Розділ 1. Державна влада як інститут конституційного права.

Класифікація органів державної влади.

Державні органи України, що мають владні повноваження, можна класифікувати за різ­ними ознаками або критеріями.

1. Спосіб формування

1. виборні (Президент України, Верховна Рада України)

2. такі, що призначаються ( КМУ, органи прокуратури)

2. Спосіб виникнення ( критерій тотожній першому)

1. первинні (ніякими іншими органами не створюються. Вони обираються за встановленою процеду­рою і наділяються владними повноваженнями безпосередньо виборцями (Верховна Рада України, Верховна Рада Автоном­ної Республіки Крим, Президент України))

2. вторинні (похідні) ( створюються первинними органами, які наділяють їх владними повноваженнями (Упов­новажений Верховної Ради України з прав людини))

3. Територіальний масштаб діяльності або обсяг владних повноважень

1. вищі (Президент України, Верховна Рада України, КМУ, КСУ, ВСУ) і центральні (міністерства, державні комітети)

2. місцеві (місцеві державні адміністрації, місцеві суди)

Широта або характер компетенції

1. загальної компетенції (Президент України, ВРУ, КМУ, місцева державна адміністрація)

2. галузева компетенція ( Міністерство юстиції України, Міністерство вугільної промисловості)

3. міжгалузевої компетенції (Міністерство культури і туризму, Міністерство праці та соціальної політики)

4. внутрішньогалузева компетенція (місцеві органи галузевих підприємств)

За принципом поділу влади

1. законодавчі

2. виконавчі

3. судові

Порядок здійснення компетенції

1. колегіальні (ВРУ, КМУ)
2. одноосібні (єдиноначальні) (Президент України, Уповноважений Верховної Ради з прав людини)

За характером і змістом діяльності

1. законодавчі (ВРУ)

2. виконавчі (КМУ)

3. правоохоронні ( міліція, органи безпеки)

4. судові ( суди – вищі і місцеві)

5. контрольно-наглядові ( прокуратура)

Як загальний висновок стосовно поняття, ознак, системи, принципів організації та класифікації органів державної влади слід зазначити, що система і структура органів державної влади України безумовно, змінюватиметься під впливом різних чинників. Важливо, щоб державний механізм якомога ефективніше працював на забезпечення прав людини і громадянина. Пра­вова демократична держава проявляється насамперед у демо­кратичному стилі роботи державного апарату.

В И С Н О В К И

Розглянувши питання стосовно сутності та конституційно-правової природи державної влади як конституційно-правового інституту; питання теорії та практики реалізації в Конституції України принципів народного суверенітету і розподілу влади; її організації і функціонування; а також визначивши поняття “державного органу” або “органу державної влади”; систему цих органів, принципи їх організації та діяльності, ми маємо змогу зробити наступні висновки:

По-перше, норми Основного Закону дають підстави для виявлення основних елементів, які у сукупності складають загальне поняття державної влади: легітимність влади, єдиним джерелом якої є народ; єдність державної влади, організація якої будується на принципі розподілу влади (структурний аспект) і здійснюється відповідною системою державних органів (системний аспект) на підставі принципу верховенства права. Важливим елементом сутності влади є державні програми, на основі яких здійснюється державна влада заради людини, забезпечення її прав і свобод та гідних умов життя.

На підставі узагальнення цих елементів визначається сутність конституційно-правового інституту державної влади в Україні.

По-друге, слід зазначити, що основою організації державної влади є конституційний принцип її розподілу між законодавчою, виконавчою судовою формами влади як вирішальної гарантії народного суверенітету від узурпації його диктаторськими режимами. Йдеться не про розподіл влад або влади, а виходячи з єдності державної влади, про розподіл владних функцій між органами держави, перш за все вищими. У зв’язку з цим можна зробити висновок, що загальновизнаний термін “розподіл влад” можна замінити формулою “розподіл функцій державної влади”, а оскільки згаданий принцип спочатку передбачає і структурну характеристику органів, які здійснюють владу, то у закінченому вигляді цей принцип формулюється як “структурно-функціональний принцип розподілу державної влади”. Слід зазначити, що на основі саме цього принципу диференціюються повноваження органів, які здійснюють державну владу, що знаходить свій вираз не у протиставленні однієї форми влади іншій, а у такому її розподілі, який дає змогу всім гілкам влади діяти злагоджено, ефективно, у повному порозумінні.

Важливим чинником, який дозволяє вирішувати протиріччя між гілками влади, є система стримувань і противаг, яка закріплена в Конституції, визначаються межі діяльності кожної з форм влади. Принцип стримань і противаг реалізується також за допомогою принципу взаємозалежності і взаємодії між державними органами, які здійснюють різні форми влади.

Органи державної влади утворюють певну систему, яка характеризується функціональною і організаційною єдніс­тю. Єдність системи органів державної влади обумовлена їх соціальним призначенням та метою діяльності. розрізняють три сучасні мо­делі систем державних органів: централізовано-сегментну, моноцефальну і монотеократичну.

Всі державні органи мають спільні принципи організації і діяльності, тобто основоположні вихідні положення, на яких ба­зується побудова та функціонування органів державної влади. Принципи організації і діяльності органів державної влади, які отримали закріплення в Конституції та в законах України були розглянуті в лекції.

Таким чином, дослідження джерел галузі конституційного права та чинного законодавства, яке стосується визначення, закріплення, реалізації державної влади, її природи є важливою і необхідною умовою для оволодіння юридичними знаннями.

 

Розділ 1. Державна влада як інститут конституційного права.

Як відомо, влада – явище соціальне. Соціальна влада (хоча й у прихованій формі) скрізь, де є усталені об’єднання людей: у сім’ї, виробничих колективах, державі, тобто там де є реальні можливості і спроможність впливати на поведінку людей за допомогою яких-небудь засобів. Влада завжди двостороння взаємодія суб’єкта і об’єкта. Влада означає відносини залежності між людьми: з одного боку нав’язування волі когось іншого, з іншого підкорення їй.

Соціальна (публічна) влада – вольові (керівництва-підкорення) відносини між людьми з приводу організації їх спільної діяльності, вироблення та здійснення спільної для даного соціального колективу волі (інтересу).

Державна влада — здатність суб'єктів, що висту­пають від імені держави, впливати на поведінку людей та їхніх об'єднань за допомогою державного апарату. За своєю сутністю Д. в. є знаряддям здійснення волі па­нівної частини суспільства в межах усієї країни і прояв­ляється у вигляді системи публічно-політичних відносин владарювання і підпорядкування, які забезпечуються можливістю застосування примусу з боку державновладних структур. Д. в. є особливим різновидом соціальної влади і має такі ознаки: поширюється на усе суспільство; має публічно-політичний характер; забезпечується мож­ливість застосування державного примусу; здійснюється від імені держави спеціальними суб'єктами (органами держави та їхніми посадовими особами); існує завдяки встановленню і стягненню системи податків; запровад­жує розподіл населення за територіальною ознакою.

Панування, систематичне насильство, примус – влада антидемократична. Переконання, авторитет, служіння суспільству, дотримання загальнолюдських цінностей – влада демократична. Ознаки (риси) державної влади: 1) публічна влада (виступає від імені всього суспільства (народу)); 2) апаратна влада (концентрується в апараті, системі органів держави і через ці органи здійснюється); 3) верховна влада (загальнообов’язкова воля суспільства, через закони і примус); 4) універсальна влада (владні рішення є загальнообов’язковими для колективних і індивідуальних суб’єктів); 5) суверенна влада (відділена від інших видів влади (церковної, партійної), всередині держави і від інших держав); 6) легітимна (юридично (конституційно) визнана народом країни, а також світовою спільнотою); 7) легальна (юридичне вираження легітимності, здатність втілюватися в нормах.)

Сформулювати визначення конституційно-правового інституту державної влади в Україні можна за допомогою аналізу її складових елементів, виходячи з положень Конституції України: легітимність влади; зміст цієї влади; основоположні конституційні принципи організації та діяльності цієї влади; що покладено в основу розмежування функцій здійснення державної влади; повноваження, на підставі яких втілюються в життя функції організації і здійснення державної влади; система органів державної влади; суб’єкти конституційно-правових відносин з приводу здійснення державної влади; об’єкт цих конституційно-правових відносин; мета здійснення державної влади.

1. Легітимність. У правовій державі (ст. 1 КУ) первинним актом утвердження Д.в. повинен бути закон, а єдиним джерелом утвердження – народ. Формою правового акту затвердження волі народу є Основний Закон держави – Конституція України. Процес легітимізації державної влади:

прийняття Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1991 року, яка у розділі II проголо­сила, що лише народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці;

19 червня 1991 р. Верхов­ною Радою України Концепції нової Конституції України, у розділі І "Засади конституційного ладу" якої зазначалося, що Україна визнається як суверенна національна держава, суть якої ста­новить влада народу України, спрямована на забезпечення і захист прав людини та громадянина;

прийняття Вер­ховною Радою УРСР Акта про проголо­шення незалежності України 24 серпня 1991 р.;

оскільки Україна до проголошення незалежності вхо­дила до складу СРСР, актуальним стало питання про легітимність існуючої системи органів державної влади в умовах після проголошення її незалежності. Це питання було вирі­шено Законом України "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 р.;

за важливістю у процесі легітимізації державної влади пріоритетним слід вважати рішення всеукраїнського рефе­рендуму від 1 грудня 1991 р. про незалежність України, яке підтримало майже все населення країни. Згідно із Законом України "Про всеукраїнський і місцевий референдум" від З липня 1991 р. воно мало вищу юридичну силу, оскільки не потребувало затвердження будь-яким державним органом (ст. 1 Закону), що фактично надавало законної сили держав­ній владі, яка існувала на той час в Україні;

підписання 8 червня 1995 року Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України";

заключним етапом легітимізації державної влади в Україні стала нова Конституція України, яку було прийнято 28 червня 1996 р. Верховною Радою України.

Відтак народ, представниками якого були депутати Вер­ховної Ради України, законодавчо передав державну владу системі органів, які згідно з Конституцією мали право її здій­снювати.

У Конституції було законодавчо закріплено насамперед єдине джерело державної влади в Україні, яким згідно зі ст. 5 Конституції визнано лише народ. Народові надано право ви­значати конституційний лад в Україні. Оскільки такий лад визначено у розділах І—VIII і XII Конституції України, то є всі підстави вважати, що народ України згідно з ч. 3 ст. 5 Конституції офіційно легітимізував державну владу в країні. У цій частині зазначається, що лише народ, а не держа­ва, її органи або посадові особи, може змінювати конституцій­ний лад, найважливішою складовою якого є державна влада.

2. Зміст державної влади. Найзагальнішим об’єктом політики – є державна влада. Отже, змістом державної влади є соціально-політичні відносини, які складають предмет конституційного права. При з’ясуванні змісту соціально-політичних відносин, як важливої складової предмета конституційного права, безумовний інтерес становлять також відносини, що виникають у сфері власне державної влади, яка виявляється у процесі її організації та здійснення. Політичний характер суспільних відносин, своєрідне коло їх учасників, специфіка об'єктів регулювання дають підстави говорити про їх особ­ливості. За своєю сутністю державна влада повинна бути єдиною. Цього вимагає принцип державної єдності. державна влада, призначення якої — приймати і застосовувати норми права, повинна виходити з принципу єдності права, основним джерелом якого є Конституція.

3. Основоположні конституційні принципи ор­ганізації і діяльності державної влади. 4. Що покладено в основу розмежування функцій здійснення держаної влади. Перший принцип стосується організації державної влади. Відповідно до її поділу в Україні на законодавчу, вико­навчу і судову визначається система державних органів, які здійснюють державну владу: єдиний законодавчий орган, ор­гани виконавчої та судової влади. Другий принцип стосується переважно діяльності зазна­чених органів. Згідно зі ст. 8 Конституції, в Україні визна­чається і діє принцип верховенства права. Це означає, по-перше, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади-здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (ст. 6 Конституції). Здійснення державної влади вирішальною мірою залежить від того, як законодавчо розподілено єдину державну владу між державними органами, які її здійснюють (фактично єдино­владно, що було притаманно марксистсько-ленінській теорії поєднання влади й управління в організації і діяльності держав­них органів, або за демократичним принципом поділу влади).

5. На підставі яких повноважень втілюються в життя функції організації і здійснення державної влади. 6. Система державних органів, що здійснюють державну владу. Згідно зі ст. 6 Конституції України єдина державна влада за принципом поділу влади здійснюється законодавчими, виконавчими та судовими органами державної влади, що дає змогу запобігти диктаторству будь-якої з них і водночас організува­ти їх спільну діяльність на основі взаємозалежності та взає­модії у процесі реалізації єдиної державної влади в Україні від держави, а не від інших ланок політичної системи, походить державна влада, специфічною формою реалізації якої є державний апарат. Відповідно до Конституції України державна влада здій­снюється на основі державних програм.

6. Хто є суб’єктами конституційно-правових відносин з приводу організації і здійснення державної влади. Одним із суб'єктів конституцій­но-правових відносин з приводу організації і здійснення де­ржавної влади в Україні виступають на підставі принципу поділу влади законодавчий, виконавчі й судові органи. Ін­шим суб'єктом у цих правовідносинах згідно з Конституцією України є людина. Як відомо, особливістю суб'єктів конституційно-правових відносин є те, що вони мають різну за обсягом правосуб'єктність. Виходячи зі змісту ст. З Конституції України, можна зробити висновок, що за обсягом прав люди­на превалює над державою.

7. Об’єкт цих конституційно-правових відносин. об'єктом згідно з Конституцією є права і свободи лю­дини. Саме вони та їх гарантії за частиною другою ст. З Кон­ституції України визначають зміст і спрямованість діяльності держави, за допомогою таких форм безпосередньої демократії, як вибори і референдум (статті 69—74 Конституції).

8. Мета здійснення державної влади. Метоюдіяльності зі здійснення державної влади в Ук­раїні державними органами згідно з Преамбулою Конституції України є забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.

На підставі викладеного, можна запропонувати таке за­гальне поняття державної влади в Україні як конституційно- правового інституту.

Сутність конституційно-правового інституту державної влади в Україні полягає в її легітимності, яка дістає законо­давче закріплення у Конституції завдяки волі народу, як єди­ного джерела влади, і здійснюється згідно з основоположними принципами суверенітету, розподілу влади та верховенства права законодавчим, виконавчими і судовими органами на ос­нові загальнодержавних програм, спрямованих на забезпечення прав і свобод людини як найвищої соціальної цінності, з метою досягнення гідних умов її життя.