Тема 3: методологічні основи підготовки проектів управлінських рішень

План лекції:

1. Теорія управлінських рішень.

2. Багатоаспектний підхід до прийняття управлінських рішень.

3. Методи та способи прийняття управлінських рішень.

4. Моделювання при прийнятті управлінських рішень: поняття та підходи.

5. Мистецтво прийняття управлінських рішень: нестандартні підходи.

Ключові слова: теорія управлінських рішень, науковий метод, системна орієнтація, модель, моделювання, методи прийняття УР.

 

Методичні вказівки до вивчення теми:

Основне призначення теорії прийняття управлінських рішень полягає в тому, щоб забезпечити керівників організації науковою базою для вирішення проблем, пов’язаних із взаємодією компонентів організації на користь останньої як єдиного цілого.

Під теорією прийняття рішень (ТПР) слід розуміти систему знань, яка розкриває сутність таких понять, як закономірність і рішення. Основними рисами ТПР є:

1. Об’єктивна істина – ті явища, які розглядаються, повинні мати об’єктивний характер.

2. Логічна цілісність

3. Здатність розвитку

4. Самостійність

5. Активний вплив на практичну діяльність

Необхідною умовою формування ТПР є точне визначення її предмету напрямків вивчення форм і методів дослідження.

Предметом теорії є:

Ø Закони і закономірності, які впливають на діяльність тих осіб які приймають рішення.

Ø Принципи управління і організації праці.

Ø Сутність і зміст управлінських рішень.

Об’єктом ТПР є системна діяльність керівників і персоналу управління в процесі формування, прийняття і реалізації управлінських рішень.

Предмет ТПР характеризує взаємопов’язані аспекти діяльності підприємств:

1. Методологічні – єдність і цілісність наукових знань для ТПР;

2. Організаційний – відображають стан і перспективи розвитку організаційної і функціональної структури органів управління, визначають напрямки вдосконалення організації прийняття рішень і методи дослідження виникаючих при цьому проблем;

3. Економічні – характеризують вплив економічних факторів на ефективність існуючих і тих, що розробляють і приймаються, управлінських рішень;

4. Технологічні – визначають рівень використання розроблюваних технологій прийняття рішень, перспективи розвитку автоматизованих систем прийняття управлінських рішень;

5. Соціально-психологічні - відображають різні сторони діяльності людей в процесі розробки, прийняття і реалізація УР;

6. Правові – відображають відносини між різними ієрархічними рівнями системи управління і окремими посадовими особами в процесі підготовки і прийняття УР. Ці аспекти повинні бути покладені в основу організації управлінської діяльності.

ТПР виконує пізнавальну і прогнозуючу функції.

Пізнавальна проявляється:

a) в розкритті сутності процесів прийняття УР;

b) розкриття закономірностей і принципів, яким вона підпорядковується;

c) виникнення і розвиток ТПР на різних історичних етапах;

d) розкриття і обґрунтування технологій прийняття УР.

Прогнозуюча – являє собою визначення тенденцій подальшого розвитку системи прийняття рішень, організаційних форм і методів діяльності персоналу управління в процесі прийняття рішень.

Основні задачі ТПР:

o Визначення і узагальнення досвіду прийняття УР як в конкретних умовах так і в умовах невизначеності і ризику.

o Виявлення і дослідження об’єктивних закономірностей в процесі прийняття УР і формування на їх основі технологій розробки, прийняття і реалізації рішень.

o Розробка практичних рекомендацій по роботі керівників і працівників апарату управління в процесі прийняття УР при використанні технічних засобів і автоматизованих систем управління.

o Розробка методів дослідження, проблем розвитку системи прийняття УР, а також принципів і методів оцінки їх економічної ефективності.

Структура ТПР включає:

1. Основи теорії і методології прийняття УР.

2. Система діяльності осіб, які приймають УР (особа виступає як суб’єкт і об’єкт прийняття УР).

3. Процес і технологія прийняття УР.

4. Методи розробки, прийняття і реалізації УР.

5. Основи економічної ефективності прийнятих рішень.

Основний принцип управління – забезпечення прибутковості бізнесу та розвитку підприємства. Виходячи з цього, в основі процесу прийняття рішень щодо управління підприємством виділяють наступні принципи:

1) організаційної відповідності;

2) чіткість політики, стратегії, цілей;

3) достатність достовірної інформації;

4) гнучкість управління.

 

Управління виробництвом розглядається як процес, який характеризується різноманітними аспектами. Аспекти – різні сторони, обумовлені різноманіттям виробничо-господарської діяльності керованого об’єкта. Аспекти управління поділяються на політичні, економічні, соціальні, психологічні, правові та організаційні. Врахування всіх аспектів при розгляді проблемних ситуацій характеризує б агатоаспектний підхід до прийняття управлінського рішення.

Методика – це система правил, що регулюють порядок (послідовність) здійснення операцій і застосування технічних прийомів, техніки, тобто сукупність прийомів, за допомогою яких здійснюється дослідження.

Вимоги до методики:

1) відповідність законам діалектичного мислення, теорії пізнання, логіці, законам конкурентної боротьби і принципам управління;

2) універсальність і гнучкість як характеристики придатності методики для ухвалення рішення в будь-яких умовах і сферах життєдіяльності;

3) простота і ясність, що дозволяють порівняно легко і швидко засвоїти методику всіма керівниками.

Методи управління процесом розробки, прийняття і реалізації УР — це методи реалізації об'єктивних законів, властивих даному процесу (законів мислення, економічних законів при ПР в економічній сфері, законів, що визначають взаємозв'язки засобів праці й організації діяльності ОПР з людьми як елементами цієї організації з урахуванням соціально-психологічних відносин, і т.д.)

Метод – організація прийомів і способів, які забезпечують досягнення поставлених цілей.

Методи управління процесом розробки, прийняття і реалізації УР – це методи реалізації об’єктивних законів, які притаманні даному процесу.

Вибір методів для обґрунтування конкретних УР повинен включати:

o аналіз управлінської задачі з точки зору її змісту.

o вибір складу методів для пошуку оптимального варіанту рішень

o визначення правил і умов застосування обраних методів.

Класифікація методів розробки і реалізації УР.

 

 

Рис. 3.1. Класифікація методів розробки і реалізації УР.

 

На практиці методи обґрунтування і прийняття і реалізації УР використовуються комплексно і на вибір групи методів впливають:

1. Масштаб задачі, яка вирішується.

2. Довгостроковість реалізації рішень.

3. Умови прийняття рішень (умови визначеності або ризику).

Під моделюванням розуміють загально науковий метод пізнання об’єктивної реальності, заснований на вивчені моделей, які відтворюють реальність.

Модель – це матеріальний об’єкт, який в процесі дослідження замінює об’єкт оригінал так, що його детальне вивчення дає нові знання про сам об’єкт оригінал.

Моделі управління прийнято ділити на 2 класи:

1) моделі матеріальні або предмети. Проявляються в будь-яких матеріальних об’єктах, які мають природне або штучне походження

2) ідеальні або змістовні. Є продуктом людського мислення. І операція з такими моделями здійснюється у свідомості людини.

 

 

Рис. 3.2. Класифікація моделей управління

Предметні або матеріальні моделі поділяються:

А) геометричні;

Б) фізичні;

В) аналоги.

Геометричні моделі призначені для аналізу тих якостей об’єкту, які визначаються його формою, розмірами або іншими ознаками, які характеризують об’єкт без його внутрішньої структури.

Фізичні дозволяють вивчати ті якості об’єкта із збереженням його фізичної природи або хімічних властивостей. Сюди відносять лабораторні дослідно-програмні установки у хімічних технологіях, гідродинамічні моделі суден, гідротехнічних приміщень, а також аеродинамічні моделі літаків.

Аналоги відповідають тим же цілям, що і фізичні, але природа процесів, які використовуються в оригіналі і в моделі різна. Аналогові моделі зображують предмети і процеси замінюючи різні реальні елементи іншими, які відрізняються формою чи структурою.

Ідеальні моделі поділяються:

А) знакові моделі використовують певну формалізовану мову;

Б) словесно-описові, які являють собою опис властивостей реального об’єкта або уявного об’єкта на звичайній мові. Сюди відносять постановки технічних завдань, постановки завдань при створенні автоматизованої системи управління і пояснювальні записки для різного роду проектів.

Такі моделі дозволяють повністю описати об’єкт, але їх не можна використовувати для аналізу прогнозу і одержання нової інформації про об’єкт.

Графічні поділяються на:

А) графічно-портретна модель – це модель, яка графічними засобами відображає реально або теоретично досліджені властивості об’єкта.

Б) графічно-умовна модель призначена для відображення графічного образу характеристик, які не можливо спостерігати (графіки, схеми, діаграми).

Математичні моделі поділяються на:

1) функціональні являють собою пізнання сутності об’єкта через найважливіші прояви його сутності: діяльність, функціонування і поведінка.

2) Структурні відображають внутрішню функцію об’єкта, організаційну структуру, її складові частини, внутрішні параметри об’єкта і їх взаємозв’язок.

Застосування моделювання в практиці управління призвело до виникнення великих 3-х груп моделей:

1. Дескриптивні – вони відомі, як моделі описового характеру, що застосовуються для оцінки фінансового стану підприємства. Сюди відносяться система звітних балансів, представлення фінансової звітності в різних аналітичних розрізах, система аналітичних коефіцієнтів. Вони засновані на використанні тієї інформації, яка міститься в фінансовій звітності підприємства.

2. Предикативні – носять прогностичний характер і використовуються для прогнозування доходів підприємства і його майбутнього фінансового стану. Найбільш поширеними з них є: розрахунок точки критичного обсягу продажу, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу, моделі ситуаційного аналізу.

3. Нормативні – вони дозволяють порівняти фактичні результати діяльності підприємства з очікуваними, які розраховані на основі його бюджету.

Підходи, які застосовуються до моделей управління:

1) синтез структури системи із її початкових елементів, орієнтований на формування структур фінансового управління;

2) раціоналізація технологій організаційних і фінансових процесів – характерний для вивчення і удосконалення технологічної сторони виробництва;

3) організаційні зміни – в центрі уваги його знаходяться соціально-психологічні аспекти організаційних структур.

Процес моделювання в управлінні діяльністю включає 3 елементи:

1) суб’єкт або дослідник;

2) об’єкт дослідження;

3) модель.

Модель

Об’єкт дослідження

1

 

 

4 2

 

 

 

 

Рис. 3.3. Процес моделювання в управлінні діяльністю.

 

1 – й етап – побудова моделі – важливою характеристикою його є наявність повного обсягу інформації про об’єкт оригінал, яка буде використовуватися для побудови моделі.

2 – й етап – вивчення моделі – в процесі моделювання модель виступає самостійним об’єктом дослідження. Результатом 2-го етапу процесу моделювання є одержання сукупності знань про модель і показники, які описують її стан і поведінку.

3 – й етап – перенесення показників на об’єкт оригінал – характеризує перенесення значень з розробленої моделі на об’єкт оригінал. Тобто відбувається формування сукупності знань про об’єкт оригінал виходячи із характеристики моделі.

4 – й етап – перевірка та застосування отриманих знань – являє собою практичну перевірку одержаних за допомогою моделей знань і використання їх для побудови узагальненої теорії про об’єкт.

 

У світовій практиці використовуються такі нестандартні підходи моделювання процесу управління як:

1) модель “сміттєвого контейнера”;

2) раціонально-дедуктивна модель

3) редукціонізм

4) науковий менеджмент (тейлоризм)

5) модель універсального передбачення.

Модель “сміттєвого контейнера”, характерною особливістю якої є те, що всі ідеї і пропозиції, які стосуються вирішення тої чи іншої проблеми рано чи пізно потрапляють до сміттєвого контейнера, якщо вони не використовуються в процесі прийняття управлінського рішення.

Раціонально – дедуктивна являється найвідомішою моделлю і характерною ознакою є те, що керівник має здатність передбачити наслідки прийнятих рішень.

Редукціонізм – являє собою не лише модель, а науковий підхід, який ґрунтується на тому, що розділивши будь-яку проблему на складові елементи і детально розглянувши їх можна вивчити суть загальної проблеми.

Науковий менеджмент – суть його полягає в тому, що встановлюється конкретна норма часу на виконання певної операції. Знаючи розподіл часу по операціям визначається час необхідний для виконання головного завдання.

Модель універсального передбачення (60-70 р.р.) Маючи достатньо комп’ютерних засобів будь-які процеси і явища можна передбачити наперед або спрогнозувати.

Питання для самостійного вивчення

1. Сутність законів управління. Їх прояви в системі ПР.

2. Які специфічні закони впливають на ПР?

3. Чому УР — основа управління? Місце УР у циклі управління.

4. Які основні фактори впливають на розробку і прийняття УР?

5. У чому суть взаємозв'язку УР на різних рівнях ієрархії?

6. Концепції, моделі і методи при вирішенні управлінських проблем.

7. Який зв'язок між стратегічним рішенням, функціональним (оперативним) і тактичним?

8. Наведіть класифікацію рішень залежно від цілей і методів їхньої розробки.

9. Обґрунтуйте вимоги до УР.