Та сторони договору банківського рахунку

БАНКІВСЬКЕ ПРАВО

ЛЕКЦІЯ. Тема 3

ПАСИВНІ, АКТИВНІ ТА РОЗРАХУНКОВІ ОПЕРАЦІЇ В БАНКІВСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Поняття, зміст, особливості

Та сторони договору банківського рахунку

Та банківського вкладу

Правове регулювання договору банківського рахунку-здійснюється на підставі значної кількості нормативно-пра­вових актів різного юридичного значення, які належать до різних галузей вітчизняного законодавства.

■ Основу правового регулювання банківського рахунку мають складати певні теоретичні положення правової нау-1 ки, що служать побудові цього правового інституту і якії дозволяють оцінювати його оптимальність як з позицій практичних потреб, так і з позицій юридичної чистоти таї розробки. Такими теоретичними положеннями є:

1)інститут банківського рахунку є комплексним за своєю
правовою природою і об'єднує в собі публічно-правові таї
приватно-правові аспекти;

2)у правовідносини, пов'язані з банківським рахунком,]
вступають економічно та юридично нерівні партнери,)І
зв'язку з чим необхідно передбачити додаткові обмеження
прав сильнішого партнера та гарантії для слабшого;

3) банківський рахунок є формою підприємницької]
діяльності банку і дозволяє йому залучати та використовуй
вати у своїй діяльності кошти клієнтів;

4)банківський рахунок є необхідною умовою констатую*!
вання підприємців, інших юридичних осіб, для яких зберім
гання грошей на рахунку є нормативним обов'язком;

5)правове регулювання відносин, пов'язаних з банків»]
ським рахунком, може здійснюватися на різних рівнях, алі]
мінімум прав клієнта повинен встановлюватися на законоч
давчому рівні.

Інститут банківського рахунку включає в себе:

— сукупність правових норм, що регламентують правову |

 

природу, зміст, мету банківського рахунку, пов'язані з ним права та обов'язки різних осіб, систему правовідносин, що виникають у зв'язку з банківським рахунком;

—договір банківського рахунку, який відповідно до за­
гальних та спеціальних норм цивільного права є угодою про
встановлення цивільних прав та обов'язків клієнта і банку;

—правовідносини, що реально виникають між сторонами
договору банківського рахунку, а також банком та держа­
ною, клієнтом та державою, а також операції, які здійсню­
ються по рахунку.

Відповідно до діючого законодавства щодо договору бан-ківського рахунку банк зобов'язаний зберігати грошові кошти на рахунку клієнта, зараховувати на цей рахунок су­ми, які надходять, виконувати розпорядження клієнта про їх перерахування та видачу з рахунку та проводити інші банківські операції, передбачені для рахунку даного виду законодавчими актами, відповідними банківськими прави­лами і договорами.

За договором банківського вкладу банк зобов'язаний збе­рігати покладені вкладником грошові кошти, виплачувати по них дохід у вигляді відсотків або в іншій формі, вико­нувати доручення вкладника по розрахунках із вкладу та повернути суму вкладу за першою вимогою вкладника на умовах та в порядку, передбачених для вкладу даного виду законодавством та договором. Сторонами договору банків­ського рахунку і банківського вкладу є банк та клієнт.

Законодавство визначило обов'язок юридичних осіб пе­ред державою зберігати свої грошові кошти у банку. Вод­ночас законодавство передбачає певні гарантії для реаліза­ції цього обов'язку.

Розглянемо детальніше, які саме права та обов'язки сто­рін визначає договір банківського рахунку.

За договором банківського рахунку банк зобов'язаний |всти рахунок клієнта, своєчасно і правильно здійснювати,іа дорученням клієнта розрахунково-касові операції, збері­гати банківську таємницю, виконувати вимоги норматив­них актів.

Обов'язок вести рахунок клієнта полягає в тому, що банк зобов'язаний зберігати грошові кошти на рахунку клієнта, Тобто вести облік коштів клієнта, що надходять на рахунок Т«списуються з рахунку.

Обов'язок своєчасно і правильно здійснювати розрахун­кові операції передбачає виконання доручень клієнта щодо здійснення платежів та зарахування сум, що надходять на рахунок, а також дотримання банком встановленої законо­давством черговості платежів. Черговість платежів — це ви­значена законодавством послідовність здійснення платежів з рахунків у банках по декількох грошових зобов'язаннях, строк виконання яких вже наступив.

Кошти з рахунку клієнта списуються за розпорядженням його власника, який визначає черговість їх списання, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене без-спірне стягнення та безакцептне списання коштів. Необхід­но також зазначити, що має забезпечуватись першочергове перерахування платежів до бюджету та до спеціальних фон­дів загальнодержавного призначення.

Законодавством визначено, що на грошові кошти та інші цінності юридичних осіб та громадян, що знаходяться у бан­ках, може бути накладено арешт. Арешт банківського рахун­ку — це тимчасове припинення будь-яких операцій на ра­хунку, застосоване без згоди на це клієнта і без розірвання договору банківського рахунку.

Відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Кримінально-процесуального кодексу України господар­ські та загальні суди, судді, а також прокурори, слідчі ор­ганів прокуратури, внутрішніх справ і Служби безпеки Ук­раїни за порушеними кримінальними справами можуть за заявою сторони, що подала позов, або за своєю ініціативою вжити заходів для забезпечення цивільного позову.

Одним із таких заходів і є накладення арешту на кошти, що належать юридичній або фізичній особі. Крім того, від­повідно до вищезазначених статей Кримінально-процесу­ального кодексу України арешт може бути накладений на кошти фізичних осіб для забезпечення можливої конфіска­ції майна. Залежно від ухвали суду, постанови прокурора, слідчого арешт може бути накладений на всі кошти, що зна­ходяться на рахунках юридичної або фізичної особи, або на який-небудь конкретний рахунок, на кошти на рахунку в ці­лому і на конкретно визначену суму.

Заходи щодо здійснення арешту коштів виконуються банками при наявності ухвали суду або постанови проку­рора, слідчого про накладення арешту за станом на початоr

операційного дня. Якщо на кошти юридичних осіб арешт накладає арбітражний суд, то він, крім винесеної ухвали, має видати також наказ.

Ухвала суду або постанова прокурора, слідчого надсила­ється безпосередньо до банку, в якому відкритий рахунок юридичної або фізичної особи, на кошти якої накладено арешт.

У разі накладення арешту на кошти на рахунках юридич­ної або фізичної особи банком припиняється списання кош­тів за розпорядженням власника рахунку (в тому числі ви­користання коштів на потреби підприємства та виплату за­робітної плати і прирівняних до неї платежів), за винятком платежів до бюджету та внесків до державних цільових фондів.

У разі прийняття судом рішення або ухвали про скасу- вання арешту у зв'язку з відмовою в позові або з інших під­став банк відновлює проведення операцій в установленому порядку.

Конфіскація грошових коштів та інших цінностей грома­дян здійснюється на підставі вироку, що набрав законної си­ли, або винесеної відповідно до закону постанови про кон­фіскацію майна.

Обов'язок зберігати банківську таємницю закріплений у СТ. 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність», де визначено, що банки повинні забезпечувати і гарантувати;іахист банківської інформації, таємницю по операціях, ра­хунках і вкладах своїх клієнтів і кореспондентів, а також за­хист коштів та майна шляхом створення відповідних систем:іахисту, служб охорони банківських об'єктів відповідно до лаісонодавства України та нормативних актів НБУ. Всі службовці банків зобов'язані зберігати таємницю по опера­ціях, рахунках та вкладах своїх клієнтів та кореспондентів.

Довідки по операціях та рахунках юридичних осіб та інших організацій можуть видаватися підприємствам, орга­нізаціям, установам, їх вищестоящим органам, судам, слід­чим органам, органам арбітражу, аудиторським організаці­ям, а також фінансовим органам, зокрема державній подат­ковій адміністрації з питань оподаткування.

Довідки по рахунках та вкладах громадян видаються клі-єнтам та їх представникам, судам та слідчим органам по і'правах, що знаходяться в їх провадженні, у випадках, коли

на грошові кошти та інші цінності клієнтів буде накладено арешт, стягнення або застосовано конфіскацію майна.

Довідки по рахунках та вкладах у випадку смерті їх влас­ників видаються особам, які зазначені в заповітному розпо­рядженні власника рахунку або вкладу, державним нотарі­альним конторам по спадкових справах щодо вкладів по­мерлих вкладників, що знаходяться в їх провадженні, а та­кож іноземним консульським установам.

Обов'язок виконувати вимоги нормативних актів, що ре­гулюють відносини між банком та його клієнтом стосовно відкриття, ведення та закриття банківського рахунку, базу­ється на тих об'єктивних підставах, що договір банківського рахунку, яким би він ґрунтовним не був, не в змозі врегу­лювати всі відносини між банком та клієнтом. Нормативні акти з цих питань видаються, головним чином, Національ­ним банком України.

Одержаних злочинним шляхом

Слід зазначити, що в чинне українське законодавство під настійними рекомендаціями РАТР з метою його удоскона­лення були внесені певні зміни.

Були внесені зміни і до ряду статей Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Так, зокрема, ст. 63 («Запобігання легалізації» (відмиван­ню) доходів, одержаних злочинним шляхом») Закону ви­значає, що банки зобов'язані розробляти, впроваджувати та постійно поновлювати правила внутрішнього фінансового моніторингу та програми його здійснення з урахуванням вимог законодавства про запобігання легалізації (відмиван­ню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Національний банк України при здійсненні нагляду за діяльністю банків не рідше як один раз на рік проводить пе­ревірку банків з питань дотримання ними законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (від­миванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Стаття 64 («Обов'язок щодо ідентифікації клієнтів») За­кону передбачає, що банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки — (дана норма діяла в по­передні роки).

Банкам також забороняється вступати в договірні відно­сини з клієнтами — юридичними чи фізичними особами у разі, якщо виникає сумнів стосовно того, що особа виступає не від власного імені.

Банк зобов'язаний ідентифікувати відповідно до законо­давства України:

—клієнтів, що відкривають рахунки в банку;

—клієнтів, які здійснюють операції, що підлягають фі­
нансовому моніторингу;

—клієнтів, що здійснюють операції з готівкою без від­
криття рахунку на суму, що перевищує еквівалент 50 000
гривень;

—осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів.

Рахунок клієнту відкривається та зазначені операції здій­снюються лише після проведення ідентифікації особи клі­єнтів та вжиття заходів відповідно до законодавства, яке ре-

гулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиван­ню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Банк має право витребувати, а клієнт зобов'язаний нада­ти документи і відомості, необхідні для з'ясування його осо­би, суті діяльності, фінансового стану. У разі ненадання клі­єнтом необхідних документів чи відомостей або умисного подання неправдивих відомостей про себе банк відмовляє клієнту в його обслуговуванні. У разі наявності при здійс­ненні ідентифікації мотивованої підозри щодо надання клі­єнтом недостовірної інформації або навмисного подання ін­формації з метою введення в оману банк має надавати ін­формацію про фінансові операції клієнта спеціально упов­новаженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу.

Для ідентифікації клієнта — юридичної особи банк має ідентифікувати фізичних осіб, які є власниками цієї юри­дичної особи, мають прямий або опосередкований вплив на неї та отримують економічну вигоду від її діяльності. У разі, якщо юридична особа є господарським товариством, банк має ідентифікувати фізичних осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі. Клієнт має надавати передбачені за­конодавством відомості, які витребує банк з метою вико­нання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері лапобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних;ілочинним шляхом. У разі ненадання таких відомостей клі­єнтом рахунок не відкривається, а в разі наявності раніше иідкритих рахунків банк відмовляє в здійсненні обслугову­вання. Для ідентифікації і вжиття заходів, достатніх, на думку банку, для підтвердження особи клієнта — юридич­ної особи та для забезпечення спроможності банку викону­вати правила внутрішнього фінансового моніторингу та програми його здійснення, у тому числі щодо виявлення фі-ііііпсових операцій, що мають сумнівний характер, банк має Право витребувати передбачену законодавством інформа­цію, яка стосується ідентифікації цієї особи та її керівників, у органів державної влади, які здійснюють нагляд та конт­роль за діяльністю цієї юридичної особи, банків, інших юри­дичних осіб, а також здійснювати передбачені законодав­ством заходи щодо збору такої інформації з інших джерел. Вказані органи державної влади, банки, інші юридичні осо­би зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня отриман­ії» запиту безоплатно надати банку таку інформацію.

Для ідентифікації клієнта — фізичної особи та вжиття за­ходів, достатніх, на думку банку, для підтвердження його особи, банк має право витребувати інформацію, яка стосу­ється ідентифікації цієї особи, у органів державної влади, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати заходи щодо збору такої інформації про цю особу, яка є необхідною для виконання правил внутрішнього фінансового моніто­рингу та програм його здійснення, у тому числі щодо ви­явлення фінансових операцій, що мають сумнівний харак­тер. Вказані органи державної влади, банки, інші юридичні особи зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня от­римання запиту безоплатно надати банку таку інформацію.

Ідентифікація клієнта банку не є обов'язковою при здійс­ненні кожної операції, якщо клієнт був раніше ідентифіко­ваний відповідно до вимог законодавства, яке регулює від­носини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) дохо­дів, одержаних злочинним шляхом.

За наявності рішення уповноваженого державного орга­ну про скасування державної реєстрації юридичної особи або державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяль­ності — фізичної особи, визнання в установленому порядку юридичної особи фіктівною або оголошення фізичної особи померлою чи визнання безвісно відсут-ньою банк закриває рахунок такої особи і невідкладно надає інформацію спеці­ально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу щодо такого рахунку та не пере­раховує чи іншим шляхом не розпоряджається коштами на цьому рахунку до отримання розпоряджень зазначеного ор­гану. У випадку ненадходження протягом семи робочих днів зазначених розпоряджень або рішення суду стосовно вжиття чи невжиття заходів щодо цих коштів банк вирішує пов'язані з ними питання відповідно до законодавства Ук­раїни.

Згідно зі ст. 65 («Зберігання документів»), усі документи про здійснення фінансових операцій, що підлягають фінан­совому моніторингу, та результати ідентифікації осіб, які здійснювали такі операції, банк зобов'язаний зберігати про­тягом п'яти років з дня проведення таких операцій.

Результати ідентифікації власника рахунку та особи, уповноваженої діяти від його імені, зберігаються банком протягом п'яти років після закриття рахунку.

Існує думка, що під помилковими записами треба розу­міти будь-яке неправильне списання коштів з вини банку з рахунків або зарахування коштів на рахунки, в тому числі через неправильне застосування діючих правил.

На практиці маємо чимало випадків, коли помилки банку призводять до істотної шкоди інтересам клієнтів. Наприк­лад, склалася така ситуація, що неможливо знайти загублені розрахункові документи, а в результаті — неможливо зара­хувати відповідну суму на рахунок клієнта. Нерідко трап­ляються і прямі зловживання зі сторони працівників банку. Тому у випадку неправильного або несвоєчасного зара­хування коштів на рахунок клієнта необхідно ставити пи­тання про притягнення банку до цивільно-правової відпо­відальності.

Глава 6

України

Через те, що сфера застосування готівкового обігу є до­сить обмеженою і визначається спеціальними нормами, пе­реважна більшість розрахунків між суб'єктами господарю­вання здійснюється у безготівковому порядку у встановле­них законодавством формах.

З метою удосконалення організації банками розрахунко­во-касового обслуговування народного господарства Прав-/ііпня НБУ постановою від ЗО червня 1995 р. № 166 затвер-

дило «Порядок організації розрахунково-касового обслуго­вування комерційними банками клієнтів і взаємовідносин з цього питання між установами Національного банку Ук­раїни та комерційними банками».

Відповідно до цього нормативного акту комерційний банк укладає договір з клієнтом на розрахунково-касове об­слуговування, яке включає комплекс взаємних платіжних зобов'язань банку та клієнта щодо користування коштами і банківськими послугами, а саме:

1) користування банком тимчасово вільними коштами
клієнтів;

2)касове обслуговування;

3)здійснення розрахункових операцій;

4)транспортне обслуговування перевезень готівки.

Безготівкові розрахунки між господарюючими суб'єкта­ми здійснюються згідно з вищезазначеною Інструкцією НБУ «Про безготівкові розрахунки в господарському обо­роті України» та іншими нормативними актами.

Відповідно до п. 13 цієї Інструкції безготівкові розрахун­ки здійснюються за такими формами розрахункових доку­ментів:

—меморіальними ордерами;

—платіжними дорученнями;

—платіжними вимогами-дорученнями;

—платіжними вимогами;

—розрахунковими чеками;

—акредитивами.

Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів регулюється чинним законодав­ством, у тому числі окремими нормативно-правовими ак­тами Національного банку.

Як уже зазначалося, законодавство з питань безготівко­вих розрахунків грунтується на принципах вільного вибору суб'єктами форм розрахунків, закріплення їх сторонами у договорах і невтручанні установ банків у ці договірні від­носини. Разом з тим розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк на перерахування чи отримання коштів у паперовій формі, мають відповідати вимогам встановлених стандартів та вміщувати, залежно від їх форми, такі рекві­зити:

1) назву документа;

2)номер документа, число, місяць, рік його виписки;

3)назви платника та одержувача коштів (їх офіційне ско­
рочення), які відповідають зареєстрованим у статуті, їх
ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром під­
приємств і організацій України, для фізичних осіб — іден­
тифікаційні номери, що проставляються на підставі відпо­
відних документів податкових органів, номери рахунків в
установах банку;

4)назви банків платника та одержувача, їх місцезнахо­
дження та умовні номери за МФО (код банку);

5)суму платежу цифрами та літерами;

6)призначення платежу: назву товару (виконаних робіт,
наданих послуг), посилання на документ, на підставі якого
здійснюється операція (договір, рахунок, товаротранспорт­
ний документ тощо), із зазначенням його номера і дати, наз­
ву законодавчого акта, яким передбачене право безспірного
стягнення та безакцептного списання коштів (його дата, но­
мер і відповідний пункт). Замість назви товару може зазна­
чатись його кодове (умовне) значення;

7)на першому примірнику — відбиток печатки та підпи­
си відповідальних осіб платника або одержувача коштів;

8)підрозділи бюджетної класифікації та строк настання
платежу (у разі перерахування коштів до бюджету);

9)суму податку на додану вартість або напис «без подат­
ку на додану вартість».

У разі, коли хоча б один із вищезазначених реквізитів (якщо вони передбачені формою документа) не заповнений або заповнений неправильно, банк такий документ до ви­конання не приймає.

Розглянемо сутність і особливості вищезазначених форм безготівкових розрахунків.

Меморіальний ордер — міжбанківський розрахунковий документ, який складається банком під час здійснення роз­рахунків для документального оформлення операцій щодо списання коштів з рахунку платника, операцій з виконання письмового доручення платника або розпорядження стягу-нача щодо списання коштів з рахунку платника.

Платіжне доручення — це документ (бланк банку, за­повнений відповідно до вимог НБУ), який є письмово оформленим дорученням клієнта банку, що його обслуго­вує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого ра­хунку на рахунок суб'єкта розрахункових відносин за по­ставлену продукцію, надані послуги тощо. Протягом десяти

днів від дати заповнення платіжного доручення банки приймають його до виконання.

Комерційні банки зобов'язані приймати доручення на пе­рерахування коштів у доходи бюджетів і на відрахування платежів податкового характеру та до державних цільових фондів, включаючи відрахування на утримання доріг, незва­жаючи на те, чи є кошти на рахунку платника. У разі від­сутності коштів платіжне доручення враховують на окремо­му позабалансовому рахунку. За іншими платежами пла­тіжні доручення приймаються банками до виконання тіль­ки в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку або за рахунок кредиту.

За допомогою платіжного доручення, акцептованого бан­ком, без обмеження сум можна переказувати кошти через підприємства зв'язку:

1) на ім'я окремих громадян, пенсії, аліменти, заробітну
плату, витрати на відрядження, авторські гонорари;

2)підприємствами на виплату заробітної плати, за орга­
нізований набір робітників для заготівлі сільськогосподар­
ської продукції у населених пунктах, де немає банків;

3)для зарахування на рахунок у банках виторгу, по­
датків.

Платіжними дорученнями, акцептованими банками, можна здійснювати розрахунки між філіями одного банку або між різними комерційними банками при встановленні кореспондентських відносин, якщо ця форма розрахунку між ними передбачена. Платіжні доручення також застосо­вують при планових платежах.

Платіжна вимога-доручення — це комбінований розра­хунковий документ, який складається з двох частин:

—верхня — вимога постачальника (одержувача коштів)
безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість по­
ставленої йому за договором продукції (виконаних робіт,
наданих послуг);

—нижня — доручення платника своєму банку перераху­
вати з його рахунку суму, яка стоїть у графі «сума до спла­
ти» цифрами чи буквами.

Ця правова форма розрахунків є найнадійнішою як для суб'єктів господарювання, так і для банку. Річ у тому, що виписана вимога на оплату одразу подається не в банк, а безпосередньо платнику-покупцеві. З метою гарантування прискореної доставки вимог-доручень платникам рекомен-

дується передавати їх у комплекті розрахункових та відван-тажувальних документів за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, передбачені договором.

Постачальник має право укласти договір з комерційним банком на надання йому послуг, і тоді банк сам передає по­купцеві вимоги-доручення.

Одержавши платіжну вимогу-доручення, платник, якщо він згоден сплатити суму, виставлену постачальником, за­повнює нижню частину цього документа і здає його в об­слуговуючий банк.

Платіжну вимогу-доручення банк приймає до оплати в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на ра­хунку платника або за рахунок наданого йому кредиту.

Порядок сплати, строки проходження документів між по­купцем і платником визначаються сторонами господар­ських відносин у своїх договорах. Банк не втручається в цей процес. Якщо платнику необхідно зробити платіж терміно­во, він на документі робить помітку — «телеграфом». Ос­кільки в цьому випадку витрати сплачуються клієнтом, банк без заперечень виконує його доручення.

У разі відмови від оплати платник свою незгоду про оп­лату повідомляє безпосередньо постачальнику у порядку та в строки, передбачені в їх договорі. Договором може перед­бачатися також і відповідальність платника за безпідставну мідмову від оплати або несвоєчасне подання платіжних до­кументів у банк.

Правилами, визначеними у вищеназваній Інструкції ГІБУ, дозволено застосовувати вимоги-доручення для здійснення попередньої оплати.

Платіжні вимоги — це вимоги на примусове списання (стягнення) коштів, що оформлені державними виконавця­ми або податковими органами і на яких є підпис відпові­дального виконавця та відбиток штампа банку.

Чек — це документ, що містить письмове розпорядження иласника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емі-тента), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю за-:шачену в ньому суму коштів.

Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у без­готівковій формі між юридичними особами, а також фізич­ними та юридичними особами з метою скорочення розра­хунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та на­дані послуги.

Чекодавцем є юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його.

Чекодержатель — це підприємство, яке є отримувачем коштів за чеком.

Банк-емітент — це банк, що видає чекову книжку (роз­рахунковий чек) підприємству або фізичній особі.

Чек повинен мати такі реквізити:

1) назву «розрахунковий чек»;

2)назву власника чекової книжки та номер його рахунку
(для фізичних осіб — прізвище, ім'я, по батькові чекодавця,
дані його паспорта або документа, що його замінює);

3)назву банку-емітента і його номер МФО;

4)ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя за
Єдиним державним реєстром підприємств та організацій
України, для фізичних осіб — ідентифікаційні номери у разі
їх присвоєння державною податковою інспекцією;

5)назву чекодержателя;

6)доручення чекодавця банку-емітента сплатити кон­
кретну суму, що зазначена цифрами та літерами;

7)призначення платежу;

8)число, місяць та рік складання чека, місце складання
чека;

9)підписи чекодавця та відбиток печатки (юридичної
особи).

У світовій практиці існують певні правила щодо запов­нення тексту чека. Так, чек заповнюється від руки або з ви­користанням технічних засобів. Не допускається жодна по­правка та виправлення в чеках, а також використання фак­симіле замість підпису. Чек не визнається платіжним доку­ментом, якщо не буде відповідати хоча б одній з перерахо­ваних вимог, а також у випадку, якщо на ньому буде від­сутній будь-який з вищеперерахованих реквізитів.

Банківські правила вимагають виписувати чеки на спеці­альних бланках. Чекові книжки (розрахункові чеки) виго­товляються на спеціальному папері на Банкнотній фабриці НБУ. Самостійно виготовляти чекові книжки комерційні банки можуть тільки з дозволу Національного банку Украї­ни. Розрахункові чеки, які використовуються фізичними особами при здійсненні разових операцій, виготовляються окремими бланками та обліковуються окремо від чекових книжок. Банк без видачі чекової книжки може видати на ім'я чекодавця — фізичної особи один або декілька розра-

хункових чеків на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена готівкою. Розрахунковий чек, виданий для разового розрахунку фі­зичній особі, діє три місяці. За бажанням фізичної особи розрахунковий чек може бути виписаний на ім'я іншої осо­би, яка стає власником чека. Не можна видавати розрахун­ковий чек на пред'явника. Невикористаний чек його влас­ник може повернути до банку, що його видав, для зараху­вання суми на свій рахунок або обміняти чек на готівку.

Строк дії чекової книжки — один рік. Чек приймається чекодержателем в оплату безпосередньо від чекодавця, на ім'я якого виписаний документ, що підтверджує отримання ним товарів, виконаних робіт або наданих послуг.

Забороняється передавання чекової книжки (розрахун­кового чека) ЇЇ власником будь-якій іншій особі, а також підписання незаповнених бланків чеків і проставлення на них відбитка печатки юридичними особами. Банк може від­мовити в прийомі чека і не несе відповідальності за цю від­мову, якщо у нього виникає сумнів щодо самого документу;ібо надписів, що містяться в ньому.

Слід зазначити, що воля чекодавця є односторонньою, але вона породжує правовідносини між трьома суб'єктами: між чекодателем і чекодержателем, а також між чекодате-лем і банком, що його обслуговує, але безпосередніх відно­син між банком і чекодержателем не виникає.

Претензії на неоплату чека до банку може пред'являти тільки чекодатель. Банк несе відповідальність за неоплату мбо неналежну оплату чека перед чекодержателем, якщо це сталося з вини банку.

Всі особи, які наділені цивільною правоздатністю (юри­дичні і фізичні особи), володіють активною чековою пра-ноздатністю, тобто мають право видавати чеки. Пасивна че­кова правоздатність обмежена, бо платником за чеком може бути тільки банк, де відкритий рахунок чекодателя.

Чекова форма розрахунків є швидкою і бажаною, оскіль­ки оплата за чеками гарантована, звичайно, за умови, що во­ни є достовірними і забезпечені відповідними коштами на рахунку-

Гарантована оплата чека забезпечується:

- шляхом депонування чекодавцем коштів на окремому рахунку у банку чекодавця;

наявністю коштів на відповідному рахунку чекодавця,

але не вище суми, гарантованої банком за погодженням з чекодавцем при наданні чекової книжки.

Чек має бути пред'явлений чекодержателем в установу банку протягом десяти днів з моменту його заповнення, не враховуючи дня його виписки. Якщо після закінчення строку день пред'явлення чека в банк припадає на неробо­чий день, останнім строком вважається наступний робо­чий день, після закінчення якого банк не приймає чек для оплати.

Правила Національного банку України передбачають, що при видачі чеків банк вписує у кожен чек реквізити:

—назву і номер МФО банку-емітента;

—назву чекодавця та номер його рахунку, з якого здій­
снюється оплата чека.

Якщо чек видається фізичній особі, в нього вписується прізвище, ім'я та по батькові і номер рахунку, відкритий їй у банку.

Крім загальної суми банк може проставити на кожному чеку граничну суму, на яку він може бути виписаний. Ця сума визначається згідно із заявленою сумою та розміром депонованої або гарантованої суми. Розмір ліміту за одним чеком банк завіряє печаткою та підписом уповноваженої особи на звороті чека. Чек завіряється підписом чекодавця або його представника в момент здійснення оплати (вручен­ня чека одержувачу).

Правила забороняють підписувати чек до здійснення платежу. Для здійснення розрахунків чеками між клієнтами різних банків, незалежно від місця функціонування, комер­ційні банки повинні укладати між собою кореспондентські угоди і передбачати в них взаємні зобов'язання щодо оплати чеків, а також відповідальність сторін за порушення правил розрахунків. Якщо ж угоди немає, банки все одно повинні приймати від клієнтів чеки і інкасувати їх там, де обслуго­вують чекодавця. У таких випадках кошти на рахунок пред'явника чека можна зарахувати лише за умови отри­мання їх з банку-емітента чека, тобто після пересилки бан­кові, який обслуговує платника.

Підприємства отримують розрахункові чеки у тій банків­ській установі, де відкрито поточний рахунок. На кожному розрахунковому чеку, крім обов'язкових реквізитів, повин­но бути відбито слово «розрахунковий», щоб його не можна було використати як грошовий чек.

Розрахунки між підприємствами здійснюються за допо­могою лімітованих розрахункових чеків. У лімітованій че­ковій книжці визначається гранична сума ліміту, на яку мо­жуть бути виписані чеки. Вичерпавши ліміт, підприємства, при наявності невикористаних чеків, можуть поновити су­му і встановити інший ліміт.

Поширеним видом чекових розрахунків є розрахунки не-лімітованими розрахунковими чеками. Нелімітовані чекові книжки видаються підприємствам для проведення розра­хунків за матеріальні цінності та послуги, прийняті за прий-мально-здаточними актами, а також для розрахунків із транспортними організаціями.

У разі втрати чекової книжки (розрахункового чека) че­кодавець має подати до банку-емітента заяву із зазначенням номерів невикористаних чеків. Банк у графі «Примітка» ре-і сграційної картки робить відмітку про номери загублених чеків.

Кошти в сумі невикористаного ліміту повертаються клі-спту на підставі його доручення (фізичній особі — заяви) не раніше ніж через десять днів після отримання заяви про пірату чекової книжки. У разі втрати розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі, кошти повертаються їй не раніше ніж через десять днів піс­ля закінчення строку дії чека.

Акредитив — це форма розрахунків, при якій банк-емі- Тент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зо-бон'язаний виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги та на­дати повноваження іншому (виконуючому) банку здійсни­ти цей платіж, переказавши йому кошти.

Умови та порядок проведення акредитивної форми роз­рахунків передбачаються у договорі між бенефіціаром і за-нішиком акредитива.

Заявник акредитива — це платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива.

Нанк-емітент — це банк платника, який відкриває ак­редитив своєму клієнту.

Ііенефіціар — це юридична особа, на користь якої вистав­лений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг гощо).

Ііиконуючий банк — це банк бенефіціара або інший банк, і і іп за дорученням банку-емітента виконує акредитив.

Акредитивна форма розрахунків гарантує постачальнику оплату відвантаженої продукції, виконаних робіт та нада­них послуг.

В Інструкції «Про безготівкові розрахунки в господар­ському обороті України» зазначено, що банк-емітент може відкривати покриті та непокриті акредитиви. Цей документ також передбачає забезпеченість оплати за акредитивами, яка відбувається або за рахунок власних коштів платника або за рахунок коштів, позичених у банку. Кошти для оп­лати депонуються на особливому рахунку.

Покритим вважається акредитив, для здійснення плате­жів при якому завчасно бронюються кошти платника в пов­ній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або вико­нуючому банку. Покриті акредитиви застосовуються у ви­падках, коли між банком-емітентом і виконуючим банком немає кореспондентських відносин.

Покритим, депонованим у банку платника є акредитив, який враховується в банку платника на окремому балансо­вому рахунку «Акредитив»; прийнятий для виконання ак­редитив у банку постачальника враховується на позабалан­совому рахунку «Акредитиви до оплати».

Непокритим вважається акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гаран­тується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

При наявності між банками кор