Техніка виконання внутрішньом'язових ін'єкцій

Метод внутрішньом'язових ін'єкцій дуже поширений. Його застосовують у випадках, коли потрібно одержати більш швид­кий ефект, ніж при підшкірній ін'єкції, оскільки м'язи краще, ніж підшкірна жирова клітковина, постачаються кров'ю та лімфою. Де­які препарати при підшкірному введенні спричиняють біль, подраз­нення та погано розсмоктуються, що призводить до утворення інфіль­тратів. У таких випадках застосовують внутрішньом'язовий метод ін'єкцій. Це дає змогу ввести більшу, ніж при підшкірному введенні, кількість препарату — до 10 мл. Використовують одноразові шприци ємністю 5—10 мл із голками до них.

Для внутрішньом'язових ін'єкцій використовують такі анатомічні ділянки: верхньозовнішній квадрант сідниць, передньозовнішню по­верхню стегон, підлопаткові ділянки, рідше триголовий м'яз плеча.

Ягодичная область условно разделена на 4 части — 4 квадранта (рис. 10.19). Внутримышечную инъекцию можно делать только в верхненаружный квадрант. В верх­невнутренний квадрант делать инъекцию нельзя, так как большую часть квадранта занимает крестец, а мышечный слой здесь очень незначительный. В нижневнутреннем квад­ранте проходят крупные артерия, вена и нерв, и поэтому инъекции в этой области делать нельзя. Не вводят внутри­мышечно лекарственные средства в нижненаружный квад­рант ягодицы, так как здесь незначительный мышечный слой и большую часть занимает головка бедренной кости.

Зону, пригодную для инъекции, можно установить и по костным ориентирам. Для этого следует мысленно про­вести линию от остистого отростка V поясничного позвон­ка к большому вертелу бедренной кости (см. рис. 10.19). Седалищный нерв расположен ниже этой линии, и инъек­цию нужно делать выше нее, т. е. в верхненаружный квад­рант ягодицы.

 

Рис.10.19. Определение верхненаружного квадранта ягодицы. Объяснение в тексте.

 

Перед внутрішньом'язовою ін'єкцією в сідницю хворому пропо­нують лягти на живіт.

Для визначення місця ін'єкції ділянку сідниці умовно розділяють на чотири квадранти: проводять вертикальну лінію через сідничний горб, а горизонтальну — через великий вертлюг стегнової кістки. Ін'єкцію здійснюють у верхньозовнішній квадрант сідниці, де немає великих судинних і нервових стовбурів. Шкіру при цьому розтягу­ють. Кут уведення голки 90°.

При виконанні внутрішньом'язової ін'єкції в стегно хворий ле­жить на спині. Місцем ін'єкції є передньозовнішня поверхня серед­ньої третини стегна. Шкіру та підшкірну жирову клітковину захоп­люють у складку. Кут уведення голки 70°.

При виконанні ін'єкції в підлопаткову ділянку хворий сидить на стільці з випрямленою спиною та притиснутим до спинки стільця правим або лівим боком. Руку на боці ін'єкції слід опустити та трохи відвести назад. В утворену складку уводять голку під кутом 70°.

Щоб визначити місце для внутрішньом'язової ін'єкції в зовніш­ній ділянці плеча, потрібно однією рукою знайти нижній край надплечового відростка, другою взятись за латеральну частину руки на рівні пахвової ямки. Перевернутий умовно вниз гострим кінцем три­кутник є місцем ін'єкції. Кут уведення голки 70°. Ділянку плеча для внутрішньом'язових ін'єкцій використовують у тому разі, коли не­має можливості використати інші ділянки.

Підготовку рук медсестри (фельдшера, акушерки), психологічну підготовку пацієнта, набирання ліків у шприц, знезараження шкіри відповідної анатомічної ділянки здійснюють згідно із загальноприй­нятими правилами.

Шкіру сідниці розтягують і фіксують між І та II пальцями лівої руки. Пропонують пацієнтові зробити глибокий вдих. Перпенди­кулярно до поверхні шкіри помірно різким рухом уводять голку на глибину 3—4 см, проколюючи при цьому шкіру, підшкірну жирову клітковину (фасцію), великий сідничний м'яз, але голку всю не уво­дять, залишають зовні не менше 1/4 довжини голки.

Дещо відтягують поршень і переконуються в тому, що голка не потрапила в судину (у шприці не з'являється кров). Якщо препарат темного кольору і кров у шприці побачити неможливо, від голки від'єднують шприц, і, переконавшись у відсутності крові в муфті, знову їх з'єднують. Ліки уводять повільно, щоб звести до мінімуму больові відчуття і рівномірно розподілити препарат у тканині. При­тискають стерильним ватним тампоном шкіру в місці уколу і швид­ким рухом видаляють голку, а місце ін'єкції масажують 1—2 хв.

1. Не треба виконувати ін'єкцію в напружений м'яз, оскільки це може призвести до утрудненого уведення голки і навіть до її ламання.

2.Не слід виконувати ін'єкцію хворому у положенні стоячи, тому що він може знепритомніти.

3. Якщо голка зайшла дуже глибоко в тканини, негайно треба її витягнути на 1/3 довжини.

4.Якщо при видаленні з тканини шприц від'єднався від голки, то захвачують муфту голки І і II пальцями правої руки і швидко вида­ляють її.

5. При неправильному виборі місця ін'єкції в ділянці сідниці гол­ка може потрапити в нервовий стовбур, що може призвести до парезу та паралічу.

6. При уведенні ліків в окістя (у виснажених хворих) у місці ін'єкції спостерігається стійкий біль.

Ті препарати, які справляють подразнювальну дію на тканини, Рекомендується вводити 2-методом. Для цього відтягують шкіру та підшкірну жирову клітковину в бік на 1,5—2 см від місця ін'єкції, вводять голку, все ще відтягуючи шкіру і підшкірну жирову клітковину. Препарат уводять зі швидкістю 1 мл за 10 с. При такому методі препарат ніби запечатується в м'язі і не витікає в тканини.

1. При розведенні антибіотиків голку у флаконі потрібно уводити так, щоб лише проколоти корок, оскільки при глибокому введенні голки у зв'язку із підвищенням тиску у флаконі за рахунок уведеного розчинника через голку буде самовільно виходити розчин антибіотика, потрапляти в повітря і на шкіру рук медпрацівника, що з часом може спричинювати дерматит та інші алергійні прояви. Крім цього, не забезпечується точність дозування.