Грошова маса. Грошові агрегати і грошова база

Грошова маса – вся сукупність запасів грошей у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб'єктів грошового обороту в певний момент.

Структура грошової маси:

Виділяється кілька елементів грошової маси, комбінацією яких можна визначати різні за складом і обсягом показники грошової маси, що називаються грошовими агрегатами.

Грошовий агрегат – це специфічний показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності.

У статистичній практиці України визначаються і використовуються для цілей аналізу і регулювання чотири грошові агрегати: M0, Ml, M2, МЗ.

Агрегат М0 – гроші поза банками (готівка на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб)

Агрегат М1 включає гроші в агрегаті М0 + вклади в банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання.

Агрегат М2 – це гроші в агрегаті М1 + кошти на всіх видах строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладів, інших спеціальних рахунках.

Агрегат МЗ – сукупна пропозиція грошей в країні – охоплює гроші в агрегаті М2 + кошти на вкладах за трастовими операціями банків та цінні папери – «майже гроші» (ними не можна розраховуватися в поточних операціях але можна при необхідності перетворити на гроші).

У 1980 р. в США введений у статистичну практику грошовий агрегат L, який включає М3 та запас ощадних бон, комерційних паперів і банківських акцептів поза банківською системою.

Грошові агрегати відрізняються між собою кількісно та якісно. Так, агрегат М1 виражає масу грошей, яка знаходиться безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу та платежу. Вона найтісніше пов'язана з товарною масою, що проходить процес обміну, і безпосередньо впливає на ринкову кон'юнктуру.

У грошових агрегатах М2, М3, L враховані також гроші, які тимчасово вийшли з обігу, виконуючи функцію нагромадження вартості. Залежно від строків та форми нагромадження вони відносяться до різних грошових агрегатів.

Обсяг грошової маси в кожному агрегаті визначається різними факторами. Так, обсяг агрегату М1 передусім залежить від:

· обсягу товарообороту

· швидкості обігу грошей.

Обсяги інших агрегатів — М2, М3, L — визначаються:

· обсягом товарообороту

· швидкістю обігу грошей

· розвитком кредитних відносин

· рівнем капіталізації грошових доходів суб'єктів обігу тощо.

Показник грошової бази не є ще одним агрегатом грошової маси. Це якісно інший показник, що характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку (ЦБ).

Величину грошової бази можна визначити за формулою:

Г_б = Г _вип + Г _рез

де Г_вип – сума готівки, випущеної центральним банком і не поверненої в його фонди;

Г_рез – сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у центральному банку.

Г_вип більший за М0 на суму готівки в касах банків.

Г_рез і якісно, і кількісно відрізняється від безготівкового елемента грошових агрегатів Ml, M2, МЗ. Він являє собою суму зобов'язань центрального банку перед комерційними. А безготівкові елементи грошових агрегатів – це зобов'язання КБ перед своїми клієнтами. Вони формуються КБ як за рахунок коштів, одержаних від ЦБ (Г_рез) так і за рахунок створення грошей самими комерційними банками через механізм грошово-кредитного мультиплікатора. Тому безготівкові елементи грошових агрегатів більші за своїм обсягом від безготівкового елемента грошової бази, а отже обсяг кожного з грошових агрегатів (крім М0) перевищує обсяг грошової бази.

2.5. Швидкість обігу грошей. Закон грошового обігу

Швидкість обігу грошей — це частота переходу грошової одиниці від одного суб'єкта грошових відносин до іншого при обслуговуванні економічних операцій за певний період.

Величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою:

V = (P´Q) / М

де Р – середній рівень цін на товари та послуги;

Q – фізичний обсяг товарів та послуг, реалізованих в даному періоді;

M – середня маса грошей, що перебуває в обороті за даний період.

Визначений таким способом показник V характеризує насамперед інтенсивність використання запасу грошей в обороті (М) для оплати номінального обсягу виготовленого національного продукту (Р´Q).

На швидкість обігу грошей впливають дві групи чинників:

1) з боку платоспроможного попиту – зміна попиту на гроші, розвиток структури споживання, культурних потреб населення тощо;

2) з боку товарної пропозиції – зміни обсягу, структури й ефективності суспільного виробництва, величини і швидкості товарних потоків на стадії обміну, розвиток економічної інфраструктури (транспорту, торгівлі, банківської справи), збалансованість ринку тощо.

Зміна швидкості обігу грошей має істотні економічні наслідки:

– збільшує чи зменшує масу грошей в обігу, чим впливає на витрати обігу;

– ускладнює чи полегшує регулювання грошового обігу;

– дає узагальнююче відображення зміни інтенсивності економічних процесів, що становлять основу грошового обігу.

Прискорення обігу грошей збільшує їх масу, що може мати позитивне значення в умовах збільшення обсягів товарообігу. Проте в умовах, коли платоспроможний попит випереджає товарну пропозицію, прискорення грошового обігу стає додатковим інфляційним фактором.

Уповільнення грошового обігу розширює місткість його сфери, тому його забезпечення сприятиме успішній реалізації антиінфляційних програм, а економічна ситуація, що характеризується уповільненням обігу грошей, найсприятливіша для реформування грошової системи країни.

Закон грошового обігу:

В обiгу на певний перiод часу повинно знаходитись грошей не бiльше нiж це необхiдно для оплати реально iснуючих товарів i послуг по цiнах, що склалися на даний момент.

Сутність цього закону може бути виражена рівнянням:

М_Ф = М_Н,

де М_Ф – фактична маса грошей в обігу,

М_Н – об'єктивно необхідна для обігу їх маса.

Величина М_Н включає в себе всі форми грошей, які обслуговують потреби обігу, а вимоги закону грошового обігу поширюються на всю його сферу – готівкову і безготівкову.

Кількість грошей, у середньому необхідних для обігу протягом певного часу, можна виразити формулою:

М_н = (P´Q) / V,

де Р´Q – сума цін товарів, що реалізуються за певний період,

V – середня кількість оборотів грошової одиниці за цей період.

Якщо врахувати всі ці додаткові фактори, що діють на грошову масу, то величину М_н можна виразити так:

М_н = (S(Р´Q) - SК + SП - SВП) / V,

де ΣК – сума продажів товарів і послуг у кредит;

ΣП – загальна сума платежів, строк оплати яких настав;

ΣВП – сума платежів, погашених взаємним зарахуванням боргів.

Вирівнювання М_ф і М_н

1. При золотих грошах вирівнювання здійснювалося автоматично. За нерівності М_Ф > М_Н зайві суми грошей вилучалися з обігу і спрямовувалися у скарби. За нерівності М_Ф < М_Н, коли в обігу відчувався брак грошей, а мінова вартість золота зростала, золото зі скарбів спрямовувалося в обіг доти, доки не досягалося рівняння М_Ф = М_Н.

2. Зі скасуванням золотого стандарту зміна величини М_ф набуває тенденції випереджаючого зростання порівняно з М_н, оскільки випуск грошей без внутрішньої субстанціональної вартості дає значний дохід емітенту, хто б ним не був – державна казна, центральні чи комерційні банки. Це провокує бажання збільшувати пропозицію грошей за межі М_Н.

2а) Якщо сферу обігу обслуговують паперові гроші, порушення закону (М_Ф > М_Н) стає хронічним, оскільки держава випускає їх відповідно до своїх потреб, а не потреб обігу. Через це поступове знецінення грошей, розладнання їх обігу набувають постійного характеру. Досягнення рівності між М_Ф і М_Н за таких умов можливе тільки шляхом підвищення цін на товари і послуги, внаслідок чого М_Н збільшується до фактично наявної маси грошей в обігу.

2б) При обслуговуванні обігу кредитними грошима розширюються можливості для вирівнювання М_Ф і М_Н зі збереженням сталості грошей. Вже під час випуску банківських грошей створюються передумови для вилучення їх з обігу і підтримання грошової маси в обігу на об'єктивно необхідному рівні. Розширенням кредитування М_Ф можна збільшити, оскільки обсяг виданих позичок певний час перевищуватиме обсяг погашених, а обмеженням кредитування – зменшити.