Поняття економіки та виробничих відносин. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття економіки та виробничих відносин.



 

Вивчення кожної науки починається з визначення її предмета, тобто того кола питань, які вона досліджує, з'ясування цілей, які вона намагається досягти, методів, які вона використовує. Отже, головним завданням даної теми є визначення:

предмета курсу "Економічна теорія";

цілей і функцій даної науки;

загальних методів економічних досліджень.

Економічна теорія відноситься до тих наук, які вивчають еко­номіку в цілому (сутність основних понять, загальні взаємозв'яз­ки та залежності між ними) безвідносно до конкретних форм. Як відомо, національне господарство кожної країни складається з су­купності різноманітних галузей, кожна з яких має свої, прита­манні лише їй, специфічні особливості економічної діяльності. Ра­зом з тим, ці галузі між собою тісно пов'язані і взаємозумовлені. Економічні відносини між ними і в середині них будуються на ос­нові загальних принципів і моделей господарської діяльності, ма­ють одні і ті ж соціально-економічні наслідки, однаково познача­ються на житті як суспільства в цілому, так і кожного його члена. Саме ці відносини формують економічне середовище, представля­ють систему економічних законів і закономірностей, які обумов­люють поведінку всіх господарюючих суб'єктів як на мікро -, так і макрорівнях і цим самим виражають логіку економічного життя. Коротко цю систему економічних відносин називають еко­номікою, а науку, яка її вивчає — економічною теорією.

Вперше поняття "економіка" ввів грецький мислитель Аристотель (III ст. до н.е.). Описуючи організацію господарства в маєтку рабовласника, він фактично обґрунтував суть економіки як науки про домашнє господарство: грецьке "ойкос" означає Дім, господарство, "номос " — вчення, закон. Проте економіка як наука, як систематизоване знання про суть господарської діяльності виникла лише в ХУІІ-ХУІІІст., тобто в період становлення капіталізму.

Щоб з'ясувати предмет даної науки, необхідно розкрити сут­ність принаймні двох важливих категорій: "економіка" й "еко­номічні теорія". При цьому слід зауважити, що теорія — це фор­ма наукового пізнання, яка дає уявлення про певну об'єктивну дійсність як цілісну систему. Отже, економічна теорія має бути на­укою про економіку як цілісну систему, в якій есе пов’язане, взаємозумовлене й субординоване.

Наприклад, багато економістів спеціалізуються на вивченні певної, окремо взятої галузі. Так, існують економісти з праці, економісти з енергетики, економісти-монетаристи, економісти-міжнародники. Що їх відрізняє — це певний сектор економічно­го життя, яким вони цікавляться. Разом з тим немає необхідності класифікувати економіку за галузями економічного життя, коли йдеться про економіку як цілісну систему.

Щоб краще це зрозуміти, наведемо такий приклад. В медицині є лікарі вузької спеціалізації, які займаються лікуванням окремих людських захворювань. Разом з тим кожний лікар має вивчити людину в цілому, як живий організм, в якому все пов'язане і зу­мовлене, який чутливо реагує як на внутрішні, так і зовнішні зміни, що можуть відбуватися і відбуваються у реальному людсь­кому житті. Так само і економіст-теоретик розглядає економіку в цілому як живий організм, всі елементи якого органічно між со­бою пов'язані і функціонують у певному співвідношенні і субор­динації. Аналогічно тому, як лікування окремого людського за­хворювання не може бути успішним без знання його взаємозв'яз­ку з людським організмом в цілому, так само конкретно-еко­номічні дослідження в окремих галузях не досягають належного результату без достатніх знань про економіку як цілісну систему. Цим обумовлюється значення вивчення економічної теорії в сис­темі економічних наук.

В економічній літературі даються різні визначення поняття економіки як науки. Нагадаємо найбільш відомі з них:

• економіка — наука про виробничу діяльність та обмін її ре­зультатами між людьми;

• економіка вивчає рух економічного життя: тенденції в роз­витку цін, виробництва, безробіття тощо. У міру вивчення цих явищ вона допомагає розробити політику, реалізуючи яку уряд може впливати на економічний розвиток;

• економіка — наука вибору. Вона вивчає, як люди вибирають спосіб використання обмежених виробничих ресурсів (землі, праці, обладнання, технічних знань) для виготовлення різних товарів і розподілу їх між різними членами суспільства;

• економіка вивчає, яким чином людина здійснює організацію виробництва і споживання;

• економіка вивчає гроші, капітал, його форми й багатство,

Кожне з цих визначень відображає певний аспект економічних відносин, хоч і не охоплює повністю всю систему. Водночас усі вони показують, що економіка безпосередньо пов'язана з вироб­ництвом, зі створенням матеріальних і духовних благ.

Як відомо, суспільне виробництво має дві сторони: технічну і суспільну. Технічну виражають продуктивні сили, а суспільну — виробничі відносини. Детальну характеристику продуктивних сил ми розглянемо пізніше. Зараз же відзначимо, що вони скла­даються з двох основних частин: засобів виробництва і трудових ресурсів, які приводять їх у рух, тобто використовують для ство­рення матеріальних і духовних благ. Продуктивні сили виража­ють відносини "людина-природа". Ці відносини вивчаються при­родничими і технічними науками. Суспільну сторону вироб­ництва представляють виробничі відносини. До їх вивчення зво­диться весь зміст економічних наук.

Отже, предметом економічної теорії як науки є виробничі відноси­ни. У літературі дається таке їх визначення: виробничі відноси­ни — це відносини, що складаються у суспільстві з приводу вироб­ництва, розподілу обміну і споживання матеріальних і духовних благ. Таке їх тлумачення в основному характерне для марксистсь­кої політичної економії, хоч в немарксистських джерелах воно та­кож не заперечується. Так, відомі американські вчені Д. Бегг, С. Фішер, Р. Дорнбуш відмічають, що предмет економічного аналізу — це складова частина людської поведінки, яка пов'язана з виробництвом, обміном і використанням благ і послуг1.

Щоб детальніше уявити, що собою представляють виробничі відносини, наведемо приклад, який зустрічається в літературі2. Уявімо собі дві ситуації.

Ситуація 1. Робінзон попав на безлюдний острів і вимушений вести життя первісної людини. Взяв ліану, палицю і великий камінь, спорудив соки­ру, пішов з нею на полювання за папугами. Довго чи швидко, але йо­му вдалося спіймати один екземплярчик, який був на місці з'їдений.

Ситуація 2. Група первісних мисливців, озброєних найдосконалішою на ті часи технікою — кам'яною сокирою, луком і стрілами, забила мамонта. їдоків було у племені багато, м'яса — мало. Прийшлось м'ясо поділи­ти порівну між усіма: якби одні одержали більше, то інші не змогли б вижити. Наступні полювання складалися для племені невдало, тому старійшини вирішили удосконалити стріли: приробити до них залізні наконечники. Декілька мисливців успішно перекваліфікувались у виго­товленні наконечників для стріл. Вони перестали ходити на полюван­ня, а обмінювали свій продукт (наконечники для стріл) на частини м'яса забитого мамонта.

У чому полягає принципова відміна другої ситуації від пер­шої. В обох випадках — примітивне виробництво (мисливство, виготовлення найпростіших знарядь праці), але у другому — представлена хоч і примітивна, але вже економіка, тому що йдеться не лише про відносини людей до речей — лука, сокири, м'яса, а й про їх стосунки між собою у суспільстві: не взагалі (сімейні, релігійні, ідеологічні та ін.), а пов'язані з виробництвом. Отже, економічні відносини ляж людьми складаються з приводу суспільного виробництва. У своїй загальній сукупності вони вира­жають собою суть самого поняття — економіка.

Виробничі відносини

Можна собі уявити, як ускладнюються ці відносини у розвину­тому індустріальному суспільстві, коли йдеться про виробництво мільйонів найменувань різноманітної продукції, про різнорідні інтереси та погреби членів суспільства, про неоднаковий соціаль­но-економічний стан окремих груп населення, а отже, і різні мож­ливості придбання ними необхідних благ і послуг'. Щоб еко­номічні відносини систематизувати і представити як логічну цілісну систему, економісти, як правило, їх класифікують за ха­рактером функціонування і ролі у суспільному виробництві, виділяючи такі групи:

· соціально-економічні відносини;

· конкретно-економічні відносини;

· загальні організаційно-економічні відносини.

Соціально-економічні відносини іноді представляють як відно­сини "людина-людина". Наприклад, привласнення виробленого продукту, розподіл між людьми створених матеріальних і духов­них благ. Це виробничі відносини. Вони виражають ті соціально-економічні стосунки, які виникають між: людьми з приводу вироб­ництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духовних благ.

Дана система відносин найповніше відображає соціальну сто­рону економіки і показує:

* хто володіє економічною владою, тобто привласнює засоби ви­робництва — вирішальні умови господарської діяльності;

* як, за яких суспільних умов і скільки трудівник працює на се­бе та на інших членів суспільства;

* кому достаються продукти праці суспільства, тобто хто при­власнює результати виробництва.

У господарстві кожної країни є також відносини, які можна представити як "виробництво-виробництво". Вони виникають у процесі обміну засобами виробництва, трудової діяльності, коо­перації праці, фінансових результатів тощо. Ці економічні відно­сини стосуються організації виробництва, тому їх називають ор­ганізаційно-економічними. Система даних відносин фактично охоплює весь господарський механізм, за допомогою якого здійс­нюється регулювання національного господарства.

У сукупності організаційно-економічних відносин можна ви­ділити:

конкретно-економічні відносини — це господарський механізм окремих галузей промисловості, будівництва, сільського гос­подарства тощо. У кожній з них він має свої особливості і вивчається безпосередньо конкретно-економічними науками;

загальні організаційно-економічні відносини — сукупність форм і методів господарювання, властивих усім галузям господар­ства, а також економіці в цілому. Це, наприклад, ринкова си­стема організації виробництва, теоретичні моделі поведінки фірм і споживачів у ринковому середовищі, типи і форми кон­куренції, кредитно-фінансовий механізм та ін. Загальногос­подарські відносини не можуть бути охоплені окремими кон­кретно-економічними дисциплінами. Вони вивчаються на­укою, яка називається економічною теорією. Таким чином, економічна теорія вивчає соціально-економічні відносини та загальні організаційно-економічні відносини.

Система економічних знань.

Політична економія

Економічні відносини різноаспектні. Окремі їх сторони вивча­ються системою економічних наук, а саме:

- політичною економією;

- мікроекономікою;

- макроекономікою;

- історією економічних вчень.

Політична економія акцентує увагу на вивченні соціально-економічних відносин. Це суспільна наука про закони вироб­ництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних і духовних благ на різних етапах розвитку людського суспільства.

Ще класики буржуазної політичної економії вважали, що еко­номічна наука має вивчати виробництво, розподіл, обмін і спожи­вання послуг, причому з точку зору не лише майнових зв'язків, а й суспільних відносин між людьми, особливо в галузі розподілу. Неупереджений суто науковий підхід дав змогу А.Сміту і Д.Рікардо проникнути в таємниці походження багатства в капіталістич­ному суспільстві. Вони виявили, що прибуток капіталістів втілює неоплачену працю найманих робітників. Д.Рікардо відкрив еко­номічний закон, який виражає співвідношення між: оплаченою працею (заробітною платою) і неоплаченою (прибутком капіталіста). Згідно цього закону прибуток "буде високим або низьким в тій самій пропорції, в якій низька або висока заробітна плата".

Про необхідність соціально-економічної спрямованості політекономічних досліджень, поряд з класиками, зазначали й інші еко­номісти. Так, відомий російський вчений В.Мілютін стверджував, що предметом політичної економії є не вивчення багатства взагалі, а матеріальний добробут людини. А так як на його думку, наука має служити народу, то, розглядаючи матеріальний добробут лю­дини, можна визначити правильний напрям економічних дос­ліджень, а саме: винайти засоби для полегшення страждань народу.

Особливо слід виділити марксистський напрям у політичній економії. Марксистське вчення в економічній науці виходить з того, що в реальному житті не існує виробництва взагалі, що в кожну історичну епоху розвиваються певні способи виробницт­ва, характерні особливості яких визначаються специфічними соціально-економічними відносинами. Отже, щоб з'ясувати суть та природу того чи іншого способу виробництва, необхідно розкри­ти властиву саме йому специфічну систему соціально-еко­номічних відносин.

Така система досліджень, безумовно, мала певні позитивні ре­зультати. Саме К. Маркс дав геніальну характеристику капіталіз­му вільної конкуренції і розробив важливі методологічні принци­пи аналізу соціально-економічної системи. Не виникає сумніву у тому, наприклад, що для виявлення в суспільстві експлуатації і визначення її ступеня, необхідно використати марксистську ме­тодологію аналізу.

Водночас марксистська політична економія має істотні не­доліки. Причому їх не варто приписувати самому К.Марксу. Во­ни стосуються догматичних трактувань марксистського вчення його послідовниками, зокрема в колишніх постсоціалістичних кранах. Ці недоліки марксистської політекономії можна узагальни­ти таким чином:

· ігнорування конкретної господарської практики, що привело науку до надто затеоретизованого стану. Наука, яка намага­ється сформулювати якісь теоретичні положення, що не мають нічого спільного з конкретною господарською практикою, нікому не потрібна.

· фактичне уникнення аналізу тих форм і методів господарю­вання, без яких не може розвиватися суспільство цивілізаційним шляхом. Зокрема, такі прогресивні сучасні форми ор­ганізації економіки, як підприємництво, маркетинг, менедж­мент не лише не вивчалися, а навіть представлялися як ворожі, не сумісні з соціалізмом. Тому не випадково, що в сфері органі­зації економіки ми дуже відстаємо від західних країн.

· предмет марксистської політекономії був занадто заідеологі­зований. Політекономи, як і інші суспільствознавці, нерідко займалися обґрунтуванням і коментарем партійних рішень, замість того, щоб проводити об'єктивні наукові дослідження. Акцентуючи увагу на специфічних явищах, властивих тій чи іншій формації, вони ігнорували те загальнолюдське, загаль­ноекономічне, що вироблене людством. Фактично марксист­ська політекономія протиставляла себе світовій економічній Думці, що завдавало їй величезної шкоди. В умовах командно-адміністративної системи марксистська політична економія стала догматичною і апологетичною.

Мікро - і макроекономіка.

Крім політичної економії, економічну теорію вивчають у курсах мікроекономіки і макроекономіки. Нерідко їх об'єднують в один курс "Економікс". Останній представляє собою теорію ринкової економіки, тому не випадково, що сам процес становлення ринко­вих відносин в Україні обумовив необхідність ґрунтовного опану­вання цією наукою як студентами вищих навчальних закладів, так і всіма спеціалістами, які визначають економічну стратегію не лише окремих фірм, а й економічну політику держави в цілому.

В "Економіксі" під час визначення предмета економічної теорії акцентується увага на організаційно-економічних відносинах. І це не випадково. Свого часу буржуазна економічна наука головним чи­ном ухилялась від аналізу соціально-економічних відносин, тому що це не відповідало інтересам пануючого класу, а саме: буржу­азія не була зацікавлена у розкритті глибинних основ капіта­лістичної експлуатації. З 40-х років XIX ст., коли робітники пове­ли рішучу боротьбу за свої соціальні права, буржуазні економісти перестали вивчати властиві капіталістичному способу вироб­ництва суспільні відносини й зосередили увагу на дослідженні ор­ганізаційно-господарських зв'язків. Тут вони досягай значних успіхів, широко використовуючи математику й статистику для з'ясування складних господарських процесів. Багатьом західним економістам (особливо спеціалістам з економіко-математичних методів аналізу) були присвоєні Нобелівські премії з економічних наук. Серед них, зокрема, американські вчені Пол Самуельсон, Василь Леонтьев, Мілтон Фрідмен, англійський дослідник Фрідріх фон Хайєк, французький — Морс Алле та ін.

Сучасна розвинута капіталістична економіка — соціальна орієнтована. Вирішення соціальних проблем визначається ефек­тивністю розвитку економіки. Тому, природно, за цих умов на перший план висуваються питання ефективності виробництва. Завдання економічної науки якраз і полягає в тому, щоб розро­бити такий господарський механізм, який дозволяв би найбільш доцільно, з найменшими витратами вирішувати господарські за­вдання і досягати поставлених цілей.

Під час визначення предмета "Економікса" в західній еконо­мічній літературі акцентується увага на тому, що кожне сус­пільство завжди має вирішувати три фундаментальні проблеми для щоденного забезпечення своїх необхідних життєвих умов:

* які блага і послуги виробляти;

* як їх виробляти;

* для кого їх виробляти.

Економікс — це наука про те, як люди і суспільство вибирають спосіб використання обмежених ресурсів, щоб виробити різно­манітні товари і розподілити їх сьогодні або в майбутньому для спо­живання різних індивідів і груп суспільства.

Людям властиві як біологічні, так і соціально обумовлені по­треби. Ми намагаємося придбати харчі, одяг, житло, багато то­варів і послуг, які асоціюються з пристойним або високим рівнем життя. Ми також наділені певними здібностями і оточені безліччю матеріальних благ — природних і вироблених. Тому цілком при­родно використати наявні матеріальні ресурси — робочу силу та управлінські здібності, інструменти і машини, землю і мінеральні багатства — для виробництва товарів і послуг, які задовольняють наші матеріальні потреби. Саме цю діяльність, що здійснюється в межах організаційного механізму, називають економічною системою.

Проте обмеженість ресурсів не дозволяє досягти ідеального рішення. Незаперечним фактом с те, що сукупність усіх наших ма­теріальних потреб перевищує виробничі можливості усіх наявних ресурсів. Ось чому абсолютний матеріальний достаток не може бу­ти здійсненим. Цей незаперечний факт і лежить в основі визначен­ня "Економікс". Економіко досліджує проблеми ефективного викори­стання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини.

В мікро - і макроекономічних аспектах ці проблеми досліджу­ються на різних рівнях. Макроекономічні дослідження відносять­ся або до економіки в цілому, або до таких складових її основних підрозділів (агрегатів), як державний сектор, домогосподарство і приватний сектор.

Агрегат — це сукупність специфічних економічних одиниць, які розглядаються так, якби вони становили одну одиницю. Так, ми можемо вважати для себе зручним звести докупи майже 2 тис. фермерських господарств України і розглядати їх як одну госпо­дарську одиницю. Ми можемо на макрорівні розглядати також великі народногосподарські утворення, такі як інвестиційний комплекс, паливно-енергетичний комплекс, фінансово-кредитна система, гроші і т.п.

Макроекономіка намагається намалювати загальну картину, ' або накреслити загальну схему структури економіки і зв'язків між великими агрегатами, що складають економіку в цілому. Тому не дивно, що макроекономічні дослідження економічних проблем охоплюють аналіз таких величин як:

· загальний обсяг продукції,

· загальний рівень зайнятості,

· загальний обсяг доходу,

· загальний обсяг витрат,

· загальний рівень цін і т.п.

Образно кажу­чи, макроекономіка вивчає не дерева, а ліс. Вона дає нам дослід­ження економіки з висоти пташиного польоту.

Макроекономісти не цікавляться взагалі поділом предметів споживання на автомобілі, велосипеди, телевізори, комп'ютери. Вони віддають перевагу вивченню усього цього як єдиного ціло­го під назвою "предмети споживання", тому що вони цікавлять­ся переважно взаємодіями між покупками домогосподарствами предметів споживання і рішенням фірм про покупки обладнання і будівель.

На відміну від цього мікроекономіка має справу з конкретни­ми економічним одиницями, з детальним вивченням поведінки цих індивідуальних одиниць. Коли економіст звертається до мікроекономічного аналізу, то він, фігурально виражаючись, ста­вить економічну одиницю або дуже маленьку частину економіки під мікроскоп і детально вивчає аспекти її функціонування. Тут ми оперуємо термінами: окрема галузь, фірма або домогосподарство — і зосереджуємо увагу на таких величинах, як

· вироб­ництво або ціна конкретного продукту,

· чисельність робітників, зайнятих у одній фірмі,

· виручка або доход окремої фірми або окремого домогосподарства,

· витрати даної фірми або сім'ї і т.д.

У мікроекономіці ми вивчаємо уже не ліс, а дерева. Отже, мікрое­кономіка — це наука, що детально вивчає рішення, які приймаються індивідуумами відносно окремо взятих благ.

На мікрорівні будь-яка економічні ситуація розглядається як результат поведінки окремих господарських одиниць. В основі їх поведінки лежить прагнення прийняти найбільш раціональні рішення, тобто вибору таких варіантів, які ведуть до максимуму результату при мінімальних витратах.

Зрозуміло, що поведінка реальних учасників економічних процесів далеко не завжди відзначається раціональністю: вони можуть поступати зовсім нелогічно і навіть безглуздо. Але у мікроекономічному аналізі розглядаються не окремі дії, а теоретич­на модель, яка дозволяє зрозуміти логічні принципи господарсь­кої поведінки людини. Ця теоретична модель розробляється на основі аналізу величезного фактичного матеріалу, узагальнення якого дозволяє сформулювати теоретичні висновки, які характерні для певного процесу і визначають логіку поведінки фірми в даній господарській ситуації.

Під час вивчення теоретичної моделі на мікрорівні застосовують поняття "економічної особи": суб'єкта, який здійснює раціональний вибір, тобто вишукує найкращі способи, що ведуть його в даних умовах до досягнення мети. Отже, теоретичні моделі відображають не лише логіку поведінки окремих господарюючих суб'єктів, а й визначають принципи найбільш доцільного вирішен­ня економічних задач. Якщо знати ці принципи, то можна істотно підвищити шанси на успіх в галузі практичної діяльності.

Таким чином, політична економія, мікроекономіка і макроекономіка мають свої окремі аспекти дослідження, і лише в ціло­му вони дають уявлення про суть економічних відносин як цілісної економічної системи. Це можна представити схемою, зо­браженою на рис. 1.1. - Економічні відносини, як цілісна економічна система.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-07; просмотров: 314; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.226.210.133 (0.048 с.)