Вступ до курсу економічної теорії.

ЗМІСТ ТЕМИ

Предмет методи та функції економічної теорії. Основні етапи розвитку економічної теорії. Меркантелізм- перша школа економічної теорії. Проблема ідеологізації економічної теорії.

 

ПЛАН:

Вступ до курсу економічної теорії.

1.1 Поняття економіки та виробничих відносин.

1.2 Система економічних знань.

1.3. Цілі та функції економічної теорії.

1.4. Методи економічного аналізу.

Основні етапи розвитку економічної теорії.

2.1 Зародження економічної думки

2.2 Основні напрями сучасної економічної думки.

 

 

Література:

Основна:

1.1 Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник. – К.: Вища шк., 1995. – 471 с. (стр.12-19)

1.2 Основы экономической теории: Учебник./ Под общ. ред. С.В. Мочерного. – К.: О-во «Знання», КОО, 2000. – 607 с. (стр.22-69)

1.3 Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 2: Підприємництво, маркетинг, менеджмент. Відтворення в національному та світовому господарстві. / За ред. Ю.В. Ніколенка. - 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1998. – 272 с. та 1994 р. видання. (стр.5-21)

2. Додаткова:

2.1 Е.М. Воробьев, А.А.Гриценко, М.Н.Ким. Экономическая теория.-“Фортуна-пресс”, 2000.- 411 с. (стр.9-27)

2.2 О.Ю. Мамедов. Современная экономика.- Ростов н/Д.: “Феникс”, 1998.-672 с. (стр.16-35)

2.3 В.Д. Камаев. Экономическая теория: Учебник.- М.: “ВЛАДОС”, 1998.- 640 с. (стр.9-24)

 

 

Питання для самостійної роботи.

 

1. Основні методи пізнання соціально - економічних процесів. [6] с. 20-28.

1. Економічні категорії і закони [19] с. 13-14.

2. Основні напрями сучасної економічної думки. [18] с. 16-21

 

 

Вступ до курсу економічної теорії.

Історичний екскурс у минуле еконо­мічної думки показує, що люди завжди прагнули теоретично усвідо­мити економічні умови свого існу­вання, мотиви господарської діяль­ності, а відтак, розгадавши таємниці економічних процесів, спробувати управляти ними. Практичні потреби регулювання економічного життя й зумовили виникнення економічної теорії. Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна сума поглядів на господарські явища, на рушійні сили економічної діяльності людей. Істотного розвитку вона досягла в епоху рабовласництва. В працях Ксенофонта (430— 355 рр. до н.е.), Платона (427—347 рр. до н.е.), Аристотеля (384—322 рр. до н. є.), а також мислителів стародавнього Риму, Індії, Китаю міститься спроба з позицій свого час з'ясувати загальні принципи економічного розвитку. «Економікс» (домашнє господарство) — так називалася праця видатного мислителя Стародавньої Греції Ксенофонта, в якій зроблена спроба обґрунтувати мотиви господарської діяль­ності людей, висловлено ряд цікавих економічних думок.

Виробничі відносини

Можна собі уявити, як ускладнюються ці відносини у розвину­тому індустріальному суспільстві, коли йдеться про виробництво мільйонів найменувань різноманітної продукції, про різнорідні інтереси та погреби членів суспільства, про неоднаковий соціаль­но-економічний стан окремих груп населення, а отже, і різні мож­ливості придбання ними необхідних благ і послуг'. Щоб еко­номічні відносини систематизувати і представити як логічну цілісну систему, економісти, як правило, їх класифікують за ха­рактером функціонування і ролі у суспільному виробництві, виділяючи такі групи:

· соціально-економічні відносини;

· конкретно-економічні відносини;

· загальні організаційно-економічні відносини.

Соціально-економічні відносини іноді представляють як відно­сини "людина-людина". Наприклад, привласнення виробленого продукту, розподіл між людьми створених матеріальних і духов­них благ. Це виробничі відносини. Вони виражають ті соціально-економічні стосунки, які виникають між: людьми з приводу вироб­ництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духовних благ.

Дана система відносин найповніше відображає соціальну сто­рону економіки і показує:

* хто володіє економічною владою, тобто привласнює засоби ви­робництва — вирішальні умови господарської діяльності;

* як, за яких суспільних умов і скільки трудівник працює на се­бе та на інших членів суспільства;

* кому достаються продукти праці суспільства, тобто хто при­власнює результати виробництва.

У господарстві кожної країни є також відносини, які можна представити як "виробництво-виробництво". Вони виникають у процесі обміну засобами виробництва, трудової діяльності, коо­перації праці, фінансових результатів тощо. Ці економічні відно­сини стосуються організації виробництва, тому їх називають ор­ганізаційно-економічними. Система даних відносин фактично охоплює весь господарський механізм, за допомогою якого здійс­нюється регулювання національного господарства.

У сукупності організаційно-економічних відносин можна ви­ділити:

• конкретно-економічні відносини — це господарський механізм окремих галузей промисловості, будівництва, сільського гос­подарства тощо. У кожній з них він має свої особливості і вивчається безпосередньо конкретно-економічними науками;

• загальні організаційно-економічні відносини — сукупність форм і методів господарювання, властивих усім галузям господар­ства, а також економіці в цілому. Це, наприклад, ринкова си­стема організації виробництва, теоретичні моделі поведінки фірм і споживачів у ринковому середовищі, типи і форми кон­куренції, кредитно-фінансовий механізм та ін. Загальногос­подарські відносини не можуть бути охоплені окремими кон­кретно-економічними дисциплінами. Вони вивчаються на­укою, яка називається економічною теорією. Таким чином, економічна теорія вивчає соціально-економічні відносини та загальні організаційно-економічні відносини.

Система економічних знань.

Політична економія

Економічні відносини різноаспектні. Окремі їх сторони вивча­ються системою економічних наук, а саме:

- політичною економією;

- мікроекономікою;

- макроекономікою;

- історією економічних вчень.

Політична економія акцентує увагу на вивченні соціально-економічних відносин. Це суспільна наука про закони вироб­ництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних і духовних благ на різних етапах розвитку людського суспільства.

Ще класики буржуазної політичної економії вважали, що еко­номічна наука має вивчати виробництво, розподіл, обмін і спожи­вання послуг, причому з точку зору не лише майнових зв'язків, а й суспільних відносин між людьми, особливо в галузі розподілу. Неупереджений суто науковий підхід дав змогу А.Сміту і Д.Рікардо проникнути в таємниці походження багатства в капіталістич­ному суспільстві. Вони виявили, що прибуток капіталістів втілює неоплачену працю найманих робітників. Д.Рікардо відкрив еко­номічний закон, який виражає співвідношення між: оплаченою працею (заробітною платою) і неоплаченою (прибутком капіталіста). Згідно цього закону прибуток "буде високим або низьким в тій самій пропорції, в якій низька або висока заробітна плата".

Про необхідність соціально-економічної спрямованості політекономічних досліджень, поряд з класиками, зазначали й інші еко­номісти. Так, відомий російський вчений В.Мілютін стверджував, що предметом політичної економії є не вивчення багатства взагалі, а матеріальний добробут людини. А так як на його думку, наука має служити народу, то, розглядаючи матеріальний добробут лю­дини, можна визначити правильний напрям економічних дос­ліджень, а саме: винайти засоби для полегшення страждань народу.

Особливо слід виділити марксистський напрям у політичній економії. Марксистське вчення в економічній науці виходить з того, що в реальному житті не існує виробництва взагалі, що в кожну історичну епоху розвиваються певні способи виробницт­ва, характерні особливості яких визначаються специфічними соціально-економічними відносинами. Отже, щоб з'ясувати суть та природу того чи іншого способу виробництва, необхідно розкри­ти властиву саме йому специфічну систему соціально-еко­номічних відносин.

Така система досліджень, безумовно, мала певні позитивні ре­зультати. Саме К. Маркс дав геніальну характеристику капіталіз­му вільної конкуренції і розробив важливі методологічні принци­пи аналізу соціально-економічної системи. Не виникає сумніву у тому, наприклад, що для виявлення в суспільстві експлуатації і визначення її ступеня, необхідно використати марксистську ме­тодологію аналізу.

Водночас марксистська політична економія має істотні не­доліки. Причому їх не варто приписувати самому К.Марксу. Во­ни стосуються догматичних трактувань марксистського вчення його послідовниками, зокрема в колишніх постсоціалістичних кранах. Ці недоліки марксистської політекономії можна узагальни­ти таким чином:

· ігнорування конкретної господарської практики, що привело науку до надто затеоретизованого стану. Наука, яка намага­ється сформулювати якісь теоретичні положення, що не мають нічого спільного з конкретною господарською практикою, нікому не потрібна.

· фактичне уникнення аналізу тих форм і методів господарю­вання, без яких не може розвиватися суспільство цивілізаційним шляхом. Зокрема, такі прогресивні сучасні форми ор­ганізації економіки, як підприємництво, маркетинг, менедж­мент не лише не вивчалися, а навіть представлялися як ворожі, не сумісні з соціалізмом. Тому не випадково, що в сфері органі­зації економіки ми дуже відстаємо від західних країн.

· предмет марксистської політекономії був занадто заідеологі­зований. Політекономи, як і інші суспільствознавці, нерідко займалися обґрунтуванням і коментарем партійних рішень, замість того, щоб проводити об'єктивні наукові дослідження. Акцентуючи увагу на специфічних явищах, властивих тій чи іншій формації, вони ігнорували те загальнолюдське, загаль­ноекономічне, що вироблене людством. Фактично марксист­ська політекономія протиставляла себе світовій економічній Думці, що завдавало їй величезної шкоди. В умовах командно-адміністративної системи марксистська політична економія стала догматичною і апологетичною.

Мікро - і макроекономіка.

Крім політичної економії, економічну теорію вивчають у курсах мікроекономіки і макроекономіки. Нерідко їх об'єднують в один курс "Економікс". Останній представляє собою теорію ринкової економіки, тому не випадково, що сам процес становлення ринко­вих відносин в Україні обумовив необхідність ґрунтовного опану­вання цією наукою як студентами вищих навчальних закладів, так і всіма спеціалістами, які визначають економічну стратегію не лише окремих фірм, а й економічну політику держави в цілому.

В "Економіксі" під час визначення предмета економічної теорії акцентується увага на організаційно-економічних відносинах. І це не випадково. Свого часу буржуазна економічна наука головним чи­ном ухилялась від аналізу соціально-економічних відносин, тому що це не відповідало інтересам пануючого класу, а саме: буржу­азія не була зацікавлена у розкритті глибинних основ капіта­лістичної експлуатації. З 40-х років XIX ст., коли робітники пове­ли рішучу боротьбу за свої соціальні права, буржуазні економісти перестали вивчати властиві капіталістичному способу вироб­ництва суспільні відносини й зосередили увагу на дослідженні ор­ганізаційно-господарських зв'язків. Тут вони досягай значних успіхів, широко використовуючи математику й статистику для з'ясування складних господарських процесів. Багатьом західним економістам (особливо спеціалістам з економіко-математичних методів аналізу) були присвоєні Нобелівські премії з економічних наук. Серед них, зокрема, американські вчені Пол Самуельсон, Василь Леонтьев, Мілтон Фрідмен, англійський дослідник Фрідріх фон Хайєк, французький — Морс Алле та ін.

Сучасна розвинута капіталістична економіка — соціальна орієнтована. Вирішення соціальних проблем визначається ефек­тивністю розвитку економіки. Тому, природно, за цих умов на перший план висуваються питання ефективності виробництва. Завдання економічної науки якраз і полягає в тому, щоб розро­бити такий господарський механізм, який дозволяв би найбільш доцільно, з найменшими витратами вирішувати господарські за­вдання і досягати поставлених цілей.

Під час визначення предмета "Економікса" в західній еконо­мічній літературі акцентується увага на тому, що кожне сус­пільство завжди має вирішувати три фундаментальні проблеми для щоденного забезпечення своїх необхідних життєвих умов:

* які блага і послуги виробляти;

* як їх виробляти;

* для кого їх виробляти.

Економікс — це наука про те, як люди і суспільство вибирають спосіб використання обмежених ресурсів, щоб виробити різно­манітні товари і розподілити їх сьогодні або в майбутньому для спо­живання різних індивідів і груп суспільства.

Людям властиві як біологічні, так і соціально обумовлені по­треби. Ми намагаємося придбати харчі, одяг, житло, багато то­варів і послуг, які асоціюються з пристойним або високим рівнем життя. Ми також наділені певними здібностями і оточені безліччю матеріальних благ — природних і вироблених. Тому цілком при­родно використати наявні матеріальні ресурси — робочу силу та управлінські здібності, інструменти і машини, землю і мінеральні багатства — для виробництва товарів і послуг, які задовольняють наші матеріальні потреби. Саме цю діяльність, що здійснюється в межах організаційного механізму, називають економічною системою.

Проте обмеженість ресурсів не дозволяє досягти ідеального рішення. Незаперечним фактом с те, що сукупність усіх наших ма­теріальних потреб перевищує виробничі можливості усіх наявних ресурсів. Ось чому абсолютний матеріальний достаток не може бу­ти здійсненим. Цей незаперечний факт і лежить в основі визначен­ня "Економікс". Економіко досліджує проблеми ефективного викори­стання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини.

В мікро - і макроекономічних аспектах ці проблеми досліджу­ються на різних рівнях. Макроекономічні дослідження відносять­ся або до економіки в цілому, або до таких складових її основних підрозділів (агрегатів), як державний сектор, домогосподарство і приватний сектор.

Агрегат — це сукупність специфічних економічних одиниць, які розглядаються так, якби вони становили одну одиницю. Так, ми можемо вважати для себе зручним звести докупи майже 2 тис. фермерських господарств України і розглядати їх як одну госпо­дарську одиницю. Ми можемо на макрорівні розглядати також великі народногосподарські утворення, такі як інвестиційний комплекс, паливно-енергетичний комплекс, фінансово-кредитна система, гроші і т.п.

Макроекономіка намагається намалювати загальну картину, ' або накреслити загальну схему структури економіки і зв'язків між великими агрегатами, що складають економіку в цілому. Тому не дивно, що макроекономічні дослідження економічних проблем охоплюють аналіз таких величин як:

· загальний обсяг продукції,

· загальний рівень зайнятості,

· загальний обсяг доходу,

· загальний обсяг витрат,

· загальний рівень цін і т.п.

Образно кажу­чи, макроекономіка вивчає не дерева, а ліс. Вона дає нам дослід­ження економіки з висоти пташиного польоту.

Макроекономісти не цікавляться взагалі поділом предметів споживання на автомобілі, велосипеди, телевізори, комп'ютери. Вони віддають перевагу вивченню усього цього як єдиного ціло­го під назвою "предмети споживання", тому що вони цікавлять­ся переважно взаємодіями між покупками домогосподарствами предметів споживання і рішенням фірм про покупки обладнання і будівель.

На відміну від цього мікроекономіка має справу з конкретни­ми економічним одиницями, з детальним вивченням поведінки цих індивідуальних одиниць. Коли економіст звертається до мікроекономічного аналізу, то він, фігурально виражаючись, ста­вить економічну одиницю або дуже маленьку частину економіки під мікроскоп і детально вивчає аспекти її функціонування. Тут ми оперуємо термінами: окрема галузь, фірма або домогосподарство — і зосереджуємо увагу на таких величинах, як

· вироб­ництво або ціна конкретного продукту,

· чисельність робітників, зайнятих у одній фірмі,

· виручка або доход окремої фірми або окремого домогосподарства,

· витрати даної фірми або сім'ї і т.д.

У мікроекономіці ми вивчаємо уже не ліс, а дерева. Отже, мікрое­кономіка — це наука, що детально вивчає рішення, які приймаються індивідуумами відносно окремо взятих благ.

На мікрорівні будь-яка економічні ситуація розглядається як результат поведінки окремих господарських одиниць. В основі їх поведінки лежить прагнення прийняти найбільш раціональні рішення, тобто вибору таких варіантів, які ведуть до максимуму результату при мінімальних витратах.

Зрозуміло, що поведінка реальних учасників економічних процесів далеко не завжди відзначається раціональністю: вони можуть поступати зовсім нелогічно і навіть безглуздо. Але у мікроекономічному аналізі розглядаються не окремі дії, а теоретич­на модель, яка дозволяє зрозуміти логічні принципи господарсь­кої поведінки людини. Ця теоретична модель розробляється на основі аналізу величезного фактичного матеріалу, узагальнення якого дозволяє сформулювати теоретичні висновки, які характерні для певного процесу і визначають логіку поведінки фірми в даній господарській ситуації.

Під час вивчення теоретичної моделі на мікрорівні застосовують поняття "економічної особи": суб'єкта, який здійснює раціональний вибір, тобто вишукує найкращі способи, що ведуть його в даних умовах до досягнення мети. Отже, теоретичні моделі відображають не лише логіку поведінки окремих господарюючих суб'єктів, а й визначають принципи найбільш доцільного вирішен­ня економічних задач. Якщо знати ці принципи, то можна істотно підвищити шанси на успіх в галузі практичної діяльності.

Таким чином, політична економія, мікроекономіка і макроекономіка мають свої окремі аспекти дослідження, і лише в ціло­му вони дають уявлення про суть економічних відносин як цілісної економічної системи. Це можна представити схемою, зо­браженою на рис. 1.1. - Економічні відносини, як цілісна економічна система.

Пізнавальна функція

Суть її полягає в тому, щоб глибоко й всебічно вивчати вироб­ництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ і послуг Протягом усієї історії людського суспільства, виявляти закони й тенденції економічного прогресу. Вивчення економічної теорії, головним чином, зводиться до пізнання економічних законів і ка­тегорій, які виражають глибинну суть конкретної, завжди визна­ченої економічної системи.

Економічні категорії — це узагальнюючі поняття, які виража­ють суттєві сторони економічних явищ і процесів.

Кожна категорія виражає окремі сторони економічних відно­син, а в сукупності вони характеризують економічний лад суспільства в цілому. Наприклад, щоб розкрити суть ринкової економіки, необхідно глибоко оволодіти цілою системою еко­номічних категорій, починаючи з товару, грошей, вартості, ціни і закінчуючи маркетингом і менеджментом.

Введення і пізнання економічних категорій — важливий, але не останній крок на шляху проникнення в суть економічних явищ. Як відомо, економічні відносини розвиваються за певними економічними законами. З'ясування іманентних кожній системі економічних законів і є головним завданням курсу "Економічна теорія".

Економічні закони — це стійкі, істотні, причинно-наслідкові зв ’ язки і взаємозалежності між: явищами і процесами економічного життя,

Якщо економічна категорія виражає який-небудь один момент або одну сторону економічних відносин, суть одного явища, то економічні закони розкривають взаємозв'язок, внутрішню залежність кількох або багатьох однопорядкових явищ. Крім того, в ка­тегоріях фіксується статичний стан, а в законах — динаміка, про­цеси руху й розвитку економічного життя. Пізнання економічних законів дає змогу визначити основні тенденції економічного роз-суспільства, передбачити його перспективу, і зорієнтувати поведінку господарюючих суб'єктів відповідно до певного еко­номічного середовища. Адже економічний розвиток відбувається відповідно до вимог економічних законів. Вони фактично означа­ють логіку економічної поведінки. Суспільство одержить найбіль­ший економічний ефект коли організовуватиме свою діяльність для створення широкого простору для дії економічних законів. Саме у цьому й полягає зміст використання законів. І навпаки, ко­ли свідомо організована господарська діяльність суперечить логі­ці законів, то це призводить до великих збитків.

У використанні економічних законів не можна допускати ні фетишизму, ні волюнтаризму. Необхідно проводити науково ви­важену економічну політику, що ґрунтується на глибокому пізнанні економічних законів.

Література

 

1. Е.М. Воробьев, А.А.Гриценко, М.Н.Ким. Экономическая теория.-“Фортуна-пресс”, 2000.- 411 с.

2. О.Ю. Мамедов. Современная экономика.- Ростов н/Д.: “Феникс”, 1998.-672 с.

3. В.Д. Камаев. Экономическая теория: Учебник.- М.: “ВЛАДОС”, 1998.- 640 с.

4. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник. – К.: Вища шк., 1995. – 471 с.

5. Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 1: Суспільне виробництво. Ринкова економіка / За ред. Ю.В. Ніколенка. - 2-ге вид., прероб. і доп. – К.: Либідь, 1998. – 272 с., та 1994 р. видання.

6. Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко, Л.О. Каніщенко та ін. Основи економічної теорії.- К.: Вища шк., 1994.- 559 с.

7. Основы экономической теории: Учебник./ Под общ. ред. С.В. Мочерного. – К.: О-во «Знання», КОО, 2000. – 607 с.

8. Медведев В.А. Политическая экономия, М.: Политиздат, 1990. – 735 с.

9. Задоя А.А., Петруня Ю.Е. Основы экономики: Учеб. пособие. – К.: Вища шк. – Знання, 1998. – 478 с.

10. В.В.Селезнев. Основи рыночной экономики.- К.: А.С.К.2000.- 544 с.

11. О.Ю. Мамедов. Политическая экономия. - Ростов н/Д.: “Феникс”, 1999.-160 с.

12. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки: Підручник. – К.: Либідь, 1995. – 320 с.

13. Пруссова Л.Г. Экономика в вопросах и ответах. Учебно-методическое пособие. – К.: ООО «УИПК «ЭксОб», 1999. – 320 с.

14. Пруссова Л.Г. Экономика. Тренінг-курс. Учебно-методическое пособие. – К.: ТОВ «УВПК «ЕксОб», 1999. – 632 с.

15. Райзберг Б.А. Основы экономики: Учеб. пособие. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 408 с.

16. Рузавин Г.Н., Мартынов В.Т. Курс рыночной экономики. – М.: изд-во “Банки и биржи”, 1995.

17. Шило Д.Д., Михайлов А.П. Основы рыночной экономики: Экономическая теория: Учеб. пособие [для студентов высш. учебн. заведений]. – К.: Европ. ун-т финансов, информац. систем, менеджмента и бизнеса, 2000. – 248 с.

18. Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 2: Підприємництво,маркетинг, менеджмент. Відтворення в національному та світовому господарстві. / За ред. Ю.В. Ніколенка. - 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1998. – 272 с. та 1994 р. видання.

19. Чухно А.А., П.С.Єщенко, Г.Н. Климко та ін. Основи економічної теорії.- К.: Вища шк., 2001.-606 с.

20. Роднікова Т.В. Основи економічної теорії. Навчальний посібник.- К.: 1995.-144с.

21. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. Тести. Задачі. Кроссворди.-К.: 1998,-256 с.

22. Мочерний С.В. Основи економічних знань: запитання і відповіді.-К.: 1996,-272 с.

23. Башнянин Г.І. Політична економія.-К.:Ніка-центр, 2000.-527 с.

24. А.С.Філіпченко, О.І.Рогач, І Шнирков та ін. Світова економіка: Підручник.- К.: Либідь, 2000.- 582 с.

25. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації.-К.: КНЕУ, 2001.-340 с.

26. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Тести, ситуаційні завдання, практикум розв’язання.- К.: Четверта хвиля, 1997.- 144с.

27. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних вчень.- К.: Знання –Пресс, 2000.- 514 с.

28. Фальцман В.К. Основы микроэкономики. - М.: ТЕИС, 1999.- 81с.

29. И.П.Николаева. Основы микроэкономики.- М.: ЮНИТИ-ДАНА,2000 – 169 с.

30. Чечевицина Л.Н. Микроэкономика. Экономика предприятия.- Ростов – на- Дону: Феник, 2000.-382 с.

31. Нуреев Р.М. Курс микроэкономики.- М.: НОРМА 2002.- 572 с.

32. А.Г.Савченко. Макроекономіка.- К: Либідь, 1995.- 208 с.

33. Задоя А.А., Петруня Ю.Е. Основи економічної теорії: вправи для студентів. Навчальний посібник.-К.: Знання,1998.-117 с.

34. А.Н.Румянцев. Политическая экономия.- М., Политиздат, 1977.-608 с.

35. А.Н.Румянцев. Политическая экономия.- М., Политиздат, 1982.-591 с.

36. А.Н. Малафеев, В.А. Прокофьева, Н.Ф.Иванова. политическая экономия - М.: Политиздат, 1987.-287 с.

37. М.И.Волков. Политическая экономия.Словарь.-М.: Политиздат, 1981.-493 с.

38. М.А. Павловський. Суспільство та економіка перехідного періоду: Шлях України.-К.: Техніка, 1997.- 152с.

39. Е.Ф. Авдокушин. Международные экономические отношения.- М.: Маркетинг, 2000.-320 с.

40. А.С. Філипенко, В.А.Вергун, І.В. Бураківський та ін. Економіка зарубіжних країн-К.: Либідь, 1996.- 416 с.

41. Э.А. Кузнєцов. Экономика: Учебное пособие.- Х.: Одисей, 2003.- 408 с.

42. Бєляєв О.О., Бебело А.С. Політична економія: Навч. Посібник.-К.: КНЕУ, 2001.-328 с.

43. Ніколенко Ю.В. Політекономія.- К.:ЦУЛ, 2003. - 412 с.

44. Г.А.Оганан, В.О. Паламарчук, А.П.Румянцев та ін. Політична економія.- К.: МАКП, 2003.- 520 с.

 

 

ЗМІСТ ТЕМИ

Предмет методи та функції економічної теорії. Основні етапи розвитку економічної теорії. Меркантелізм- перша школа економічної теорії. Проблема ідеологізації економічної теорії.

 

ПЛАН:

Вступ до курсу економічної теорії.

1.1 Поняття економіки та виробничих відносин.

1.2 Система економічних знань.

1.3. Цілі та функції економічної теорії.

1.4. Методи економічного аналізу.