Правова природа кредитного договору та принципи банківського кредитування

На сьогодні кредитні відносини оформлюються баї і ким і клієнтом шляхом підписання єдиного документа, який, проте, об'єднує одразу два договори: попередній договір про укладення кредитного договору у майбутньому та власні кредитний договір. Договір позики (кредитний договір) (* реальним, тобто для його укладання необхідно не тільки ш римати згоду про надання кредиту, а й здійснити передачу грошей. Наприклад, по договору про надання кредитної лі нії банк зобов'язується надати кредит у межах визначенні суми. Однак сам кредитний договір може вважатися уюШ" деним лише з моменту надання цієї суми.

Деякі автори, які досліджували правову природу кредит» ного договору з урахуванням діючого законодавства та су* часної банківської практики, вважають, що кредитний до» говір може бути як реальним (це витікає з його правом природи як різновиду договору позики), так і консенсусі іг ним, якщо зі змісту договору виходить, що банк або інші фінансово-кредитна установа, яка займається підприсм" ницькою діяльністю, зобов'язана надати кредит у строки, І розмірі та на умовах, узгоджених сторонами. В останньому випадку особа, яка зобов'язалася надати кредит, може бути примушена до виконання договору.

Однак ми визначаємо, що кредитні договори можуть бу­ти тільки реальними і вважаються укладеними з моменту видачі кредиту. Ця дія банку водночас є угодою, яка направ­лена на виконання попереднього договору. Умови таких кредитних договорів узгоджуються сторонами у попередніх договорах щодо надання кредиту.

Банківське кредитування здійснюється на умовах/перед­бачених кредитним договором, і на підставі певних прин­ципів, основними з яких є:

1) принцип забезпеченості;

2)принцип повернення, строковості та платності;

3)принцип цільової направленості.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збит­ків від неповернення боргу через неплатоспроможність по­зичальника.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути повернений позичальником банку у ви­значений у кредитному договорі строк з відповідною спла­тою за його користування.

Принцип цільової направленості передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредит­ним договором.

Законодавство визначає також основні принципи прове­дення кредитної політики, суть яких зводиться до того, що при проведенні кредитної політики комерційні банки по­винні виходити із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб'єктів господарської діяльності із врахуванням загальнодержав­них інтересів. Комерційні банки самостійно визначають по­рядок залучення та використання коштів, проведення кре­дитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород, а також відповідають за своїми зо­бов'язаннями перед клієнтами всім належним їм майном та коштами.

Слід зазначити, що рішення щодо надання кредитів по­зичальнику, незалежно від розміру кредиту, приймається колегіально (правлінням банку, кредитним комітетом, ко­місією тощо) більшістю голосів і оформляється прото­колом.

При наданні позичальнику кредиту в розмірі, що пере­вищує 10 відсотків власного капіталу (так званого «вели-

кого» кредиту), комерційний банк повинен повідомити про кожний такий випадок Національний банк України. Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25 від­сотків власних коштів банку. Загальний обсяг наданих кре­дитів не може перевищувати восьмикратного розміру влас­них коштів комерційного банку.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів діяльності комерційних банків, про що вже йшлося, та вимог щодо формування обов'язко­вих, страхових і резервних фондів, процедура створення яких регламентується Положенням НБУ «Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків», затвердженим постановою Правління НБУ від 16 грудня 1998 р. № 520.