Тема 7. Повноваження депутата місцевих рад.

Тема 7. Повноваження депутата місцевих рад.

Мета: охарактеризувати статус депутата сільської, селищної ради як представника інтересів територіальної громади, розглянути функції депутата, визначити у чому полягає робота депутата в раді та в окрузі, розглянути принципи депутатської етики.

План

1. Статус депутата сільської, селищної ради.
2. Робота депутата з виборцями.
3. Робота депутата в сільській, селищній раді та в її органах, обов’язки та права.

Література: [1 с.15-26]; [3 с.27-41]; [10 с.35-59].

 

Згідно з Законом України “Про статус депутатів місцевих рад” (ст. 2) депутат сільської, селищної ради є представником інтересів територіальної громади села, селища, який обирається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки.

Статус депутата сільської, селищної ради характеризується наступними основними рисами:

1. Депутат є виборною особою.
2. Депутат виступає представником членів територіальної громади, що проживають в межах відповідного виборчого округу, в місцевій раді.
3. Депутат здійснює свої повноваження, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю.

Депутат сільської, селищної ради не може використовувати свій депутатський мандат в цілях, не пов'язаних з депутатською діяльністю і не може мати іншого представницького мандата, наприклад, бути народним депутатом України, сільським, селищним головою чи депутатом районної, обласної ради.

1. Депутат є повноважним і рівноправним членом сільської, селищної ради. Він наділяється всією повнотою прав, необхідних для забезпечення його реальної участі у діяльності ради та її органів.

Статус депутата сільської, селищної ради визначено законодавством України відповідно до принципу імперативного депутатського мандату, згідно з яким:

а) депутат підтримує зв'язки з виборцями, об'єднаннями громадян, які висунули його кандидатом у депутати, а також колективами підприємств, установ, організацій, органами державної влади, органами місцевого самоврядування, розташованими на території його виборчого округу. Він зобов'язаний періодично, але не рідше одного разу на рік, звітувати про свою роботу перед виборцями відповідного виборчого округу;

б) виборці можуть давати своїм депутатам доручення, що випливають з потреб відповідного виборчого округу чи територіальної громади в цілому;

в) депутат може бути в будь-який час відкликаний виборцями у встановленому Законом України “Про статус депутатів місцевих рад” порядку. При цьому, підставами для відкликання можуть бути:

- порушення депутатом положень Конституції і законів України;

- пропуск депутатом протягом року більше половини пленарних засідань ради або засідань постійної комісії, невиконання ним без поважних причин рішень і доручень ради та її органів;

- невідповідність практичної діяльності депутата основним принципам і положенням його передвиборної програми;

- використання депутатського мандата в особистих чи корисливих цілях;

- систематичне порушення депутатом норм депутатської етики.

Депутат, здійснюючи свої повноваження, повинен дотримуватися правил депутатської етики, зокрема:

• керуватися загальнодержавними інтересами та інтересами територіальної громади чи виборців свого виборчого округу;
• не використовувати депутатський мандат в особистих інтересах чи в корисливих цілях;
• не принижувати честі й гідності виборців, інших депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій;
• не розголошувати відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом, інших відомостей з питань, що розглядалися на закритих засіданнях ради чи її органів і не підлягають за їх рішенням розголошенню, та відомостей, які стосуються таємниці особистого життя депутата місцевої ради або виборця, що охороняється законом, чи стали йому відомі у зв'язку з його участю в депутатських перевірках;
• не допускати образливих висловлювань, не використовувати у публічних виступах недостовірні або неперевірені відомості стосовно органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій, їх керівників та інших посадових чи службових осіб, депутатів місцевих рад;
• не приймати будь-яких гонорарів, подарунків, не отримувати винагород безпосередньо чи опосередковано за дії, пов'язані зі здійсненням ним депутатських повноважень.

Найважливішою функцією депутата сільської, селищної ради є представницька функція. Як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу депутат сільської, селищної ради зобов'язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування.

Повноваження депутата сільської, селищної ради починаються з дня відкриття першої сесії відповідної ради – з моменту офіційного оголошення підсумків виборів відповідною територіальною виборчою комісією і закінчуються в день відкриття першої сесії цієї ради нового скликання, крім передбачених законом випадків дострокового припинення повноважень депутата ради або ради, до складу якої його обрано.

Повноваження депутата сільської, селищної ради можуть бути припинені достроково за наявності підстав, засвідчених офіційними документами, без прийняття рішення відповідної ради у разі:

• його відкликання виборцями;
• припинення його громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України;
• обрання або призначення його на посаду, зайняття якої згідно з Конституцією України і законом не сумісне з виконанням депутатських повноважень;
• обрання його депутатом іншої місцевої ради;
• визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;
• набрання законної сили обвинувальним вироком суду, за яким його засуджено до позбавлення волі;
• його смерті.

Повноваження депутата сільської, селищної ради можуть припинятися достроково також за рішенням відповідної ради у зв'язку:

• з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, за яким його засуджено до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі;
• з особистою заявою депутата місцевої ради про складення ним депутатських повноважень.

Права і обов’язки депутата сільської, селищної ради визначаються законом стосовно до напрямків його діяльності (форм роботи), до яких відносяться:

• робота у виборчому окрузі;
• робота в раді та її органах.

Робота у виборчому окрузі характеризує відносини депутата з виборцями, в основу яких покладені його обов’язки:

• підтримувати зв’язки з виборцями та територіальною громадою;
• інформувати виборців про роботу сільської, селищної ради та її органів, про хід виконання планів соціально-економічного та культурного розвитку території;
• брати участь у виконанні рішень сільської, селищної ради;
• вивчати потреби виборців, територіальної громади та інформувати про них раду, вести прийом виборців;

а також його права:

• офіційно представляти виборців свого виборчого округу та інтереси територіальної громади в місцевих органах виконавчої влади, відповідних органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах і організаціях;
• брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях інших місцевих рад та їх органів, загальних зборах громадян за місцем проживання, засіданнях органів самоорганізації населення, що проводяться в межах території його виборчого округу;
• порушувати перед відповідними органами і організаціями та їх посадовими особами, а також керівниками правоохоронних та контролюючих органів питання, що зачіпають інтереси виборців, та вимагати їх вирішення;
• вносити на розгляд відповідних органів і організацій та їх посадових осіб пропозиції з питань, пов'язаних з його депутатськими повноваженнями у виборчому окрузі відповідно до закону, брати участь у їх розгляді.

Працюючи у виборчому окрузі депутату сільської, селищної ради доцільно зосередитися на таких принципових моментах:

1. Організації регулярного прийому виборців, розгляді пропозицій, заяв і скарг громадян, які надійшли до нього, вжитті заходів до їх своєчасного, обґрунтованого вирішення; вивченні причин, які породжують скарги громадян, і внесенні своїх пропозицій щодо їх усунення до органів місцевого самоврядування, до місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.

При цьому слід мати на увазі, що:

• особистий прийом виборців має бути організований депутатом з періодичністю не рідше одного разу в місяць;
• записатися на прийом до депутата мають право як його виборці, так і інші громадяни, іноземці чи особи без громадянства, які проживають, тимчасово перебувають чи працюють в селі, селищі;
• усі звернення громадян (як в усній, так і в письмовій формі) на особистому прийомі депутата реєструються. Якщо вирішити порушені в усному зверненні питання безпосередньо на прийомі неможливо, воно розглядається у тому ж порядку, що й письмове звернення;
• забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення;
• якщо питання, порушені в одержаному депутатом зверненні, не входять до повноважень сільської, селищної ради та її виконавчих органів, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ним за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. При цьому, забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються;
• письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.
• про результати розгляду громадянину повідомляється письмово або усно, за бажанням громадянина.

2. Ефективній реалізації своїх контрольних повноважень, зокрема, права на депутатське звернення, невідкладний прийом та права вимагати усунення порушень законності і встановлення правового порядку.

Депутатське звернення – це викладена в письмовій формі вимога депутата сільської, селищної ради з питань, пов'язаних з його депутатською діяльністю, до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також керівників правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, здійснити певні дії, вжити заходів чи дати офіційне роз'яснення з питань, віднесених до їх компетенції.

Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, а також керівники правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, до яких звернувся депутат місцевої ради, зобов'язані у десятиденний строк розглянути порушене ним питання та надати йому відповідь, а в разі необхідності додаткового вивчення чи перевірки дати йому відповідь не пізніш яку місячний строк.

1. Своєчасному звітуванні перед виборцями. Закон передбачає, що депутат сільської, селищної ради періодично, але не менш як один раз на рік, звітує про свою роботу перед виборцями свого виборчого округу, об'єднаннями громадян.

Орієнтовні строки проведення звітів депутатів перед виборцями визначає сільська, селищна рада, проте вони можуть бути проведені і в будь-який час на вимогу зборів виборців за місцем проживання, трудової діяльності або навчання, а також органів самоорганізації населення.

Звіт депутата повинен містити відомості про його діяльність у сільській, селищній раді та в її органах, до яких його обрано, а також про його роботу у виборчому окрузі, про прийняті радою та її органами рішення, про хід їх виконання, про особисту участь в обговоренні, прийнятті та в організації виконання рішень ради, її органів, а також доручень виборців свого виборчого округу.

Виборці можуть давати своєму депутатові місцевої ради доручення на зборах під час його звітів чи зустрічей з питань, що випливають з потреб відповідного виборчого округу чи територіальної громади в цілому. Доручення виборців не повинні суперечити законодавству України, а їх виконання має належати до відання місцевих рад та їх органів.

Депутат місцевої ради бере участь в організації виконання доручень виборців як одноособово, так і в складі постійних і тимчасових комісій ради, може залучати до їх виконання органи самоорганізації населення, а також виборців відповідного виборчого округу.

Контроль за виконанням доручень виборців здійснюється відповідними радами, їх органами та депутатами місцевих рад. Органи, які в межах своїх повноважень забезпечують реалізацію доручень виборців, один раз на рік інформують раду про хід їх виконання.

Основні терміни

 

Депутатське звернення – це викладена в письмовій формі вимога депутата сільської, селищної ради з питань, пов'язаних з його депутатською діяльністю, до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також керівників правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, здійснити певні дії, вжити заходів чи дати офіційне роз'яснення з питань, віднесених до їх компетенції.

Депутатський запит - це підтримана радою вимога депутата місцевої ради до посадових осіб ради і її органів, сільського, селищного голови, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, які розташовані або зареєстровані на відповідній території, з питань, які віднесені до відання ради.

Депутатське запитання - це засіб одержання депутатом місцевої ради інформації або роз'яснення з тієї чи іншої проблеми. Відповідь на запитання може бути оголошено на сесії ради або дано депутату місцевої ради в індивідуальному порядку. Запитання не включається до порядку денного сесії, не обговорюється і рішення по ньому не приймається.

 

Контрольні питання

1. Охарактеризуйте роль депутата сільської або селищної ради як представника громади.
2. У чому полягають принципи депутатської етики?
3. У чому полягає робота депутата в постійних та тимчасових комісіях сільської або селищної ради?
4. У чому полягає робота депутата з виборцями?
5. Охарактеризуйте обов’язки депутата щодо звітування.

 

План

1. Фінансова основа місцевого самоврядування.
2. Матеріальна основа місцевого самоврядування.

Література: [1 С. 49-52]; [3 С. 38-61]; [10 С. 44-52].

1. Матеріальна основа місцевого самоврядування

Реальність місцевого самоврядування визначається, в першу чергу, матеріальними і фінансовими ресурсами, якими розпоряджа­ється територіальна громада та які в сукупності становлять матері­альну і фінансову основу місцевого самоврядування.

Основні терміни

 

Дотації - це кошти, які передаються до місцевого бюджету з державного бюджету у випадках, коли коштів, що надходять з влас­них джерел та закріплених доходів, недостатньо для формування мінімального розміру місцевого бюджету. Використання дотацій не має цільового призначення, вони виділяються державою на безвід­платній та безповоротній основі.

Субвенції - це кошти, які виділяються з державного бюджету на певний строк для фінансування конкретних програм з метою соці­ально-економічного вирівнювання відповідних територій.

 

Контрольні питання

1. Охарактеризуйте обєкти комунальної власності.
2. Які повноваження має громада щодо комунальної власності.
3. Які відносини мають керівники комунальних підприємств з представниками органів місцевого самоврядування.
4. З яких джерел формується бюджет сільської або селищної ради?
5. На які цілі може витрачатися кошти бюджету сільської або селищної ради?

 

План

1. Загальні засади участі громадян у процесі прийняття рішень.
2. Загальні збори.
3. Місцевий референдум.
4. Місцеві ініціативи.
5. Громадські слухання.
6. Громадські ради.

Література: [1 С. 49-52]; [3 С. 38-61]; [10 С. 44-52].

 

1. Загальні засади участі громадян у процесі прийняття рішень.

Безпосередня демократія (пряма демократія) — сукупність форм організації державної влади, за якої основні рішення щодо управління справами суспільства й держави схвалюються безпосередньо всіма громадянами на референдумах, зборах тощо.

Можливість застосування прямої демократії громадським суспільством утримує сучасні демократичні держави від надмірної цент­ралізації і відіграє вирішальну роль у створенні державою умов для оптимального функціонування і життєдіяльності суспільства.

Таким чином прояви прямої демократії відіграють стабілізуючу роль у демократичному суспільстві, приймають участь у вирішенні складних соціальних проблем, сприяють реалізації прав гро­мадян в усіх сферах життя, і тим самим зміцнюють взаємовідносини між державою та громадянами.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» виз­начає окремі форми участі громадян у місцевому самоврядуванні та особливості їх за­стосування:

• місцеві референдуми;
• загальні збори громадян;
• місцеві ініціативи;
• громадські слухання;
• органи самоорганізації населення.

З метою врахування особливостей територіальних громад (культурних, етнічних, організаційних то­що) на місцевому рівні в межах чинного законодавства процедури громадської участі деталізують­ся двома типами місцевих нормативних актів, які регулюють питання громадської участі. Відповідно до статті 19 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», представницький орган місцевого самоврядування може прийняти статут територіальної громади села, селища, міста (в статутах багатьох українських міст досить детально відображено форми, процедури та ал­горитми безпосередньої участі громадян в місцевому самоврядуванні).

Іншим типом місцевих нормативних актів є рішення місцевих рад (стаття 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), якими ухвалюють Положення про застосування окремих механізмів безпосередньої участі громадян, а саме: про громадські слухання, громадські ради чи колегії, місцеві ініціативи, загальні збори громадян, консультативні опитування, організацію співпраці з громадськими організаціями тощо. В Україні сьогодні існує достатньо типових проектів місцевих нормативних актів, підготовлених як фахівцями громадського сектору, так і представни­ками місцевого самоврядування.

 

1. Загальні збори громадян.

До компетенції зборів громадян законом передбачено:

1. Загальні збори громадян за місцем проживання є формою їх безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення.
2. Рішення загальних зборів громадян враховуються органами місцевого самоврядування в їх діяльності.
3. Порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статутом територіальної громади.

Загальні збори - форма гро­мадського контролю та консультативної демократії.

Основна ідея Зборів полягає у тому, що ця форма місцевої демократії повинна бути доступна для реалізації навіть невеликій групі громадян, які мають виборчі права і проживають у тери­торіальній громаді. Організаційно-правовий механізм підготовки й проведення Зборів має дозво­ляти ініціаторам Зборів досягати мети навіть коли цьому протидіють органи і посадові особи місце­вого самоврядування.

Крім ініціативних груп громадян суб'єктами права ініціювання Зборів можуть виступати також депутати й посадові особи місцевого самоврядування, органи самоорганізації населення. Коло цих суб'єктів відносно визначене і може розширюватися у межах чинного законодавства.

Збори наділяються повноваженнями, що можуть бути більші чи менші в залежності від волі ради, яка ухвалює відповідне положення про збори, а також змінені у разі ухвалення но­вого законодавства. Це, передусім, консультативні (дорадчі) й контрольні повноваження. От­же, Збори мають сприяти більш оптимальному розв'язанню питань місцевого значення, з одного боку, та забезпечувати підпорядкування органів і посадових осіб місцевого самовря­дування інтересам територіальної громади, з другого боку. Рішення Зборів повинні врахову­ватись органами місцевого самоврядування. Для цього радою мають бути визначені відповідні механізми й гарантії.

Ясна річ, Збори не можуть і не повинні бути інструментом лише опозиційних щодо місцевої влади (голови чи ради) сил, вони можуть успішно використовуватися й органами місцевого само­врядування для вирішення місцевих проблем щодо механізмів вирішення яких нема єдиної думки, і врахування думки мешканців громади тут украй важливе. Збори мають сприяти активізації участі громадян у місцевому самоврядуванні незалежно від їхніх політичних уподобань.

 

1. Місцеві референдуми.

Формою прийняття територіальною громадою рішень шляхом прямого голосування з питань, що належать до компетенції місцевого самоврядування, є місцевий референдум.

Рішення громадськості через місцевий референдум є обов'язковими до виконання. В ієрархії рівнів громадської участі референдум займає найвищу сходинку, є прикладом справді гро­мадського управління та механізмом реалізації компетенції територіальної громади.

Правову регламентацію організації й проведення місцевих референдумів в Україні забезпечу­ють Конституція України (статті 72-74), Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референду­ми» та Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (стаття 7). Рішення, ухвалені місцевим референдумом в рамках чинного законодавства:

• мають вищу юридичну силу, ніж нормативні акти органів місцевого самоврядування та їх поса­дових осіб;
• не потребують затвердження органами влади;
• скасувати або змінити їх можна тільки іншим референдумом.

Зрозуміло, що за таких обставин процедура ініціювання, підготовки та проведення місцевого ре­ферендуму повинна забезпечити мінімізацію ймовірності ухвалення помилкових рішень. Такий підхід є логічним та виправданим. Часто місцевий референдум проводять одночасно з місцевими виборами, оскільки його організація потребує значних витрат з місцевого бюджету. Розглянемо ос­новні процедури та технологію проведення місцевого референдуму, передбачені чинним законо­давством України.

Предметом місцевого референдуму є питання, які віднесені законодавством до компетенції виключно місцевого самоврядування. Є ряд питань, рішення щодо яких ухвалюються винятково місцевими референдумами:

• найменування або перейменування сільрад, селищ, міст, районів, областей;
• питання про об'єднання в одну однойменних адміністративно-територіальних одиниць, які ма­ють спільний адміністративний центр.

Питання дострокового припинення повноважень відповідної міської ради та її голови можна вирішити також шляхом місцевого референдуму. Не можуть бути предметом місцевого референдуму:

• питання щодо скасування законних рішень органів державної влади і самоврядування вищого рівня;
• питання, віднесені до компетенції судової системи та прокуратури;
• питання щодо обрання, призначення та звільненням посадових осіб, вирішення яких віднесе­но до компетенції відповідної місцевої ради та її виконавчих органів.

Ініціювати та призначити місцевий референдум можуть:

• депутати місцевої ради шляхом поіменного голосування на пленарному засіданні ради кількістю не менше половини складу відповідної ради;
• депутати місцевої ради шляхом зібрання підписів депутатів - не менше половини складу відповідної ради (підписи депутатів має засвідчити голова відповідної ради);
• громадяни України у кількості не менше однієї десятої від тих, що проживають на відповідній території і мають право брати участь у референдумі.

У разі, коли місцевий референдум ініціює громадськість, то технологія реалізації ініціативи є такою.

1. Створення та реєстрація ініціативної групи. Ініціативна група референдуму, яка складається не менш як з десяти громадян України, що мають право брати участь у референдумі і постійно про­живають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, створюється на загаль­них зборах громадян.

В зборах громадян міст обласного значення мають брати участь не менше як 200 громадян Ук­раїни, а в містах районного значення - не менше як 50 громадян України. Не пізніше як за десять днів до проведення зборів їх ініціатори мають повідомити голову місцевої ради про час, місце і ме­ту зборів громадян.

Результати проведення зборів громадян потрібно зафіксувати в таких документах, скріплених підписами голови та секретаря зборів:

• список учасників загальних зборів із зазначенням прізвищ, імен та по батькові, місця проживання;
• список членів ініціативної групи із зазначенням даних документів, що посвідчують їх особи; протокол зборів;
• точне формулювання питання, що пропонується винести на референдум.

Зазначені вище документи, а також письмове зобов'язання членів ініціативної групи дотримувати­ся законодавства України про референдум, подаються голові відповідної місцевої ради. Голова місцевої ради (у разі дотримання вимог чинного законодавства України) у десятиденний строк реєструє ініціативну групу місцевого референдуму, а у триденний строк - видає їй свідоцтво про реєстрацію та посвідчення членів ініціативної групи встановленого зразка. Плата за реєстрацію - не стягується.

Як показує практика, правове регулювання процесу створення та реєстраціїї ініціативної групи потребує уточнень та деталізації.

1. Збір підписів під вимогою про проведення референдуму ініціативна група розпочинає з мо­менту її реєстрації. Мінімальна кількість необхідних підписів, яку ініціативна група має зібрати про­тягом місяця з моменту їїї реєстрації, зазначається у свідоцтві про реєстрацію групи. Увага! Кількість зібраних підписів, реально має бути більшою (відсотків на десять).

У разі реєстраціїї декількох ініціативних груп з проведення референдуму (що не заборонено За­коном), місячний термін відраховується, починаючи з моменту реєстраціїї першої ініціативної групи.

Підписні листи, оформлені належним чином, передаються голові відповідної місцевої ради, де вони зберігаються упродовж двох місяців після проведення референдуму. Голова місцевої ради (протягом п'ятнадцяти днів від дня надходження підписних листів) організовує повну або вибірко­ву їх перевірку.

Питання про проведення місцевого референдуму виноситься на розгляд сесії відповідної місцевої ради у разі, коли фактів порушення чинного чинного законодавства в процесі збору підписів не встановлено і загальна сума зібраних підписів (за винятком визнаних недійсними) є до­статньою для ініціювання місцевого референдуму.

1. Рішення про проведення референдуму. Питання щодо проведення референдуму місцева ра­да розглядає у місячний термін з моменту подання від-повідної пропозиції та може ухвалити одне з таких рішень:
• призначити місцевий референдум;
• відхилити пропозицію про проведення референдуму (у разі порушень Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми»);
• прийняти рішення з питання, винесеного у вимогу про призначення референдуму (без наступ­ного проведення референдуму).

Дата місцевого референдуму призначається не раніше як за місяць і не пізніше як за два місяці від дня ухвалення рішення місцевою радою про проведення референдуму. У 10-денний строк після ух­валення рішення щодо призначення місцевого референдуму в місцевих засобах масової інформації повідомляється про дату його проведення, зміст рішення та питання, що виноситься на референдум.

Підготовка та проведення місцевого референдуму відбувається за процедурою, традиційною для проведення виборів:

• створення виборчих дільниць;
• формування комісій з референдуму;
• складання та уточнення списку громадян, що мають право брати участь уреферендумі;
• виготовлення бюлетенів для голосування;
• проведення голосування та підрахунок голосів;
• встановлення результатів референдуму.

Підготовка та прове­дення місцевого референдуму фінансується повністю з місцевого бюджету (за винятком організації та діяльності ініціативних груп).

Референдум визнається таким, що не відбувся, якщо в ньому взяло участь менше половини громадян, внесених у списки для голосування.

Рішення місцевого референдуму вважається ухваленим громадянами, якщо за нього було по­дано більшість голосів громадян від числа тих, хто взяв участь у референдумі. Повідомлення про результати референдуму публікуються відповідною комісією не пізніше як на десятий день після референдуму.

Важливо ще раз підкреслити, що рішення, ухвалені шляхом референдуму, обов'язкові до ви­конання без жодного затвердження владою та вводяться в дію з моменту їх опублікування (або в інший строк, визначений самим рішенням).

Змінити або скасувати рішення, ухвалені місцевим референдумом, можна:

• рішенням іншого місцевого референдуму;
• рішенням відповідної ради, ухваленим кваліфікованою більшістю (не менше як дві третини від загальної кількості депутатів місцевої ради) з обов'язковим затвердженням на референдумі, який проводиться упродовж шести місяців після внесення зміни або скасування.

1. Місцеві ініціативи.

Одним із способів добитися розгляду у місцевій раді питання, яке зачіпає інтереси територіальної громади і належить до компетенції місцевого самоврядування є місцеві ініціативи. Відповідно до закону місцеву ініціативу, подану належним чином, розглядає місцева рад на відкритому засіданні, запро­сивши на нього членів ініціативної групи. Рішення місцевої ради за результатом розгляду місцевої ініціативи - оприлюднюється.

Отже, місцева ініціатива - це можливість бути почутими, можливість донести проблему до депутатів місцевих рад та показати громаді, яку позицію займає місцева влада щодо порушеної проблеми.

Предметом ініціативи може бути будь-яке пи­тання, яке належить до компетенції місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Місцева ініціатива оформляється у формі проекту рішення місцевої ради.

Законом передбачено, що дієздатні особи (віком від 18 років), зареєстровані в територіальній громаді, мають право ініціювати розгляд у раді питань в порядку місцевої ініціативи. Такі особи створюють ініціативну групу, кількісний склад якої законом не встановлено. Створювати ініціатив­ну групу доцільно на загальних зборах громадян, надавши їй при цьому повноваження збирати підписи, готувати всі документи щодо місцевої ініціативи, зареєструвати її у відповідному органі місцевого самоврядування.

Місцеву ініціативу реєструє Секретаріат місцевої ради. Для реєстрації ініціативна група подає такі документи:

1. Заяву (підписану всіма членами ініціативної групи) про внесення на розгляд відповідної ради місцевої ініціативи.
2. Протокол загальних зборів.
3. Проект рішення, підготовлений у порядку місцевої ініціативи.
4. Пояснювальну записку до проекту рішення, підготовленого у порядку місцевої ініціативи, з не­обхідним обґрунтуванням та додатками.
5. Підписні листи у визначеній кількості з підписами громадян (членів відповідної територіальної громади), які мають право голосу.

Проект рішення, поданий у порядку місцевої ініціативи, міський голова чи голова відповідної ради може направити на розгляд профільних депутатських комісій або управлінь виконавчого органу для підготовки відповідних висновків. Після цього проект рішення включають до порядку денного най­ближчого сесійного засідання.

Порядок розгляду місцевої ініціативи на сесійному засіданні визначається Регламентом робо­ти ради, але з дотриманням таких вимог:

• засідання ради має бути відкритим;
• участь у ньому мають брати члени ініціативної групи;
• рада не має права відмовитися від розгляду місцевої ініціативи.

Розгляд проекту рішення, внесеного у порядку місцевої ініціативи, місцевою радою може завершитися:

• прийняттям його повністю або за основу;
• відхиленням проекту рішення;
• відправкою його на доопрацювання за обов'язковою участю членів ініціативної групи у термін, визначений Регламентом ради, та з обов'язковим винесенням проекту рішення на наступне пленарне засідання ради.

Рішення, ухвалене місцевою радою, обов'язково оприлюднюється в порядку, передбаченому ста­тутом територіальної громади або Регламентом роботи ради.

 

1. Громадські слухання.

Територіальна громада має право проводити громадські слухання - зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени тери­торіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо пи­тань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування.

Закон вимагає також проводити громадські слухання не рідше одного разу на рік, а пропозиції, які вносяться за результатами слухань, обов'язково розглядати органам місцевого самоврядуван­ня.

Згідно з положеннями Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» предметом слу­хань можуть бути будь-які питання місцевого значення, які належать до відання місцевого самов­рядування. Вимогою часу є винесення на громадські слухання проблем ресурсного становлення та розвитку територіальних громад, комунальної власності, житлово-комунального господарства, місцевого бюджету, будівництва тощо.

Громадські слухання будуть повноцінними, якщо у них візьме участь значна кількість людей. А це можливо за умови обрання для слухань справді актуальної і важливої для територіальної грома­ди теми.

Більшість місцевих нормативних актів до ініціаторів громадських слухань відносять:

• ініціативні групи членів територіальної громади,
• органи самоорганізаціїї населення,
• громадські організації,
• голів територіальних громад,
• депутатів місцевих рад тощо.

Якщо ініціаторами громадських слухань виступають представники громади, то цілком доречно зібрати на підтримку цієї ініціативи певну кількість підписів.

Підготовку та проведення громадських слухань, як правило поклада­ють на місцеву раду, яка визначає місце і час їх проведення, забезпечує приміщення та потрібну апаратуру, доводить інформацію до відома мешканців. Виходячи з реалій поведінки публічної вла­ди, для підготовки та проведення громадських слухань краще створити робочу групу з представ­ників влади та членів ініціативної групи від громадськості. Саме такий механізм доцільно передба­чити в положенні про слухання.