ТОП 10:

Правове регулювання розрахункових відносин



І. Поняття розрахункових відносин

Законодавством визначено, що обов'язок платника (по­купця, замовника або іншого споживача) розрахуватися зі своїм контрагентом за поставлену йому продукцію (вико­нану роботу, надані послуги) виникає в результаті укладан­ня відповідного договору (поставки, купівлі-продажу, під­ряду тощо). Отримувач коштів (поставщик, виконавець, підрядник тощо), в свою чергу, також зобов'язаний вико­нувати свій обов'язок щодо цього договору, який є зустріч­ним по відношенню до обов'язку платника. Тому права й обов'язки сторін по здійсненню розрахунків за поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги повинні роз­глядатися в якості самостійних правовідносин, незалежно від договору, з якого вони виникли.

В Україні, як і в інших державах світу, багато уваги при­діляється організації грошових розрахунків, створюються особливі розрахунково-платіжні системи, у центрі яких знаходяться банки як спеціалізовані грошово-кредитні установи.

В залежності від форми використання грошових коштів розрізняють дві сфери розрахунків:

1) сфера готівкових розрахунків, яка обслуговується за­
конними грошовими знаками держави;

2)сфера безготівкових розрахунків, яка обслуговується
платіжними засобами в депозитній формі та в формі комер­
ційних боргових зобов'язань (вексель, чек тощо). Серед за­
значених виділяють міжбанківські розрахунки, які обслуго­
вують відносини між банками, та міжгосподарські розра­
хунки між клієнтами банків.

Правові засади організації безготівкових розрахунків в Україні визначені в законах України «Про банки і банків­ську діяльність», «Про підприємництво», «Про підприєм­ства в Україні» та ін. В найбільш повному виді організація безготівкових розрахунків визначена в Інструкції НБУ «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті Ук-

 

 


раїни», затвердженій постановою Правління НБУ від 9 бе­резня 2001 р. № 135. Вимоги цієї Інструкції розповсюджу­ються на підприємства різних форм власності, фізичних осіб, усі банки, розрахункові палати та розрахунково-касові центри.

Організація безготівкових розрахунків базується на ряді принципів, зміст і склад яких можуть змінюватися залежно від економічної ситуації в країні.

При здійсненні безготівкових розрахунків в Україні вра­ховуються такі принципи:

1)підприємства всіх форм власності повинні зберігати
свої грошові кошти в банках на рахунках і використовувати
їх для міжгосподарських розрахунків у безготівковому по­
рядку шляхом перерахування з рахунку платника на раху­
нок отримувача;

2)момент здійснення платежу повинен бути максималь­
но наближений до відгрузки товарів або надання послуг;

3)платежі з рахунку підприємства здійснюються банком
,ча згодою власника рахунку і з дотриманням черговості,
встановленої керівником підприємства, установи. Без згоди
платника списання коштів з його рахунку допускається ли­
ше у випадках, встановлених чинним законодавством;

4)господарюючі суб'єкти мають право вибору форми
розрахунків та способу платежу з числа передбачених чин­
ім ш законодавством;

5)господарюючі суб'єкти мають право вибору банків для
відкриття своїх рахунків.

Взаємовідносини між банком і клієнтом щодо розрахун-коио-касового обслуговування здійснюються на підставі до­говору (див. додаток 5).

Форми безготівкових розрахунків,

Які використовуються в господарському обороті

України

Через те, що сфера застосування готівкового обігу є до­сить обмеженою і визначається спеціальними нормами, пе­реважна більшість розрахунків між суб'єктами господарю­вання здійснюється у безготівковому порядку у встановле­них законодавством формах.

З метою удосконалення організації банками розрахунко­во-касового обслуговування народного господарства Прав-/ііпня НБУ постановою від ЗО червня 1995 р. № 166 затвер-


дило «Порядок організації розрахунково-касового обслуго­вування комерційними банками клієнтів і взаємовідносин з цього питання між установами Національного банку Ук­раїни та комерційними банками».

Відповідно до цього нормативного акту комерційний банк укладає договір з клієнтом на розрахунково-касове об­слуговування, яке включає комплекс взаємних платіжних зобов'язань банку та клієнта щодо користування коштами і банківськими послугами, а саме:

1) користування банком тимчасово вільними коштами
клієнтів;

2)касове обслуговування;

3)здійснення розрахункових операцій;

4)транспортне обслуговування перевезень готівки.

Безготівкові розрахунки між господарюючими суб'єкта­ми здійснюються згідно з вищезазначеною Інструкцією НБУ «Про безготівкові розрахунки в господарському обо­роті України» та іншими нормативними актами.

Відповідно до п. 13 цієї Інструкції безготівкові розрахун­ки здійснюються за такими формами розрахункових доку­ментів:

—меморіальними ордерами;

—платіжними дорученнями;

—платіжними вимогами-дорученнями;

—платіжними вимогами;

—розрахунковими чеками;

—акредитивами.

Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів регулюється чинним законодав­ством, у тому числі окремими нормативно-правовими ак­тами Національного банку.

Як уже зазначалося, законодавство з питань безготівко­вих розрахунків грунтується на принципах вільного вибору суб'єктами форм розрахунків, закріплення їх сторонами у договорах і невтручанні установ банків у ці договірні від­носини. Разом з тим розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк на перерахування чи отримання коштів у паперовій формі, мають відповідати вимогам встановлених стандартів та вміщувати, залежно від їх форми, такі рекві­зити:

1) назву документа;

2)номер документа, число, місяць, рік його виписки;


3)назви платника та одержувача коштів (їх офіційне ско­
рочення), які відповідають зареєстрованим у статуті, їх
ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром під­
приємств і організацій України, для фізичних осіб — іден­
тифікаційні номери, що проставляються на підставі відпо­
відних документів податкових органів, номери рахунків в
установах банку;

4)назви банків платника та одержувача, їх місцезнахо­
дження та умовні номери за МФО (код банку);

5)суму платежу цифрами та літерами;

6)призначення платежу: назву товару (виконаних робіт,
наданих послуг), посилання на документ, на підставі якого
здійснюється операція (договір, рахунок, товаротранспорт­
ний документ тощо), із зазначенням його номера і дати, наз­
ву законодавчого акта, яким передбачене право безспірного
стягнення та безакцептного списання коштів (його дата, но­
мер і відповідний пункт). Замість назви товару може зазна­
чатись його кодове (умовне) значення;

7)на першому примірнику — відбиток печатки та підпи­
си відповідальних осіб платника або одержувача коштів;

8)підрозділи бюджетної класифікації та строк настання
платежу (у разі перерахування коштів до бюджету);

9)суму податку на додану вартість або напис «без подат­
ку на додану вартість».

У разі, коли хоча б один із вищезазначених реквізитів (якщо вони передбачені формою документа) не заповнений або заповнений неправильно, банк такий документ до ви­конання не приймає.

Розглянемо сутність і особливості вищезазначених форм безготівкових розрахунків.

Меморіальний ордер — міжбанківський розрахунковий документ, який складається банком під час здійснення роз­рахунків для документального оформлення операцій щодо списання коштів з рахунку платника, операцій з виконання письмового доручення платника або розпорядження стягу-нача щодо списання коштів з рахунку платника.

Платіжне доручення це документ (бланк банку, за­повнений відповідно до вимог НБУ), який є письмово оформленим дорученням клієнта банку, що його обслуго­вує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого ра­хунку на рахунок суб'єкта розрахункових відносин за по­ставлену продукцію, надані послуги тощо. Протягом десяти


днів від дати заповнення платіжного доручення банки приймають його до виконання.

Комерційні банки зобов'язані приймати доручення на пе­рерахування коштів у доходи бюджетів і на відрахування платежів податкового характеру та до державних цільових фондів, включаючи відрахування на утримання доріг, незва­жаючи на те, чи є кошти на рахунку платника. У разі від­сутності коштів платіжне доручення враховують на окремо­му позабалансовому рахунку. За іншими платежами пла­тіжні доручення приймаються банками до виконання тіль­ки всумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку або за рахунок кредиту.

За допомогою платіжного доручення, акцептованого бан­ком, без обмеження сум можна переказувати кошти через підприємства зв'язку:

1) на ім'я окремих громадян, пенсії, аліменти, заробітну
плату, витрати на відрядження, авторські гонорари;

2)підприємствами на виплату заробітної плати, за орга­
нізований набір робітників для заготівлі сільськогосподар­
ської продукції у населених пунктах, де немає банків;

3)для зарахування на рахунок у банках виторгу, по­
датків.

Платіжними дорученнями, акцептованими банками, можна здійснювати розрахунки між філіями одного банку або між різними комерційними банками при встановленні кореспондентських відносин, якщо ця форма розрахунку між ними передбачена. Платіжні доручення також застосо­вують при планових платежах.

Платіжна вимога-доручення — це комбінований розра­хунковий документ, який складається з двох частин:

—верхня — вимога постачальника (одержувача коштів)
безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість по­
ставленої йому за договором продукції (виконаних робіт,
наданих послуг);

—нижня — доручення платника своєму банку перераху­
вати з його рахунку суму, яка стоїть у графі «сума до спла­
ти» цифрами чи буквами.

Ця правова форма розрахунків є найнадійнішою як для суб'єктів господарювання, так і для банку. Річ у тому, що виписана вимога на оплату одразу подається не в банк, а безпосередньо платнику-покупцеві. З метою гарантування прискореної доставки вимог-доручень платникам рекомен-


дується передавати їх у комплекті розрахункових та відван-тажувальних документів за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, передбачені договором.

Постачальник має право укласти договір з комерційним банком на надання йому послуг, і тоді банк сам передає по­купцеві вимоги-доручення.

Одержавши платіжну вимогу-доручення, платник, якщо він згоден сплатити суму, виставлену постачальником, за­повнює нижню частину цього документа і здає його в об­слуговуючий банк.

Платіжну вимогу-доручення банк приймає до оплати в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на ра­хунку платника або за рахунок наданого йому кредиту.

Порядок сплати, строки проходження документів між по­купцем і платником визначаються сторонами господар­ських відносин у своїх договорах. Банк не втручається в цей процес. Якщо платнику необхідно зробити платіж терміно­во, він на документі робить помітку — «телеграфом». Ос­кільки в цьому випадку витрати сплачуються клієнтом, банк без заперечень виконує його доручення.

У разі відмови від оплати платник свою незгоду про оп­лату повідомляє безпосередньо постачальнику у порядку та встроки, передбачені в їх договорі. Договором може перед­бачатися також і відповідальність платника за безпідставну мідмову від оплати або несвоєчасне подання платіжних до­кументів у банк.

Правилами, визначеними у вищеназваній Інструкції ГІБУ, дозволено застосовувати вимоги-доручення для здійснення попередньої оплати.

Платіжні вимоги — це вимоги на примусове списання (стягнення) коштів, що оформлені державними виконавця­ми або податковими органами і на яких є підпис відпові­дального виконавця та відбиток штампа банку.

Чек це документ, що містить письмове розпорядження иласника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емі-тента), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю за-:шачену в ньому суму коштів.

Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у без­готівковій формі між юридичними особами, а також фізич­ними та юридичними особами з метою скорочення розра­хунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та на­дані послуги.


Чекодавцем є юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його.

Чекодержатель це підприємство, яке є отримувачем коштів за чеком.

Банк-емітент це банк, що видає чекову книжку (роз­рахунковий чек) підприємству або фізичній особі.

Чек повинен мати такі реквізити:

1) назву «розрахунковий чек»;

2)назву власника чекової книжки та номер його рахунку
(для фізичних осіб — прізвище, ім'я, по батькові чекодавця,
дані його паспорта або документа, що його замінює);

3)назву банку-емітента і його номер МФО;

4)ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя за
Єдиним державним реєстром підприємств та організацій
України, для фізичних осіб — ідентифікаційні номери у разі
їх присвоєння державною податковою інспекцією;

5)назву чекодержателя;

6)доручення чекодавця банку-емітента сплатити кон­
кретну суму, що зазначена цифрами та літерами;

7)призначення платежу;

8)число, місяць та рік складання чека, місце складання
чека;

9)підписи чекодавця та відбиток печатки (юридичної
особи).

У світовій практиці існують певні правила щодо запов­нення тексту чека. Так, чек заповнюється від руки або з ви­користанням технічних засобів. Не допускається жодна по­правка та виправлення в чеках, а також використання фак­симіле замість підпису. Чек не визнається платіжним доку­ментом, якщо не буде відповідати хоча б одній з перерахо­ваних вимог, а також у випадку, якщо на ньому буде від­сутній будь-який з вищеперерахованих реквізитів.

Банківські правила вимагають виписувати чеки на спеці­альних бланках. Чекові книжки (розрахункові чеки) виго­товляються на спеціальному папері на Банкнотній фабриці НБУ. Самостійно виготовляти чекові книжки комерційні банки можуть тільки з дозволу Національного банку Украї­ни. Розрахункові чеки, які використовуються фізичними особами при здійсненні разових операцій, виготовляються окремими бланками та обліковуються окремо від чекових книжок. Банк без видачі чекової книжки може видати на ім'я чекодавця — фізичної особи один або декілька розра-


хункових чеків на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена готівкою. Розрахунковий чек, виданий для разового розрахунку фі­зичній особі, діє три місяці. За бажанням фізичної особи розрахунковий чек може бути виписаний на ім'я іншої осо­би, яка стає власником чека. Не можна видавати розрахун­ковий чек на пред'явника. Невикористаний чек його влас­ник може повернути до банку, що його видав, для зараху­вання суми на свій рахунок або обміняти чек на готівку.

Строк дії чекової книжки — один рік. Чек приймається чекодержателем в оплату безпосередньо від чекодавця, на ім'я якого виписаний документ, що підтверджує отримання ним товарів, виконаних робіт або наданих послуг.

Забороняється передавання чекової книжки (розрахун­кового чека) ЇЇ власником будь-якій іншій особі, а також підписання незаповнених бланків чеків і проставлення на них відбитка печатки юридичними особами. Банк може від­мовити в прийомі чека і не несе відповідальності за цю від­мову, якщо у нього виникає сумнів щодо самого документу ;ібо надписів, що містяться в ньому.

Слід зазначити, що воля чекодавця є односторонньою, але вона породжує правовідносини між трьома суб'єктами: між чекодателем і чекодержателем, а також між чекодате-лем і банком, що його обслуговує, але безпосередніх відно­син між банком і чекодержателем не виникає.

Претензії на неоплату чека до банку може пред'являти тільки чекодатель. Банк несе відповідальність за неоплату мбо неналежну оплату чека перед чекодержателем, якщо це сталося з вини банку.

Всі особи, які наділені цивільною правоздатністю (юри­дичні і фізичні особи), володіють активною чековою пра-ноздатністю, тобто мають право видавати чеки. Пасивна че­кова правоздатність обмежена, бо платником за чеком може бути тільки банк, де відкритий рахунок чекодателя.

Чекова форма розрахунків є швидкою і бажаною, оскіль­ки оплата за чеками гарантована, звичайно, за умови, що во­ни є достовірними і забезпечені відповідними коштами на рахунку-

Гарантована оплата чека забезпечується:

- шляхом депонування чекодавцем коштів на окремому рахункуу банку чекодавця;

наявністю коштів на відповідному рахунку чекодавця,


але не вище суми, гарантованої банком за погодженням з чекодавцем при наданні чекової книжки.

Чек має бути пред'явлений чекодержателем в установу банку протягом десяти днів з моменту його заповнення, не враховуючи дня його виписки. Якщо після закінчення строку день пред'явлення чека в банк припадає на неробо­чий день, останнім строком вважається наступний робо­чий день, після закінчення якого банк не приймає чек для оплати.

Правила Національного банку України передбачають, що при видачі чеків банк вписує у кожен чек реквізити:

—назву і номер МФО банку-емітента;

—назву чекодавця та номер його рахунку, з якого здій­
снюється оплата чека.

Якщо чек видається фізичній особі, в нього вписується прізвище, ім'я та по батькові і номер рахунку, відкритий їй у банку.

Крім загальної суми банк може проставити на кожному чеку граничну суму, на яку він може бути виписаний. Ця сума визначається згідно із заявленою сумою та розміром депонованої або гарантованої суми. Розмір ліміту за одним чеком банк завіряє печаткою та підписом уповноваженої особи на звороті чека. Чек завіряється підписом чекодавця або його представника в момент здійснення оплати (вручен­ня чека одержувачу).

Правила забороняють підписувати чек до здійснення платежу. Для здійснення розрахунків чеками між клієнтами різних банків, незалежно від місця функціонування, комер­ційні банки повинні укладати між собою кореспондентські угоди і передбачати в них взаємні зобов'язання щодо оплати чеків, а також відповідальність сторін за порушення правил розрахунків. Якщо ж угоди немає, банки все одно повинні приймати від клієнтів чеки і інкасувати їх там, де обслуго­вують чекодавця. У таких випадках кошти на рахунок пред'явника чека можна зарахувати лише за умови отри­мання їх з банку-емітента чека, тобто після пересилки бан­кові, який обслуговує платника.

Підприємства отримують розрахункові чеки у тій банків­ській установі, де відкрито поточний рахунок. На кожному розрахунковому чеку, крім обов'язкових реквізитів, повин­но бути відбито слово «розрахунковий», щоб його не можна було використати як грошовий чек.


Розрахунки між підприємствами здійснюються за допо­могою лімітованих розрахункових чеків. У лімітованій че­ковій книжці визначається гранична сума ліміту, на яку мо­жуть бути виписані чеки. Вичерпавши ліміт, підприємства, при наявності невикористаних чеків, можуть поновити су­му і встановити інший ліміт.

Поширеним видом чекових розрахунків є розрахунки не-лімітованими розрахунковими чеками. Нелімітовані чекові книжки видаються підприємствам для проведення розра­хунків за матеріальні цінності та послуги, прийняті за прий-мально-здаточними актами, а також для розрахунків із транспортними організаціями.

У разі втрати чекової книжки (розрахункового чека) че­кодавець має подати до банку-емітента заяву із зазначенням номерів невикористаних чеків. Банк у графі «Примітка» ре-і сграційної картки робить відмітку про номери загублених чеків.

Кошти в сумі невикористаного ліміту повертаються клі-спту на підставі його доручення (фізичній особі — заяви) не раніше ніж через десять днів після отримання заяви про пірату чекової книжки. У разі втрати розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі, кошти повертаються їй не раніше ніж через десять днів піс­ля закінчення строку дії чека.

Акредитив — це форма розрахунків, при якій банк-емі-Тентза дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зо-бон'язаний виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги та на­дати повноваження іншому (виконуючому) банку здійсни­ти цей платіж, переказавши йому кошти.

Умови та порядок проведення акредитивної форми роз­рахунків передбачаються у договорі між бенефіціаром і за-нішиком акредитива.

Заявник акредитива це платник, який звернувся до банку,що його обслуговує, для відкриття акредитива.

Нанк-емітент це банк платника, який відкриває ак­редитив своєму клієнту.

Ііенефіціар це юридична особа, на користь якої вистав­лений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг гощо).

Ііиконуючий банк це банк бенефіціара або інший банк, і і іп за дорученням банку-емітента виконує акредитив.


Акредитивна форма розрахунків гарантує постачальнику оплату відвантаженої продукції, виконаних робіт та нада­них послуг.

В Інструкції «Про безготівкові розрахунки в господар­ському обороті України» зазначено, що банк-емітент може відкривати покриті та непокриті акредитиви. Цей документ також передбачає забезпеченість оплати за акредитивами, яка відбувається або за рахунок власних коштів платника або за рахунок коштів, позичених у банку. Кошти для оп­лати депонуються на особливому рахунку.

Покритим вважається акредитив, для здійснення плате­жів при якому завчасно бронюються кошти платника в пов­ній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або вико­нуючому банку. Покриті акредитиви застосовуються у ви­падках, коли між банком-емітентом і виконуючим банком немає кореспондентських відносин.

Покритим, депонованим у банку платника є акредитив, який враховується в банку платника на окремому балансо­вому рахунку «Акредитив»; прийнятий для виконання ак­редитив у банку постачальника враховується на позабалан­совому рахунку «Акредитиви до оплати».

Непокритим вважається акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гаран­тується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

При наявності між банками кореспондентських відносин непокритий акредитив може відкриватися у виконуючому банку шляхом надання йому права списувати суму акреди­тива з рахунку банку-емітента.

Відкриття банком-емітентом непокритих акредитивів, га­рантованих позичками у банку постачальника, здійснюєть­ся за домовленістю постачальника і покупця відповідно до умов кореспондентських відносин їх банків. Використання таких акредитивів банком постачальника здійснюється у встановленому порядку. Заява клієнта про виставлення не­покритого акредитива записується на приход банком-емі­тентом на окремий позабалансовий рахунок «Гарантії, по­ручительства, видані банком».

На акредитиві також зазначається, відзивний він чи без-відзивний. Якщо така вказівка відсутня, акредитив вважа­ється безвідзивним. Цей поділ залежить від того, чи зможе банк-емітент до закінчення строку акредитиву змінити його умови і відкликати акредитив.


Відзивний акредитив може бути змінений або анульова­ний банком-емітентом без попереднього погодження з бе-нефіціаром. Усі розпорядження про зміну умов відзивного акредитива заявник може надати бенефіціару тільки через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній — бенефіціара. Виконуючий банк не має права приймати розпорядження безпосередньо від заявника акредитиву.

Виконуючий банк зобов'язаний оплатити документи, які підповідають умовам акредитива, виставлені бенефіціаром і прийняті виконуючим банком, до отримання останнім по­відомлення про зміну або анулювання акредитива.

Безвідзивний акредитив — це акредитив, який може бу­ти змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий. Бенефіціар має право достроково відмовитися від використання акредитива, як­що це передбачено його умовами.

Кожний акредитив відкривається для розрахунків тільки :і одним постачальником і не може бути переадресований. Строк дії та порядок розрахунків за акредитивами встанов­люються у договорі між постачальником і платником.

Для відкриття акредитива підприємство-платник подає банку-емітенту заяву, в якій має зазначити:

1) назву банку-емітента та банку, що виконує акредитив;

2)вид акредитива;

3)строк дії акредитива (число і місяць закриття акреди­
тива у виконуючому банку);

4)суму акредитива;

5)дату і номер договору (угоди), яким передбачається
иідкриття акредитива;

6)умови акредитива (види товарів, які оплачуються, роз­
рахункові документи, порядок оплати цих документів та ін.).

Зазначені реквізити є обов'язковими, у разі відсутності одного з них акредитив не відкривається.

Умови акредитива мають бути складені таким чином, щоб, з одного боку, вони давали змогу банкам без усклад­нень їх проконтролювати, а з другого — забезпечували б Інтереси сторін, які використовують акредитивну форму розрахунків.

Я кщо у договорі сторін передбачена акредитивна форма розрахунків, вони узгоджують ще такі умови: найменування банку-емітента; вид акредитиву і спосіб його виконання;


—спосіб повідомлення одержувача коштів про відкриття
акредитиву;

—повний перелік і детальну характеристику документів,
що подаються одержувачем коштів у банк для списання
коштів з акредитива;

—строки подання документів після відвантаження това­
рів, надання послуг та виконання робіт, вимоги до їх оформ­
лення.

Банки мають здійснювати контроль за дотриманням умов акредитива, строком його дії. Необхідно зазначити, що готівка з акредитиву не видається.

Строк дії акредитива в банку-емітенті встановлюється покупцем у межах п'ятнадцяти днів від дня відкриття, не враховуючи нормативного терміну проходження докумен­тів спецзв'язком між банками. Керівник установи банку-емітента має право за поданням заявника акредитива у разі необхідності продовжувати строк дії акредитива на десять днів, якщо це викликано зміною умов поставки та відван­таження продукції. Банк-емітент у свою чергу повідомляє про це виконуючий банк, а останній — бенефіціара.

Закриття акредитива можливе у таких випадках:

1) після закінчення обумовленого строку акредитива.
Про закриття акредитива банк-емітент повідомляє вико­
нуючий банк;

2)за заявою постачальника про припинення дії відзив­
ного акредитива до закінчення його строку. Банку-емітенту
надсилається повідомлення виконуючим банком. Невико­
ристана сума перераховується банку платника на рахунок,
з якого депонувалися кошти;

3)за заявою покупця за відзивним акредитивом про від­
мову акредитиву повністю або частково акредитив закри­
вається або зменшується у день одержання повідомлення
від банку-емітента. Про закриття акредитива виконуючий
банк надсилає повідомлення банкові-емітенту.

Всі претензії до постачальника, крім тих, що виникли з вини банку, розглядаються сторонами без участі банку.

Вексель — це безумовне зобов'язання векселедавця ви­платити в певний строк і в певній сумі кошти власнику век­селя за поставлені товари, виконану роботу чи надані по­слуги. Умови платежів по векселю встановлюються за вза­ємною угодою між постачальником і покупцем.


Вексель може видаватися як платником, так і постачаль­ником. Виписаний постачальником вексель стає для банку виконавчим платіжним документом лише після того, як власник його акцептує, в противному разі вексель поверта­ється постачальнику.

Для забезпечення гарантій оплати векселя згідно з зазна­ченими в ньому умовами банк на прохання платника чи по­стачальника може за відповідну плату проакцептувати век­сель, тобто взяти на себе зобов'язання своєчасно оплатити його. При надходженні строку платежу по векселю останній оплачується за рахунок коштів платника, які знаходяться на поточному рахунку в банку. Якщо цих коштів не вистачає або й взагалі немає, акцептований вексель оплачується за рахунок банківського кредиту.

Порядок використання векселів у господарському оборо­ті України регулюється Положенням «Про переказний і простий вексель», прийнятим відповідно до постанови Ка­бінету Міністрів України і Національного банку України ВІД 10 вересня 1992 р. № 528.

Для поліпшення розрахункових відносин між суб'єктами господарської діяльності постановою Верховної Ради Ук­раїни від 17 червня 1992 р. «Про застосування векселів в господарському обороті України» введено вексельний обіг ;і микористанням простого і переказного векселів, відповід­но до Женевської конвенції 1930 р.

Комерційні банки при здійсненні операцій з векселями ке­руються «Порядком проведення банками операцій з векселя­ми», затвердженим Правлінням НБУ 25 лютого 1993 р.

Законодавством України передбачено використання век­селів у таких випадках:

—для покриття взаємної заборгованості суб'єктів під­
приємницької діяльності відповідно до Указу Президента
України від 14 вересня 1994 р. «Про випуск та обіг векселів
для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприєм­
ницької діяльності України»;

—для внесення попереднього імпортного депозиту у ви­
падках, встановлених Указом Президента України від 27 січ­
ня 1995 р. «Про регулювання бартерних (товарообмінних)
Операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності»;

для сплати ввізного мита, податків та зборів україн­ським виконавцем при ввезенні на митну територію Украї­ни давальницької сировини, а також для сплати вивізного


(експортного) мита, податків та зборів українським замов­ником при вивезенні давальницької сировини за межі мит­ної території України відповідно до Закону України від 15 ве­ресня 1995 р. «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах».

Простий вексель — це складений за суворо визначеною формою документ, за яким боржник (векселедавець) прий­має на себе абстрактне, нічим не обумовлене зобов'язання в зазначений строк або на вимогу здійснити платіж креди­тору (векселедержателю) або тому, кому він накаже. При простому векселі платником є сам векселедавець.

Переказний вексель (тратта) це складений за суво­ро визначеною формою документ, в якому міститься проста і нічим не обумовлена пропозиція боржника-векселедавця (трасанта) іншій особі, платнику (трасанту), в зазначений строк здійснити платіж кредитору, векселедержателю (ре­мітенту) або тому, кому він накаже.

Переказний вексель відрізняється від простого тим, що векселедавець не здійснює платежу, а перекладає цей обов'язок на свого боржника (платника по векселю). Цей вексель може також переказуватись одним держателем іншому. Відповідно до Положення «Про переказний і прос­тий вексель» передатний напис (індосамент) здійснюється векселедержателем (індосантом) на зворотньому боці век­селя або на додатковому аркуші паперу (алонж до векселя).

Для здійснення платежу вексель пред'являється платни­ку. Згода останнього на оплату векселя (акцепт) оформля­ється написом на векселі.

При неодержанні платежу за векселем банк зобов'язаний подати вексель для опротестування від імені довірителя — банку-векселедержателя.

Слід зазначити, що останнім часом в Україні активно по­ширюється така форма безготівкових розрахунків, як плас­тикові картки. Згідно зПоложенням НБУ «Про впрова­дження пластикових карток міжнародних платіжних сис­тем у розрахунках за товари, надані послуги та при видачі готівки», затвердженим постановою Правління НБУ від 24 лю­того 1997р., банківська платіжна картка(БПК) — це плас-тиковий індентифікаційний засіб, за допомогою якого отримувачу БПК надається змога здійснювати операції оп­лати за товари, послуги та отримувати готівку. Ідентифіку­вання отримувача БПК має забезпечуватися нанесенням на


БПК номера, терміну дії, прізвища, імені і зразка підпису держателя БПК.

Розрізняють такі види банківських платіжних карток:

—власна БПК, яка дає змогу фізичній особі розпоряджа­
тися власним картковим рахунком;

—корпоративна БПК, яка дає змогу фізичній особі роз­
поряджатися картковим рахунком юридичної особи;

—дебетна БПК, яка дає змогу розпоряджатися картко­
вим рахунком у межах залишку коштів на ньому;

—кредитна БПК, яка дає змогу здійснювати операції за
дебетом картрахунку в межах установленого банком-емі-
тентом ліміту кредиту.

Учасником платіжної системи може стати юридична або фізична особа, яка має договірно-правові відносини з чле­нами платіжної системи, тобто з юридичними особами, які одержали ліцензію міжнародної платіжної системи на емі­сію карток цієї системи та на їх обслуговування і відповідно до законодавства України мають право здійснювати на те­риторії України зазначені операції.

Пластикові картки запроваджені в практику безготівко­вих розрахунків з метою скорочення готівкового обігу на­ціональної валюти України з урахуванням міжнародного досвіду.

Списання коштів з картрахунку клієнта здійснюється на підставі платіжних чеків або виписки з кореспондентського рахунку розрахункового банку та на підставі документа, який формується платіжною системою після здійснення клірингу. У разі якщо валюта клірингу не збігається з ва­лютою картрахунку, уповноважений банк здійснює купів-лю-продаж необхідної валюти для здійснення розрахунків ;і міжнародною платіжною системою за рахунок коштів власників картрахунків.

Порядок здійснення купівлі-продажу іноземної валюти для здійснення розрахунків з міжнародними платіжними системами за операціями власників картрахунків повинен передбачатися в договорах (угодах) між уповноваженим банком України та власником картрахунку.







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-24; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.209.82.74 (0.021 с.)