Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Поняття економіки та виробничих відносин.
Вивчення кожної науки починається з визначення її предмета, тобто того кола питань, які вона досліджує, з'ясування цілей, які вона намагається досягти, методів, які вона використовує. Отже, головним завданням даної теми є визначення: • предмета курсу "Економічна теорія"; • цілей і функцій даної науки; • загальних методів економічних досліджень. Економічна теорія відноситься до тих наук, які вивчають економіку в цілому (сутність основних понять, загальні взаємозв'язки та залежності між ними) безвідносно до конкретних форм. Як відомо, національне господарство кожної країни складається з сукупності різноманітних галузей, кожна з яких має свої, притаманні лише їй, специфічні особливості економічної діяльності. Разом з тим, ці галузі між собою тісно пов'язані і взаємозумовлені. Економічні відносини між ними і в середині них будуються на основі загальних принципів і моделей господарської діяльності, мають одні і ті ж соціально-економічні наслідки, однаково позначаються на житті як суспільства в цілому, так і кожного його члена. Саме ці відносини формують економічне середовище, представляють систему економічних законів і закономірностей, які обумовлюють поведінку всіх господарюючих суб'єктів як на мікро -, так і макрорівнях і цим самим виражають логіку економічного життя. Коротко цю систему економічних відносин називають економікою, а науку, яка її вивчає — економічною теорією. Вперше поняття "економіка" ввів грецький мислитель Аристотель (III ст. до н.е.). Описуючи організацію господарства в маєтку рабовласника, він фактично обґрунтував суть економіки як науки про домашнє господарство: грецьке "ойкос" означає Дім, господарство, "номос " — вчення, закон. Проте економіка як наука, як систематизоване знання про суть господарської діяльності виникла лише в ХУІІ-ХУІІІст., тобто в період становлення капіталізму. Щоб з'ясувати предмет даної науки, необхідно розкрити сутність принаймні двох важливих категорій: "економіка" й "економічні теорія". При цьому слід зауважити, що теорія — це форма наукового пізнання, яка дає уявлення про певну об'єктивну дійсність як цілісну систему. Отже, економічна теорія має бути наукою про економіку як цілісну систему, в якій есе пов’язане, взаємозумовлене й субординоване.
Наприклад, багато економістів спеціалізуються на вивченні певної, окремо взятої галузі. Так, існують економісти з праці, економісти з енергетики, економісти-монетаристи, економісти-міжнародники. Що їх відрізняє — це певний сектор економічного життя, яким вони цікавляться. Разом з тим немає необхідності класифікувати економіку за галузями економічного життя, коли йдеться про економіку як цілісну систему. Щоб краще це зрозуміти, наведемо такий приклад. В медицині є лікарі вузької спеціалізації, які займаються лікуванням окремих людських захворювань. Разом з тим кожний лікар має вивчити людину в цілому, як живий організм, в якому все пов'язане і зумовлене, який чутливо реагує як на внутрішні, так і зовнішні зміни, що можуть відбуватися і відбуваються у реальному людському житті. Так само і економіст-теоретик розглядає економіку в цілому як живий організм, всі елементи якого органічно між собою пов'язані і функціонують у певному співвідношенні і субординації. Аналогічно тому, як лікування окремого людського захворювання не може бути успішним без знання його взаємозв'язку з людським організмом в цілому, так само конкретно-економічні дослідження в окремих галузях не досягають належного результату без достатніх знань про економіку як цілісну систему. Цим обумовлюється значення вивчення економічної теорії в системі економічних наук. В економічній літературі даються різні визначення поняття економіки як науки. Нагадаємо найбільш відомі з них: • економіка — наука про виробничу діяльність та обмін її результатами між людьми; • економіка вивчає рух економічного життя: тенденції в розвитку цін, виробництва, безробіття тощо. У міру вивчення цих явищ вона допомагає розробити політику, реалізуючи яку уряд може впливати на економічний розвиток; • економіка — наука вибору. Вона вивчає, як люди вибирають спосіб використання обмежених виробничих ресурсів (землі, праці, обладнання, технічних знань) для виготовлення різних товарів і розподілу їх між різними членами суспільства;
• економіка вивчає, яким чином людина здійснює організацію виробництва і споживання; • економіка вивчає гроші, капітал, його форми й багатство, Кожне з цих визначень відображає певний аспект економічних відносин, хоч і не охоплює повністю всю систему. Водночас усі вони показують, що економіка безпосередньо пов'язана з виробництвом, зі створенням матеріальних і духовних благ. Як відомо, суспільне виробництво має дві сторони: технічну і суспільну. Технічну виражають продуктивні сили, а суспільну — виробничі відносини. Детальну характеристику продуктивних сил ми розглянемо пізніше. Зараз же відзначимо, що вони складаються з двох основних частин: засобів виробництва і трудових ресурсів, які приводять їх у рух, тобто використовують для створення матеріальних і духовних благ. Продуктивні сили виражають відносини "людина-природа". Ці відносини вивчаються природничими і технічними науками. Суспільну сторону виробництва представляють виробничі відносини. До їх вивчення зводиться весь зміст економічних наук. Отже, предметом економічної теорії як науки є виробничі відносини. У літературі дається таке їх визначення: виробничі відносини — це відносини, що складаються у суспільстві з приводу виробництва, розподілу обміну і споживання матеріальних і духовних благ. Таке їх тлумачення в основному характерне для марксистської політичної економії, хоч в немарксистських джерелах воно також не заперечується. Так, відомі американські вчені Д. Бегг, С. Фішер, Р. Дорнбуш відмічають, що предмет економічного аналізу — це складова частина людської поведінки, яка пов'язана з виробництвом, обміном і використанням благ і послуг1. Щоб детальніше уявити, що собою представляють виробничі відносини, наведемо приклад, який зустрічається в літературі2. Уявімо собі дві ситуації. Ситуація 1. Робінзон попав на безлюдний острів і вимушений вести життя первісної людини. Взяв ліану, палицю і великий камінь, спорудив сокиру, пішов з нею на полювання за папугами. Довго чи швидко, але йому вдалося спіймати один екземплярчик, який був на місці з'їдений. Ситуація 2. Група первісних мисливців, озброєних найдосконалішою на ті часи технікою — кам'яною сокирою, луком і стрілами, забила мамонта. їдоків було у племені багато, м'яса — мало. Прийшлось м'ясо поділити порівну між усіма: якби одні одержали більше, то інші не змогли б вижити. Наступні полювання складалися для племені невдало, тому старійшини вирішили удосконалити стріли: приробити до них залізні наконечники. Декілька мисливців успішно перекваліфікувались у виготовленні наконечників для стріл. Вони перестали ходити на полювання, а обмінювали свій продукт (наконечники для стріл) на частини м'яса забитого мамонта. У чому полягає принципова відміна другої ситуації від першої. В обох випадках — примітивне виробництво (мисливство, виготовлення найпростіших знарядь праці), але у другому — представлена хоч і примітивна, але вже економіка, тому що йдеться не лише про відносини людей до речей — лука, сокири, м'яса, а й про їх стосунки між собою у суспільстві: не взагалі (сімейні, релігійні, ідеологічні та ін.), а пов'язані з виробництвом. Отже, економічні відносини ляж людьми складаються з приводу суспільного виробництва. У своїй загальній сукупності вони виражають собою суть самого поняття — економіка.
Виробничі відносини Можна собі уявити, як ускладнюються ці відносини у розвинутому індустріальному суспільстві, коли йдеться про виробництво мільйонів найменувань різноманітної продукції, про різнорідні інтереси та погреби членів суспільства, про неоднаковий соціально-економічний стан окремих груп населення, а отже, і різні можливості придбання ними необхідних благ і послуг'. Щоб економічні відносини систематизувати і представити як логічну цілісну систему, економісти, як правило, їх класифікують за характером функціонування і ролі у суспільному виробництві, виділяючи такі групи: · соціально-економічні відносини; · конкретно-економічні відносини; · загальні організаційно-економічні відносини. Соціально-економічні відносини іноді представляють як відносини "людина-людина". Наприклад, привласнення виробленого продукту, розподіл між людьми створених матеріальних і духовних благ. Це виробничі відносини. Вони виражають ті соціально-економічні стосунки, які виникають між: людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духовних благ. Дана система відносин найповніше відображає соціальну сторону економіки і показує: * хто володіє економічною владою, тобто привласнює засоби виробництва — вирішальні умови господарської діяльності; * як, за яких суспільних умов і скільки трудівник працює на себе та на інших членів суспільства; * кому достаються продукти праці суспільства, тобто хто привласнює результати виробництва. У господарстві кожної країни є також відносини, які можна представити як "виробництво-виробництво". Вони виникають у процесі обміну засобами виробництва, трудової діяльності, кооперації праці, фінансових результатів тощо. Ці економічні відносини стосуються організації виробництва, тому їх називають організаційно-економічними. Система даних відносин фактично охоплює весь господарський механізм, за допомогою якого здійснюється регулювання національного господарства. У сукупності організаційно-економічних відносин можна виділити: • конкретно-економічні відносини — це господарський механізм окремих галузей промисловості, будівництва, сільського господарства тощо. У кожній з них він має свої особливості і вивчається безпосередньо конкретно-економічними науками;
• загальні організаційно-економічні відносини — сукупність форм і методів господарювання, властивих усім галузям господарства, а також економіці в цілому. Це, наприклад, ринкова система організації виробництва, теоретичні моделі поведінки фірм і споживачів у ринковому середовищі, типи і форми конкуренції, кредитно-фінансовий механізм та ін. Загальногосподарські відносини не можуть бути охоплені окремими конкретно-економічними дисциплінами. Вони вивчаються наукою, яка називається економічною теорією. Таким чином, економічна теорія вивчає соціально-економічні відносини та загальні організаційно-економічні відносини. Система економічних знань. Політична економія Економічні відносини різноаспектні. Окремі їх сторони вивчаються системою економічних наук, а саме: - політичною економією; - мікроекономікою; - макроекономікою; - історією економічних вчень. Політична економія акцентує увагу на вивченні соціально-економічних відносин. Це суспільна наука про закони виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних і духовних благ на різних етапах розвитку людського суспільства. Ще класики буржуазної політичної економії вважали, що економічна наука має вивчати виробництво, розподіл, обмін і споживання послуг, причому з точку зору не лише майнових зв'язків, а й суспільних відносин між людьми, особливо в галузі розподілу. Неупереджений суто науковий підхід дав змогу А.Сміту і Д.Рікардо проникнути в таємниці походження багатства в капіталістичному суспільстві. Вони виявили, що прибуток капіталістів втілює неоплачену працю найманих робітників. Д.Рікардо відкрив економічний закон, який виражає співвідношення між: оплаченою працею (заробітною платою) і неоплаченою (прибутком капіталіста). Згідно цього закону прибуток "буде високим або низьким в тій самій пропорції, в якій низька або висока заробітна плата". Про необхідність соціально-економічної спрямованості політекономічних досліджень, поряд з класиками, зазначали й інші економісти. Так, відомий російський вчений В.Мілютін стверджував, що предметом політичної економії є не вивчення багатства взагалі, а матеріальний добробут людини. А так як на його думку, наука має служити народу, то, розглядаючи матеріальний добробут людини, можна визначити правильний напрям економічних досліджень, а саме: винайти засоби для полегшення страждань народу. Особливо слід виділити марксистський напрям у політичній економії. Марксистське вчення в економічній науці виходить з того, що в реальному житті не існує виробництва взагалі, що в кожну історичну епоху розвиваються певні способи виробництва, характерні особливості яких визначаються специфічними соціально-економічними відносинами. Отже, щоб з'ясувати суть та природу того чи іншого способу виробництва, необхідно розкрити властиву саме йому специфічну систему соціально-економічних відносин.
Така система досліджень, безумовно, мала певні позитивні результати. Саме К. Маркс дав геніальну характеристику капіталізму вільної конкуренції і розробив важливі методологічні принципи аналізу соціально-економічної системи. Не виникає сумніву у тому, наприклад, що для виявлення в суспільстві експлуатації і визначення її ступеня, необхідно використати марксистську методологію аналізу. Водночас марксистська політична економія має істотні недоліки. Причому їх не варто приписувати самому К.Марксу. Вони стосуються догматичних трактувань марксистського вчення його послідовниками, зокрема в колишніх постсоціалістичних кранах. Ці недоліки марксистської політекономії можна узагальнити таким чином: · ігнорування конкретної господарської практики, що привело науку до надто затеоретизованого стану. Наука, яка намагається сформулювати якісь теоретичні положення, що не мають нічого спільного з конкретною господарською практикою, нікому не потрібна. · фактичне уникнення аналізу тих форм і методів господарювання, без яких не може розвиватися суспільство цивілізаційним шляхом. Зокрема, такі прогресивні сучасні форми організації економіки, як підприємництво, маркетинг, менеджмент не лише не вивчалися, а навіть представлялися як ворожі, не сумісні з соціалізмом. Тому не випадково, що в сфері організації економіки ми дуже відстаємо від західних країн. · предмет марксистської політекономії був занадто заідеологізований. Політекономи, як і інші суспільствознавці, нерідко займалися обґрунтуванням і коментарем партійних рішень, замість того, щоб проводити об'єктивні наукові дослідження. Акцентуючи увагу на специфічних явищах, властивих тій чи іншій формації, вони ігнорували те загальнолюдське, загальноекономічне, що вироблене людством. Фактично марксистська політекономія протиставляла себе світовій економічній Думці, що завдавало їй величезної шкоди. В умовах командно-адміністративної системи марксистська політична економія стала догматичною і апологетичною. Мікро - і макроекономіка. Крім політичної економії, економічну теорію вивчають у курсах мікроекономіки і макроекономіки. Нерідко їх об'єднують в один курс "Економікс". Останній представляє собою теорію ринкової економіки, тому не випадково, що сам процес становлення ринкових відносин в Україні обумовив необхідність ґрунтовного опанування цією наукою як студентами вищих навчальних закладів, так і всіма спеціалістами, які визначають економічну стратегію не лише окремих фірм, а й економічну політику держави в цілому. В "Економіксі" під час визначення предмета економічної теорії акцентується увага на організаційно-економічних відносинах. І це не випадково. Свого часу буржуазна економічна наука головним чином ухилялась від аналізу соціально-економічних відносин, тому що це не відповідало інтересам пануючого класу, а саме: буржуазія не була зацікавлена у розкритті глибинних основ капіталістичної експлуатації. З 40-х років XIX ст., коли робітники повели рішучу боротьбу за свої соціальні права, буржуазні економісти перестали вивчати властиві капіталістичному способу виробництва суспільні відносини й зосередили увагу на дослідженні організаційно-господарських зв'язків. Тут вони досягай значних успіхів, широко використовуючи математику й статистику для з'ясування складних господарських процесів. Багатьом західним економістам (особливо спеціалістам з економіко-математичних методів аналізу) були присвоєні Нобелівські премії з економічних наук. Серед них, зокрема, американські вчені Пол Самуельсон, Василь Леонтьев, Мілтон Фрідмен, англійський дослідник Фрідріх фон Хайєк, французький — Морс Алле та ін. Сучасна розвинута капіталістична економіка — соціальна орієнтована. Вирішення соціальних проблем визначається ефективністю розвитку економіки. Тому, природно, за цих умов на перший план висуваються питання ефективності виробництва. Завдання економічної науки якраз і полягає в тому, щоб розробити такий господарський механізм, який дозволяв би найбільш доцільно, з найменшими витратами вирішувати господарські завдання і досягати поставлених цілей. Під час визначення предмета "Економікса" в західній економічній літературі акцентується увага на тому, що кожне суспільство завжди має вирішувати три фундаментальні проблеми для щоденного забезпечення своїх необхідних життєвих умов: * які блага і послуги виробляти; * як їх виробляти; * для кого їх виробляти. Економікс — це наука про те, як люди і суспільство вибирають спосіб використання обмежених ресурсів, щоб виробити різноманітні товари і розподілити їх сьогодні або в майбутньому для споживання різних індивідів і груп суспільства. Людям властиві як біологічні, так і соціально обумовлені потреби. Ми намагаємося придбати харчі, одяг, житло, багато товарів і послуг, які асоціюються з пристойним або високим рівнем життя. Ми також наділені певними здібностями і оточені безліччю матеріальних благ — природних і вироблених. Тому цілком природно використати наявні матеріальні ресурси — робочу силу та управлінські здібності, інструменти і машини, землю і мінеральні багатства — для виробництва товарів і послуг, які задовольняють наші матеріальні потреби. Саме цю діяльність, що здійснюється в межах організаційного механізму, називають економічною системою. Проте обмеженість ресурсів не дозволяє досягти ідеального рішення. Незаперечним фактом с те, що сукупність усіх наших матеріальних потреб перевищує виробничі можливості усіх наявних ресурсів. Ось чому абсолютний матеріальний достаток не може бути здійсненим. Цей незаперечний факт і лежить в основі визначення "Економікс". Економіко досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини. В мікро - і макроекономічних аспектах ці проблеми досліджуються на різних рівнях. Макроекономічні дослідження відносяться або до економіки в цілому, або до таких складових її основних підрозділів (агрегатів), як державний сектор, домогосподарство і приватний сектор. Агрегат — це сукупність специфічних економічних одиниць, які розглядаються так, якби вони становили одну одиницю. Так, ми можемо вважати для себе зручним звести докупи майже 2 тис. фермерських господарств України і розглядати їх як одну господарську одиницю. Ми можемо на макрорівні розглядати також великі народногосподарські утворення, такі як інвестиційний комплекс, паливно-енергетичний комплекс, фінансово-кредитна система, гроші і т.п. Макроекономіка намагається намалювати загальну картину, ' або накреслити загальну схему структури економіки і зв'язків між великими агрегатами, що складають економіку в цілому. Тому не дивно, що макроекономічні дослідження економічних проблем охоплюють аналіз таких величин як: · загальний обсяг продукції, · загальний рівень зайнятості, · загальний обсяг доходу, · загальний обсяг витрат, · загальний рівень цін і т.п. Образно кажучи, макроекономіка вивчає не дерева, а ліс. Вона дає нам дослідження економіки з висоти пташиного польоту. Макроекономісти не цікавляться взагалі поділом предметів споживання на автомобілі, велосипеди, телевізори, комп'ютери. Вони віддають перевагу вивченню усього цього як єдиного цілого під назвою "предмети споживання", тому що вони цікавляться переважно взаємодіями між покупками домогосподарствами предметів споживання і рішенням фірм про покупки обладнання і будівель. На відміну від цього мікроекономіка має справу з конкретними економічним одиницями, з детальним вивченням поведінки цих індивідуальних одиниць. Коли економіст звертається до мікроекономічного аналізу, то він, фігурально виражаючись, ставить економічну одиницю або дуже маленьку частину економіки під мікроскоп і детально вивчає аспекти її функціонування. Тут ми оперуємо термінами: окрема галузь, фірма або домогосподарство — і зосереджуємо увагу на таких величинах, як · виробництво або ціна конкретного продукту, · чисельність робітників, зайнятих у одній фірмі, · виручка або доход окремої фірми або окремого домогосподарства, · витрати даної фірми або сім'ї і т.д. У мікроекономіці ми вивчаємо уже не ліс, а дерева. Отже, мікроекономіка — це наука, що детально вивчає рішення, які приймаються індивідуумами відносно окремо взятих благ. На мікрорівні будь-яка економічні ситуація розглядається як результат поведінки окремих господарських одиниць. В основі їх поведінки лежить прагнення прийняти найбільш раціональні рішення, тобто вибору таких варіантів, які ведуть до максимуму результату при мінімальних витратах. Зрозуміло, що поведінка реальних учасників економічних процесів далеко не завжди відзначається раціональністю: вони можуть поступати зовсім нелогічно і навіть безглуздо. Але у мікроекономічному аналізі розглядаються не окремі дії, а теоретична модель, яка дозволяє зрозуміти логічні принципи господарської поведінки людини. Ця теоретична модель розробляється на основі аналізу величезного фактичного матеріалу, узагальнення якого дозволяє сформулювати теоретичні висновки, які характерні для певного процесу і визначають логіку поведінки фірми в даній господарській ситуації. Під час вивчення теоретичної моделі на мікрорівні застосовують поняття "економічної особи": суб'єкта, який здійснює раціональний вибір, тобто вишукує найкращі способи, що ведуть його в даних умовах до досягнення мети. Отже, теоретичні моделі відображають не лише логіку поведінки окремих господарюючих суб'єктів, а й визначають принципи найбільш доцільного вирішення економічних задач. Якщо знати ці принципи, то можна істотно підвищити шанси на успіх в галузі практичної діяльності. Таким чином, політична економія, мікроекономіка і макроекономіка мають свої окремі аспекти дослідження, і лише в цілому вони дають уявлення про суть економічних відносин як цілісної економічної системи. Це можна представити схемою, зображеною на рис. 1.1. - Економічні відносини, як цілісна економічна система.
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-07; просмотров: 314; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.226.210.133 (0.048 с.) |