Шляхи вирішення глобальних проблем

 

Песимістичний прогноз передбачає в недалекому майбутньому глобальні ресурсну, екологічну, продовольчу кризи та пропонує вихід, що полягає у скороченні населення та виробництва {англійський учений Томас Мальтус).

Оптимістичний прогноз: надра Землі, Світовий океан і космічний простір мають багато ш,е не розвіданих сировинних і енергетичних ресурсів; демографічний вибух не вічний; скорочення військових витрат і встановлення миру на Землі стануть життєвою необхідністю та реальністю, а отже, відкриється шлях до сталого економічного процвітання і стане можливим соціальний і науково-технічний прогрес людства (німецький учений Фріц Бааде).

Нейтральний прогноз: неможливо з впевненістю сказати, чи призведуть глобальні тенденції до жахливих катастроф, чи будуть попереджені дивовижними досягненнями людської пристосовності (американський учений Пол Кеннеді).

Існує думка, що в наступні 100 років матеріальні потреби світу, що розвивається, задовольнятимуться. Найбільш розвинуті країни створять суперіндустріальні і постіндустріальні економіки, а за ними невдовзі піде решта країн світу. Вважається, що світове співтовариство поки що здатне попередити можливу майбутню катастрофу.

У документах Світового банку реконструкції та розвитку зазначається, що в перспективі глобальні зміни залежатимуть від низки факторів. До них відносять зростання обсягів міжнародної торгівлі, політику провідних індустріальних країн, стан світових ринків капіталу та ін. Проте в будь-якому випадку простежується невизначеність у розвитку міжнародних економічних відносин на перспективу.

Шляхи вирішення екологічних проблем. Основними шляхами вирішення екологічних проблем з точки зору матеріально-речового змісту суспільного способу виробництва є:

• швидкий розвиток і використання таких основних видів самовідновлюваної енергії, як сонячна, вітрова, океанічна, гідроенергетична тощо;

• структурні зміни у використанні невідновлюваних видів енергії, а саме: збільшення частки вугілля в енергобалансі за зменшення частки нафти і газу, оскільки запаси останніх на планеті значно менші, а їх цінність для хімічної промисловості набагато більша;

• створення екологічно чистої вугільної енергетики, яка б працювала без шкідливих викидів газу. Це потребує значних державних витрат на природоохоронні заходи. Але якщо у США і Німеччині на ці цілі використовується щорічно до 2 % ВВП, у Японії - 3 %, то на території колишнього СРСР - лише 1,2 %;

• розробка всіма країнами конкретних заходів з дотримання екологічних стандартів - чистоти повітря, водних басейнів, раціонального споживання енергії, підвищення ефективності своїх енергетичних систем;

• вивчення запасів усіх ресурсів з використанням найновіших досягнень НТР. Як відомо, сьогодні розвіданий неглибокий шар Землі - до 5 км. Тому важливо відкрити нові ресурси на більшій глибині Землі та на дні Світового океану;

• для вирішення проблеми голоду в країнах, що розвиваються, необхідно розширювати посівні площі, впроваджувати передову агротехніку, високопродуктивне тваринництво та рослинництво;

• пошук ефективних методів управління процесом зростання народонаселення з метою його стабілізації на рівні 10 млрд на початок XXII ст.;

• призупинення вирубки лісів, особливо тропічних, забезпечення їх раціонального використання.

Шляхи вирішення паливно-енергетичної та сировинної проблем. Основними шляхами вирішення паливно-енергетичної та сировинної проблем з точки зору матеріально-речового змісту суспільного способу виробництва є:

• зміна механізму ціноутворення на природні ресурси. Ціни на них у слаборозвинутих державах диктують великі ТИК, які зосередили у своїх руках контроль на природними багатствами. За даними ЮНКТАД, від трьох до шести ТНК контролюють 80-85 % світового ринку міді, 90-95 % світового ринку залізної руди, 80 % ринку бавовни, пшениці, кукурудзи, кави, какао тощо;

• протиставлення об’єднаним зусиллям розвинутих держав стратегії об’єднання дій країн - експортерів паливно-енергетичних та сировинних ресурсів. Ця стратегія має стосуватися обсягу видобутку всіх видів ресурсів, квот їх продажу на зовнішніх ринках;

• інтенсивний розвиток країнами, що розвиваються, власного сировинного господарства, включаючи переробні галузі господарства.

Кіотський протокол - міжнародна угода про обмеження викидів у атмосферу парникових газів. Кіотський протокол є додатковим документом до Рамкової конвенції ООН зі змін клімату, підписаної 1992 р. на міжнародній конференції в Ріо-де-Жанейро. Конвенція набрала сили в 1994 р. Як відомо, для вступу в дію протоколу із 35 індустріальних країн цей документ мали ратифікувати стільки країн, щоб на них припадало як мінімум 55 % викидів двоокису вуглецю. Після приєднання до протоколу Росії в кінці 2004 р. (17,4 % світових викидів СО,) документ набув чинності 16 лютого 2005 р. Частка країн, які приєдналися до нього, становить на даний момент 62 %. Проте країни, що ратифікували протокол, не мають особливих стимулів його виконувати, допоки США (25 % світових викидів С0₂) та Китай не ратифікували зазначений документ. Україна ратифікувала Кіотський протокол у 2004 р.