Класифікація IQ—показників і оцінка результатів за Векслером

№ п/п	Рівень інтелектуального розвитку	IQ- показник	Оцінка результату	Програми
	Винятково високий інтелект	140 і вищий	Винятково хороший	Навчання за програмою масової ЗОШ
	Досить високий інтелект	130-139	Дуже хороший	Навчання за програмою масової ЗОШ
	Високий інтелект	120-129	Хороший	Навчання за програмою масової ЗОШ
	«Хороша норма»	110-119	Вищий за середній	Навчання за програмою масової ЗОШ
	Середній інтелект	90-109	Середній	Навчання за програмою масової ЗОШ
	Знижена норма	80-89	Нижчий за середній	Навчання за програмою масової ЗОШ
	Граничний рівень МІН, ЗПР, F-88.0	70-79	Нижчий за середній	Навчання за програмою шкіл інтенсивної педкорекції
	Легка розумова відсталість F-70.0	50-69	Легка ступінь розумової відсталості	Навчання за програмою допоміжних шкіл
	Помірна розумова відсталість F-71.0	35-49	Середній ступінь розумової відсталості	Не можуть навчатися за програмою допоміжних шкіл для розумово відсталих осіб
	Важка розумова відсталість F-72.0	21-34	Середній ступінь розумової відсталості	Не можуть навчатися за програмою допоміжних шкіл для розумово відсталих осіб
	Глибока розумова відсталість F-73.0	0-20	Глибока ступінь розумової відсталості	Не можуть навчатися за програмою допоміжних шкіл для розумово відсталих осіб

 

Легка розумова відсталість

Особи з легкою розумовою відсталістю набувають мовних навичок з деякою затримкою, але більшість із них здатні використовувати мову в повсякденних цілях, можуть підтримувати бесіду та брати участь у клінічному опитуванні.Більшість із них досягають повної незалежності у сфері догляду за собою, практичних і домашніх навичках за умови, якщо розвиток проходить значно повільніше, ніж при нормі.Головні труднощі частіше спостерігаються у сфері шкільного навчання, де в багатьох виникають проблеми під час читання і письма. У більшості випадків легкої розумової відсталості можливе працевлаштування, яке потребує здібностей не стільки до абстрактного мислення, скільки до практичної діяльності. У соціокультурних умовах, які не потребують продуктивності в теоретичній сфері, деякий ступінь розумової відсталості сам по собі може і не становити проблеми.

 

Помірна розумова відсталість

В осіб цієї категорії повільно розвивається розуміння та використання мови, а кінцевий розвиток у цій сфері обмежений. Відстає розвиток і навичок самообслуговування та моторики, деякі пацієнти потребують нагляду протягом усього життя. Обмежені їхні шкільні успіхи, але частина дітей може опанувати основні навички необхідні для читання, письма та лічби.Спеціальні освітні прграми можуть дати їм можливість для розвитку свого обмеженого потенціалу та набуття деяких основних навичок; такі програми відповідають уповільненому характеру навчання з невеликим обсягом матеріалу. У дорослому віці здатні до простої практичної роботи за умов правильної побудови завдання та при забезпечені кваліфікованого нагляду.

Важка розумова діяльність

У хворих спостерігається значний ступінь моторної патології чи інші дефекти, які вказують на наявність значного ураження чи аномального розвитку центральної нервової системи.

 

Глибока розумова діяльність

У таких хворих коефіцієнт розумового розвитку нижчий 20, такі діти обмежені в здатності розуміти чи виконувати вимоги, інструкції. Більшість таких хворих нерухомі чи значно обмежені в рухах. З ними можливі тільки примітивні форми невербальної комунікації. Вони нездатні про себе піклуватися і потребують постійної допомоги та нагляду.

 

Затримка психічного розвитку (ЗПР) - це уповільнення темпу розвитку психіки, яке частіше виявляється при вступі до школи і виражається в нестачі загального запасу знань, обмеженості уявлень, незрілості мислення, перевазі ігрових інтересів і нездатності займатися інтелектуальною діяльністю.

 

Причини:

- порушення конституційного розвитку дитини, через які вона починає по своєму фізичному і психічному розвитку відставати від однолітків - так званий, гармонійний інфантилізм.

- різні соматичні захворювання (фізично ослаблені діти).

- ураження центральної нервової системи (діти з мінімальною мозковою дисфункцією)

- у таких дітей відбувається значне зниження працездатності, пам'яті та уваги, виникають проблеми із засвоєнням навичок читання, письма, рахунку й мови, розвиваються емоційні та особистісні порушення.

Що відбувається?

При народженні виявити у дітей затримку психічного розвитку не можна. Найчастіше вони не мають вад у фізичному вигляді. Та й батьки завжди високо оцінюють здібності своєї дитини, часом не помічаючи важливого - відставання в розвитку. Перші тривоги у батьків відносно розвитку дітей зазвичай виникають, коли дитина пішла в дитячий садок, в школу, і коли вихователі, вчителі відзначають, що він не засвоює навчальний матеріал. Але і тоді деякі батьки вважають, що з педагогічною роботою можна почекати, що дитина з віком самостійно навчиться правильно говорити, грати, спілкуватися з однолітками.

Іноді дітей з ЗПР відносять до педагогічно занедбаних дітей, у яких відставання у розвитку зумовлено лише причинами соціального характеру. Однак це в корені невірно.

 

В одних випадках на перший план буде виступати затримка розвитку емоційної сфери (різні види інфантилізму), а порушення в інтелектуальній сфері будуть виражені не різко. Емоції таких дітей якби знаходиться на більш ранній ступені розвитку і відповідають психіці дитини більш молодшого віку: з яскравістю і жвавістю реакції, домінуванням емоцій у поведінці, ігрових інтересів, сугестивності і недостатньої самостійності. Ці діти невтомні в грі, в якій виявляють багато творчості й вигадки, і в той же час швидко притуплює інтелектуальною діяльністю. Тому в першому класі школи у них нерідко виникають труднощі, пов'язані як з невмінням підкорятися правилам дисципліни, так і з тим, що на заняттях вони більше віддають перевагу грі.

 

В інших випадках, навпаки, переважатиме уповільнення розвитку інтелектуальної сфери. У цьому випадку дитина схильна до боязкості, боязкість, страхів. Це перешкоджає формуванню активності, ініціативи, самостійності. І в цих дітей переважають ігрові інтереси. Вони важко звикають до школи та дитячого колективу, проте на уроках ведуть себе більш правильно. Тому до лікаря вони нападають не у зв'язку з порушеннями дисципліни, а через труднощі в навчанні. Нерідко такі діти дуже важко переживають свої шкільні невдачі.

 

Необхідно чітко розуміти, що діти, які мають тимчасову затримку в розвитку, ні в якій мірі не належать до розумово відсталих дітей, оскільки добре сприймають пропоновану допомогу, свідомо виконують поставлені перед ними завдання і правильно оперують тими поняттями, які вони мають. При своєчасній корекції більшість з них добре просуваються і поступово вирівнюються.

 

Батькам, у свою чергу, важливо зрозуміти, що їхня дитина буде навчатися повільніше інших дітей. Але для того, щоб досягти найкращих результатів, потрібно звернутися за кваліфікованою допомогою до фахівців (педагога-дефектолога і, якщо потрібно, до лікаря-психотерапевта), якомога раніше почати продумане й цілеспрямоване виховання і навчання, створити всі необхідні умови в сім'ї, які відповідають стану дитини.

 

Дитячий церебральний параліч — це група захворювань у дітей з патологією центральної нервової системи. Термін «церебральний параліч» вживається для характеристики групи хронічних станів, при яких уражена рухова і м’язова активність з порушенням координації рухів.

Причина церебрального паралічу – поразка одного або більше відділів мозку чи то в процесі внутрішньоутробного розвитку, чи то під час (або одразу після) родів, чи то в грудному віці. Зазвичай це відбувається під час ускладненої вагітності, яка є передвісником передчасних пологів.

 

Не завжди діагноз «ДЦП» ставиться одразу після народження. Захворювання може протікати під різними «масками» — синдромів м’язового гіпертонусу, дистонії, гіпотонії,

підвищеної нервово-рефлекторної збудливості. Дітям з такими захворюваннями потрібно регулярно проходити медогляди, причому як у ортопеда, так і у логопеда. ДЦП необхідно лікувати у момент формування патології. І найголовніше – не пропустити його.

 

Сам по собі церебральний параліч не прогресує, тобто з’являється з самого народження дитини та існує впродовж усього життя. Рухові порушення зазвичай представлені слабкістю у певній групі м’язів, через що порушена хода, рух руками або, наприклад, закидається шия, можливі так звані гіперкінези – різкі стереотипні рухи у руках, ногах, мімічний мускулатурі, які насилу

контролюються хворим. У ряді випадків при ДЦП можливе порушення інтелектуального розвитку й мови.

 

Церебральний параліч – не спадкове захворювання. Їм ніколи не можна заразитися або захворіти. Хоча ДЦП не виліковується, постійний тренінг і терапія можуть привести до поліпшення стану людини.

 

 

Типи діагнозів психолога

Хронічна неуспішність

Якщо інтелектуальна неспроможність обтяжується високим рівнем
тривожності, яка дезорганізовує навчальну діяльність, конформністю,
несформованістю пізнавальних мотивів (за шкалою оцінювання це нижня межа
рецептивно-продуктивного рівня), загальною невпевненістю в собі, схильністю
панічно реагувати на будь-які труднощі, автоматично переносити таку
реакцію на шкільне життя (тотальний характер страху неуспіху при
завищеній самооцінці), брехливістю, яка має як безкорисливо-літературний,
так і корисливо-меркантильний характер, завищеними очікуваннями батьків і
заниженням оцінки шкільних надбань дитини, її астенізацією внаслідок
перевантаження примусовими додатковими заняттями для підвищення
успішності, класичною антисоціальною формою поведінки — хуліганством у
дитячому та підлітковому віці.

Якщо тривожність висока, але ознак дезорганізації діяльності не
спостерігається і якщо вона локалізується лише в сфері шкільної діяльності,
то доцільно говорити про загрозу виникнення синдрому «хронічної
неуспішності» і перебування дитини в «зоні підвищеного ризику».

 

«Інфантилізм» — порушення темпів дозрівання переважно емоційно-вольової

сфери, що робить дитину 1—2-го класів неспроможною самостійно
виконувати навчальні вправи. Зациклювання дитини на ігровій діяльності, яка
носить малопродуктивний для розвитку інтелекту характер. Самооцінка
несформована, в структурі самосвідомості дуже повільно проходить її
ідеальна і реальна диференціація, тому критичність у дитини знижена і вона
просто не помічає своїх неуспіхів і відставання від однолітків. За гармонійного
психофізичного інфантилізму дошкільний рівень психологічного розвитку
дитини спостерігається аж до початку підліткового віку, а психофізичне
відставання може бути менш значним (у межах 1 року). За дисгармонійного
психічного інфантилізму (внаслідок ЧМТ, інфекцій) затримка емоційно-вольової
сфери особистості супроводжується психоорганічними розладами.

 

«Уникнення діяльності». Специфічне зациклення дитини на грі

переведенням її у віртуальну сферу в поєднанні з м'якою демонстративністю,
помірною тривожністю, яка не досягає рівня дезорганізації діяльності, «не-
винною» і корисливою брехливістю. Через відсутність сімейного тепла і розу-
міння дитина не може реалізувати свою природну схильність до
демонстративності, а тому занурюється у свій внутрішній світ, який
обмежується ігровим фантазуванням: «Я—супермен»,«Я— кінозірка», «Я —
знаменитий мисливець»... На уроці дитина слухає вчителя, але не чує його.
Віртуальні ігри стають засобом задоволення власних потреб і витісняютьшкільні пізнавальні мотиви. На реальні невдачі дитина не звертає уваги через

неспроможність їх оцінити.

«Відсутність пізнавальних (навчальних) мотивів». У 15-40% дітей

шкільного віку порушення пізнавальної діяльності веде до шкільної, а в

подальшому і до соціальної дезадаптації. Основною цінністю дитини є усталено-
звичне побутове функціонування. Несформованість пізнавальних
мотивів сталася внаслідок ранньої мікросоціальної занедбаності (культурної і
соціальної депривації) чи тривалого перебування в лікарні.

 

«Дитячі лінощі». Батьки і педагоги часто прохають підтвердити
поставлений ними діагноз дитині. Психолог повинен довести їм, що зовнішню
картину лінощів дають різні причини, й класифікувати їх за основними
синдромами:

-зниження навчальної мотивації;

-мотивації уникання неуспіху;

-загальної уповільненості темпу діяльності;

-зниженої енергетики;

-високої тривожності;

-порушення стосунків з учителем.

Ці синдроми можна розглянути відповідно до їх основної ролі стосовно інших
діагнозів.
Зупинимось лише на справжніх лінощах.

 

Лінощі як гедонізм. На побутовому рівні в наслідок гіперопіки, коли це пізня і
довгоочікувана єдина дитина, яку розбещують, розбещують до рівня
вседозволеності, безкарності. Відсутність бажань докладати вольові зусилля,
ігнорування певного виду діяльності. Довго ніжиться в ліжку, робить лише те.
що хоче, і не з мотивів цікавості, а з меркантильних, коли їй це вигідно,
ухиляється від усього іншого, що їй не цікаво і не приносить зиску.

 

«Негативістська демонстративність». Діти мають високу- потребу в увазі і

співчутливому ставленні з боку дорослих та реалізують її в
демонстративності своїх безпосередніх (природних) поведінкових виявів.

Це своєрідна реакція на брак уваги і тепла з боку дорослих та прагнення
привернути до себе їхню увагу. Може виявлятись ситуативно (в школі, або
вдома) в тій сфері функціонування, де бракує умов для самореалізацїі. Якщо у

дитини не виявляються «видатні здібності» —демонстративність
реалізується через свідоме порушення загальноприйнятих норм і правил
поведінки, що є безвідмовним засобом привертання до себе уваги, яка в будь-
яких негативних оцінках є для дитини безумовною цінністю. Якщо дитина є
блазнем (клоуном) в класі — то це, напевно, і є негативістська демонстративність. В школі вона може спричинятись порушенням контакту з вчителями.

«Інтелектуалізм» Відносно сприятливий варіант розвитку. Пов'язаний зі
структурою пізнавальних здібностей, де на першому плані логічне, а вже потім
образне і вербальне мислення. Виявляється в труднощах спілкування з
однолітками (досить висока конфліктність) і знаходження спільної мови зі
старшими чи навіть з дорослими. У дитини переважають інтелектуальні
процеси над образними та емоційними, і за цими показниками вона виглядає
значно дорослішою за однолітків.

«Несформованість засобів спілкування». Рання соціально-культурна
депривація або відсутність умов для реалізації потреби в спілкуванні, дитяча
аутизація як зниження потреби в спілкуванні, пасивність, труднощі сімейного
спілкування, де діти небажані, тривалий час нехтувані батьками.

«Шизоїдність». Своєрідність внутрішнього світосприймання. Виявляється
в дивно-оригінальних асоціаціях, в піктограмі, нестандартній класифікації,
відхиленнях від загальноприйнятих норм зображення людей, аутизацїі, або,
навпаки, в досить широкому, але поверховому спілкуванні за зниженої емо-

ційності, низької спроможності засвоєння конвенційних форм поведінки і
мислення.

 

«Агресивність». Агресивність у ранньому дитинстві закономірна. Вона
посилюється в критичні періоди: б—7 років — адаптацією до школярства, 11
років — початком статевого дозрівання, 13—15 років— вік підліткового
самоствердження. Це дії індивіда за своє місце в соціумі (негативізм,
впертість, розширення власних прав). Агресивність виявляється внаслідок
несформованості засобів спілкування, комунікативності, агресією як захисною
реакцією, аутоагросією (самоїдством), патологічною агресією (спрямованість
на руйнування, протиставлення себе іншим).

 

«Уповільнений темп діяльності». Запізніле впрацьовування, швидкий перебіг
нервових процесів, переважання гальмування над збудженням, часті
відволікання.

 

«Знижена енергетика». Викликається астенічним станом як наслідок
хронічних соматичних захворювань. Годинами нічого не робить, у дитини
бракує сили щось робити, пальцем поворухнула, а вже втомилася. Невпевненість
не втому, що і як робити, а в спроможності виконати дію добре.

 

«Підвищена енергетика». Гіперактивна дитина — непосидюча за високої
цілеспрямованості поведінки. Це сприятливий варіант розвитку, якщо дитину

не «зацикають» чи «засмикають» за надмірну самостійність та схильність до
ризикових експериментів, коли дитина сама ставить собі пізнавальну мету і
вміє її досягати шляхом експериментальних проб, під час яких стає
«некерованою». Про «некерованість» чи «важковиховуваність» можна
говорити за звичайної розбещеності, коли всі показники розвитку відповідають
віковій нормі, а поведінкові вияви супроводжуються невисокою та помірною
демонстративністю. Це трапляється в сім'ях, де у дитини багато
«вихователів», чи в неповній сім'ї, де одинока мати зациклена на гіперопіці своєї
дитини.

 

«Рухова розгальмованість» Некерованість, низька цілеспрямованість
поведінкових виявів (Р.90.1.Гіперкінетичний розлад поведінки.) Клінічний вияв –
у шкільній та мікросоціальній дезадаптації в дитячому віці і соціальна
дезадаптація — в підлітковому. Пов'язується з порушенням безумовних реф-
лексів у новонародженої дитини і порушенням рухового розвитку в перший рік
життя. Виставлення цього діагнозу виходить за межі компетенції
практичного психолога і потребує клінічного обстеження.

«Розлади уваги». (За класифікацією МКХ-10 СДУГ — синдром з
гіперактивністю дефіциту уваги.) Зниження функції уваги як наслідок
мінімальних мозкових дизфункцій, невротичних розладів, тиків, які зумовлюють
часті, тривалі відволікання, несформованість організації діяльності. Не володіє
прийомами діяльності, не вміє працювати. Правило знає, але порушує його
через неуважність, викликану частими і стійкими відволіканнями або
обумовлену також мотиваційними причинами. Така сукупність дає картину
синдрому уникнення діяльності, коли дитина занурюється в себе і стає
неуважною, нудьгує на уроці, але гострота уваги виявляється при зустрічі з
чимось, що дитину зацікавлює.

Неуважність може виявлятись при конфлікті з вчителем. Тоді виникає
тривога, яка дезорганізовує будь-яку продуктивну діяльність і може призвести
до вторинних порушень уваги. Синдром рухової розгальмованості також:
спричиняє розлад уваги, який обов'язково співвідноситься з порушенням

організації діяльності. Якщо цього не простежується, то рухову
розгальмованість, як нервове захворювання, немає підстав діагностувати.
Вияви СДУГ залежать від періоду доби, погоди, конкретної ситуації
(надмірний гамір або тиша, скупчення людей). Клінічний вияв: непосидючість,
галасливість, надмірна балакучість, заважає іншим, відволікаючи їхню увагу,
бере без дозволу чужі речі, постійно конфліктує, сперечається з дорослими,
звинувачує інших в своїх помилках, втрачає над собою контроль, в класі серед
«ізольованих» добровільно виконує роль класного блазня, сподіваючись у такий
спосіб налагодити стосунки з однокласниками, нормально спілкується з
молодшими за віком та з такими, як сам, уникає колективних ігор, роками

грається в одну і ту саму гру, остерігається нової діяльності, не розуміє
почуття і переживання інших, має низький рівень емпатії, виявляє надмірну
підозріливість, заздрісний, мстивий, неспроможний адекватно оцінити свою
поведінку, вважає, що він гірший за інших, говорить про себе в другій та
третій особі, відмовляється виконувати прохання інших, має м'язову
ригідність і погану координацію рухів, незграбний.

 

 

Порівняльна таблиця класифікації психічних захворювань

МКЗ-9	МКЗ-10
№ п/п	Шифр	Назва захворювання	№ п/п	Шифр	Назва захворювання
	294.13	Недоумкуватість, зумовлена травмами мозку		F 02.801	Деменція, зумовлена травмами головного мозку
	294.14	Недоумкуватість, зумовлена епілепсією		F 02.802	Деменція, зумовлена епілепсією
	310.1	Початкові зміни особистості або зниження пізнавальних здібностей органічного походження, епілепсії, нейроінфекції		F 06.7	Легкі когнітивні розлади, зумовлені нейроінфекцією
F 06.73	Легкі когнітивні розлади, зумовлені епілепсією
	310.0	Психопатоподібні розлади поведінки органічного походження		F 07/8	Органічні розлади особистості і поведінки. Зумовлені пошкодженням головного мозку
	310.2	Посттравматична цереброастенія		F 07.2	Посткоммоційний синдром
	299.9	Шизофренія, дитячий тип		F 20.8	Шизофренія, дитячий тип
	300.1	Істерично-невротичні розлади		F 44.82	Дизасоціативні розлади дитячого віку
		Олігофренія степеня дебільності		F 70.0	Легка розумова відсталість. Виражена форма легкої розумової відсталості-межова
		Олігофренія степеня імбецильності, ідіотії		F 71.0	Помірна розумова відсталість
F 72.0	Важка розумова відсталість
F 73.0	Глибока розумова відсталість
F 78.0	Інша розумова відсталість(епі, нейро т.і)
F 79.0	Неуточнена розумова відсталість
	315.5	Змішані розлади розвитку (дискалькулія, дисграфія, дислексія-якщо один навик порушений більше від іншого)		F 81.3	Змішані розлади шкільних навиків
	315.4	Специфічна затримкмоторного розвитку		F 82.0	Специфічні розлади розвитку рухових функцій
	299.0	Ранній дитячий аутизм		F 84.0	Ранній дитячий аутизм
	299.8	Атипічний психоз		F 84.1	Атипічний аутизм
	299.1	Дезінтегративний психоз		F 84.3	Дезінтегративні розлади дитячого віку
	315.6	ЗПР.МІН, психічний інфантизізм		F 88.0	Затримка психічного розвитку
	314.1	Гіперкінетичний синдром затримки (гіперактивність+затримка мовного розвитку+загальна незграбність, специфічна затримка шкільних навиків)		F 90.0	Порушення активності та уваги
	314.2	Гіперкінетичні розлади поведінки		F 90.1	Гіперкінетичні розлади поведінки
	301.83	Дисгармонійний психічний інфантилізм		F 92.8	Змішані розлади поведінки та емоцій
	309.3	Патохарактероло -гічні реакції		F 91.0	Розлади поведінки, що обмежуються умовами сім’ї
F 91.1	Несоціалізовані розлади поведінки
F 91.2	Соціалізовані розлади поведінки
F 91.3	Організаційно-викличні розлади поведінки
F 91.8	Інші розлади поведінки

 

Четвертий знак шифру використовується для уточнення вираженості наявних порушень поведінки: