Тема: Порядок розгляду спорів міжнародним комерційним арбітражем.

 

Мета вивчення

 

Вивчення порядку розгляду спорів міжнародним комерційним арбітражем у зазначеній темі є безперечно необхідним та актуальним, що дозволить вивести на новий якісний рівень систему господарсько-процесуального законодавства в Україні, полегшити створення та діяльність міжнародних комерційних арбітражів, підвищити рівень правового регулювання діяльності міжнародних комерційних арбітражів.

 

Результати навчання

 

Після лекції здобувач вищої освіти буде (спроможний):

 

1. аргументувати пропозиції щодо вирішення дискусійних питань щодо порядку розгляду спорів міжнародним комерційним арбітражем;

2. застосовувати знанняпід час проведення наукових досліджень та викладання господарсько-процесуального права щодо порядку розгляду спорів міжнародним комерційним арбітражем;

3. визначати та аналізувати новітні тенденції розвитку правової науки та практики розгляду спорів міжнародним комерційним арбітражем;

4. узагальнювати теорію і практику з метою вирішення актуальних питань щодо діяльності міжнародного комерційного арбітражу;

5. порівнювати сучасні тенденції розвитку господарсько-процесуального права України та країн ЄС та формувати пропозиції щодо врахування міжнародного досвіду та гармонізації законодавства України та законодавства ЄС щодо порядку розгляду спорів міжнародним комерційним арбітражем;

6. здійснювати системнийнауковий аналіз вітчизняної та зарубіжної практики у галузі господарсько-процесуального права та законодавства щодо порядку розгляду спорів міжнародним комерційним арбітражем.

 

Література

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. // ВВР. – 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Конвенция о признании и приведении в исполнение иностранных арбитражных решений от 10 июня 1958 г. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 45 (26.11.2004). – Стор. 329. – Ст. 3004.

3. Типовой закон ЮНСИТРАЛ о международном торговом арбитраже 1985 год, с изменениями, принятыми в 2006 году. Комиссия Организации Объединенных Наций по праву международной торговли. – Вена: Организация Объединенных Наций, 2008. – С. 1–22.

4. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. // ВВР. - 2003. - № 18-22. – Ст. 144.

5. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // ВВР. – 2003. - № 40-44. - Ст. 356.

6. Про міжнародний комерційний арбітраж: Закон України від 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 25. – Ст. 198.

7. LCIA Arbitration Rules of 1 January 1998 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.lcia.org/Dispute_Resolution_Services/LCIA_Arbitration_Rules.aspx.

8. Арбитражный регламент Европейской экономической комиссии ООН // Цірат Г.А. Міжнародний комерційний арбітраж: Навч. посіб. / Г.А. Цірат. – К.: Істина, 2002. – С. 235–246.

9. Регламент международного арбитража Американской арбитражной ассоциации // Ануфриева Л.П. Международное частное право: В 3-х т. Том 3. Трансграничные банкротства. Международный коммерческий арбитраж. Международный гражданский процесс: Учебник / Л.П. Ануфриева. – М.: Издательство БЕК, 2001. – С. 572–586.

10. Алексеев М.А. Трансформация роли правовых основ компетенции международного коммерческого арбитражного суда в современной экономической действительности: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Гражданское право; предпринимательское право; семейное право; международное частное право» / М.А. Алексеев. – Волгоград, 2012. – 34 с.

11. Боднар Т.В. Договірні зобов’язання в цивільному праві: (Заг. положення): Навч. посіб. / Т.В. Боднар. – К.: Юстиніан, 2007. – 280 с. – Бібліогр.: С. 270– 277.

12. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения: Издание 2-е, завод 6-й (стереотипный) / М.И. Брагинский, В.В. Витрянский. – М.: «Статут», 2003. – 848 с.

13. Брунцева Е.В. Международный коммерческий арбитраж / Учебное пособие для высших юридических учебных заведений / Е.В. Брунцева. – СПб: Издательский дом «Сентябрь», 2001. – 368 с. ЦИВІЛЬНЕ ТА ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО 102 «Вісник Вищої ради юстиції» № 4 (12) 2012

14. Волощук О.Т. Арбітражна угода в міжнародному комерційному арбітражі / О.Т. Волощук // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2010. – № 10. – С. 126–137.

15. Договірне право України. Загальна частина: навч. посіб. / Т.В. Боднар, О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова та ін.; за ред. О.В. Дзери. – К. Юрінком Інтер, 2008. – 896 с.

16. Житнигор Б.С., Павлов В.В., Дробот Е.А. Международный коммерческий арбитраж: Проблемы глобальной унификации правил отправления правосудия и легализации вердиктов / Борис Житнигор, Валентин Павлов, Елена Дробот; Укр. Акад. наук, World Information Distributed University (WIDU); Акад. Современного Искусства УАН. – Tighina: S. n., 2009 (Полиграфист). – 592 p. – (Серия научно-публицистических изданий Академии современного искусства).

17. Захарченко Т.Г. Арбітражна угода як правова основа передачі спору на розгляд у міжнародний комерційний арбітраж / Т.Г. Захарченко // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.-пром. палата України; Під заг. ред І.Г. Побірченка. – К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. – С. 30–45.

18. Иоффе О.С. Избранные труды: в 4 т. Т. III. Обязательственное право / О.С. Иоффе. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – 837 с.

19. Котельников Г.А. Правовая природа арбитражного соглашения и последствия его заключения: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.15. «Гражданский процесс; арбитражный процесс» / Г.А. Котельников. – Екатеринбург, 2008. – 29 с.

20. Лебедев С.Н. Международный коммерческий арбитраж: компетенция арбитров и соглашение сторон / С.Н. Лебедев // Лебедев С.Н. Избранные труды по международному коммерческому арбитражу, праву международной торговли, международному частному праву, частному ЦИВІЛЬНЕ ТА ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО «Вісник Вищої ради юстиції» № 4 (12) 2012 103 морскому праву / МГИМО (У) МИД России. Кафедра междунар. частн. и гражд. права; Сост. А.И. Муранов. – М.: Статут, 2009. – С. 287–390.

21. Международное частное право: Учебник / Л.П. Ануфриева, К.А. Бекяшев, Г.К. Дмитриева и др.; Отв. Ред. Г.К. Дмитриева. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. – 688 с.

22. Николюкин С.В. Арбитражное соглашение и компетенция международного коммерческого арбитража. Проблемы теории и практики / С.В. Николюкин. – М.: Юриспруденция, 2009. – 144 с.

23. Николюкин С.В. Международный коммерческий арбитраж / С.В. Николюкин. – М.: Юристинформ, 2009. – 216 с.

24. Нортон А.Т. Справочник по международным коммерческим контрактам / Перевод с англ. – М.: Мир, право, информация, 2001. – 400 с.

25. Очерки международного частного права / Под ред. проф. А. Довгерта. – Х.: ООО «Одиссей», 2007. – 816 с.

26. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. 5-е изд., стереот / И.А. Покровский. – М. Статут, 2009. – 351 с. (Классика российской цивилистики.)

27. Притика Ю.Д. Теоретичні проблеми захисту прав учасників цивільних правовідносин в третейському суді: дис. на здобуття наукового ступеня док. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Ю.Д. Притика. – К., 2006. – 632 с.

28. Притика Ю.Д., Куфтирєв П.В. Зміст арбітражної угоди / Ю.Д. Притика, П.В. Куфтирєв // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2002. – № 4. – С. 76–81.

29. Рожкова М.А. Средства и способы правовой защиты сторон коммерческого спора / М.А. Рожкова. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – 416 с.

30. Рожкова М.А. Юридические факты гражданского и процессуального права: соглашения о защите прав и процессуальные соглашения / М.А. Рожкова / Иссл. центр частного права. М.: Статут, 2009. – 332 с. ЦИВІЛЬНЕ ТА ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО 104 «Вісник Вищої ради юстиції» № 4 (12) 2012

31. Третейское разбирательство в Российской Федерации: учебное пособие / [Курочкин С.А. и др.]; под ред. О.Ю. Скворцова. – М.: Волтерс Клувер, 2010. – 400 с.

32. Фолсом Р.Х., Гордон М.У., Спаногл Дж.А. Международные сделки: Краткий курс / Пер. с англ. – М.: Издательская корпорация «Логос», 1996. – 528 с.

33. Цірат Г.А. Міжнародний комерційний арбітраж: Навч. посіб. / Г.А. Цірат. – К.: Істина, 2002. – Бібліогр.: 304 с.

 

План

1. Порядок розгляду спорів міжнародним комерційним арбітражем. Стадії арбітражного процесу.

2. Формування третейського суду (арбітражу).

3. Сплата арбітражного збору.

4. Передача справи складу третейського суду (арбітражу).

5. Усні слухання.

6. Прийняття арбітражного рішення.

7. Процедура арбітражу ad hoc.

 

Основний зміст

 

Питання 1. Порядок розгляду спорів міжнародним комерційним арбітражем. Стадії арбітражного процесу.

 

Ознайомимось з процедурою розгляду спорів постійно діючими міжнародними комерційними третейськими судами на прикладі регламентів кількох постійно діючих арбітражних органів.

За критерієм характеру та спрямованості процесуальних дій, які виконують сторони, арбітри, компетентні органі, вся процедура розгляду спору міжнародним комерційним арбітражем може бути умовно поділена на два основних етапи.

Змістом першого етапу є здійснення процесуальних дій, спрямованих на порушення арбітражного розгляду спору і складання організаційно-процесуальних підстав для розгляду спору по суті. До таких підстав належать: формування складу арбітражу, який буде розглядати спір, фінансове забезпечення розгляду спору (сплата арбітражного збору тощо). Перший етап починається з порушення арбітражного процесу і закінчується передачею справи сформованому складу арбітражу.

Змістом другого етапу є здійснення процесуальних дій, пов'язаних з розглядом спору по суті і винесенням у цьому спорі остаточного арбітражного рішення. Другий етап починається з передачі справи складу арбітражу і закінчується винесенням остаточного арбітражного рішення або винесенням постанови про припинення арбітражного розгляду.

Кожен із цих двох етапів може бути розподілений на стадії, які складаються з певних процесуальних дій, що на них ми зупинимося більш детально.

Перший етап. Ініціювання (порушення) арбітражної процедури. Арбітражна процедура може бути ініційована будь-якою стороною спору, коли, на її думку, вирішити спір неможливо шляхом компромісних переговорів і домовленості. Досудове врегулювання спору, як цього, наприклад, вимагає ГПК України при розгляді деяких господарських спорів в господарських судах України, не є обов'язковим у міжнародному комерційному арбітражі. Незважаючи на це, арбітражною угодою може передбачатися, що спір може бути передано на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу, якщо сторони не змогли вирішити спір мирним шляхом. У таких випадках регламенти деяких постійно діючих арбітражних органів містять вимоги щодо необхідності проходження цієї процедури мирного врегулювання перш ніж звернутися до міжнародного комерційного арбітражу. Практика МКАС при ТПП України свідчить, що в таких випадках від позивача вимагається представлення доказів того, що мирні переговори були проведені, і вони не привели до успіху. Підтвердження факту проведення мирних переговорів є умовою прийняття позовної заяви до розгляду.

Ініціювання арбітражної процедури здійснюється шляхом направлення зацікавленою стороною на адресу відповідного постійно діючого арбітражного органу, найменування якого сторони узгодили в арбітражній угоді, певного письмового звернення, яким може бути:

- прохання про арбітраж, як, наприклад, передбачено регламентами Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма (ст. 5), Лондонського міжнародного третейського суду (ст. 1 «Звернення») та деяких інших арбітражних органів;

- позовна заява, як передбачено, наприклад, регламентами МКАС при ТПП України (п. 5.1), Міжнародного арбітражного суду Федеральної палати економіки Австрії (ст. 6) та регламентами більшості інших постійних арбітражних органів.

Різниця між проханням про арбітраж та позовною заявою як формами ініціювання арбітражного процесу полягає в наступному. Перша має певною мірою попередній характер, і щодо неї відповідні регламенти не передбачають надто суворих вимог (щодо форми та змісту). Друга є в повному розумінні позовною заявою і має відповідати багатьом вимогам, особливо, що стосується позовних вимог, їх обгрунтованості тощо, недодержання яких є підставою для повернення позовної заяви позивачу для усунення виявлених недоліків (наприклад, ст. 5.4 регламенту МКАС при ТПП України).

Їх схожість полягає в тому, що вони є належною формою ініціювання арбітражного процесу і їх прийняття відповідним арбітражним органом є підставою для порушення провадження у спорі.

Як правило, прохання про арбітраж повинно містити такі дані:

• найменування і адреси сторін спору, включаючи номери телефонів, факсу тощо;

• короткий опис спору та попередній виклад суті спору;

• якщо сторони узгодили чисельний склад арбітражу, то позивач повинен повідомити про кандидатуру призначеного ним арбітра.

До прохання про арбітраж має бути обов'язково додана копія або оригінал зовнішньоторговельного контракту з арбітражним застереженням або окрема арбітражна угода для підтвердження того, що сторони спору обрали саме цей арбітражний орган.

Позовна заява на відміну від прохання про арбітраж повинна містити набагато більше даних. Розгляньмо вимоги до змісту позовної заяви на прикладі регламенту МКАС при ТПП України. Так, ст. 5.2 цього регламенту вказує:

«Позовна заява повинна містити:

• найменування Арбітражу;

• найменування сторін та їх поштові адреси;

• зазначення ціни позову;

• вимоги позивача;

• обгрунтування компетенції Арбітражу;

• виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов, обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов;

• перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви;

• підпис позивача, якщо тільки сторони не домовилися про інше щодо необхідних реквізитів заяви».

До позовної заяви мають додаватися документи, що підтверджують обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, а також докази сплати реєстраційного збору.

При поданні прохання про арбітраж або позовної заяви сторона, що їх подає, повинна сплатити суду реєстраційний збір, розмір якого може складати від 200 (МКАС при ТПП України) до 2000 (МТП) доларів США. Згідно з регламентом МКАС при ТПП України реєстраційний збір повинен бути сплачений до подання позовної заяви (п. 5.3), і підтвердження цього має бути додано до позовної заяви. Згідно з регламентом Арбітражного суду при Федеральній палаті економіки Австрії сплата реєстраційного збору має бути зроблена після подання позовної заяви (ст. 22, п. 4 регламенту), а регламент Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма передбачає сплату реєстраційного збору водночас з поданням прохання про арбітраж, а якщо цього не було зроблено, інститут визначає строк, протягом якого він має бути сплачений (ст. 6(2) регламенту).

Усі документи, необхідні для порушення арбітражного процесу, направляються за адресою відповідного постійно діючого арбітражного органу.

Документи, які були одержані інститутом, надходять до Секретаріату, голова якого - відповідальний секретар, знайомиться з позовною заявою чи проханням про арбітраж, доданими до них документами, але не за суттю, а з погляду відповідності позову вимогам регламенту та відповідає на питання: чи компетентний цей арбітражний орган розглядати даний спір між цими сторонами та на підставі цієї арбітражної угоди?

У разі позитивної відповіді на це запитання і відповідності всіх поданих документів формальним вимогам щодо змісту та форми, справа приймається до провадження і з цього приводу ухвалюється відповідна постанова, про що сповіщається позивач.

Регламенти більшості постійних арбітражних органів передбачають, що після прийняття справи до провадження, відповідальний секретар суду всі отримані від позивача документи надсилає відповідачу, якому пропонує дати відзив на позовну заяву, призначити кандидатуру свого арбітра, заявити зустрічний позов.

Регламенти деяких постійно діючих арбітражних органів передбачають передачу документів, які були отримані від позивача, відповідачу тільки після сплати позивачем арбітражного збору в повному обсязі (ст. ст. 5.4-5.6 регламенту МКАС при ТПП України).

 

Питання 2. Формування третейського суду (арбітражу).

Після прийняття справи до розгляду починається одна з найважливіших стадій арбітражного процесу - формування складу третейського суду (арбітражу), який буде вправі розглянути цей спір і ухвалити остаточне рішення.

Формування складу третейського суду відбувається за безпосередньої участі сторін спору, відповідального секретаря суду та компетентного органу. В основі цього процесу лежить воля сторін спору. На цій стадії сторони згідно з арбітражною угодою або обирають одноособового арбітра, або призначають по одному арбітру до складу третейського суду з трьох арбітрів. А якщо сторони не користуються цими правами, то застосовуються інші механізми призначення складу третейського суду з тим, щоб у будь-якому разі склад суду був сформований.

Як вже зазначалося, сторони вправі узгодити кількісний склад третейського суду в арбітражній угоді. Якщо сторони не скористалися цим правом, то мають застосовуватися відповідні норми законодавства країни місця розгляду спору, а також відповідні положення регламенту того постійно діючого арбітражного органу, до якого було передано спір. Регламент кожного постійно діючого арбітражного інституту по-різному ставиться до визначення кількісного складу третейського суду.

Поширеним правилом у разі відсутності домовленості сторін спору про кількісний склад третейського суду є обов'язковість призначення складу з трьох арбітрів. Це правило закріплене в регламентах більшості постійно діючих арбітражних органів.

Регламенти деяких інших постійно діючих арбітражних органів не містять такого твердого правила, і визначення кількісного складу третейського суду ставлять у залежність від складності справи, ціни спору та інших обставин (регламенти Міжнародного арбітражного суду Федеральної палати економіки Австрії, Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма та ін.).

Якщо є домовленість сторін про вирішення спору одноособовим арбітром, то вони мають узгодити між собою його кандидатуру. Якщо сторони не домовилися про кандидатуру одноособового арбітра протягом відповідного строку, як правило - 30-ти днів, одноособового арбітра вправі призначити компетентний орган, визначений законодавством, чи сам постійно діючий арбітражний орган. В Україні таким компетентним органом є Президент ТПП України (ст. 6 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»).

Якщо сторони домовились про розгляд спору складом третейського суду з трьох арбітрів, то кожна сторона призначає одного арбітра, а третього арбітра (голову складу третейського суду) призначають арбітри, які були призначені сторонами. Згідно з регламентами деяких постійно діючих арбітражних органів головуючий арбітр призначається самим арбітражним органом у разі відсутності окремої домовленості сторін про інший порядок призначення арбітрів (ст. 16 (4) регламенту Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма).

Якщо одна сторона не призначає арбітра, то на прохання іншої сторони або призначеного нею арбітра такого арбітра має призначити компетентний орган.

 

Питання 3. Сплата арбітражного збору.

Водночас, коли формується склад арбітражу, відповідальний секретар постійно діючого арбітражного суду визначає розмір арбітражного збору, який сторона або сторони повинні сплатити арбітражу в рахунок погашення його майбутніх витрат, пов'язаних з розглядом спору, в першу чергу, витрат на гонорари арбітрів. Розмір арбітражного збору визначається залежно від суми позовних вимог, складності спору, кількісного складу арбітражу та інших критеріїв відповідно до спеціальних таблиць, які містяться в регламентах практично всіх постійно діючих арбітражних органів (наприклад, у додатку до регламенту Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма, ст. ст. 22-24 регламенту МАС при Федеральній палаті економіки Австрії, у Положенні про арбітражні збори і витрати МКАС при ТПП України).

Регламенти різних постійно діючих арбітражних органів по-різному ставляться до порядку сплати та використання арбітражного збору. Загалом можна виділити два принципових підходи до регулювання цього питання.

Перший підхід полягає в тому, що сплата арбітражного збору покладається на обидві сторони в рівних частках (50x50), тобто кожній стороні пропонується сплатити половину визначеного відповідальним секретарем арбітражного збору (наприклад, ст. 14 регламенту Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма). Якщо одна із сторін не сплатить свою частину, то здійснити сплату за неї пропонується іншій стороні. Якщо сплата всього арбітражного збору не відбулася у встановлений для цього час, то провадження по справі припиняється. Іншою складовою першого підходу є те, що арбітражний збір розглядається не як своєрідне державне мито, а як депозит (забезпечення) витрат арбітражу у зв'язку з розглядом справи. Кошти, які сплачуються сторонами, розглядаються як аванс на покриття витрат складу арбітражу, що будуть понесені в процесі розгляду спору, розміщуються на банківському рахунку, де на них нараховуються відсотки протягом всього терміну розгляду справи. Остаточне визначення розміру фактичних витрат арбітражу здійснюється лише після розгляду справи і вказується в арбітражному рішенні. Витрати арбітражу покриваються за рахунок коштів, внесених сторонами до розгляду спору, тобто за рахунок внесених авансів. Якщо цих коштів, включаючи нараховані відсотки, більше ніж було понесено витрат, то різниця повертається сторонам, а якщо недостатньо, то сторонам пропонується внести додаткові кошти на покриття витрат. Першого підходу дотримуються регламенти більшості постійно діючих арбітражних органів.

Другий підхід полягає в тому, що сплата арбітражного збору покладається виключно на позивача (всі 100 відсотків арбітражного збору). Несплата його позивачем у встановлений строк є підставою для припинення провадження по справі. Цей підхід до сплати арбітражного збору закріплено в регламентах таких постійно діючих третейських судів, як МКАС при ТПП Російської Федерації, МКАС при ТПП України, Німецька інституція по арбітражній справі.

 

Питання 4. Передача справи складу третейського суду (арбітражу).

 

Після того, як сторони або одна зі сторін сплатили арбітражний збір і сформували склад арбітражу, відповідальний секретар, який до цього моменту здійснював усі процесуальні стосунки зі сторонами, передає всі матеріали справи складу арбітражу, який і розпочинає безпосередньо розгляд спору по суті.

Якщо спір розглядається в постійно діючому арбітражному органі, порушення справи в якому згідно з його регламентом здійснюється шляхом подання прохання про арбітраж, то сформований склад арбітражу пропонує позивачу у відповідний термін представити арбітражу позовну заяву, в якій детально викласти всі обставини справи, вимоги позивача, аргументи на користь позиції позивача і перелік доказів, що підтверджують позовні вимоги. Після представлення позивачем позовної заяви і передачі її відповідачу останньому також пропонується у відповідний термін дати відзив на заявлені позовні вимоги (ст. 21 регламенту Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма, ст. 15.2 регламенту Лондонського суду міжнародного комерційного арбітражу).

Якщо арбітражне провадження було порушене шляхом подання позовної заяви, то після передачі справи складу арбітражу позивач може, якщо вважає за необхідне, доповнити свою позовну заяву, а відповідач - надіслати відзив на ці доповнення. Сторони також вправі надати додаткові аргументи, матеріали та докази, якщо такі з'явилися.

Дослідивши матеріали справи, склад арбітражу може запросити сторони надати додаткові матеріали або поставити необхідні питання, на які сторони повинні дати письмові відповіді.

 

Питання 5. Усні слухання.

 

Фінальною стадією розгляду спору по суті є усні слухання. Регламенти практично всіх постійних арбітражних органів передбачають обов'язковість проведення усних слухань, якщо сторони не домовились не проводити такі усні слухання (ст. 7.1 регламенту МКАС при ТПП України, ст. 25 регламенту Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма, § 28 регламенту Німецької інституції по арбітражній справі).

У разі прийняття складом арбітражу рішення про проведення усних слухань він призначає дату і місце проведення таких слухань, спосіб надання доказів, можливість заслухати свідків, експертів та ін.

Якщо одна із сторін не з'явилася без поважних причин на усні слухання, то такі слухання проводяться без її участі. На усних слуханнях сторони мають бути представлені особами, які повинні бути належним чином уповноважені на це, в процесі слухань ведеться протокол і аудіозапис, незважаючи на те, що практично жоден регламент цього не вимагає.

Розгляд справи може бути закінчено мировою угодою сторін спору, яку на прохання сторін арбітраж суд може ухвалити у формі арбітражного рішення. Якщо сторони не змогли досягти компромісу і укласти мирову угоду, то за результатами розгляду справи і проведених усних слухань арбітраж виносить арбітражне рішення.

 

Питання 6. Прийняття арбітражного рішення.

 

Арбітражне рішення або тільки його резолютивна частина можуть бути оголошені сторонам безпосередньо після закінчення усних слухань по справі (наприклад, ст. 8.13 регламенту МКАС при ТПП України), а в разі особливої складності справи арбітражне рішення згідно з регламентом МКАС при ТПП України може бути винесене протягом 5-ти днів після закінчення усних слухань, а згідно з регламентом МКАС при ТПП РФ - протягом 30-ти днів після закінчення усних слухань (п. 8.13 регламенту МКАС при ТПП РФ). Згідно з регламентами більшості інших постійних арбітражних органів рішення не оголошується в усних слуханнях, а направляється сторонам протягом визначеного строку (ст. 32 регламенту Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма, § 33 регламенту Німецької інституції по арбітражній справі).

Арбітражне рішення обов'язково має бути винесене в письмовій формі, підписане або одноособовим арбітром, або більшістю арбітрів, які брали участь у розгляді справи, і офіційно завірене арбітражем. За загальним правилом, рішення повинно бути мотивованим, тобто в рішенні мають бути викладені мотиви і аргументи, керуючись якими арбітри винесли саме таке рішення. Рішення може не містити мотивувальної частини тільки якщо про це домовились сторони спору. Арбітражне рішення може бути винесене шляхом ухвали мирової угоди, якої досягай сторони спору в ході розгляду справи. Винесене арбітражне рішення є остаточним і оскарженню по суті не підлягає.

Загальновизнаним є положення, згідно з яким кожен арбітр, якщо він не згоден з іншими арбітрами щодо суті арбітражного рішення, вправі заявити особисту думку. Це положення закріплене в регламентах більшості постійно діючих арбітражних органів. Так, ст. 32(4) регламенту Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма вказує: «Якщо арбітр має особливу думку, то вона додається до арбітражного рішення». Але з цього правила є винятки. Так, регламент МКАС при ТПП України не містить відповідного положення, яке стосується особливої думки арбітра, проте практика цього суду йде шляхом визнання і застосування в разі необхідності права арбітрів на особливу думку.

Як уже зазначалося, арбітражне рішення є остаточним, оскарженню та перегляду по суті не підлягає. Проте законодавство багатьох країн, а також норми міжнародних конвенцій з питань міжнародного комерційного арбітражу передбачають такий інститут, як скасування арбітражного рішення. Цей інститут було передбачено в Типовому законі ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговельний арбітраж і згодом було закріплено в національному законодавстві про міжнародний комерційний арбітраж держав, які прийняли його на підставі Типового закону ЮНСІТРАЛ. До таких держав належить і Україна. Можливість скасування арбітражного рішення передбачає і Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р.

 

Питання 7. Процедура арбітражу ad hoc.

 

Арбітраж ad hoc - це порядок третейського розгляду спору, згідно з яким третейський суд формується незалежно від будь-якого постійного арбітражного органу, діє повністю самостійно, не пов'язаний у своїй діяльності з регламентом будь-якого постійно діючого арбітражного органу, якщо сторони або сам суд не приймуть рішення про інше. Сторони, які домовилися про те, що спори між ними будуть розглядатися арбітражем ad hoc, можуть визначати процедуру, відповідно до якої має розглядатися спір між ними. Вони також можуть домовитися про те, що спір буде розглянутий згідно з процедурою, передбаченою одним із регламентів, що рекомендуються для застосування арбітражами ad hoc, наприклад регламентом ЮНСІТРАЛ.

У цілому етапи і стадії розгляду міжнародних комерційних спорів арбітражем ad hoc співпадають з етапами розгляду спорів постійно діючими арбітражними органами. Проте існують суттєві відмінності.

І. Ініціювання арбітражного процесу. Ініціювання арбітражного процесу відбувається не шляхом направлення позовної заяви на адресу арбітражного органу, як це відбувається при зверненні до постійно діючого арбітражного органу, а шляхом направлення однією стороною спору - позивачем позовної заяви або повідомлення про арбітраж іншій стороні спору - відповідачу. Арбітражне проводження вважається розпочатим з дати отримання відповідачем цього повідомлення про арбітраж або позовної заяви.

Регламент ЮНСІТРАЛ, який рекомендовано для застосування арбітражами ad hoc, містить певні вимоги до змісту і форми повідомлення про арбітраж. Згідно з такими вимогами повідомлення про арбітраж повинно містити наступні дані:

• вимогу про передачу спору до арбітражу;

• найменування та адреси сторін спору;

• посилання на відповідне арбітражне застереження або окрему арбітражну угоду;

• посилання на контракт, з якого виник спір;

• визначення характеру спору;

• основні вимоги позивача;

• пропозицію про чисельний склад третейського суду, якщо це питання не було врегульовано в арбітражній угоді.

При порушенні справи в арбітражі ad hoc реєстраційний збір не сплачується.

ІІ. Формування складу третейського суду. Як і у тих випадках, коли арбітражною угодою сторони передбачили передачу спорів на вирішення постійно діючого арбітражного органу, так і у разі передачі спору на вирішення арбітражу ad hoc сторони вправі домовитися про кількісний склад третейського суду. Якщо сторони не домовилися про це, то спір має розглядатися у складі трьох арбітрів.

Формування складу третейського суду згідно з регламентом ЮНСІТРАЛ здійснюється наступним чином:

Якщо сторони домовилися, що спір між ними буде розглядатися одноособовим арбітром, то він може бути призначений у такий спосіб:

1. Сторона, що ініціювала арбітражну процедуру, може запропонувати іншій стороні одну або кілька кандидатур одноособового арбітра, а інша сторона — дати згоду на одну з них. Таким чином буде вважатися, що одноособового арбітра призначено. Якщо друга сторона відкине всі запропоновані першою стороною кандидатури і не запропонує своїх, то перша сторона може звернутися до так званого компетентного органу. Його найменування, а це може бути як фізична особа, так і певна установа, наприклад, торгова палата, сторони можуть визначити в арбітражній угоді. Якщо сторони не домовилися про компетентний орган в арбітражній угоді, то будь-яка зі сторін спору може запропонувати іншій стороні одне або кілька установ або осіб, із яких одна установа чи особа могла б бути обрана як компетентний орган.

2. Якщо протягом 30-ти днів з дати отримання відповідної пропозиції однієї із сторін щодо кандидатури одноособового арбітра сторони не дійшли згоди про вибір одноособового арбітра, то його може призначити компетентний орган. Якщо компетентний орган не визначений сторонами або не виконує покладену на нього функцію протягом 60-ти днів із дати звернення до нього, то кожна сторона вправі звернутися до Генерального секретаря Постійного третейського суду в Гаазі з проханням призначити такий компетентний орган. Призначений у такий спосіб компетентний орган має призначити одноособового арбітра або за процедурою, що передбачена регламентом ЮНСІТРАЛ (ст. 6), або на власний розсуд.

Якщо третейський суд має складатися з трьох арбітрів, то кожна сторона призначає по одному арбітру, а призначені сторонами арбітри узгоджують кандидатуру третього арбітра, який буде виконувати роль арбітра — голови третейського суду. Якщо одна зі сторін протягом 30-ти днів не призначить свого арбітра, то інша сторона може звернутися до компетентного органу з проханням призначити арбітра за цю сторону, а якщо компетентний орган не узгоджений сторонами або він не виконує покладену на нього функцію протягом 30-ти днів із дати звернення до нього однієї зі сторін, то ця сторона вправі звернутися до Генерального секретаря Постійного третейського суду в Гаазі з проханням призначити такий компетентний орган. Після того, як компетентний орган буде призначений, до нього може звернутися перша сторона з проханням призначити арбітра за іншу сторону. У тому ж порядку може бути зроблене призначення арбітра-голови.

ІІІ. Арбітражний збір. Так, як і при передачі спору на вирішення постійно діючого арбітражного органу, сторони мають сплатити арбітражний збір, розмір якого визначають обрані сторонами арбітри. При визначенні розміру арбітражного збору арбітри, як правило, беруть за основу принцип обчислення арбітражного збору, який закріплено в регламенті певного постійно діючого арбітражного органу, наприклад, того постійно діючого арбітражного органу, який діє в країні, де буде розглядатися спір арбітражем ad hoc.

Визначивши розмір арбітражного збору, арбітри пропонують кожній стороні внести 50 відсотків від загальної суми арбітражного збору на рахунок, який буде відкрито на ім'я арбітражу ad hoc.

IV. Арбітражний розгляд. Розгляд справи по суті може відбуватися як на основі тільки письмових матеріалів, тобто без проведення усних слухань, так і з проведенням усних слухань. Усні слухання по справі, заслуховування свідків, експертів обов'язково проводяться в тому разі, якщо про це надійшло прохання хоча б однієї зі сторін. Якщо такого прохання немає, то третейський суд самостійно приймає рішення, чи проводити усні слухання, чи вирішувати спір тільки на підставі письмових документів, представлених сторонами.

Сторони вправі домовитися про місце проведення арбітражного розгляду і відповідно усних слухань. Якщо такої домовленості немає, то третейський суд сам визначає таке місце з урахуванням інтересів розгляду даного спору. Арбітражне рішення щодо спору повинно бути винесене в місці арбітражного розгляду. Сторони також вправі домовитися про мову, якою буде розглядатися спір, право, що застосовується, та інше.

 

Контрольні запитання для перевірки досягнення результатів навчання

 

1. Розкрити поняття та особливості порядку розгляду спорів міжнародним комерційним арбітражем.

2. Надати характеристику стадіям розгляду спору міжнародним комерційним арбітражем.

3. Розкрити процедуру формування складу міжнародного комерційного арбітражу.

4. Розкрити процедуру сплати арбітражного збору.

5. Розкрити процедуру передачи справи складу міжнародного комерційного арбітражу.

6. Надати характеристику стадії усних слухань.