Тема 5. Інфляція в сучасній економіці

Сутність інфляції

Види інфляції

Економічні наслідки інфляції

Методи вимірювання інфляції

Сутність інфляції

За сукупністю своїх причин та формами прояву інфляція є складним економічним явищем. Одним з найбільш типових визна­чень інфляції є наступне:

Інфляція (inflation) (від лат. inflatio – здуття) – постійне збільшення рівня споживчих цін або постійне зниження купівельної спроможності грошей, спричинене зростанням наявних грошей та кредиту відносно кількості наявних товарів і послуг.

За сучасних умов, коли роль грошей виконують зобов’язання, що не мають власної вартості, поступове знецінення грошей є харак­терним для переважної більшості країн світу. При цьому більш високі показники інфляції властиві країнам, що розвиваються. Дуже часто уряди цих країн свідомо намагаються підтримувати інфляцію на рівні не нижче 4 % у рік, оскільки це сприяє здешевленню експорту.

Існує також поняття дезінфляції (disinflation) – зниження темпу інфляції.

Наприклад, протягом 2001 р. в США зростання споживчих цін склало 2,8 %, а в 2002 р. – тільки 1,6 %, тобто ціни, хоч і про­довжували зростати, але повільніше. Дезінфляція, зокрема, може бути свідченням успіху заходів боротьби з інфляцією.

Процесом, протилежним інфляції, є дефляція (deflation) – зни­ження загального рівня цін.

Звичайно дефляція в сучасній економіці виникає на короткий тер­мін та має сезонний характер (наприклад, зниження цін на продукцію рослинництва відразу після збору врожаю).

Причинами дефляції можуть бути: зменшення грошової пропо­зиції, зростання товарної пропозиції, зниження попиту на товари або підвищення попиту на гроші.

Дефляція може розцінюватися як негативне або позитивне явище залежно від її причин. Якщо вона спричинена збільшенням продук­тивності, це є сприятливим для розвитку економіки та підвищення добробуту населення, а якщо зменшенням грошової пропозиції, то це може мати вкрай негативні наслідки.

Біфляція (biflation) – це стан економіки, за якого процеси інфляції та дефляції відбуваються одночасно.

Упродовж цього періоду звичайно наявне зростання закупівель­них цін на товари першої необхідності та падіння цін на інші товари.

Така ситуація переважно спричиняється надлишком грошей у населення. Їй також може передувати скорочення зайнятості. За таких умов велика частина доходів населення спрямовується на придбання товарів першої необхідності (продовольства, одягу тощо), попит і, відповідно, ціни на які зростають (тобто стає наявною інфляція). Водночас попит на менш важливі та більш дорогі товари (автомобілі, телевізори, цінні папери) знижується і ціни на них падають (тобто виникає дефляція).

Рефляція (reflation) – стимулювання економіки шляхом збіль­шення грошової пропозиції або зниження податків.

Поняття рефляції є протилежним поняттю дезінфляції. Сто­сується економічної політики, що містить фіскальні та монетарні заходи, спрямовані на забезпечення зростання виробництва та подолання негативних наслідків дефляції.

Стагфляція (stagflation) – це така ситуація в економіці, коли інфляція супроводжується падінням виробництва (стагнацією).

Агфляція (agflation) – аграрна інфляція, тобто різке зростання цін на сільськогосподарську продукцію.

Види інфляції

Види інфляції класифікують за різними критеріями.

1. За темпами (рівнем) звичайно виділяються такі види інфляції:

1.1. Повзуча (помірна) інфляція (creeping inflation), що харак­теризується незначним зростанням цін – 3–5 % (до 10 %) на рік. Цей вид інфляції нині вважається нормою і навіть розглядається як чинник, що за певних умов здатний стимулювати розвиток еко­номіки. Збільшення грошової маси прискорює платіжний оборот, здешевлює кредити, сприяє модернізації та зростанню виробництва. Останнє, у свою чергу, зумовлює встановлення рівноваги між товар­ною та грошовою масами за вищого рівня цін. Водночас залишається небезпека виходу помірної інфляції з-під контролю, особливо в краї­нах, де відсутні відпрацьовані механізми регулювання господарської діяльності, а обсяги виробництва невеликі та мають структурні дис­пропорції. Рівень інфляції звичайно дещо підвищується наприкінці року, коли зростає як споживання домашніх господарств, так і витрати фірм.

1.2. Галопуюча інфляція (galloping/rampant inflation), за якої річне зростання цін виражається двозначними числами (звичайно 20–50%, а інколи 100% на рік). Для цього виду інфляції характерне швидке, нерівномірне зростання цін, яке важко передбачати й регу­лювати. Така інфляція є дуже небезпечною для економіки та потребує невідкладних антиінфляційних заходів. Галопуюча інфляція частіше виникає в країнах, що розвиваються.

1.3. Гіперінфляція (hyperinflation) характеризується темпами зростання цін, які сягають більш ніж 100 % на рік. Найчастіше гіпер­інфляція спричиняється тим, що для покриття бюджетного дефіциту уряд випускає в оборот надмірну кількість грошових знаків, не під­кріплену відповідним зростанням виробництва товарів та послуг.

Гіперінфляція паралізує господарський механізм, порушує кре­дитний механізм, сприяє посиленню стихійних процесів в економіці, політичному та соціальному житті країни. За таких умов гроші почи­нають втрачати свої функції, швидкість обігу грошей надзвичайно зростає, розмінна монета та купюри низьких номіналів зникають з обігу, в економіці відбувається перехід до бартерного обміну та розрахунків у більш стабільній іноземній валюті.

Найчастіше гіперінфляція спостерігається у країнах, що розвива­ються. Розвинутим країнам вона також може бути властива у періоди радикальної перебудови їхньої економічної структури.

2. За чинниками, що спричинюють інфляцію, виокремлюються:

2.1. Інфляція попиту (demand-pull inflation), що породжуєтьсянадлишком сукупного попиту в порівнянні з реальним обсягом виробництва. Таке становище є наслідком зростання грошової пропозиції з боку банківської системи, тому таку інфляцію також називають монетарною інфляцією (monetary inflation).

У загальному вигляді процес генерації інфляції виводяться з рів­няння Фішера, перетворюючи яке, середній рівень цін можна виразити наступним чином:

,

тобто зростання цін може бути спровокованим зростанням грошової маси (М) або швидкості обігу грошей (V) і скороченням фізичного обсягу виробництва (Q). З огляду на те, що швидкість обігу грошей звичайно визнається відносно стабільною, основними причинами зрос­тання цін можуть бути збільшення М, зменшення Q чи обидва чинники одночасно. Оскільки коливання Q визначаються більш об’єктивними чинниками, їхня амплітуда є значно меншою, ніж амплітуда коливання М. Тому зміна маси грошей в обороті, яка залежить від динаміки пропозиції грошей, звичайно вважається найбільш вагомим чинником впливу на темпи інфляції.

2.2. Інфляція пропозиції (витрат) (cost-push inflation) означає зростання цін, викликане збільшенням собівартості продукції через зростання витрат виробництва та недостатній рівень використання виробничих ресурсів. Збільшення витрат на одиницю продукції скорочує обсяг пропозиції товарів із боку виробників, що призводить до зростання ринкових цін. При цьому через завищення витрат виробництва відбувається завищення попиту на гроші. У такому випадку збільшення грошової маси є не причиною підвищення цін, а наслідком цього процесу.

2.3. “Вбудована” інфляція (built-in inflation) органічно влас­тива будь-якій економічній системі та пов’язана зі спіраллю “ціни – заробітна платня”, за якою робітники домагаються, щоб зростання їхньої зарплатні відповідало зростанню цін, а роботодавці пере­кладають викликане цим збільшення своїх витрат на споживачів, ще більше підвищуючи ціни.

2.4. Фіскальна інфляція пов’язана з фінансуванням державного бюджету за рахунок надмірної емісії грошей. Коли уряд не здатний розв’язати проблему бюджетного дефіциту за допомогою зміни податкової політики чи випуску цінних паперів, центральний банк удається до кредитних емісій, які не мають реального забезпечення.

2.4. Імпортна інфляція (imported inflation) спричиняється зростанням цін на імпортовану продукцію, що збільшує загальний рівень цін на внутрішньому ринку. Це може статися через підви­щення цін на світовому ринку або зниження курсу національної валюти.

Необхідно зазначити, що на практиці розрізнити інфляційні про­цеси за їхніми чинниками вкрай складно, оскільки всі ці чинники є тісно пов’язаними та звичайно характеризують тривалу розбалан­сованість економіки.

3. За формами прояву інфляції розрізняють:

3.1. цінову інфляцію, що проявляється у формі зростання цін;

3.2. інфляцію заощаджень, за якої знецінення грошей прояв­ляється у зростанні вимушених заощаджень при зафіксованих державою цінах і доходах (є характерною для командної економіки);

3.3. девальвацію, коли знецінення грошей проявляється у падінні їх офіційного валютного курсу.

4. За зовнішніми ознаками розрізняють наступні види інфляції:

4.1. Відкрита (open) інфляція виявляється в зростанні цін. ЇЇ, у свою чергу, можна поділити на наступні види:

– збалансована інфляція, коли співвідношення цін різних товарів залишається незмінним;

– незбалансована інфляція, за якої ціни різних груп товарів змінюються різними темпами;

– прогнозована (anticipated/expected) інфляція, що врахову­ється в очікуваннях та поведінці економічних суб’єктів;

– непрогнозована (unanticipated/unexpected) інфляція, за якої фактичний темп зростання цін відрізняється від очікуваного (як правило, перевищує його).

4.2. Прихована (hidden, latent) інфляція, що відзначається зов­нішньою стабільністю цін (унаслідок активного втручання держави), які утримуються на рівні, нижчому за рівноважний. Основна форма прихованої інфляції – товарний дефіцит, адже за його умов купі­вельна спроможність грошей падає внаслідок обмеження можли­востей щось на ці гроші купити.