Передумови створення, цілі та типи інтеграційних угруповань

 

Передумови створення інтеграційних угруповань:

1. Близькість рівнів економічного розвитку країн і ступенів ринкової зрілості країн.

2. Географічна близькість країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків спільного кордону й історично сформованих економічних зв’язків.

3. Спільність економічних та інших проблем, що стоять перед країнами щодо розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва і т.д.

4. Демонстраційний ефект.

5. "Ефект доміно".

Цілі інтеграційного угруповання:

1. Використання переваг економії масштабу. На основі економії масштабу можна забезпечити розширення розмірів ринку, скорочення трансакційних витрат та отримати інші переваги. Це, у свою чергу, дасть змогу залучити прямі іноземні інвестиції, оскільки інвестори приходять на ринки значних розмірів, на яких має сенс створювати самостійні виробництва, що задовольняють їхні потреби. Мета збільшення регіональних масштабів особливо чітко простежується в інтеграційних угрупованнях Центральної Америки й Африки.

2. Створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Найважливішою метою більшості інтеграційних об’єднань є зміцнення взаєморозуміння та співробітництва країн, що беруть у них участь, у політичній, військовій, соціальній, культурній та інших неекономічних галузях. Для країн, які розташовані географічно близько одна від одної і які мають схожі проблеми у сфері розвитку, наявність добрих відносин із сусідами, підкріплених взаємними економічними зобов’язаннями, є найважливішим політичним пріоритетом. Країни Південно-Східної Азії і Близького Сходу, створюючи інтеграційні об’єднання, однозначно ставили перед собою саме цю мету.

3. Вирішення завдань торговельної політики Регіональна інтеграція нерідко розглядається як спосіб зміцнити позиції країн у багатосторонніх торговельних переговорах у рамках СОТ. Вважається, що погоджені виступи від блоку країн більш вагомі і більш спроможні вести до бажаних наслідків у сфері торговельної політики. Крім того, регіональні блоки дають змогу створити більш стабільне і передбачуване середовище для взаємної торгівлі, ніж багатосторонні торговельні переговори, інтереси учасників яких дуже різняться. Інтеграційні об’єднання в Північній Америці, Латинській Америці, Південно-Східній Азії покладають особливі надії на колективні зусилля в рамках багатосторонніх торговельних переговорів.

4. Сприяння структурній перебудові економіки. Залучення країн, що створюють ринкову економіку, здійснюють глибокі економічні реформи, до регіональних торговельних угод країн з більш високим рівнем ринкового розвитку розглядається як найважливіший канал передачі ринкового досвіду, гарантія незмінності обраного курсу на ринок. Більш розвинуті країни, залучаючи своїх сусідів до процесів інтеграції, також зацікавлені в прискоренні їхніх ринкових реформ і створенні там повноцінних і ємних ринків. Завдання структурної перебудови економіки мала на меті значна кількість західноєвропейських країн, інтегруючись у тій чи іншій формі до ЄС.

5. Підтримка молодих галузей національної промисловості. Навіть якщо інтеграційне об’єднання не передбачає дискримінаційних заходів проти третіх країн, воно нерідко розглядається як спосіб підтримати місцевих виробників, які отримують вихід на більш широкий регіональний ринок. Такі протекціоністські настрої превалювали в країнах Латинської Америки й у країнах Африки до півдня від Сахари, особливо в 60-70-ті роки.

Типи інтеграційних об’єднань

1. Преференційна торговельна угода. На першому рівні, коли країни ще тільки роблять перші кроки до взаємного зближення, між ними укладаються преференційні торговельні угоди. Такі угоди можуть підписуватися або на двосторонній основі між окремими державами або між вже існуючим інтеграційним угрупованням і окремою країною чи групою країн. Відповідно до них країни надають більш сприятливий режим одна одній (нижчі імпортні тарифи та інші бар’єри), ніж вони надають третім країнам. Жодних міждержавних органів для керування преференційними угодами не створюється.

2. Зона вільної торгівлі. На другому рівні інтеграції країни переходять до створення зони вільної торгівлі, що передбачає вже не просто скорочення, а повне скасування митних тарифів та відсутність різного роду бар’єрів на шляху взаємної торгівлі, але водночас кожна країна виробляє та проводить самостійну зовнішньоекономічну політику відносно третіх країн за збереження національних митних тарифів щодо цих країн. У більшості випадків умови зони вільної торгівлі поширюються на всі товари, крім продуктів сільського господарства. Зона вільної торгівлі може координуватися невеликим міждержавним секретаріатом, розташованим в одній із країн-членів, але найчастіше основні параметри розвитку зони погоджуються на періодичних нарадах керівників відповідних відомств.

3. Митний союз. Третій рівень інтеграції пов’язаний з утворенням митного союзу - погодженим скасуванням групою країн національних митних тарифів і введенням загального митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі з третіми країнами. Митний союз передбачає безмитну внутрішньоінтеграційну торгівлю товарами та послугами і повну свободу їхнього переміщення усередині регіону. Звичайно митний союз вимагає створення вже більш розвинутої системи міждержавних органів, що координують проведення погодженої зовнішньоторговельної політики. Найчастіше це періодичні наради міністрів, що керують відповідними відомствами й у своїй роботі спираються на постійно діючий міждержавний секретаріат.

4. Спільний ринок. Коли інтеграційний процес досягає четвертого рівня - спільного ринку, країни, що інтегруються, домовляються про свободу переміщення не тільки товарів і послуг, а й факторів виробництва - капіталу і робочої сили. Свобода міждержавного пересування факторів виробництва під захистом єдиного зовнішнього тарифу вимагає організаційно значно більш високого рівня міждержавної координації економічної політики: створюються наднаціональні органи. Така макроекономічна координація здійснюється на періодичних нарадах глав держав і урядів країн-членів, значно частіших зустрічах керівників міністерств фінансів, центральних банків та інших економічних відомств, що спираються на постійно діючий секретаріат. У рамках ЄС - це Європейська Рада глав держав і урядів, Рада міністрів ЄС і Секретаріат ЄС.

5. Економічний та валютний союз. Цей найвищий рівень інтеграції передбачає спільний ринок, координацію макроекономічної політики та уніфікацію законодавств у бюджетній, валютній та грошовій сферах. На цьому етапі виникає потреба в органах, наділених здатністю не тільки координувати дії і спостерігати за економічним розвитком, а й приймати оперативні рішення від імені угруповання в цілому. Уряди узгоджено відмовляються від частини своїх функцій і тим самим поступаються частиною державного суверенітету на користь наддержавних органів.

6. Політичний союз. Принципово можливе існування і шостого рівня інтеграції - політичного союзу, що передбачав би передання національними урядами більшої частини своїх функцій у відносинах із третіми країнами наддержавним органам. Це фактично означало б створення міжнародної конфедерації і втрату суверенності окремими державами.