Система органів державної влади. принципи організації і діяльності державних органів.

Органи державної влади утворюють певну систему, яка характеризується функціональною і організаційною єдніс­тю. Єдність системи органів державної влади обумовлена їх соціальним призначенням та метою діяльності.

Системи державних органів у різних країнах залежать від географічних факторів, національного складу населення, дер­жавного устрою, державного режиму країни. Важливу роль відіграють ідеологія, політична доктрина та конституційно-правова концепція.

З урахуванням цих факторів і розрізняють три сучасні мо­делі систем державних органів: централізовано-сегментну, моноцефальну і монотеократичну.

Центральні органи державної влади — це ті органи де­ржави, повноваження і діяльність яких поширюються на всю територію держави, а також на тих її громадян, які перебу­вають за межами країни. Побудована за принципом розподілу влади, єдина систе­ма органів державної влади складається передусім із органів трьох видів: органи законодавчої, виконавчої та судової вла­ди. Кожний з цих видів є підсистемою єдиної системи дер­жавних органів України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парла­мент — Верховна Рада України. Він є представницьким ор­ганом, тому обирається безпосередньо народом на основі за­гального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємно­го голосування.

До складу Верховної Ради входять два органи, які мають особливий правовий статус — Рахункова палата та Уповнова­жений Верховної Ради України з прав людини.

Згідно із Законом України "Про Рахункову палату" від 11 липня 1996 р. Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Особливість пра­вового статусу цього органу полягає в тому, що він здійс­нює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких органів державної влади.

Специфіка статусу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в тому, що згідно з Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав люди­ни" від 23 грудня 1997 р. він є органом, який на постійній ос­нові здійснює парламентський контроль за додержанням кон­ституційних прав і свобод людини та громадянина та захист кожного на території України в межах своєї юрисдикції.

До виконавчих органів державної влади України належать: вищий орган у системі органів виконавчої влади — Кабінет Міністрів України; міністерства, інші центральні органи ви­конавчої влади, місцеві державні адміністрації на відповідній території. У сукупності вони становлять єдину систему ор­ганів виконавчої влади.

За характером своїх повноважень органи виконавчої влади поділяються на органи загальної компетенції, які ви­рішують основні питання виконавчої діяльності (наприклад Кабінет Міністрів України), і органи спеціальної компетенції (міністерства, інші органи державної виконавчої влади).

Органи виконавчої влади поділяються також на коле­гіальні та єдиноначальні. До перших належать, зокрема, Ка­бінет Міністрів України, до других — міністерства та інші ор­гани виконавчої влади.

Третій вид органів державної влади — органи судової вла­ди. Це Верховний Суд України як найвищий судовий орган у системі судів загальної компетенції, вищі судові органи спе­ціалізованих судів, апеляційні та місцеві суди. У своїй сукуп­ності ці суди становлять судову систему України. Вони здій­снюють судову владу на основі конституційного, цивільного, кримінального та арбітражного судочинства.

Для органів судової влади характерним є те, що судді обираються безстроково.

Відокремлене від судової системи місце займає Конс­титуційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, який відрізняється від судів загальної і спеціальної компетенції порядком утворення, специфікою су­дового провадження та його процедурою, особливістю юри­дичної сили та обов'язковістю своїх рішень, а також строком призначення на посаду суддів цього органу. Конкретно статус та повноваження Конституційного Суду України визначено в Розділі 12 Конституції України, а також у Законі "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р.

Поряд з органами державної влади, згідно з Конститу­цією України та законами України, існують, як було зазначе­но, й інші державні органи. Єдиної термінології цих органів немає.

Зокрема, розрізняють державні органи (Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим), постійно діючі органи (Цен­тральна виборча комісія України), колегіальний незалежний орган, відповідальний за формування судового корпусу (Вища рада юстиції), координаційний орган (Рада національної безпе­ки і оборони України), органи, утворювані Верховною Радою України (комітети, тимчасові комітети — "органи органу").

Залежно від визначення правового статусу державних органів Конституцією України, законами України та іншими нормативно-правовими актами, розрізняють такі види цих органів:

1. Державні органи, конституційно-правовий статус яких окремо визначено у відповідних розділах Конституції України.

Особливе місце в системі таких органів держави посі­дає Президент України, який не входить безпосередньо до жодної з гілок влади. Проте його статус як глави держави наділяє його повноваженнями, згідно з якими він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини та громадя­нина.

Зміст правового статусу Президента України визначено в розділі V "Президент України" Конституції України.

Особливий вид державних органів, який не належить до жодного виду органів державної влади, становлять органи прокуратури, статус яких визначено у розділі VII Конститу­ції "Прокуратура" (статті 121, 122), Законі "Про прокурату­ру" від 5 листопада 1991 року та в інших законах.

2. Державні органи, правовий статус яких визначено за­конами України.

До цієї групи належать такі державні органи.

Центральна виборча комісія — постійно діючий орган, який забезпечує організацію підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, а також всеукраїнських референдумів. Правовий статус цього органу визначено в Законі "Про Центральну виборчу комісію" від 30 червня 2004 року.

До цієї групи державних органів слід віднести також Вищу раду юстиції, яка є колегіальним незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного судового корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурора­ми вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність. Статус цього органу ви­значено в ст. 131 Конституції України та Законом "Про Вищу раду юстиції" від 15 січня 1998 року.

Важливе місце серед державних органів цієї групи займає Національний банк України, правовий статус якого визначено у п. 18 ст. 85 Конституції України та Законі "Про Національ­ний банк України" від 20 травня 1999 р.

Сюди ж слід віднести і Раду національної безпеки і обо­рони України, яка відповідно до Конституції України є коор­динаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. її статус визначено п. 18 ст. 106, ст. 108 Конституції України та Законом "Про Раду національ­ної безпеки і оборони України" від 5 березня 1998 року. Нарешті, до цієї групи органів належить Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим — держав­ний орган, утворюваний Президентом України для сприяння виконанню в Республіці повноважень, покладених на Прези­дента України. Правовий статус цього державного органу ви­значено в Законі "Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим" від 2 березня 2000 року.

3. Органи, які утворює Верховна Рада України ("органи органу").

Як вже зазначалось до складу Верховної Ради входять два органи, які мають особливий правовий статус, — Рахункова палата та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Органами Верховної Ради України є також її комітети, тимчасові спеціальні комісії та слідчі комісії.

Згідно зі ст. 89 Конституції України та Законом "Про комітети Верховної Ради України" від 4 квітня 1995 р. з від­повідними змінами та доповненнями, комітети Верховної Ради України здійснюють законотворчу роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України.

У свою чергу, тимчасові спеціальні комісії утворюються Верховною Радою України для підготовки і попереднього розгляду питань у межах повноважень парламенту. Верхов­на Рада України створює також тимчасові слідчі комісії для проведення розслідування з питань, що становлять суспіль­ний інтерес. Організація і порядок діяльності тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комітетів регламентується ст. 89 Конституції України та Законом "Про тимчасові слідчі та спеціальні комісії Верховної Ради України" від 21 грудня 2000 року.