Тема 14. Наукові засади раціонального природокористування

План (логіка) викладу матеріалу

1. Еволюція економічних принципів природокористування

2. Еколого-економічні засади раціонального природокористування

3. Напрями раціонального природокористування в галузях народного господарства

Короткий зміст та методичні рекомендації до питання:

1. За останні роки минулого століття, і вже нового XXI ст., природокористування та охорона навколишнього середовища набули винятково важливого значення для забезпечення життєдіяльності і здоров'я людей. Це пояснюється закономірностями впливу антропогенної діяльності на навколишнє природне середовище, яке вивчає прикладна екологія. Вчені і спеціалісти розглядають три основні напрями прикладної екології: раціональне природокористування, захист навколишнього середовища від забруднень антропогенного походження та забезпечення екологічної безпеки і стабільного функціонування природних екосистем.

Одним із основних завдань прикладної екології є створення таких методів і засобів формування та управління природними й природно-антропогенними екосистемами, які забезпечили б їх функціонування, не порушуючи динамічної рівноваги в природі та механізмів саморегуляції біосфери.

При наявності значної кількості екологічних проблем різного рівня складності та вкрай обмежених ресурсів, доступних для їх вирішення, до національних пріоритетів охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів зараховують:

- формування збалансованої системи природокористування і адекватної структури перебудови виробничого потенціалу вітчиз­няної економіки;

- екологізацію технологій в промисловості, енергетиці, будів­ництві, сільському господарстві, на транспорті;

- забезпечення біологічного та ландшафтного різноманіття, розвиток природно-заповідної справи.

Основними напрямками екологічної політики мають стати:

- екологізація економічних реформ і управління;

- екологізація людської свідомості в процесі розвитку;

- формування ринку екологічних послуг.

2. Під раціональним природокористуванням розуміють високоефективне господарювання, яке не призводить до різких порушень природно-ресурсного потенціалу або змін у навколишньому середовищі, які можуть завдати значної шкоди здоров'ю людей і навіть загрожувати їх існуванню.

Із постійним зростанням використання природно-ресурсного потенціалу зростають відходи виробництва. Ці відходи поділяють на дві групи: «відходи виробництва» та «відходи споживання».

Відходи виробництва - це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, що утворюються під час виробництва i частково або повністю втратили свої початкові споживчі властивості. Відходи споживання - це продукція i вироби, що вже споживалися, або супутні їм вироби, що втратили свої споживчі якості. Виходячи із можливості утилізації, розрізняють утилізовані й неутилiзовані відходи. Для перших існує технологія переробки, другі поки що необхідно захороню вати.

До основних напрямів ресурсозбереження зараховують:

- застосування безвідходних та маловідхідних сучасних технологій з одночасною комплексною переробкою сировини;

- комплексну переробку газо-димових викидів у атмосферу та стічних вод з повторним використанням продуктів газо - i водоочищення;

- рекуперацію та утилізацію відходів виробництва;

- застосування замкнутих водоохоронних циклів;

- раціональне використання енергоресурсів та енергозбереження, зниження їх питомої ваги у витратах на одиницю випускаємої продукції;

- розробка нoвиx ефективних технологічних процесів, у тому числі й мікробіологічних;

- організація територіально - виробничих комплексів.

Безвідходна технологія – це практичне застосування знань, методів і коштів для того, щоб забезпечити в межах людських потреб якнайраціональніше використання природних ресурсів і енергії та захист навколишнього середовища.

Під маловідходною технологією розуміють спосіб виробництва продукції, за якого частина сировини і матеріалів переходить у відходи, однак шкідливий вплив на навколишнє середовище не перевищує допустимих санітарних норм.

3. Концепція раціонального природокористування i національної екологічної доктрини як підґрунтя розвитку екологічного менеджменту має базуватися на таких принципах:

- пріоритетність ідеї сталого розвитку в контексті поєднання економічної і екологічної безпеки країни та ii регiонiв;

- системність i комплексність у здійсненні стратегії розвитку системи екологічного менеджменту як якісно нової ідеології управління;

- послідовність та цілеспрямованість у процесі розробки зваженої стратегії розвитку системи екологічного менеджменту i при впровадженні конкретного органiзацiйно - економiчного механізму на кожному етапі її становлення;

- наступність у розвитку екологічного менеджменту духовних екологічних цінностей, системи екологічного виховання й освіти й культурної спадщини.

Програма дій передбачає заходи найбільш економічного і ефективного використання природно-ресурсного потенціалу в галузях народного господарства, застосовуючи новітні технології з організації безвідходного і маловідходного виробництва.

Питання для самоперевірки:

1. Назвіть основні завдання та напрями прикладної екології.

2. Що таке екологічна політика? Назвіть основні напрями екологічної політики.

3. Що Ви розумієте під терміном “раціональне природокористування”?

4. У чому різниця між термінами “відходи виробництва” та “відходи споживання”.

5. Наведіть основні напрями ресурсозбереження.

4. Перелічить основні напрями раціонального природокористування в галузях народного господарства.

 

Тема 15. Екологічний моніторинг і система екологічної інформації

План (логіка) викладу матеріалу

1. Стан навколишнього природного середовища в Україні.

2. Правові аспекти охорони навколишнього природ­ного середовища.

3. Організація служб охорони навколишнього при­родного середовища і система екологічної інформації.

Короткий зміст та методичні рекомендації до питання:

1. Розглядаючи стратегію сталого розвитку економіки України, треба виходити з того, що екологічна безпека є однією з найважливіших скла­дових національної безпеки.

Об'єктами національної безпеки є права і свободи особи, матеріальні і духовні цінності суспільства та державний конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність, недоторканість кордонів.

Екологічна безпека як складова національної безпеки - це стан захище­ності кожної окремої особи й суспільства взагалі та навколишнього середовища від небезпеки, зумовленої різними видами внутрішніх і зовнішніх загроз та впливів, у першу чергу техногенного та антро­погенного походження.

Питання щодо запобігання виникнення надзвичайних ситуацій, на жаль, вирішуються повільно. Мова знову йде про екологічний моні­торинг стану довкілля, створення аналітичних центрів збору, оброб­ки, аналізу та прогнозу моніторингової інформації з проблем охорони довкілля.

2. Україна сьогодні має законодавчо визначені у програмних доку­ментах стратегії екологізації розвитку базових галузей і секторів еко­номіки. Роль права у регулюванні взаємодії природи і суспільства по­лягає у встановленні науково обґрунтованих правил поведінки лю­дини стосовно природи.

Найбільш суттєві правила такої поведінки закріплюються держа­ною у законодавстві і стають загальнообов'язковими для виконання га дотримання нормами права, які забезпечуються державним при­мусом у випадку їх невиконання.

Одним із перших законодавчих актів суверенної України був Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., який передбачає систему гарантій екологічної безпеки люди­ни, вносить певну впорядкованість у систему управління в галузі при­родокористування. Він закріплює право громадян України на безпечне для життя навколишнє середовище. У Законі вста­новлені принципи охорони навколишнього природного середовища, закріплюються екологічні права та обов'язки грома­дян України. Серед основних законодавчих актів також можна назвати: Земельний кодекс України, Водний кодекс України, Лісовий кодекс України, Кодекс України про надра.

3. Міністерство екології та природних ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінприроди України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні і забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Основними завданнями Мінприроди України є:

1) формування державної політики у сферах:

- охорони навколишнього природного середовища, екологічної та в межах своєї компетенції біологічної, генетичної та радіаційної безпеки, поводження з відходами, пестицидами і агрохімікатами, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, відтворення та охорони земель, збереження, відтворення та невиснажливого використання біо- та ландшафтного різноманіття, формування, збереження та використання екологічної мережі, організації, охорони та використання природно-заповідного фонду, охорони атмосферного повітря, збереження озонового шару, регулювання негативного антропогенного впливу на зміну клімату і адаптації до його змін і виконання у межах компетенції вимог Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї, розвитку водного господарства і меліорації земель, геологічного вивчення та раціонального використання надр;

- державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання, відтворення і охорону природних ресурсів, відтворення та охорону земель, екологічну та у межах своєї компетенції радіаційну безпеку, охорону та використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, збереження, відтворення і невиснажливе використання біо- та ландшафтного різноманіття, формування, збереження і використання екологічної мережі, з питань поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, дотримання вимог біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об’єктів природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів (ГМО) у відкритій системі, здійснення державного геологічного контролю;

2) реалізація державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної та в межах своєї компетенції біологічної і генетичної безпеки, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, відтворення та охорони земель, збереження, відтворення і невиснажливого використання біо- та ландшафтного різноманіття, формування, збереження та використання екологічної мережі, організації, охорони та використання природно-заповідного фонду, охорони атмосферного повітря, збереження озонового шару, регулювання негативного антропогенного впливу на зміну клімату та адаптації до його змін і виконання в межах компетенції вимог Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї та реалізація у межах компетенції державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.

Питання для самоперевірки:

1. Охарактеризуйте окремі групи екологічно небезпечних об'єктів в Україні.

2. Що таке “екологічна безпека”?

3. Що є об'єктом національної безпеки?

4. Назвіть основні нормативно-правові акти, які регламентують охорону навколишнього природ­ного середовища.

5. Назвіть головну мету діяльності Міністерства екології та природних ресурсів України.

6. Охарактеризуйте основні завдання Міністерства екології та природних ресурсів України.

7. Перелічить основні функції Міністерства екології та природних ресурсів України.

8. Охарактеризуйте структуру Міністерства екології та природних ресурсів України.

 

 

Тема 16. Економічний механізм природокористування та охорони навколишнього середовища

 

План (логіка) викладу матеріалу

 

1. Економічний механізм управління природоохо­ронною діяльністю.

2. Міжнародні природні ресурси та співробітницт­во у галузі охорони навколишнього природного сере­довища.

3. Економічний механізм природокористування.

 

Короткий зміст та методичні рекомендації до питання:

1. В нинішніх умовах господарювання державна організаційна сис­тема управління охорони довкілля, раціонального природокористу­вання та екологічної безпеки ставить собі за мету:

- формування і впровадження державної політики у природо­охоронній сфері;

- створення наукового і технічного потенціалу;

- створення і впровадження ефективного законодавства у сфері екологічної діяльності;

- удосконалення організаційно-технічного механізму реалізації завдань у галузі природокористування;

- підготовка кадрів для забезпечення природоохоронної діяль­ності та здійснення політики регулювання екологічної та ядерної без­пеки.

Державне управління в сфері охорони довкілля здійснює Кабінет Міністрів України, державна адміністрація, виконавчі комітети місце­вих Рад народних депутатів, а також спеціально уповноважені дер­жавні органи. До останніх належить Міністерства екології та природних ресурсів України. До спе­ціально уповноважених державних органів також належать:

- органи з охорони навколишнього природного середовища і ви­користання природних ресурсів (обласні управління екологічної без­пеки, міські та районні екологічні інспекції);

- міські та районні санітарно-епідеміологічні станції Міністер­ства охорони здоров'я України;

- органи з використання та охорони водних ресурсів Державно­го комітету України з водних ресурсів;

- органи з використання та охорони земельних ресурсів Держав­ного комітету України з змелених ресурсів;

- органи геологічного контролю Державного комітету України з геології та використання надр;

- органи гірничого нагляду Державного комітету з нагляду за охороною праці.

 

2. Природоохоронні проблеми не мають національних кордонів. Че­рез державні кордони повітряними масами перекидаються десятки тисяч тонн забруднюючих речовин, зокрема сірчаний ангідрид-дже­рело кислих дощів. Транскордонні ріки, котрі протікають по території кількох держав (зокрема, Дунай, Тиса), також є джерелами переки­дання забруднень з однієї країни до іншої. Промислово-виробнича діяльність суміжних країн тією чи іншою мірою впливає на стан при­роди: захворювання лісів, забруднення морів і земельних ресурсів шляхом випадання з димових труб заводів канцерогенних речовин.

Не менш важливою проблемою, що вимагає міжнародного співробітництва та відповідних домовленостей, є забруднення, котрому підлягають абсолютно всі міжнародні та міжнаціональні ресурси. У навколишньому просторі за останні роки значно зросла кількість відходів земного походження - контейнерів зі сміттям, відпрацьова­них ядерних відходів тощо, котрі спричиняють труднощі в роботі аст­рономів, зв'язківців, метеорологів, підвищують небезпеку космічних польотів.

Космічна техніка завдає значної шкоди озоновому шару. Важли­вою проблемою сьогодення є забруднення Світового океану нафтою, промисловими стічними водами, побутовими відходами з кораблів, затонулими реакторами і боєзарядами атомних підводних човнів. Учені стверджують, що існування всієї біосфери залежить від того, чи змо­жуть люди запобігти початку атомної, бактеріологічної, хімічної та еко­логічної воєн, які можуть викликати незворотні екологічні зміни.

 

3. Економічний механізм природокористування включає низку елементів, серед яких:

- плата за користування природними ресурсами;

- плата за забруднення навколишнього середовища;

- система економічного стимулювання природоохоронної діяльності;

- створення ринку природних ресурсів;

- вдосконалення ціноутворення з урахуванням екологічного фактору, особливо на продукцію природоексплуатуючих галузей;

- екологічні фонди;

- екологічні програми;

- продаж прав на забруднення;

- система “застава – повернення”;

Еколого-економічні інструменти є потужними важелями екологізації системи виробництва і споживання продукції. Різно­маніття форм еколого-економічних інструментів створює бага­тий спектр можливостей цілеспрямованого екологічно орієнто­ваного впливу на економічні інтереси суб'єктів господарювання. Уміле використання цих можливостей у поєднанні з іншими методами дозволяє ефективно вирішувати складні еколого-еко­номічні проблеми в рамках механізмів саморегулювання ринко­вої економічної системи.

Питання для самоперевірки:

1. Охарактеризуйте складові елементи економічного механізму управління природоохо­ронною діяльністю.

2. Назвіть головну мету державної організаційної сис­теми управління охорони довкілля.

3. Перелічить спеціально уповноважені державні органи, які здійснюють управління в сфері охорони довкілля.

4. У чому полягає сутність ризику в управлінні екологічною безпекою та напрями його оцінювання.

5. Які Ви знаєте механізми регулювання ризику щодо екологічної безпеки?

 

 

Тема 17. Економічна та соціальна ефективність

природоохоронної діяльності

План (логіка) викладу матеріалу

1. Ресурсозбереження як чинник підвищення ефективності суспільного виробництва

2. Державна програма охорони навколишнього природного середовища

3. Стратегічні напрями розвитку галузей народного господарства та забезпечення охорони природно-ресурсного потенціалу

4. Ефективність заходів з охорони навколишнього природного середовища

5. Збалансоване використання і відновлення природних ресурсів

Короткий зміст та методичні рекомендації до питання:

Під ресурсозбереженням розуміють систему засобів, спрямованих на виробництво і реалізацію кінцевих продуктів із мінімальною витра­тою сировини і матеріалів та енергії на усіх стадіях технологічного процесу.

Ресурсозбереження в широкому розумінні - це витрати усіх видів ресурсів на виробництво одиниці продукції. Воно визначає питому вагу використання сировини і матеріалів в собівартості одиниці про­дукції.

Вирішення проблеми ресурсозбереження означає:

- збільшення випуску продукції при незмінній або меншій витраті матеріальних ресурсів;

- зниження собівартості виробленої продукції;

- зростання чистого прибутку;

- більш повне використання виробничих потужностей і підвищення продуктивності праці;

- зменшення капітальних вкладень у видобувній галузі;

- поліпшення екологічної ситуації навколишнього середовища.

Відходи виробництва, або вторинні ресурси - одне з основних дже­рел ресурсозбереження. Економічний ефект від використання вторин­них ресурсів визначається за формулою:

E = U- СN-KE, де

Е - економічний ефект від використання вторинних ресурсів;

Ц- ціна реалізації продукції, виробленої з вторинної сировини;

С - собівартість одиниці продукції з вторинної сировини;

N - обсяг виробленої продукції з вторинної сировини;

К - капітальні вкладення в устаткування для переробки вторсировини;

Е_н- нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкла­день (він може дорівнювати 0,1-0,15).

У нинішніх умовах господарювання для найбільш ефективного ресурсовикористання та його збереження є комплексний підхід до пе­реробки сировини. Цьому має сприяти створення територіально-ви­робничих комплексів (ТВК) із замкненою структурою матеріальних потоків сировини і відходів усередині комплексу, включаючи комп­лексну переробку сировини.

2. Верховною Ра­дою України прийнята постанова «Про основні напрями державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, ви­користання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпе­ки». Ця постанова розглядається як Державна програма охорони дов­кілля в Україні. В ній сформульовані основні пріоритети та завдання охорони навколишнього природного середовища і раціонального ви­користанняприродних ресурсів:

- формування збалансованої системи природокористування і адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу еконо­міки;

- екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будів­ництві, сільському господарстві, на транспорті тощо;

- поліпшення екологічного стану і запобігання забрудненню р. Дніпро та інших річок, Чорного та Азовського морів;

- будівництво нових та реконструкція діючих потужностей ко­мунальних очисних каналізаційних споруд;

- забезпечення населення якісною питною водою;

- стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і про­мислових центрах Донецько-ІІридніпровського та інших регіонів;

- гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

- збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідного фонду.

 

3. Стратегією розвитку галузей народно­го господарства на найближчу перспективу є недопущення збільшення рівня забруднення при­родних та природно-антропогенних екосистем Вирішення проблем техногенно-екологічної безпеки здійснюватиметься шляхом:

- технічного переозброєння виробничого комплексу на основі впровадження новітніх наукових досягнень;

- енерго- і ресурсозберігаючих технологій та екологічно безпеч­них технологічних процесів;

- застосування відновних і нетрадиційних джерел енергії;

- використання та знешкодження всіх вдів відходів;

- раціонального розміщення продуктивних сил та використання природних ресурсів.

 

4. Природоохоронні заходи мають на меті поліпшення стану навколишнього середовища та створення відповідних умов для цього. Основними ознаками природоохоронних заходів є:

- підвищення екологічності продукції, що випускається підприємствами для суспільного і особистого споживання;

- зниження споживання природних ресурсів на одиницю продукції, що випускається та здійснення ефективної господарської діяльності;

- зменшення забруднення природних комплексів викидами, стоками, відходами, фізичними випромінюваннями;

- поліпшення стану середовища існування людей.

Оцінка ефективності природоохоронних заходів здійснюється за соціальними, економічними та еколого – економічними результатами.

Соціальні результати природоохоронних заходів полягає:

- поліпшенні фізичного розвитку населення;

- скороченні захворювання людей;

- зростанні тривалості життя і періоду активної діяльності;

- поліпшенні умов праці і відпочинку;

- підтримці екологічної рівноваги, включаючи збереження генетичного фонду;

- збереженні естетичної цінності природних і антропогенних ландшафтів,пам’яток природи, заповідних зон і інших охоронних територій

Економічні результати природоохоронних заходів передбачають:

- скорочення збитків, що завдаються природі;

- економію витрат природних ресурсів;

- зниження забруднення навколишнього середовища;

- зростання продуктивності фауни;

- підвищення працездатності людей і їх життя.

Еколого-економічні результати передбачаюсь:

- зниження негативних впливів на природу та покращення стану флори і фауни;

- зниження витрачання природних ресурсів;

- зменшення збитків, що завдаються навколишньому середовищу забрудненнями.

 

5. Основною цілеспрямовастью Державної програми раціонального використання природних ресурсів є принцип дотримання балансу між негативним впливом антропогенної діяльності на об’єкти навколишнього природного середовища та їх здатністю до самозбереження самовідновлення.

Державна політика охорони і раціонального використання природних ресурсів визначається системою правових, організаційних, економічних та інших заходів, що мають природоохоронний, ресурсозберігаючий та відтворювальний характер.

Питання для самоперевірки:

 

1. Охарактеризуйте методику розрахунку економічного ефекту від використання вторин­них ресурсів.

2. У чому сутність соціальних, економічних та еколого-економічних результатів природоохоронних заходів?

3. Наведіть стратегічні напрями розвитку галузей народного господарства та забезпечення охорони природно-ресурсного потенціалу.

 

Тема 18. Світовий досвід і міжнародне співробітництво у сфері охорони навколишнього середовища

План (логіка) викладу матеріалу

1. Стан навколишнього середовища як фактор глобального та національного розвитку.

2. Оцінка сучасної екологічної ситуації у світі.

3. Міжнародне правоохоронне співробітництво.

4. Європейський вектор українського правового поля в сфері охорони навколишнього середовища.

5. Основні напрями міжнародного економічного співробітництва в галузі екології.

Короткий зміст та методичні рекомендації до питання:

 

1. За сучасними науковими дослідженнями найважливішими проблемами, які вимагають термінового втручання, є: зміна клімату, зменшення озонового шару в стратосфері, втрати біорізноманіття, вирубування та невідновлене використання лісових ресурсів, опустелювання та деградація земель, погіршення якості прісної води, деградація морських систем та її ресурсів, стійкі органічні джерела забруднення.

Знехтування вимог щодо природовикористання, може призвести до небажаних наслідків, які, в процесі глобалізації економічного розвитку, негативно вплинуть на світову економіку:

- вичерпування родовищ корисних копалин;

- зміну кліматичних умов;

- антропогенні ускладнення та катастрофи.

Необхідно сформулювати сучасні нові вимоги як до національного, так і міжнародного екологічного регулювання. В першу чергу на наступні напрями діяльності:

- міжнародне співробітництво з метою попередження та подолання наслідків катастроф, запровадження безпечніших моделей господарювання;

- прийняття національних програм екобезпеки при забезпеченні відповідного міжнародного контролю;

- реформування макроекономічних моделей розвитку галузей національної економіки, особливо в пріоритетних напрямах їх розвитку (енергетики, агропромислового комплексу);

- підвищення вимог до безпеки виробничої діяльності тих об'єднань і організацій, які займаються екологічно небезпечними видами бізнесу як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

2. Сучасна екологічна ситуація в системі природокористування в світовому масштабі характеризується певними особливостями, які відчутно впливають на стан навколишнього природного середовища. Це, зокрема:

- кількісне і масштабне розширення енергоречевого обміну між суспільством і навколишнім середовищем; х глобалізація впливу людства на біосферу;

- постійне зростання негативного антропотехногенного навантаження на довкілля, тощо.

Огляд світової екологічної ситуації і и оцінка наочно підтверджують наявність складних екологічних проблем, які мають важливе соціально-економічне підґрунтя і потребують термінового їх вирішення з метою недопущення переходу цих явищ за межу критичного стану.

Зростання просторових масштабів природокористування та посилення інтернаціоналізації господарських зв'язків призвело до екологічної взаємозалежності держав, виникнення транскордонних екологічних ефектів антропотехногенної діяльності, експорт власних національних екологічних проблем за кордон. Тому проблеми сучасної екологічної ситуації практично торкаються всіх держав світу і їх вирішувати необхідно спільними зусиллями, маючи єдину програму розроблену і узгоджену з усіма зацікавленими державами і термінами її практичного втілення в життя.

 

3. Сучасний рівень соціально-економічного розвитку вимагає взаємоузгодженості дій світового співробітництва у дотриманні стандартів якості довкілля. Концепція сталого розвитку орієнтує країни на реалізацію екологічно спрямованих заходів щодо структурної перебудови національної економіки (енергетика, транспорт, ресурсопостачання) і міжнародних економічних відносин (торгівля сировиною, природоохоронною технікою тощо), на екологізацію всіх видів життєдіяльності суспільства.

Нині міжнародне природоохоронне співробітництво полягає в тому, щоб сформувати на планеті єдиний екологічно безпечний господарсько-економічний простір, який повинен стати основою сталого і екологоврівноваженого соціально-економічного розвитку всіх країн світу. Це вимагає від кожної держави глибоких структурних, техніко-технологічних і організаційних змін у суспільному виробництві і радикальної перебудови макроекономічної політики, вдосконалення зовнішньоекономічних зв'язків.

В перспективі необхідно здійснення заходів щодо руху капіталів, валютних коштів, трудових ресурсів, оптимізації балансів інвестицій, відповідних заощаджень на міжнародному рівні. Потрібно посилити зв'язки щодо міжнародного науково-технічного та економічного співробітництва що спираються на інтеграцію зусиль, ресурсів і коштів з метою успішного вирішення ресурсно-екологічних проблем.

 

4. Завдання інтеграції України у систему міжнародної екологічної безпеки, посилення вимог законодавства в сфері охорони навколишнього природного середовища висуває на перший план розвиток нових напрямків у сфері природокористування: проведення ефективної екологічної політики, спрямованої на збереження і відтворення природних ресурсів, екологізацію податкової системи, розвитку ринку "природоохоронних" цінних паперів (права, квоти), створення системи екологічного страхування.

Виходячи із вимог і рекомендацій міжнародного співробітництва, Україна повинна адаптувати національне природоохоронне законодавство до міжнародних вимог та законодавства ЄС. Отже, гармонізація екологічного законодавства України до законодавства ЄС вимагає подальшої розробки та удосконалення базових екологічних стандартів і нормативів. Стратегічною метою України є подальший розвиток співробітництва з державами Європейського Союзу. Тому, - країна повинна відповідати європейським стандартам і вимогам на всіх рівнях: політичному, економічному, соціальному і екологічному.

 

5. Розвиток людської цивілізації на сучасному етапі, об'єктивно висуває спільне для всього людства завдання - всебічний захист, охорона та збереження земної біосфери шляхом об'єднання зусиль усіх держав світу. Саме завдяки спільним цілеспрямованим діям світового співтовариства можна усунути загрозу глобальної екологічної кризи, вирішити проблеми ресурсно-екологічної безпеки.

В умовах глобального характеру економічного розвитку міжнародне співробітництво розцінюється як найважливіший інструмент вирішення національних і міжнародних проблем збереження біологічного і ландшафтного різноманіття. Пріоритетами міжнародного співробітництва України у галузі охорони навколишнього природного середовища є:

- участь у керівних органах конвенцій, стороною яких є Україна, виконання взятих міжнародних зобов'язань та приєднання до інших важливих угод і договорів;

- залучення урядових і неурядових організацій до виконання міжнародних зобов'язань, спрямованих на розв'язання глобальних і європейських проблем охорони довкілля;

- покращення обміну інформацією, технічна допомога у створенні комп'ютерних мереж, інформаційних та видавничих центрів;

- підтримка створення й діяльності національних і регіональних систем територій, що охороняються, та їхня подальша інтеграція в європейську екологічну мережу;

- сприяння Міжнародним науковим центрам, діяльність яких пов'язана з природоохоронними заходами в Україні;

- систематичний аналіз міжнародного досвіду в галузі збереження біорізноманіття, проведення спільних з іноземними колегами семінарів і нарад, закордонне навчання українських спеціалістів щодо екологічного управління, екологічної освіти, підтримки громадської активності;

- розвиток екологічного туризму.

Питання для самоперевірки:

 

1. Сформулюйте сучасні вимоги до національного та міжнародного екологічного регулювання.

2. Наведіть сучасні характерні особливості екологічної ситуації у світі

3. Охарактеризуйте основні напрями міжнародного економічного співробітництва в галузі екології.

4. Визначте основні завдання інтеграції України у систему міжнародної екологічної безпеки.

Тестові завдання

1. Поєднання місць прикладання праці та людей, унаслідок чого здійснюється діяльність, корисна суспільству, - це:

А) регіональна політика;

Б) регіональний розвиток;

В) економічний ефект у регіоні;

Г) продуктивні сили.

2. Наука, інформація, технологія виробництва, управління (менеджмент), національна інфраструктура, - це продуктивні сили:

А) природні;

Б) еволюційні;

В) суспільні;

Г) всезагальні.

3. Відміною рисою вітчизняного визначення поняття “регіон” є:

А) неоднорідний простір;

Б) територіальна соціально-економічна система;

В) цілісна ланка господарства;

Г) частина державної території.

4. Об’єкт регіональної економіки – це:

А) закони і закономірності виникнення, розвитку поселень і виробництва та їх пропорції по території;

Б) територія, на якій розміщені населені пункти, виробничі об’єкти;

В) виявлення дії економічних законів і закономірностей формування, принципів і методів функціонування регіональної економіки;

Г) економічний розвиток регіонів, котрий відбивається в низці соціально-економічних показників.

5. Закон розміщення продуктивних сил, який зазначає, що одночасне існування виробництва певних видів продукції у певних районах планомірно підтримується, здійснюється в інтересах суспільства, регіональних утворень і виробників з урахуванням територіальної диференціації природ­них, економічних та соціальних умов, -це закон:

А) регіональної інтеграції виробництва;

Б) зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів;

В) раціонального розміщення виробництва;

Г) територіального поділу праці.

6. Сировинний фактор розміщення продуктивних сил враховується переважно при розміщенні підприємств:

А) легкої промисловості;

Б) машинобудування;

В) виробництва електроенергії;

Г) обробної промисловості.

7. Реальний обсяг продукції, який можливо виробити за умови повного використання наявних ресурсів регіону, - це потенціал регіону:

А) економічний;

Б) природно-ресурсний;

В) територіальний;

Г) виробничий.

8. Важливою ознакою економічного району є:

А) однорідність;

Б) наявність вираженого центру;

В) адміністративно-територіальний поділ;

Г) керованість.

9. До складу Придніпровського економічного району входить область:

А) Черкаська;

Б) Чернігівська;

В) Полтавська;

Г) Кіровоградська.

10. До простих промислових утворень територіальної структури народногосподарського комплексу країни належить:

А) галузева спеціалізована зона;

Б) промисловий вузол;

В) галузевий спеціалізований район;