Система базується на золотовалютному стандарті, який має відповідати наявним економічним реаліям.

За золотого стандарту золото використовувалося як усередині країни, так і за її межами. За Бреттон-Вудської валютної системи золото використовувалося лише для розрахунків між державами.

Якщо за золотого стандарту резиденти могли обміняти національну валюту і золото, то Бреттон-Вудська система передбачала такий обмін лише на міждержавному рівні.

Для підтримки курсу своєї валюти країна, яка стикнулася з проблемами, могла:

• використовувати свої золотовалютні запаси;

• отримати кредит від МВФ;

• отримати кредит від іншої держави;

• якщо країна не могла втримати валютний курс, то вона мала право девальвувати національну валюту: до 10 % - самостійно, понад 10 % - лише погоджено з МВФ.

На початку 70-х років в економічному становищі США проявилися негативні тенденції:

• виник дефіцит платіжного балансу;

• почали розвиватися інфляційні процеси;

• різко скоротився золотий запас США (якщо в 1949 р. він оцінювався в 24,6 млрд дол., то в 1971 р. - в 11 млрд дол.), водночас загальна вартість доларової маси за межами США в 1960 р. становила 2 млрд дол., у 1971 р. - 540 млрд. Доларові авуари за межами США в 6 разів перевищували сумарну вартість золотого запасу США. Крім того, зросли суми доларів, які країни виставляли США для обміну.

В 1971 р. США припинили конвертацію долара в золото. Це знаменувало крах Бреттон-Вудської валютної системи. Причинами цього були:

• структурні кризи, в тому числі нафтові 1973-1974 рр.;

• нестабільність платіжних балансів країн: наприкінці 60-х років США та Великобританія (чиї валюти вважалися головними) мали граничні показники дефіциту, а Німеччина та Японія мали профіцит;

• невідповідність Бреттон-Вудської системи новому співвідношенню сил на міжнародній арені. Німеччина і Японія порушували питання, чому їхні валюти не можуть використовуватися як світові;

• активізація діяльності ринку євродоларів;

• американський долар не міг обслуговувати зачне зростання обсягів світової торгівлі.

Ямайська валютна система

Кінгстонська угода, яка була підписана в січні 1976 р. і почала діяти з 1 квітня 1978 р., встановила Ямайську валютну систему - систему плаваючих валютних курсів та багатовалютного стандарту.

У преамбулі угоди було проголошено три головні її цілі:

1) знизити темпи інфляції в країнах-учасницях і вирівняти їх між країнами;

2) вирівняти платіжні баланси;

3) надати державі більше повноважень щодо проведення незалежної внутрішньої грошово-фінансової політики.

Риси сучасної міжнародної валютно-фінансової системи:

- поліцентризм - існує декілька світових центрів;

- повна демонетизація золота, яка набула таких проявів: о відміняється офіційна ціна на золото;

- ліквідуються золоті паритети;

- юридично припиняється конвертація долара в золото; о золото перестає бути мірою вартості;

- офіційне, юридичне введення стандарту спеціальних прав запозичення (СДР);

- країни мають право самі вибирати режими валютних курсів;

- ліквідовуються всі обмеження на межі коливань валютних курсів: попит та пропозиція визначають межі цих коливань;

- з центральних банків знімається зобов’язання проводити інтервенції для підтримання валютних курсів, але право їх проводити за ними залишається;

- розширення функцій МВФ унаслідок посилення міждержавної о регулювання (система моніторингу, звітності).

В 1968 р. СДР стали засобом міждержавних розрахунків. Емісія СДР проводиться лише за рішенням виконкому МВФ. Механізмом функціонування СДР є кредитові записи на спеціальних рамках країн-членів МВФ. Із самого початку було закладено принцип - квоти країни визначають її питому вагу в СДР.

Право користуватися СДР мають:

• МВФ;

• країни - члени МВФ;

• міжнародні організації, які мають право користування (10 організацій);

• країни - не члени МВФ.

Головна функція СДР - поповнення ліквідних ресурсів країн-членів.

Проблема курсоутворення чи вартості СДР.

Виділяють три етапи курсоутворення:

1) первісний етап: СДР визначається в певній кількості золота;

2) етап "великого кошика" (1976-1981 рр.): курсоутворення щодо "великого кошика" (16 країн). У 1979 р. до "кошика" були приєднані країни-експортери нафти через значні обсяги накопичених ними фінансових ресурсів;

3) етап "малого" кошика: 5 країн (долар, фунт, франк, німецька марка, єна), від 1999 р. - 4 країни (долар, фунт, евро, єна).

Питома вага валют у "кошику" переглядається кожні 5 років. Типи операцій із СДР:

- купівля будь-якої валюти;

- використання свопів;

- з 1981 р. дозволено форвард;

- надання кредитів;

- надання гарантій;

- надання дарів.

Останні 20 років спостерігається послаблення позицій СДР, яке проявляється в такому:

- 1981 р. - до СДР прив’язують валюти 15 країн, пізніше їх кількість зменшилася до 8, потім до 4. Тепер таких країн лише 3;

- скорочення використання як резервного засобу: в 1980 р. 9 % світових резервів деномінувалися в СДР, в 1994 р. - 3,7 %. Сьогодні - 2 %';

- обмеження використання як міжнародного платіжного засобу: використовується лише на рівні центральних банків під час міжнародних транзакцій;

- ринок приватних операцій з СДР діє, але не розвинувся (його обсяг оцінюється в 10 мільярдів, в основному у формі банківських депозитів, інколи депозитних сертифікатів та міжнародних облігацій).

СДР існує лише як інструмент МВФ, який використовується: - як коефіцієнт для перерахунку валют; - для розрахунку квот; - для деномінування кредитів; - для вираження всіх видатків та доходів МВФ.

МВФ був створений разом із Бреттон-Вудською системою з метою всілякого сприяння стабільності валютних відносин між країнами шляхом надання кредитних ресурсів.

Існує 7 видів кредитів МВФ:

1) stand-by: видаються траншами залежно від квоти країни в МВФ. Мають короткостроковий характер і надаються для фінансування дефіциту платіжного балансу. Відсоткова ставка - 3,25 %. Термін погашення - до 5 років;

2) механізм розширенного фінансування (ЕРР). Кредити надаються для фінансування середньострокових програм (3-4 роки), вирішення структурних проблем економіки. Відсоткова ставка - 4,5 %; кредит компенсаційного та надзвичайного фінансування. Надаються у двох випадках: за зменшення доходів від експорту країни чи за збільшення цін на імпорт зерна. Строк - 5 років. Відсоткова ставка - 3,25 %;

3) кредити фінансування системних трансформацій. Надавалися від 1993 до 1995 р. країнам Східної та Центральної Європи, які перейшли на світові ціни;

4) механізм фінансування буферних запасів. Кредити надаються країнам-членам міжнародних товарних угод, спрямованих на регулювання міжнародної торгівлі товарами, і використовуються для формування запасів, які покликані підтримувати стабільні ціни на товари.

5) (для найвідсталіших країн) механізм фінансування структурної перебудови: кредити надаються на термін до 10 років, відсоткова ставка - 0,5 %;

6) (для найвідсталіших країн) механізм розширеного фінансування структурних перебудов - кредити надаються строком на 3 роки під 0,5 %.

 

7. 3. Основні види міжнародного кредиту

 

Міжнародний кредит - це економічні відносини, які виникають між державами, іноземними комерційними банками та фірмами з ми гою передавання валютних, кредитних або товарних ресурсів на умовах повернення їх у визначені строки з винагородою (%).

Залежно від суб’єктів кредитних відносин розрізняють такі види міжнародного кредиту:

• міжнародний кредит між фірмами різних країн як різновид комерційного кредиту;

• банківський кредит у міжнародній торгівлі;

• брокерський кредит - проміжна форма між фірмовими та банківськими кредитами;

• міждержавні (міжурядові) кредити, зокрема змішані (надання вимоги у вигляді урядових субсидій);

• кредити регіональних банків розвитку;

• кредити міжнародних кредитних та валютно-фінансових організацій.

Форми та види міжнародного кредиту

1. За джерелами розрізняють внутрішнє та зовнішнє кредитування зовнішньої торгівлі. Ці види кредиту обслуговують усі стадії руху товарів від експортера до імпортера: заготівлю або виробництво експортного товару, перебування його в дорозі та на складі, в тому числі й за кордоном, а також використання товару імпортером у процесі виробництва та споживання.

2. За призначенням кредит поділяється на:

- комерційний - безпосередньо пов’язаний із зовнішньою торгівлею та послугами;

- фінансовий, який використовується на будь-які інші цілі (прямі капіталовкладення, будівництво інвестиційних об’єктів, придбання цінних паперів, погашення зовнішньої заборгованості, валютну інтервенцію тощо);

- "проміжний" - призначений для обслуговування змішаних форм вивозу капіталу, товарів та послуг, наприклад у вигляді підрядних робіт (інжиніринг).

3. За видами кредит поділяється на:

• товарний, котрий основні експортери надають своїм покупцям;

• валютний, який банки надають у грошовій формі (у деяких випадках валютний кредит є однією з умов коопераційної угоди щодо постачання устаткування та використовується для кредитування місцевих витрат на будівництво об’єкта на базі імпортного устаткування).

4. За валютою позики розрізняють міжнародні кредити, які надаються:

- у валюті країни-позичальника;

- у валюті країни-кредитора;

- у валюті третьої країни;

- у міжнародній розрахунковій одиниці (наприклад, СДР та ЕКЮ).

5. За термінами міжнародні кредити поділяються на:

- короткострокові - до 1 року (та найкороткостроковіші - до З місяців, тижневі, одноденні);

- середньострокові - від 1 року до 5 років;

- довгострокові - більше ніж 5 років.

6. З точки зору кредитного забезпечення розрізняють забезпечені та бланкові кредити.

Застава товару для одержання кредиту здійснюється у трьох формах:

1) тверда застава (певна товарна маса заставляється на користь банку);

2) застава товару в обігу (враховується залишок товару відповідного асортименту на певну суму);

3) застава товару в переробці (із заставного товару можна виробляти вироби, не передаючи їх до застави в банк).

Бланковий кредит видається боржнику під його зобов’язання погасити кредит у відповідний строк. Документом при цьому слугує соло-вексель з одним підписом боржника. Різновидами бланкових кредитів є контокорент та овердрафт. Контокорент - одна з найстаріших форм банківських операцій - є особливою формою кредитної угоди, яка передбачає відстрочку платежу, який мав би бути здійсненим за відсутності контокорентної угоди.

7. З точки зору техніки надання розрізняють фінансові, акцептні та консорціальні кредити, депозитні сертифікати та ін.

- Фінансові ("готівкові") кредити зараховуються на рахунок боржника та надходять у його розпорядження.

- Акцептні кредити застосовуються у формі акцепту тратти імпортером або банком.

8. Залежно від того, хто є кредитором, розрізняють;

- кредити приватні, що надаються фірмами (комерційне кредитування);

- кредити, які надаються банками, часом посередниками (брокерами);

- урядові;

- кредити змішані, в яких беруть участь приватні підприємства та держава;

- кредити міжнародних і регіональних валютно-кредитних і а фінансових організацій.

Фірмовий кредит є однією з найстаріших форм зовнішньоторговельного кредиту. Це позика, яка надається експортером однієї країни імпортеру іншої у вигляді відстрочки платежу, або, іншими і мовами, це не що інше, як комерційний кредит у зовнішній торгівці.

Фірмовий кредит, строки якого коливаються в межах від 1 до 7 років, має кілька різновидів: вексельний кредит; аванс покупця; кредит за відкритим рахунком.

Вексельний кредит передбачає, що експортер укладає договір про продаж товару, а потім виставляє перевідний вексель на імпорт. Останній, одержавши комерційні документи, акцептує його, тобто дає згоду на оплату в строк, який на ньому вказано.

Кредит за відкритим рахунком проводять через відповідні р пупки банків імпортера та експортера. Зокрема, згідно з борговою угодою експортер записує на рахунок імпортера його борг у «умі, еквівалентній загальній вартості відвантажених товарів із заліком відсотків, що нараховуються. Імпортер, у свою чергу, зобов’язується в термін, який вказано в угоді, погасити суму кредиту та сплатити відсотки.

За фірмового кредиту імпортер часто сплачує так званий аванс покупця експортеру, найчастіше в розмірі 10-20 % вартості поставки в кредит. У такий спосіб аванс покупця виступає як свого роду зобов’язання останнього прийняти товари, які постачаються у кредит.

Зв’язок фірмового кредиту з банківським полягає в тому, що хоча фірмовий кредит і відображає відносини між постачальником та покупцем, він все ж таки передбачає участь банківських коштів. За продажу машин, устаткування фірмовий кредит надається на більш довгі строки (до 7 років), що відтягає на тривалий час значні кошти експортера та примушує його звернутися до банківського кредиту або рефінансувати свій кредит у банку.

Банківський зовнішньоторговельний кредит має для імпортера певні переваги перед фірмовим кредитом. Зокрема, вони полягають у тому, що цей вид кредитування надає більше можливостей для маневрування при виборі постачальника певної продукції, окрім того, забезпечує довші терміни кредиту, більші обсяги поставок за кредитом, порівняно нижчою є і вартість кредиту.

Експортний кредит надається банком країни-експортера банку країни-імпортера (чи безпосередньо імпортеру) для кредитування поставок машин, устаткування і т. п. Ці кредити надаються в грошовій формі та мають "зв’язаний" характер.

Фінансовий кредит дає змогу здійснювати купівлю товарів на будь-якому ринку, таким чином створюються умови для вибору варіантів комерційних угод.