Тема 11. Форми самоорганізації громад. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема 11. Форми самоорганізації громад.



Мета: розглянути форми самоорганізації громад як спосіб приймати безпосередню активну участі членів громади в реалізації проектів місцевого розвитку, їх переваги та недоліки, наявність перешкод до ефективного функціонуванні, нормативно-правову базу тощо.

 

План

  1. Основні засади самоорганізації громад.
  2. Громадська організація.
  3. Благодійна організація.
  4. Орган самоорганізації населення.
  5. Обєднання співвласників багатоквартирного будинку.
  6. Кооператив.

Література: [1 с. 49-57]; [3 с.28-64]; [10 с.17-34].

 

    1. Основні засади самоорганізації громад.

Організація громади, як форма її самоорганізації, є найважливішим елемен­том підходу до місцевого розвитку, орієнтованого на громаду. Завдяки орга­нізаціям громади її члени можуть спільно висловлювати свою думку та діяти, реалізовуючи власний потенціал. Організація громади об'єднує тіх членів, які живуть на одній території, наприклад в одному селі або селищі, в одному мік­рорайоні або на одній вулиці, в одному багатоквартирному будинку, і сти­каються з однаковими складнощами. Такими організаціями управляє група активістів, яким довіряє більшість членів громади. Організації громад — це самоврядні структури, умовами функціонування яких є прозорість і підзвіт­ність, а також високий рівень активності членів громад.

Члени територіальної громади можуть вирішувати питання місцевого роз­витку в кілька способів:

    1. У рамках територіальної громади без створення додаткових організацій чи представницьких органів.

Для цього Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" пе­редбачено такі механізми, як місцевий референдум, загальні збори гро­мадян, місцеві ініціативи, громадські слухання. Усі ці механізми можуть використовуватись як спосіб прийняття рі­шень щодо місцевого розвитку. Вони не забезпечують залучення гро­мади до виконання таких рішень.

    1. Через представницькі органи місцевого самоврядування та їхні вико­навчі органи.

Відповідно «Закону про місцеве самоврядування» Сільські, се­лищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представ­ляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначе­ні Конституцією України, цим та іншими законами". Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у мі­стах (у разі їх створення) рад є їхні виконавчі комітети, відліли, управ­ління та інші створювані радами виконавчі органи.

Цей спосіб, як і попередній, не передбачає безпосередньої активної участі членів громади в реалізації проектів місцевого розвитку.

    1. Через створені в установленому порядку організації чи установи. Створення організацій чи установ доцільне, якщо члени громади:
  • мають намір об'єднатися для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних та інших спільних інтересів;
  • планують здійснювати свою діяльність постійно/регулярно;
  • планують встановити обов'язкові для виконання членами громади правила та процедури;
  • мають намір вступати у відносини з органами влади не як окремі гро­мадяни, а як організована спільнота.
  • мають намір реалізовувати проекти місцевого розвитку, що передбачають здійс­нення господарської діяльності та/або участь у господарських відносинах (наприклад, володіння чи розпоряджання майном, надання послуг, укла­дання договорів тощо).

Такий висновок випливає зі статті 3 Господарського кодексу України, від­повідно до якої під господарською діяльністю розуміють діяльність су­б'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до законодавства України громада може створити організацію і зі статусом юридичної особи, і без нього. Зокрема без статусу юридичної особи можуть діяти громадські організації та органи самоорганізації насе­лення (докладніше див. нижче).

Члени громади можуть створювати юридичну особу в будь-якій організаційно - правовій формі, існування яких передбачено законодавством Укра­їни. У тому числі — у вигляді суб'єкта підприємницької діяльності.

Однак створення суб'єкта підприємницької діяльності доцільне лише в тому разі, коли організація громади має намір отримувати комерційну ви­году від своєї діяльності. В інших випадках ОГ має створюватись у вигляді суб'єкта некомерційної господарської діяльності.

Законодавством України передбачено існування таких суб'єктів некомер­ційної господарської діяльності:

  • громадські організації;
  • благодійні організації;
  • органи самоорганізації населення;
  • об'єднання співвласників багатоквартирного будинку;
  • кооперативи.

Жодну із цих форм самоорганізації не можна назвати ідеальною з погля­ду ефективного залучення громад до місцевого розвитку. Кожна з них має суттєві вади, і жодна не забезпечує громаду повноцінним інструментарієм для її активної участі в місцевому розвитку. Обирати одну із зазначених форм під час створення ОГ необхідно з огляду на завдання та умови функціонування такої організації громади.

 

    1. Громадська організація.

Найбільш розповсюдженою формою самоорганізації є громадські органі­зації. Відповідно до статті 3 Закону про об'єднання громадян громадською організацією є "об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх за­конних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів".

Мета створення такої організації, склад її учасників, напрями діяльності можуть бути різними. Громадські організації мають неприбутковий статус, можуть володіти й розпоряджатися майном, отримувати фінансування з різних джерел.

Зареєстровані гро­мадські організації наділено такими правами:

  • бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права;
  • представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних і громадських органах;
  • отримувати від органів державної влади та управління, органів місце­вого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань;
  • вносити пропозиції до органів влади та управління;
  • брати участь у здійсненні державної регуляторної політики;
  • розповсюджувати інформацію і пропагувати свої ідеї та цілі;
  • засновувати засоби масової інформації.

Громадські організації мають право засновувати підприємства, необхідні для виконання статутних цілей.

Аналіз цих прав дає підстави зробити висновок про те, що вони практично нічим не відрізняються від прав інших суб'єктів господарювання.

Позитивом є той факт, що громадські організації наділено правом повноцін­но здійснювати господарську діяльність. Це може бути корисним для реалі­зації деяких проектів місцевого розвитку. Однак цей позитив певною мірою нівелюється складнощами, що існують у питаннях адміністрування (зокре­ма оподаткування) таких організацій.

З іншого боку, як видно з наведеного переліку, громадські організації не наділено окремими інструментами (механізмами), які допомагали б їм впливати на рішення органів влади місцевого самоврядування з питань місцевого розвитку. Так само не існує норм, які спрощували б громадським організаціям отримання бюджетних коштів або коштів від юридичних і фі­зичних осіб для реалізації проектів місцевого розвитку.

 

    1. Благодійна організація.

Благодійною організацією відповідно до Закону про благодійницт­во визнається недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб згідно із цим Законом. Благодійною діяльністю вважається добровільна безкорислива діяльність благодійних організацій, що не пе­редбачає отримання прибутків від цієї діяльності.

З наведеного видно, що сфера використання такої форми, як благодійна організація, обмежена тими проектами місцевого розвитку, які не передба­чають отримання коштів від членів громади за надані послуги/виконані ро­боти/створені об'єкти (крім випадків, коли такі кошти збирають у вигляді благодійних внесків).

Благодійні організації так само, як і громадські, наділено правом на здійс­нення господарської діяльності. Так, стаття 6 Закону про благодійництво встановлює, що благодійна організація здійснює господарську діяльність, спрямовану на виконання її статутних цілей і завдань.

Здійснюючи господарську діяльність, благодійні організації зобов'язані вести податковий облік і сплачувати передбачені законодавством податки. Звільнення від сплати податків та інших платежів до бюджету і спеціальних фондів поширюється тільки на благодійні організації, що існують лише на членські внески і добродійні пожертвування.

Благодійні організації так само, як і громадські, не наділено ефективним ін­струментарієм для участі в процесі прийняття рішень щодо місцевого роз­витку. Проте вони мають певні переваги в частині оподаткування. Однак вимоги до функціонування і звітування благодійних органі­зацій жорсткіші. Зокрема Закон про благодійництво вимагає від таких ор­ганізацій:

  • забезпечити вільний доступ до своїх звітів, господарську та фінансову діяльність;
  • підготовки благодійних програм;
  • вести на окремих рахунках облік коштів для господарської та благодій­ної діяльності і в національній, і в іноземній валютах.

Крім того, благодійні організації не можуть отримувати на фінансування своєї діяльності будь-яких кредитів.

 

    1. Орган самоорганізації населення.

Відповідно до чинного законодавства сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квар­тальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.

Делегувати частину повноважень органів місцевого самоврядування безпосередньо організо­ваній частині громади - суть ідеї створення ОСН. Саме в та­кий спосіб органи місцевого самоврядування можуть частково звільнитися від поточного розв'язання дрібних проблем, які значно швидше і ефективніше може розв'язати сама громада.

ОСН (як форма участі громадян у місцевому самоврядуванні) ще не набули широкої популяр­ності в Україні з різних причин: неготовність самої громади брати на себе відповідальність; недоліки нормативно-правового регулювання, занедбаність системи місцевого самоврядування тощо.

Основними завданнями ОСН є:

  • участь у реалізації соціально-економічного, культурного розвитку відповідної території, інших місцевих програм;
  • створення умов для участі мешканців у розв'язанні питань місцевого значення в межах Консти­туції і законів України;
  • задоволення соціальних, культурних, побутових та інших потреб жителів шляхом сприяння у наданні їм відповідних послуг.

Для виконання цих завдань місцеві ради надають органам самоорганізації населення такі повноваження:

  • сприяти додержанню Конституції та законів України, реалізації актів Президента України та ор­ганів виконавчої влади, рішень місцевих рад та їх виконавчих органів, розпоряджень сільсько­го, селищного, міського голови рішень прийнятих місцевими референдумами;
  • представляти разом з депутатами інтереси жителів будинку, вулиці, мікрорайону, села, сели­ща, міста у відповідній місцевій раді та її органах, місцевих органах виконавчої влади;
  • сприяти депутатам відповідних місцевих рад в організації їх зустрічей з виборцями, прийому громадян і проведенні іншої роботи у виборчих округах;
  • розглядати звернення громадян, вести прийом громадян;
  • інформувати громадян про діяльність органу самоорганізації населення, організовувати обго­ворення проектів його рішень з найважливіших питань;
  • вносити у встановленому порядку пропозиції до проектів місцевих програм соціально-еко­номічного і культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць та про­ектів місцевих бюджетів;
  • організовувати на добровільних засадах участь населення у здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, проведення робіт з благоустрою, озеленення та ут­римання в належному стані садиб, дворів, вулиць, площ, парків, кладовищ, братських могил, обладнанні дитячих і спортивних майданчиків, кімнат дитячої творчості, клубів за інтересами тощо; з цією метою можуть створюватися тимчасові або постійні бригади, використовуватися інші форми залучення населення;
  • організовувати на добровільних засадах участь населення у здійсненні заходів щодо охорони пам'яток історії та культури, ліквідації наслідків стихійного лиха, будівництві і ремонті шляхів, тротуарів, комунальних мереж, об'єктів загального користування із дотриманням встановлено­го законодавством порядку проведення таких робіт;
  • здійснювати контроль за якістю житлово-комунальних послуг та проведених ремонтних робіт у жи­лих будинках громадянам, які проживають на території діяльності органу самоорганізації населення та інше.

Перевага ОСН перед іншими формами полягає в тому, що саме в рамках та­кого формату забезпечується найбільш тісний зв'язок організації громади з органами місцевого самоврядування. Такий зв'язок гарантується закріп­ленням на рівні закону певних важливих прав органів самоорганізації на­селення. Зокрема відповідно до Закону про ОСН:

  • органи самоорганізації населення мають право вносити в установле­ному порядку пропозиції до проектів місцевих програм соціально - економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-тери­торіальних одиниць і проектів місцевих бюджетів;
  • члени органу самоорганізації населення мають право брати участь у за­сіданнях відповідних місцевих рад та їхніх виконавчих органів, що сто­суються їхньої діяльності, а також під час розгляду питань, ініційованих органом самоорганізації населення, мають право дорадчого голосу;
  • місцеві ради можуть наділяти частиною своїх повноважень орган само­організації населення з одночасною передачею йому додаткових кош­тів, а також матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень, здійснюють контроль за їх виконанням.

Вадами ОСН з погляду реалізації проектів місцевого розвитку є законодав­чі обмеження на здійснення ними господарської діяльності. Відповідно до Закону про ОСН матеріальною основою діяльності органу само­організації населення є майно, передане йому радою в оперативне управ­ління.

Орган самоорганізації населення для виконання своїх повноважень кори­стується майном згідно з його призначенням.

Тобто закон не передбачає можливості отримання ОСН майна у власність, зокрема через його створення (наприклад будівництво).

Крім того, за законом ОСН може отримувати фінансування лише з кількох джерел. Відповідно до Закону про ОСН це можуть бути:

  • кошти відповідного місцевого бюджету, які надаються йому сільською, селищною, міською, районною в місті (у разі її створення) радою для здійснення наданих органу самоорганізації населення повноважень;
  • добровільні внески фізичних і юридичних осіб;
  • інші надходження, не заборонені законодавством.

Законодавство не передбачає для ОСН можливості отримувати кошти від здійснення господарської діяльності (як це передбачено для громадських організацій). Тому власних джерел фінансування такі організації не мо­жуть мати. Всі інші перелічені джерела не гарантують стабільних фінансо­вих надходжень.

Закон про ОСН не визначає, яким є податковий статус ОСН. Зокрема не вказано чітко, що отримані добровільні внески не підлягають оподаткуван­ню. А це накладає додаткові обмеження на фінансову діяльність ОСН.

 

    1. Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ), незважа­ючи на своє вузьке "цільове призначення" (Відповідно до статті 4 Закону про ОСББ "Основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав власників приміщень на воло­діння та користування спільним майном членів об'єднання, належне утримання бу­динку та прибудинкової території, сприяння членам об'єднання в отриманні житло­во-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та ви­конання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання), можна розглядати як одну з форм самоорганізації громад для вирішення завдань місцевого розвитку. Таку форму можна використовувати в населених пунктах з багатоквартир­ними будинками і для реалізації тих проектів місцевого розвитку, які по­в'язані з такими будинками (наприклад, ремонт комунальних мереж, бу­дівництво дитячого майданчика тощо).

Відповідно до вимог законодавства найважливіші питання функціонування ОСББ вирішуються виключно на загальних зборах членів об'єднання. До таких питань згідно із статтею 10 Закону про ОСББ, зокрема, належать:

  • затвердження статуру об'єднання, внесення змін до нього;
  • питання про використання об'єктів, що перебувають у спільній власно­сті членів об'єднання;
  • затвердження кошторису, балансу об'єднання та річного звіту;
  • затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує ви­значену в статуті об'єднання;
  • визначення розмірів внесків і платежів членами об'єднання;
  • прийняття рішення про реконструкцію та ремонт будинку або про бу­дівництво господарських споруд;
  • визначення розміру матеріального та іншого заохочення членів об'єд­нання і правління;
  • визначення обмежень на користування об'єктами, які перебувають у спільній власності об'єднання;
  • прийняття рішень про передачу в оренду об'єктів, які перебувають у спільній власності членів об'єднання, фізичним і юридичним особам;
  • затвердження угод про заснування товариств або участі у товариствах.

Для вирішення всіх цих питань на загальних зборах мають бути присутніми більше половини членів об'єднання. Така ви­мога сприяє активному залученню членів організації до вирішення питань її життєдіяльності.

Відповідно Закону про ОСББ "Об'єднання є неприбутковою ор­ганізацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між чле­нами об'єднання ".

Поряд із цим законодавство надає ОСББ широкі можливості для збору кош­тів від фізичних осіб у вигляді регулярних платежів. Зокрема стаття 2 За­кону про ОСББ встановлює:

Кошти об'єднання складаються з:

  • залишків коштів на рахунках попереднього власника майна;
  • статутних внесків, обов'язкових платежів членів об'єднання;
  • коштів, одержаних об'єднанням у результаті здачі в оренду допоміжних при­міщень;
  • субсидій на оплату житлово-комунальних послуг та компенсацій за громадян, які користуються правом на їх отримання, щодо оплати житлово-комуналь­них послуг у їх частці в загальному обсязі обов'язкових платежів на утримання і ремонт неподільного та загального майна у разі укладення відповідного до­говору між власником приміщення та об'єднанням;
  • доходів, що спрямовуються на виконання статутних цілей об'єднання, отри­маних у результаті діяльності підприємств, засновниками яких є об'єднання;
  • добровільних майнових, у тому числі грошових, внесків фізичних І юридич­них осіб.

Для накопичення коштів на ремонт неподільного та загального майна і термі­нового усунення збитків, що виникли в результаті аварій чи непередбачених об ставин, в обов'язковому порядку створюються ремонтний та резервний фон­ди об'єднання. Кошти цих фондів акумулюються на рахунку об'єднання у бан­ківських установах і використовуються виключно за цільовим призначенням.

Перелік та розміри обов'язкових платежів на обслуговування і ремонт непод­ільного та загального майна, а також порядок їх сплати встановлюються від­повідно до статуту об'єднання.

За рішенням загальних зборів об'єднання можуть створюватися спеціальні фонди, витрати з яких здійснюються на цілі, що передбачені статутом.

Однак така форма самоорганізації має одну дуже суттєву ваду з погляду її широкого застосування. Відповідно до статті 6 Закону про ОСББ

"Об'єднання може бути створене в будинку будь-якої форми власності з числа тих, хто приватизував або придбав квартиру, а також власника будинку або його уповноваженої особи, власників жилих приміщень, а також власни­ків нежилих приміщень".

Тобто для вирішення завдань місцевого розвитку, які виходять за рамки одного багатоквартирного будинку, використання такої форми самоорга­нізації недоцільне.

 

    1. Кооператив.

У багатьох випадках для самоорганізації "зручною" буде така організа­ційно-правова форма, як кооператив. Аналіз мети та основних завдань ко­операції, які визначено у статті 3 Закону Про кооперацію, дає підстави зро­бити висновок про те, що вони безпосередньо стосуються вирішення за­вдань місцевого розвитку.

Метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб чле­нів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колектив­них інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорга­нізації, самоуправління та самоконтролю.

Основними завданнями кооперації є:

  • підвищення життєвого рівня членів кооперативів, захист їх майнових інтере­сів і соціальних прав;
  • створення системи економічної і соціальної самодопомоги населення та суб'­єктів господарювання;
  • залучення у виробництво товарів, робіт, послуг, додаткових трудових ресур­сів, підвищення трудової соціальної активності населення;
  • створення і розвиток інфраструктури, необхідної для провадження госпо­дарської та іншої діяльності кооперативів з метою зростання матеріального добробуту їх членів та задоволення потребу товарах і послугах;
  • сприяння сталому розвитку та становленню засад демократичного розвит­ку суспільства.

Кооперативи мають широкі можливості із залучення фінансових ресурсів. Відповідно до Закону про кооперацію джерелами формування май­на кооперативу є:

- вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї;

  • майно, добровільно передане кооперативу його членами;
  • кошти, що надходять від провадження господарської діяльності;
  • кошти, що надходять від створених кооперативом підприємств, установ, ор­ганізацій;
  • грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних;
  • інші надходження, не заборонені законодавством.

Водночас за своїм податковим статусом кооперативи можуть належати до неприбуткових установ та організацій. Це випливає з положень Закону про кооперацію, яка наголошує: "Виробничі кооперативи провадять господарську діяльність з метою одер­жання прибутку. Інші кооперативи надають послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку".

До таких кооперативів відповідно до Податкового кодексу за­стосовують особливий порядок оподаткування прибутку, який передбачає звільнення від оподаткування разових і періодичних внесків. З огляду на це в багатьох випадках кооператив буде найзручнішою формою самоорганізації громад для вирішення завдань місцевого розвитку.

Досвід самоорганізації громад і рекомендації проектів ПРООН свідчить про наявність перешкод до ефективного залучення організацій громад до процесів місцевого розвитку:

  • За даними соціологічного дослідженням, спостерігався високий рівень участі громадян у загальних зборах громади, у середньому на рів­ні 94%. Утім, на практиці формалізація результатів загальних зборів гро­мади може зумовлювати складнощі.
  • Передбачені українським законодавством механізми самоорганізації (порядок реєстрації, фінансування, звітування) громад надто забюро­кратизовані та складні з погляду їх практичного застосування у малих громадах.
  • Наявність відмінностей у практиці застосування органами влади право­вих норм щодо ОГ. Органи влади різних адміністративно-територіаль­них одиниць можуть висувати відмінні вимоги та вимагати різних про­цедур реєстрації ОГ, подання ними звітності та надання бюджетного фі­нансування для реалізації проектів розвитку громади. Це ускладнює об­мін досвідом між ОГ різних адміністративно - територіальних одиниць і вироблення ними єдиних підходів до взаємодії з органами влади.
  • Відсутність сталих джерел фінансування проектів громади, зокрема за рахунок бюджету, знижує мотивацію громадян щодо участі в органах самоорганізації громади.
  • Нерозуміння значення активного залучення громади до процесів місце­вого розвитку та недооцінка потенціалу організацій громад місцевими органами влади.

 

Основні терміни

Громадська організація - об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх за­конних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Благодійна організація - недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб.

Благодійною діяльністю вважається добровільна безкорислива діяльність благодійних організацій, що не пе­редбачає отримання прибутків від цієї діяльності.

Органи самоорганізації населення — це представницькі органи, що ство­рюються жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їхніх частин, для вирішення певних завдань.

 

Контрольні питання

1. Які механізми можуть використовуватисьяк спосіб прийняття рі­шень щодо місцевого розвитку?

2. В яких випадках доцільне створення організацій чи установдля вирішення питань місцевого значення?

3. Які складнощі виникають у питаннях адміністрування громадськими організаціями?

4. Яку діяльність можна назвати благодійною?

5. Якими правами наділена благодійна організація?

7. Яка мета та основні завдання кооперації?

 

Тема 12. Стратегічне планування сталого місцевого розвитку.

Мета: охарактеризувати значення стратегічного планування на місцевому рівні, розкрити етапи розробки, формування та впровадження стратегії сталого місцевого розвитку, визначити можливості застосування SWOT – аналізу для визначення сильних та слабких сторін, можливостей та потенційних загроз місцевому розвитку.

План

  1. Сутність та основні принципи стратегічне планування сталого місцевого розвитку.
  2. Основні етапи процесу підготовки та реалізації ССМР.

Література: [5 С. 47-88]; [11 с.51-62]; [12 с.36-42]; [14 с.29-35].

 

  1. Сутність та основні принципи стратегічне планування сталого місцевого розвитку.

Стратегія сталого розвитку (ССР) являє собою комплекс узгоджених ме­ханізмів і процесів, які передбачають активну участь зацікавлених сторін у розробці загальної мети (бачення), цілей і завдань сталого місцевого розвитку та у координації їх досягнення і перегляду.

Основні принципи, що повинні бути в основі стратегічного планування сталого розвитку:

  • Орієнтація на потреби й інтереси людей. Ефективна стратегія вимагає підходу, що ставить людей у центр уваги і забезпечує довготермінове покра­щення становища найбільш уразливих і маргінальних груп населення, зокрема бідних.
  • Консенсус щодо довготермінової мети (бачення). Для успіху стратегічного планування необхідна згода усіх зацікавлених сторін щодо довготермінової мети (бачення) та чітких термінів виконання поставлених завдань.
  • Усебічність та цілісність. Стратегії мають бути розроблені таким чином, щоб, наскільки можливо, поєднувати економічні, соціальні та екологічні завдання. У тих випадках, коли таке поєднання є неможливим або ускладненим, необхідно досягати певних компромісів.
  • Спрямованість на чіткі бюджетні пріоритети. Стратегія має бути повністю інтег­рована до бюджетного процесу, що забезпечить відповідність запланованих за­ходів, спрямованих на досягнення цілей, наявним фінансовим ресурсам та не дозволить їм перетворитися на "пусті побажання". Обмежений потенціал та ча­сові рамки також позначатимуться на ступені досяжності очікуваних результатів.
  • Покладання на комплексний та точний аналіз. Пріоритети повинні визнача­тися на основі усебічного аналізу існуючої ситуації, прогнозованих тенденцій і ризиків, а також вивченні взаємозалежності між місцевими, національними та глобальними проблемами.
  • Обов'язковість моніторингу, навчання та вдосконалення. Невід'ємною части­ною стратегії мають бути моніторинг та оцінювання, основані на чітких показ­никах, що дозволяють розпочати необхідні процеси, відслідковувати їх поступ, виносити корисні уроки та своєчасно виявляти потребу у зміні курсу.
  • Наявність відповідальності та лідерства на місцевому рівні. У минулому чимало стратегій було укладено під зовнішнім тиском чи на вимогу міжнародних агенцій з розвитку. Проте для життєздатності стратегій вкрай важливо, щоб країни самі ініціювали їх розробку і впровадження як на національному, так і на місцевому рівнях.
  • Наявність впливової провідної установи та висока готовність органів влади дот­римуватися зобов'язань. Такі довготермінові зобов'язання є неодмінною умовою запровадження змін політики та інституційних реформ, виділення фінансових ресурсів та чіткого розподілу відповідальності за реалізацію стратегії.
  • Розбудова існуючих механізмів і стратегій. Стратегія сталого розвитку не є цілковито новим механізмом планування. Вона базується на тому, що вже існує в країні на національному, регіональному та місцевому рівнях, сприяючи поєднан­ню, взаємному доповненню та узгодженості між різними інструментами і процеду­рами планування та підходами до нього. Для забезпечення координації ме­ханізмів і процесів, виявлення та усунення потенційних протиріч необхідне належ­не управління усім ходом розробки стратегії. На самому початку даного процесу важливо розподілити ролі й обов'язки, а також визначити характер відносин між його головними учасниками.
  • Активна й ефективна участь. Широке залучення громадськості допомагає віднайти нові ідеї та джерела інформації. Участь центральних органів влади (що забезпечують керівництво, запроваджують стимули та виділяють фінансові ре­сурси) є обов'язковою умовою, проте процес планування має бути багатосто­роннім, основаним на співпраці децентралізованих органів управління, приват­ного сектору, громадянського суспільства та маргінальних груп населення. Він також вимагає створення ефективних механізмів спілкування та інформування.
  • Зв'язок між національним та місцевим рівнями. Стратегія повинна являти со­бою процес двосторонньої постійної взаємодії між національним та місцевим (децентралізованим) рівнями. На центральному рівні повинні визначатися ос­новні стратегічні принципи і напрямки (економічна, фінансова та торгівельна політика, законодавчі зміни, закордонні справи та зовнішні відносини, тощо). Проте детальне планування, впровадження і моніторинг здійснюються на деце­нтралізованому рівні, якому передаються відповідні ресурси та повноваження.
  • Розвиток та зміцнення наявного потенціалу. З самого початку процесу стра­тегічного планування дуже важливо оцінити наявний політичний, інституційний, людський, науковий та фінансовий потенціал. Якщо необхідно, розвиток та зміцнен­ня потенціалу має стати частиною самого процесу стратегічного планування.

 

  1. Основні етапи процесу підготовки та реалізації ССМР.

 

Основні етапи процесу підготовки та реалізації ССМР включають:

    1. Процес планування й підготовки ССМР;
    2. Процес формулювання ССМР
    3. Розробка «Плану дій» для виконання стратегічних завдань та досягнення кінцевого результату.
    4. Впровадження моніторинг та оцінювання реалізації стратегії.

 

1. Процес планування й підготовки ССМР

Саме на цьому етапі формується система заходів і підходів до укладання і впровадження ССМР, покликана заохотити місцеву громаду і допомогти їй у досягненні консенсусу щодо стратегічного бачення, цілей і завдань сталого розвитку.

Вимірювання.

Процес підготовки ССМР, як правило, розпочинається з так званого "вимірю­вання", що полягає у визначенні та фіксуванні інтересів різних зацікавлених сторін. В ході вимірювання попередньо оцінюється потреба у сталому місцево­му розвитку та існуючі підходи до нього, а також окреслюється коло учасників, що можуть бути залучені до процесу розробки стратегії і відчути на собі ре­зультати її впровадження. Вимірювання потрібне для того, щоб заручитися не­обхідною підтримкою з боку усіх зацікавлених сторін та спонукати їх розділи­ти відповідальність за весь процес стратегічного планування.

    1. Створення органу, що буде включати всі зацікавлені сторони та органа уп­равління (секретаріату чи координаційного органа)

На чолі процесу формулювання і реалізації ССМР має бути орган, що включає всі зацікавлені сторони: орган, що користується повагою, не є політично заангажованим та має чітко визначені повноваження скеровувати процес. Він повинен об'єднати поважних представників з усіх верств громади, органів місцевої влади, організацій громадянського суспільства та приватного бізнесу.

Цей орган має бути здатним виконувати функції, пов'язані з формулюванням ССМР, досягати консенсусу щодо обсягу та змісту стратегії, проводити моніто­ринг її розробки, впровадження та результатів.

1.3. Забезпечення політичної підтримки ССМР та розуміння всіма зацікавле­ними сторонами відповідальності за її впровадження.

Наявність політичної волі та підтримки сталого розвитку на децентралізова­них рівнях (наприклад, міської ради, регіональних органів влади, тощо) та на вищих рівнях державного управління (центральний уряд та/чи парламент) є вирішальним для ефективної та успішної ССМР. Готовність різних зацікавлених сторін прийняти зобов'язання щодо ССМР матиме велике значення, оскільки вона:



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-20; просмотров: 545; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.209.31.38 (0.05 с.)