштів між підприємствами.

Кредитний ринок – це насамперед механізм перерозподілу капіталу, що забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий і виражає відносини між кредиторами і позичальниками. За його допомогою вільні грошові капітали і доходи підприємств, приватного сектору і держави акумулюються та перетворюються на позичковий капітал, який передається за певну оплату у тимчасове користування зацікавленим суб’єктам українського ринку. Акумуляція тимчасово вільних коштів одним підприємством і передання їх у вигляді кредиту іншому підприємству здійснюється у вигляді кредитно-банківських операцій, які регулюються [16].

Кредит (credit) – позиковий капітал банку в грошовій формі, який передається у тимчасове користування позичальнику на умовах забезпеченості, терміновості, платності, повернення в зазначений час вартості позикових коштів і плюс відсотка за користування кредитом.

Важливим критерієм надання кредитів стає кредитоспроможність підприємства-позичальника.

Кредитоспроможність – наявність передумов для одержання кредиту, здатність повернути його.

За формами кредит можна поділити на:

- банківський – найпоширеніша форма кредитування, виражається тільки в грошовій формі або як гарантія;

- державний – держава може виступати як позичальник, кредитор і гарант. Як позичальник держава виступає при залученні фінансових ресурсів юридичних і фізичних осіб для покриття дефіциту держбюджету і фінансування цільових програм. Як кредитор виступає при кредитуванні пріоритетних підприємств і галузей. Гарантом виступає при кредитуванні іноземними кредиторами проектів, що потребують гарантії держави;

- комерційний – кредит, наданий підприємству на договірній основі іншим підприємством, тобто не що інше, як продаж товару з відстрочкою платежу;

- лізинговий – здавання в оренду різних видів технічних засобів, будинків, споруджень;

- іпотечний – кредит, що видається під заставу нерухомого майна, включаючи землю;

- бланковий – кредитна картка, що дає право на придбання товарів і послуг у торговій мережі без оплати готівкою;

- споживчий – кредитування фізичних осіб. Кредитування може робити як банк, так і організації, що займаються виробництвом і реалізацією товару;

- міжнародний – надається уряду і юридичним особам держави іноземними урядами і юридичними особами, а також міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

Використання підприємством банківських позичок (кредитів) називають кредитними відносинами.

Кредитування підприємств організується банківськими установами і проводиться з дотриманням ряду принципів:

- цільовий характер кредиту виражається в тому, що його видача проводиться тільки на покриття потреб, перелік яких визначений статутними документами підприємств (будівництво, придбання матеріалів і сировини, приватизація, реконструкція, модернізація основних фондів).

- принцип матеріальної забезпеченості кредиту вимагає відповід-ності суми, виданої банком позички, розміру (обсягу) прокредитованих товарно-матеріальних цінностей чи витрат на підприємстві. Така відповідність досягається тим, що банківські кредити видаються під залишки або на оплату конкретних видів товарно-матеріальних цінностей, або у порядку відшкодування вже зроблених підприємством витрат. Вимагаючи від підприємств матеріального забезпечення виданих позичок, банки тим самим реалізують своє заставне право, надане їм законом.

- принцип повернення – виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їхнього використання позичальником. Якщо підприємство в силу яких-небудь причин не повертає банку узятий кредит, то дана позичка утрачає властивості кредиту. Несвоєчасне повернення кредиту свідчить про недоліки в діяльності підприємств, що є підставою для застосування банківських санкцій.

- принцип платності – припускає не тільки повернення кредиту, але й оплату за право користуватися позичкою протягом певного терміну.

- принцип терміновості – припускає встановлення банківськими установами кінцевих термінів користування підприємствами отриманими позичками.

- принцип забезпеченості кредиту – виражає необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником прийнятих на себе зобов’язань.

- рівноправність сторін у кредитних відносинах.

- кредитоспроможність позичальника.

Терміновість кредиту визначається термінами (датами) його погашення. Так, короткострокові кредити видаються на термін не більше одного року.

Довгострокові кредити – на термін понад один рік видаються, як правило, на витрати для впровадження нової техніки, розширення виробництва, його реконструкцію, придбання дорогого устаткування та інші цільові програми.

Кредитні взаємини між банком і підприємством-позичальником регламентуються на основі кредитного договору, що укладається тільки в письмовій формі. Його форма затверджена Національним Банком України (НБУ). У розділах договору відзначається: термін договору, сума договору, відсоток за кредит, напрямок використання кредиту, права й обов'язки кредитора і позичальника. У ньому також обумовлюється відповідальність за:

- несвоєчасне повернення кредиту і відсотків за його використання – стягування кредитором пені (штрафу) у розмірі 0,5 % і більше за кожний день прострочення;

- за використання кредиту НБУ не за цільовим призначенням – стягування кредитором штрафу в розмірі 25 % від суми кредиту.

Позичальник, звертаючись в банк за кредитом, повиннен мати документально підтверджену підставу для його одержання. А банк, перш ніж дати кредит, повиннен вивчити, проаналізувати діяльність позичальника для того, щоб визначити його кредитоспроможність, спрогнозувати ризик неповернення кредиту.

 

Лізинг

 

Перехід України до ринкової економіки і активне включення в світові господарські зв’язки вимагають відповідного розширення методів комерційної діяльності підприємств і організацій всіх форм власності. Нині гарантований успіх – це не тільки конкурентоспроможний товар, а й вдало вибраний спосіб його реалізації. Саме тому в світовій практиці поширилися нетрадиційні форми комерційних фінансових взаємовідносин між продавцем і покупцем, де важливу роль відіграють різні посередники: торговельні компанії, інвестиційні і страхові фірми, банки тощо.

Серед різних способів впливу на інвестиційну політику будь-якої держави важливе місце займають податки і амортизаційні відрахування. Змінюючи розміри податків, встановлюючи податкові пільги, збільшуючи або зменшуючи строки амортизації, держава визначає галузі більш прибуткового вкладення капіталів, що призводить до розвитку економіки у потрібному їй напрямку.

В такій ситуації стає можливим застосування якісно нових методів оновлення матеріальної бази і модернізації основних фондів підприємств різних форм власності. Одним із найбільш ефективних таких методів є лізинг (leasing), під яким у загальному сенсі розуміється передання господарського майна в тимчасове користування на умовах певного терміну, повернення та платності. Як вже зазначалось, нині лізингові операції розглядаються як новий вид фінансування. Цьому сприяють загальні тенденції економічного розвитку та інші вигоди, до яких належать:

- зменшений обсяг ліквідних засобів у зв’язку з труднощами, що постійно створюються на грошовому ринку.

- загострення конкуренції, що потребує оптимізації інвестицій, які дають можливість суттєво розширити ринок збуту за рахунок залучення в господарчий оборот малих і середніх фірм.

- підтримка розвитку лізингових операцій з боку державних органів влади і фінансових ділових кіл у цілому, що стимулює зростання інвестиційної діяльності.

- загальне збереження ліквідності підприємств.

- створення міцної основи для здійснення розрахунків, що надає балансові переваги та страхові вигоди.

Всі вищевикладені аргументи свідчать про те, що лізингова діяльність є, по суті, пільговою галуззю інвестиційної діяльності. Досвід іноземних країн підтверджує цю точку зору.

Світова практика здійснення лізингових операцій доводить, що в умовах економічної кризи, подібної до тієї, що склалася в Україні, коли практично зупинилося фінансування оновлення основних засобів у зв’язку з недостатністю прибутку підприємств і значним зменшенням виробництва, цей метод фінансування є найбільш доцільним і мобільним й може сприяти збереженню ліквідності більшості підприємств України.

Тому перш за все потрібно вияснити, в чому сутність лізингу, які його природа та потенціал, принципи та організаційні форми.

Закон України “Про лізинг“ [7] дає таке означення терміну лізинг:

фінансовий лізинг (далі лізинг) – це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу (далі – договір лізингу) лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку.

Відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.

Предметом договору лізингу (далі – предмет лізингу) може бути неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші
природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).

З урахуванням цього можна виділити такі групи об’єктів (предметів) лізингу.

1. Рухоме майно:

- обладнання промислового призначення (верстати, устаткування, технологічні лінії, енергетичне обладнання, складське обладнання і майно);

- транспортне обладнання: повітряні, наземні та водні транспортні засоби (судна, літаки, вертольоти, автомобілі, в тому числі спеціальні, залізничні вагони, контейнери), обладнання для їх експлуатації;

- будівельна техніка;

- засоби телевізійного та дистанційного зв’язку;

- оргтехніка, конторське обладнання;

- ліцензії, ноу-хау, комп’ютерні програми тощо.

2. Нерухоме майно:

- будівельні споруди і споруди виробничого, торговельного або комунально-побутового призначення;

- споруди (нафтові та газові свердловини, гідротехнічні та транспортні споруди).

Таким чином, у лізинг може передаватися будь-яке майно, що не заборонене до вільного обігу і не знищується в процесі виробничого циклу.

Майно, що перебуває в державній або комунальній власності та щодо якого відсутня заборона передання в користування та/або володіння, може бути передано в лізинг у порядку, встановленому [7].

Суб’єктами лізингу можуть бути:

- лізингодавець – юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

- лізингоодержувач – фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;

- продавець (постачальник) – фізична або юридична особа, в якої лізингодавець придбаває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;

- інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.

Лізингодавцем може бути будь-який суб’єкт підприємницької діяльності, котрий здійснює лізингову діяльність, тобто передає в користування майно за договором лізингу.

Лізингодавцями можуть бути:

- банки та їхні філії, фінансові компанії, кредитні установи, в яких передбачений цей вид діяльності;

- лізингові компанії: фінансові, що спеціалізуються тільки на фінансуванні угоди (оплата майна), або універсальні, що надають не тільки фінансові, а й інші види послуг, які пов’язані з реалізацією лізингових операцій (технічне обслуговування, навчання, консультації тощо). Їхні переваги – оперативність, мобільність, добре знання ринку і ситуації на місцях;

- брокерські лізингові фірми;

- будь-яка виробнича або торговельна фірма (товариство), для якої лізингова діяльність передбачена в установчих документах і яка має достатню кількість фінансових засобів;

- страхові та пенсійні фонди.

Лізингоодержувачем може бути юридична особа в будь-якій організаційно-правовій формі, що здійснює підприємницьку діяльність, або громадянин, котрий займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і зареєстрований як індивідуальний підприємець.

Постачальником (продавцем) об’єкта лізингу може бути підприємство-виробник, торговельна організація або інші суб'єкти підприємницької діяльності, які продають майно, що передається згідно з договором лізингу.

Сублізинг – це вид піднаймання предмета лізингу, відповідно до якого лізингоодержувач за договором лізингу передає третім особам (лізингоодержувачам за договором сублізингу) у користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу предмет лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу.

У разі передання предмета лізингу в сублізинг право вимоги до продавця (постачальника) переходить до лізингоодержувача за договором сублізингу.

У разі передання предмета лізингу в сублізинг обов'язковою умовою договору сублізингу є згода лізингодавця за договором лізингу, що надається в письмовій формі.

До договору сублізингу застосовується положення про договір лізингу, якщо інше не передбачено договором лізингу.

Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Істотними умовами договору лізингу є:

- предмет лізингу;

- строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);

- розмір лізингових платежів;

- інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог [7].

Лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передання предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого припису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Стягнення за виконавчим приписом нотаріуса проводиться в порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”.

Відмова від договору лізингу є здійсненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

У разі переходу права власності на предмет лізингу від лізингодавця до іншої особи відповідні права та обов’язки лізингодавця за договором лізингу переходять до нового власника предмета лізингу.

Якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачено інше.

Предмет лізингу не може бути конфісковано, на нього не може бути накладено арешт у зв'язку з будь-якими діями або бездіяльністю лізингоодержувача.

Лізингоодержувачу (сублізингоодержувачу) забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника.

Лізингоодержувач (сублізингоодержувач) має право вимагати, у тому числі й від лізингодавця, усунення будь-яких порушень його прав на предмет лізингу.

Лізингодавець має право:

- інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені та позичкові кошти;

- здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом лізингу та його утримання;

- відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом;

- вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках;

- стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого припису нотаріуса;

- вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору;

- вимагати повернення предмета лізингу та виконання грошових зобов’язань за договором сублізингу безпосередньо йому в разі невиконання чи прострочення виконання грошових зобов’язань лізингоодержувачем за договором лізингу.

Лізингодавець зобов’язаний:

- у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору;

- попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров’я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним;

- відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу;

- відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором;

- прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору лізингу або в разі закінчення строку користування предметом лізингу.

Лізингодавець може мати інші права та обов’язки відповідно
до умов договору лізингу.

Лізингоодержувач має право:

- обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю;

- відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям;

- вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках;

- вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

Лізингоодержувач зобов’язаний:

- прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору;

- відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані;

- своєчасно сплачувати лізингові платежі;