Поняття кредитних правовідносин. Види кредиту

Термін «кредит» походить від латинського слова «сгесіо», що означає «вірю».

Існує така думка стосовно виникнення кредиту: продав­цеві треба було продати товар, але у покупця не було гро­шей для його придбання. Тому товар було передано покуп­цеві з відстрочкою виконання платежу — в кредит. З часом кредит починає набувати нових функцій, довіра передачі партії товару в кредит трансформується у позику грошових коштів.

На сучасному етапі розвиту народного господарства кре­дит став інструментом, без якого функціонування товарно­го виробництва просто неможливе.

У банківському кредитуванні беруть участь перш за все два суб'єкти — банк, тобто кредитор, та позичальник. Для банку кредитування — це різновид професійної підприєм­ницької діяльності, основне джерело формування прибутку.

Банківське кредитування розглядається як кваліфікуюча ознака банку і передбачає ліцензування Національним бан­ком. Саме ж кредитування являє собою постійно здійсню­вану діяльність, тобто сукупність послідовних і, як правило, стандартних дій, об'єднаних однією метою — отриманням прибутку. Звичайно, для банку найкращим є надання най­більш дорогого, а також короткострокового кредиту.

Посередницька діяльність комерційних банків на фінан­сових ринках, яка полягає у виявленні тимчасово вільних коштів вкладників, залученні у банк та наданні їх у вигляді кредитів особам, які відчувають потребу в позичкових кош­тах, приносить реальну користь всьому суспільству. Вклад­ники отримують відсотки, позичальники — можливість бра­ти кредити в досить великих сумах та на будь-який необ­хідний строк. Навіть коли велика кількість дрібних вклад­ників забажає передати банку свої гроші тільки на дуже ко-

роткий строк, банк у силі за рахунок акумуляції значної кількості таких вкладів з різними термінами повернення на­давати великі довгострокові кредити перспективним пози­чальникам. Здійснюючи цілеспрямований вибір майбутніх позичальників та надаючи позики лише тим, хто спромож­ний платити максимальну процентну ставку по отриманій позиці, банки спрямовують потік грошових коштів у русло інвестиції в реальний капітал, який сам по собі забезпечить отримання високої віддачі.

Для позичальника кредит — це спосіб вирішення своїх фінансових проблем, спосіб забезпечення виробничої діяль­ності. У зв'язку з цим позичальник готовий нести додаткові витрати у вигляді відсотків за користування кредитом, але цей відсоток та строк кредиту повинні бути посильними, аби не завадити розвиткові виробництва, розробленню та освоєнню нових технологій тощо. Позичальник, на відміну від кредитора, зацікавлений, звичайно, в якомога дешевому та довгостроковому кредиті.

Окрім позичальника та кредитора у банківському креди­туванні зачіпаються інтереси ще двох суб'єктів. Перший з них — це учасник забезпечення виконання кредитних зо­бов'язань, якщо таким не є сам позичальник. У даному ви­падку мова йде про гаранта, поручителя, страхувальника, третю особу — заставодавця. Ця особа зацікавлена перш за все у тому, щоб кредитні зобов'язання були виконані, а у випадку невиконання кредитного договору вона набуває са­мостійних прав у зв'язку з реалізацією відповідальності. Інший суб'єкт — це володар прав, тобто вкладник, який пе­редав банку гроші у вигляді вкладів або рахунків. Окрім вкладників гроші для кредитування, на певних умовах, мо­жуть надаватися державою у вигляді цільових кредитів.

Як у вкладників, так і у банків є свої ризики (відповідно ризик власника та ризик підприємця), які повинні знахо­дитися у збалансованому стані. Інакше кажучи, банк не вправі вирішувати всі свої фінансові проблеми тільки за ра­хунок своїх вкладників.

Поєднання прав та обов'язків вищеназваних суб'єктів по­винно складати основу правового регулювання банківсько­го кредитування. Вступаючи у кредитні правовідносини, не­обхідно чітко уявляти систему прав та обов'язків і наслідки їх порушення.

Основними законодавчими актами, які регулюють питан­ня банківського кредитування, є Цивільний кодекс Украї­ни, Закон України «Про банки і банківську діяльність» та Положення НБУ «Про кредитування», затверджене поста­новою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. № 246. Слід також зазначити, що ще в 1996 р. був підготовлений проект Закону України «Про кредит», але до цього часу він так і не прийнятий.

Отже, кредит — це позичковий капітал банку у грошо­вій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Вищезгадане Положення НБУ визначає такі види кредитів:

1) за строками користування:

—короткострокові — до одного року;

—середньострокові — до трьох років;

—довгострокові — понад три роки.
Короткострокові кредити можуть надаватись банками у

разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку із витратами виробництва та обігом не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити використовуються для форму­вання основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будів­ництво, на приватизацію тощо;

2) за забезпеченням:

—забезпечені заставою (майном, майновими цінностями,
цінними паперами);

—з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво)
страхової організації;

—незабезпечені (бланкові);

3) за методами надання:

—у разовому порядку;

—відповідно до відкритої кредитної лінії;

—гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання,
за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання);

4) за строками погашення:

— водночас;

—у розстрочку;

—достроково (за вимогою кредитора або за заявою по­
зичальника);

—з регресією платежів;

—після закінчення обумовленого періоду (місяця, квар­
талу).

Законодавство дає чітке визначення поняття двох основних суб'єктів кредитних правовідносин, про які вже йшлося.

Кредитор — це суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності у тимча­сове користування.

Позичальник — це суб'єкт кредитних відносин, який от­римав у тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, платності, строковості.

Банківський кредит надається шляхом здійснення кре­дитної операції.

Кредитна операція — це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунка­ми з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.

Чинним законодавством також визначено ряд інших по­нять, які використовуються у сфері кредитних відносин.

Кредитоспроможність — це здатність позичальника у повному обсязі та у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями.

Кредитний ризик — ймовірність несплати позичальни­ком основного боргу та відсотків, які належить сплатити за користування кредитом у терміни, визначені у кредитному договорі.

Кредитна лінія — згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлених розмірів за певний відрізок часу без проведен­ня додаткових спеціальних переговорів.

Слід зазначити, що існує ряд правових проблем, пов'я­заних із банківським кредитуванням, зокрема проблема до­статності та адекватності правових норм. Можна стверджу­вати, що правове регулювання банківського кредитування повинно йти по шляху прийняття спеціальних законів, на­приклад, про банківський споживчий кредит, про міжбан-ківське кредитування, про кредитування будівництва та інших підприємницьких потреб тощо. Подібні закони прий­няті і діють у більшості країн світу, де банківське кредиту-

вання розглядається як професійна діяльність, що є базої підприємництва. Таке законодавство, за умови його належ* ної та економічно обгрунтованої розробки, має розмежуві* ти договір позики, призначений для обслуговування ПОЗИЧ* кових правовідносин між громадянами та юридичними осо* бами, і кредитний договір, призначений для здійснення про» фесійної діяльності на фінансовому ринку.

Позитивним блоком у даному законодавстві могли б СТІЙ ти такі норми, які встановлювали б правові гарантії як д,(ій банків, так і для клієнтів, а також для інших осіб, зацікав" лених у належному та ефективному банківському кредиту» ванні.

Очевидно, що розробка таких правових конструкцій по* требує значних зусиль юристів та банкірів. Тому цю роботу мають спільно здійснити Національний банк України ТІ Асоціація комерційних банків.