Розвиток інтеграційних процесів на сучасному етапі

 

Найбільш розвинуте інтеграційне угруповання у світі - Європейський Союз, який пройшов усі основні етапи інтеграційного процесу. ЄС утворився з трьох інтеграційних спільнот - Європейського об’єднання вугілля та сталі, Європейського співтовариства з атомної енергії та Європейського економічного співтовариства, створених у 50-ті роки. Від 1957 р діє Римська угода, підписана шістьма країнами (Німеччина, Франція, Італія, країни Бенілюкс).

Етапи розвитку західноєвропейської інтеграції:

1. Етап зони вільної торгівлі (1957-1968)

Країни поступово скасовували митні обмеження, на відміну від класичної зони вільної торгівлі тут запроваджувалися елементи єдиної політики щодо третіх країн. 1962 р. - узгоджено спільну аграрну політику, 1963 р. - країни Європейського співтовариства підписали угоди з країнами, що розвиваються: Африки, Тихого океану, Карибського басейну - Ломейські конвенції (1975, 1979, 1984) - угоди про преференційну торгівлю між країнами, що розвиваються, та країнами-учасницями.

2. Етап митного союзу (1968 -1976)

1973 р. - до ЄС приєдналися Великобританія, Ірландія, Данія. 1971 р. - угода між Європейською асоціацією вільної торгівлі та країнами Європейського співтовариства про вільну торгівлю. Єдина аграрна політика в рамках організації, швидкі темпи розвитку внутрішньої торгівлі. На початку 70-х - перша спроба створити валютний союз (план Вернера), але через світову кризу план не було реалізовано. В 1972 р. було введене спільне плавання валют деяких країн-членів ЄЄ у певних межах ("валютна змія"), а з 1979 р. почала функціонувати Європейська валютна система.

3. Етап створення Європейської валютної системи

1978 р. - угода про створення системи, незалежної від американського долара. Введено елементи регулювання валютних курсів, визначено граничні коливання центральних курсів валют (+ 2,5 %). ЦБ робили валютні інтервенції, щоб тримати курси в межах коридору. Для підтримки стабільності валютних курсів створено спільну валютну систему. Країни мали можливість отримати надкоротко- строковий, короткостроковий та середньостроковий кредити для регулювання валютної системи. Спільна валюта - ЕКЮ (безготівковий характер), існував приватний ринок ЕКЮ. Спільна координація - валюта кожної країни мала свою вагу, яка залежала від частки держави у ВВП країн та від частки кожної країни в сукупній зовнішній торгівлі об’єднання.

4. Етап спільного ринку (1987-1992)

На основі Єдиного європейського акта (Single European Act), а також підписаного в 1985 р. документа White Paper про програму створення внутрішнього ринку країни ЄС ліквідували бар’єри, що залишилися на шляху пересування товарів і факторів виробництва. Зокрема, було висунено понад 300 ініціатив, спрямованих на забезпечення більш повної свободи междержавного руху товарів, послуг, капіталу і робочої сили, і визначено три основні групи бар’єрів, які необхідно усунути. У їх числі - фізичні бар’єри (прикордонні митні пости і паспортний контроль), технічні бар’єри (відмінності в стандартах, невизнання освітніх сертифікатів, пріоритет національних виробників при державних закупівлях) і фіскальні бар’єри (відмінності в оподаткуванні). У цей період країни ЄС перейшли до здійснення вже не просто узгодженої, а єдиної політики в окремих галузях - енергетиці, транспорті, питаннях соціального і регіонального розвитку. Четверта Ломейська конвенція (Контонські угоди) розширила кількість країн, що розвиваються, асоційованих з ЄС, до 69.

5. Етап економічного союзу (з 1993 р. - дотепер)

Посилення політичної інтеграції й форсований розвиток валютного союзу на основі підписаного на початку 1992 р. в голландському місті Маастрихті договору про Європейський Союз. Його створення засновується як на минулих досягненнях узгодженої валютної політики, так і на нових ініціативах:

- на першому етапі (1990-1993 рр.) валютам усіх країн ЄС надається можливість спільного плавання в рамках Європейської валютної системи, усуваються валютні обмеження;

- на другому етапі (1994-1998 рр.) створюється Європейський валютний інститут, посилюється координація макроекономічної політики;

- на третьому етапі (від 1999 р.) спочатку взаємно фіксуються курси валют, а потім вводиться єдина валюта і створюється єдиний європейський центральний банк. На цьому ж етапі набере чинності угода про єдиний економічний простір між 15 країнами ЄС і 3 країнами ЄАВТ (Ісландією, Норвегією і Ліхтенштейном).

Критерії конвергенції:

- Критерій стабільності цін - середня норма інфляції не повинна перевищувати норму інфляції в трьох стабільних країнах ЄВС більш ніж на 1,5 %.

- Критерій стабільності державних фінансів - державний борг не повинен перевищувати 60 % ВВП; дефіцит бюджету - 3 % ВВП.

- Стабільність валютного курсу національної валюти. Країна протягом двох років до контрольної дати не повинна допускати девальвацію валюти.

- Рівень відсоткових ставок за довгостроковими кредитами. Довгострокові відсоткові ставки не повинні перевищувати 2 % рівня, вже досягнутого трьома країнами з найнижчим рівнем інфляції.