Розділ 2. Конституційні засади закріплення та організації державної влади.

Конституційно-правові норми більшості держав світу свідчать, що структура конституційного інституту державної влади в його розгорнутому вигляді складається з положень, які об'єднують такі групи конституційних норм: про джерело і засоби закріплення влади та її соціальних носіїв (у переважній більшості конституцій — народ); про характер державної влади (залежно від форми державного режиму — демократична або авторитарна); про мету та принципові напрями державної влади; про загальні конституційні засади розподілу та структури державної влади (принцип розподілу влади у більшості країн світу або єдність влади в органах типу рад); про систему органів, які здійснюють державну владу, їх компетенцію, функції, форми та методи діяльності

Єдиним джерелом влади в Україні є народ, який у політичному відношенні розглядається як державна воля її народу, реалізується через конституційні інститути народного волевиявлення, вибори, всеукраїнський референдум, інші форми безпосередньої демократії, так і че­рез єдиний представницький орган усього народу — Верхов­ну Раду України. Ці основні форми реалізації народом свого конституційного права суверенітету законодавчо закріплено у розділах III, IV та V Конституції України.

У процесі реалізації своїх суверенних прав народ здійс­нює представницьку функцію.

Реалізація цього права безпосередньо залежить від інсти­туту громадянства, оскільки лише громадяни України скла­дають український народ як суб'єкт (носій, виразник) народ­ного волевиявлення.

Щодо конституційного застосування принципу розподілу влади, який виявляється у побудові структури державної вла­ди, її організації, системі органів, які здійснюють державну владу, їхніх компетенції, функціях, формах та методах діяль­ності, то всі ці питання слід висвітлити окремо. Такий підхід обґрунтовується тим, що Конституція закріплює згадані гру­пи конституційних норм по-різному. Зокрема, норми, осно­вою яких є принцип, згідно з яким лише народ є єдиним дже­релом влади, викладено досить стисло, як правило, у розділі І Основного Закону України. Інші ж норми за своїм змістом більші за обсягом.

Ці складові частини, елементи конститу­ційного інституту державної влади характеризують у Конституції України, ті чи інші його сторони з неоднаковим ступенем деталізації: зміст деяких елементів вичерпується іноді двома статтями, регулюванню інших присвячуються навіть окремі розділи конституцій. На­приклад, ст. 5 Конституції України пов'язує визначення дже­рела державної влади з формою державного устрою України та її державним режимом.

Згідно зі статтями 1, 2 і 5 Конституції Україна є суве­ренною і незалежною демократичною республікою. Який із цих принципів є вихідним щодо визначення носія і джерела державної влади?

Для України, яка за багато років вистраждала свою неза­лежність і державний суверенітет, вихідним для визначення джерела державної влади є саме суверенітет держави. Тож у частині другій ст. 5 Основного Закону України записано: "Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є на­род". Цією самою частиною законодавчо закріплено засоби здійснення влади: "Народ здійснює владу безпосередньо і че­рез органи державної влади та органи місцевого самовряду­вання".

Важливо, що Конституція України надає народові право бути гарантом організації і здійснення саме закріпленої у ній державної влади, оскільки остання похідна від конституційного ладу, який закріплює Основний Закон держави. "Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні, зазна­чено у частині третій ст. 5 Конституції, належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами".

Щодо мети та загальних функцій, тобто принципових на­прямів діяльності державної влади в Україні, то вони досить чітко визначені у преамбулі та статтях 3, 8, 10—13 та 19 Кон­ституції України. Метою України, а отже й державної влади, є прагнення розвивати та зміцнювати демократичну, соціальну й правову державу, забезпечувати права і свободи людини та гідні умови її життя, піклуватися про зміцнення громадської злагоди на землі України.

Основні напрями діяльності держави, в яких виявляються її сутність, завдання й мета і які є функціями держави, що здійснюються за допомогою державної влади.

Державні функції, зазвичай, не ототожнюють з функція­ми органів держави, оскільки перші — це основні напрями діяльності держави, якими зумовлено роботу державного апа­рату і кожного з його органів, а другі, тобто функції відповід­ного державного органу, свідчать про його соціальне призна­чення як частини механізму держави і конкретизуються у компетенції, тобто у предметах відання, правах та обов'язках.

Кожна функція держави має притаманні лише їй фор­ми та методи здійснення. Основними формами здійснення функцій держави зазвичай вважають правотворчу, правозастосовну та правоохоронну діяльність, у цілому правове регулю­вання і безпосередню організаторську роботу щодо здійснен­ня правових настанов. Методами здійснення цих функцій є переконання, заохочення та примус.

Змістом тієї чи іншої функції держави є сам процес впли­ву держави за допомогою державної влади завдяки практич­ній діяльності органів держави на певні групи (групу) спорід­нених суспільних відносин.

Кожна конкретна функція держави поєднує зміст, форми та методи діяльності відповідної гілки єдиної державної вла­ди (законодавчої, виконавчої та судової). Державні функції у чинній Конституції України законо­давчо закріплено у таких статтях.

Перш за все, у ст. З Основного Закону, зміст якої вже було розглянуто. В Україні визнається і діє також принцип верховенства права (ст. 8 Конституції).

Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найваж­ливішими функціями держави, справою всього Українського народу (ст. 17 Конституції). Органи державної влади та орга­ни місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на основі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (частина друга ст. 19 Конституції).

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права влас­ності й господарювання, соціальну спрямованість економіки (частина четверта ст. 13 Конституції).

Держава гарантує свободу політичної діяльності, не за­бороненої Конституцією і законами України (частина друга ст. 15 Конституції).

Забезпечення економічної безпеки і підтримання еко­логічної рівноваги на території України, подолання наслід­ків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарно­го масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави (ст. 18 Конституції).

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонуван­ня української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України (частина друга ст. 10 Конституції).

Вона також сприяє консолідації та розвиткові українсь­кої нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної те релігійної самобут­ності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11 Конституції).

Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави (ст. 12 Конституції).

Говорячи про основні конституційні вимоги щодо за­кріплення у Конституції України засад поділу та структури державної влади, треба мати на увазі, що Основний Закон досить послідовно визначає процес закріплення державної влади народом відповідно до ст. 5 Конституції, у якій йдеть­ся про владу взагалі, єдиним джерелом якої є народ (перша стадія), закріплює положення про її поділ на основі виробле­них конституційною практикою країн світу стандарти у частині першій ст. 6 Конституції (друга стадія) і, нарешті, визна­чає у цілому систему органів, що здійснюють державну владу (третя стадія), — частина друга ст. 6 Конституції України.

Відтак можна сказати, що на першій стадії народ дає владу органам держави, на другій ділить її на три форми, а на третій стадії розподіляє цю владу відповідно до існуючої системи органів державної влади, оскільки відповідно до частини третьої ст. 5 Конституції України право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові й не може бути узурповане державою, її органами чи посадовими особами.

Щодо системи органів, які здійснюють державну владу в Україні, то вона вимагає конкретного визначення побудови, складу та організації представницького законодавчого органу, закріплення внутрішньої структури парламенту, встановлен­ня його функцій і компетенції та правового статусу депутатів; визначення основних форм діяльності Верховної Ради та пар­ламентських процедур.

У Конституції України визначено структуру, статус, компетенцію виконавчої влади, вирішено питання про взає­мовідносини глави держави й уряду, уряду і Верховної Ради України, дано відповідь на питання, пов'язані з конституцій­ною відповідальністю органів виконавчої влади, із здійснен­ням парламентського контролю за діяльністю органів вико­навчої влади.

Конституція України відповідає на питання, пов'язані зі статусом судової влади: встановлює принципові положення щодо судової системи, визначає види юрисдикції судів, від­повідає на питання, пов'язані з підлеглістю судів, діяльністю прокуратури, адвокатури, органів, що забезпечують виконан­ня судових рішень.

Досить складним є питання про статус Президента як глави держави. Формула Конституції України "глава дер­жави" спрямована на те, щоб наголосити на провідній ролі Президента саме в організації державної влади, формуван­ні держави, забезпеченні єдності в діях усього державного апарату, зняття та вирішення тих чи інших непорозумінь у системі державного механізму, об'єднанні зусиль державних і самоврядних структур для найбільш ефективного здійснення політики держави.

Таким чином, розглянувши конституційні засади закріплення, організації та здійснення державної влади можна зробити висновки, що конституційні формулювання про державну владу є досить стислими, але це зовсім не зменшує їх значення, оскільки одним із головних завдань конституції є закріплення та регулювання на вищому рівні належності державної влади, а також засобів її організації та діяльності, а саме: встановлення носія державної влади і суверенітету – народу; способів здійснення державної влади – безпосередньо, або через державні органи; закріплення системи державних органів; визначення принципу розподілу державної влади на три гілки.

Розділ 3.Конституційна система державних органів України.