Структура грошово-кредитної політики

Як відомо, ціна грошей має три аспекти:

1. внутрішня ціна – це “товарна ціна” грошей, тобто купівельна спроможність;

2. зовнішня (валютна) ціна грошей – це курс даної валюти по відношенню до іноземних валют;

3. кредитна ціна грошей – процент.

Відповідно, монетарна політика також має три складових:

1. Грошова політика – політика регулювання кількості грошей в обороті (обсягу грошової маси).

Мета грошової політики полягає в тому, щоб виключити надлишок або дефіцит грошової маси з погляду потреб економіки.

Надлишкова грошова маса – це грошова маса з дефіцитом забезпечення, а нестача грошей означає, що під частину товарного забезпечення гроші не випущені. При цьому під забезпеченням слід розуміти реальне (дійсне) забезпечення –товари та послуги, які запитані ринком, продаються і купуються.

2. Валютна політика – це сукупність заходів, здійснюваних у сфері міжнародних економічних відносин відповідно до поточної і стратегічної мети економічної політики країни.

Крім загальномонетарних цілей, валютна політика має специфічні цілі:

· лібералізація валютних відносин у країні;

· забезпечення збалансованості платіжного балансу та стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний ринок;

· забезпечення високого рівня конвертованості національної валюти;

· захист іноземних та національних інвестицій у країні;

· забезпечення стабільності курсу національної валюти.

Найбільш важливою з погляду грошово-кредитного регулювання складовою валютної політики є політика валютного курсу – політика регулювання рівня і динаміки курсу національної валюти до іноземних валют.

Мета політики валютного курсу – підтримка обмінного курсу національної валюти на рівні, що відповідає інтересам економічного розвитку країни та розумним параметрам цінової стабільності.

Політика валютного курсу є більш дієвим, ніж грошова політика, інструментом впливу на характер і динаміку виробництва, споживання, заощаджень та інвестицій.

Завданням політики валютного курсу є підтримка такого курсу національної валюти, при якому співвідношення внутрішніх і світових цін на національні товари експортної групи забезпечує стабільну розумну рентабельність експорту без його драматичного падіння (з одночасним зростанням імпорту) або гіпертрофованого зростання з виснаженням внутрішнього ринку по товарах експортної групи та підривом умов імпорту.

Жорстка прив’язка національної валюти до іноземної робить політику валютного курсу домінуючою складовою монетарної політики. Кредитна політика в цьому випадку виконує допоміжну функцію, регулюючи попит на національну валюту при виникненні “ножиців” (спреда) між офіційним і реальним курсом національної валюти. При спреді на користь іноземної валюти (коли іноземна валюта реально сильніше, ніж за офіційним курсом) кредитна політика, обмежуючи доступ до національної валюти, знижує попит ї на іноземну валюту, захищаючи валютні резерви. При спреді на користь національної валюти, обмеження доступу до неї за допомогою кредитної політики захищає національну економіку, знижуючи спекулятивний попит на товари, можливості появи “легких грошей” і супутніх інфляційних тенденцій.

3. Питання ціни грошового кредиту відносяться до кредитної політики – політики регулювання загального рівня процентних ставок в економіці.

Метою кредитної політики є регулювання доступності кредиту виходячи із задач стабільного економічного зростання.

Зміст кредитної політики складає регулювання умов кредитування економіки на користь її збалансованого функціонування та розвитку.

В сучасних умовах держави з ринковою економікою використовують одну з двох концепцій грошово-кредитної політики:

· політика кредитної експансії, або “дешевих грошей” – спрямована на збільшення ресурсів комерційних банків, які в результаті видаваних кредитів підвищують загальну масу грошей в обігу; застосовується в умовах падіння виробництва та збільшення безробіття;

· політика кредитної рестрикції, або “дорогих грошей” – спричиняє обмеження можливостей комерційних банків з видачі кредитів і насичення економіки грошима; застосовується під час інфляції або економічного підйому, що супроводжується посиленням диспропорцій в економіці, для запобігання “перегріву” ринкової кон’юнктури.

Вибір економічного зростання в якості пріоритету об’єктивно змінює місце кредитної складової в загальній системі економічної політики. З допоміжної, і через це підлеглої, гілки монетарної політики кредитна політика висувається на лідируюче місце в рамках монетарного блоку. Очевидно, що при цьому активність кредитної політики обмежується допустимим рівнем інфляції.

Ми бачимо, що зв’язок різних складових монетарної політики є достатньо тісним. Рішення в одній з областей монетарної сфери впливає на все інші області. У зв’язку з цим принциповий вибір між грошовою, кредитною та валютною політикою повинен здійснюватися на альтернативній основі, а кількісні параметри в рамках обраної політики задаються на базі компромісу. При цьому обрана складова політики, що стосується регулювання руху вартості в грошовій формі на принципах ринку, є домінуючою. Інші складові є субординаційно підлеглими.