Рух Опору та його течії в Україні в роки Другої світової війни. Історичний внесок українського народу в перемогу у Другій світовій війні.

З перших днів окупації на території України розгорнулася антифашистська боротьба. Існували дві основні течії руху Опору:

комуністична (партизанські загони й радянське підпілля) і націоналістична (ОУН—УПА). У радянському партизанському русі можна виділити кілька етапів розвитку.

На початку війни основним завданням була організація руху, збирання сил і розробка методів ведення бойових дій. До середини 1943 р. партизанський рух набув стабілізації, а згодом — мав стійкий наступальний характер. Такий розвиток був обумовлений об'єктивними чинниками.

Військова доктрина Радянського Союзу припускала ведення війни малою кров’ю на чужій території. Тому партизанська війна вважалася недоцільною, що зумовила ліквідацію в 1930-ті рр. партизанських баз у прикордонних районах. Початок війни був відзначений швидким просуванням фашистських військ Україною, тому в тилу ворога залишилися цілі підрозділи радянських військ. Саме вони стали базою радянського партизанського руху.

Особливістю партизанського й підпільного руху в Україні було те, що в перший рік війни дії партизан і підпільників мали неорганізований характер, бракувало підготовлених командних кадрів і фахівців. У 1941 р. партизани мали на озброєнні тільки гвинтівки, карабіни,-револьвери, пляшки із запалювальною сумішшю. Вибухівки й мін було мало. Більшість партизанів захоплювали зброю у ворога. "У з'єднанні С. Ковпака трофейна зброя складала 80 % усього озброєння.

Додаткова інформація

Із наказу фельдмаршала Вільгельма Кейтеля «Про придушення комуністичного повстанського руху» (1941 р.): «Слід ужити найсуворіших заходів для запобігання подальшому розширенню руху. Слід ураховувати, що на зазначених територіях людське життя нічого не варте. Спокутою за життя одного німецького солдата має вважатися страта 50—100 комуністів».

Значну роль в організації руху Опору відіграли радянські військово-організаційні центри: Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР) і Український штаб партизанського руху (УШПР, створений у червні 1942 р., на чолі з Т. Строкачем). Роботою цих центрів радянське керівництво вирішило піднести партизанський рух на вищий рівень і перетворити його на всенародний. В Україні діяли партизанські з'єднання під командуванням С. Ковпака (зробив рейд від Путивля до Карпат), О. Федорова (Чернігівщина), О. Сабурова (Сумська обл., Правобережна Україна), М. Наумова (Сумська обл.). У містах України діяло комуністичне й комсомольське підпілля.

У вирішальному 1943 р. партизанський рух значно активізувався. Дії партизанів координувалися з діями Червоної армії. Під час Курської битви партизани здійснили операцію «Рейкова війна» — підриви ешелонів, залізничних і шосейних мостів. Восени 1943 р. було проведено операцію «концерт»: підірвано комунікації ворога і виведено з ладу залізниці. Партизани вели самовіддану героїчну боротьбу, організовували диверсії, знищували окупантів, вели агітацію серед населення. Підпільники й партизани від імені народу знищували фашистських поплічників в Україні: помічника Коха — Функа, його радників — Вінтера і Шнайдера, віцегубернатора Галичини Бауера. У Харкові радіокерована міна висадила в повітря будинок, у якому розміщувалось гестапо. Героями Радянського Союзу стали відомі партизанські командири: С. Ковпак, О. Федоров, О. Сабуров, М. Наумов. Однак ефективності партизанських дій заважала позиція Й. Сталіна, який недооцінював значення партизанського руху. ЦШПР кілька разів розформовували, а в січні 1944 р. було повністю ліквідовано.

Найбільше піднесення партизанського руху припадає на початок 1944 р.

Звільнення Правобережної і Західної України супроводжувалося активізацією партизанської боротьби з нацистськими окупантами. Понад 350 підпільних організацій діяли у Вінницькій, Житомирській, Кам'янець-Подільській, Кіровоградській, Тернопільській і Чернівецькій областях.

Партизани узгоджували свої дії з підрозділами Червоної армії. Вони допомагали в звільненні обласних центрів, сіл, міст. Рух Опору був преставлений також націоналістичною течією. Представники українського національного руху створили на території Західної України (на Поліссі та Волині) воєнні загони — Поліську Січ. їх сформував М. Боровець (Бульба), який вів партизанські дії проти фашистських окупантів і радянських партизанів.

Представники націоналістичного руху намагалися відновити незалежність України, воюючи проти фашистів і проти радянських військ. Політичним центром націоналістичного руху була Організація українських націоналістів (ОУН). Спочатку ОУН намагалась боротися проти радянських військ за допомогою нацистів, але ті виступили проти ОУН через національні ідеї організації та її прагнення створити незалежну Україну. 14 жовтня 1942 р. ОУН створила Українську повстанську армію (УПА) на чолі з Р. Шухевичем (Тарас Чупринка). УПА була найбільш організованим військовим об'єднанням українського націоналістичного руху.

Додаткова інформація

З листівки «За що бореться Українська повстанська армія?»: «УПА бореться за Українську Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній, самостійній державі. УПА бореться проти імперіалістів та імперій, тому що в них один панівний народ поневолює культурно і політично й експлуатує економічно інші народи. Тому УПА бореться проти СРСР і проти німецької «Нової Європи». У рядах УПА воюють українські селяни, робітники й інтелігенти... за національне й соціальне визволення».

У 1943 р. відбулася політична еволюція поглядів діячів ОУН—УПА. У серпні 1943 р. було вирішено вести боротьбу за незалежну державу разом з іншими поневоленими народами. Розглядалося навіть питання щодо альянсу із радянськими партизанами для боротьби з окупантами. Однак в основному ОУН—УПА і радянські партизани залишилися ворожі один одному.

У 1944 р., з наближенням Червоної армії до Галичини, УПА пішла на переговори з німцями, що завершилися компромісом. Німецька армія повинна була допомогти зброєю ОУН—УПА для боротьби з Червоною армією.

Таким чином, у роки Другої світової війни формування ОУН—УПА вели боротьбу за відновлення української державності, відіграючи роль «треться сили», яка захищає інтереси українського народу між двох ворогуючих боків — радянського і нацистського.

Після звільнення Західної України від нацистських окупантів почалася радянізація. ОУН—УПА активно боролася за права українського населення. На початку 1950-х рр. ОУНт—УПА була розгромлена.

У 2005 р. урядова комісія в складі робочої групи істориків Інституту історії НАН України підготувала експертний висновок про діяльність ОУН та УПА у роки Другої світової війни. Були проаналізовані такі питання: Плани Гітлера стосовно України й ОУН, доля військових формувань націоналістів «Нахтигаль» і «Роланд»; україно-польське протистояння; протистояння українських націоналістів і органів радянської влади у роки війни тощо.

У дні святкування 61-ї річниці перемоги Президент України В. Ющенко закликав колишніх воїнів УПА і солдатів Червоної Армії до примирення.

Але перемога кувалася не тільки на фронті, а й у тилу. Гасло «Усе для фронту, усе для перемоги!» підкорило собі життя і діяльність народу України в роки війни. Уже за тиждень після початку війни всі підприємства були переведені на виконання замовлень для фронту. Машинобудівні заводи Києва, Харкова, Одеси, Дніпропетровська, Запоріжжя, Сум були переобладнані під випуск або ремонт воєнної техніки. Так, Харківський танковий завод уже в грудні 1941 р. випустив першу партію танків, а всього за період війни було виготовлено понад 35 тис. танків.

Київський завод «Ленінська кузня», евакуйований у Зеленодольськ, практично відразу розпочав випуск воєнної продукції, а через три місяці обсяги виробництва збільшилися втричі. Збирання врожаю відбувалося в складних умовах. Проте, темпи заготовки зерна в тилових районах у два-три рази перевищували довоєнні. Вагомий внесок у перемогу зробили і науковці України. Група вчених на чолі з Є. Патоном розробила метод дугового автоматичного електрозварювання корпусів танків Т-34. І. Доброхотов винайшов нові методи виплавлення броньованої сталі.

В інституті клінічної фізіології, очолюваному академіком О. Богомольцем, були створені препарати для загоєння ран і переломів кісток. Співробітники Харківського інституту переливання крові організували пункти заготівлі й консервування крові, підготували фахівців для роботи в них.

Співробітники інституту біохімії АН УРСР на чолі з академіком О. Палладіним створили препарат, що прискорював процес згортання крові. Відомий хірург-офтальмолог академік АН УРСР В. Філатов удосконалив методи лікування хвороб ока і розробив технологію пересадки рогівки.

Висновок. В Україні рух Опору в роки Другої світової війни був представлений двома течіями: комуністичною і націоналістичною. Розкол у русі Опору в Україні перешкоджав швидкому звільненню України від німецько-фашистських окупантів. І радянські партизани, і ОУН—УПА намагалися максимально зібрати і сконцентрувати реальні українські сили в боротьбі проти завойовників. Рух Опору став справжнім другим фронтом Великої Вітчизняної війни.

Дати: червень 1942 р., 14 жовтня 1942 р., осінь 1943 р.

■ Поняття, терміни, назви: рух Опору, ОУН—УПА, УІІІПР.

■ Особистість в історії: С. Ковпак, Р. Шухевич (Тарас Чупринка).