Тема: Порядок розгляду спорів у внутрішніх комерційних арбітражах (третейських судах)

 

Мета вивчення

 

Вивчення порядку розгляду спорів у внутрішниіх комерційних арбітражах (третейських судах) у зазначеній темі є безперечно необхідним та актуальним, що дозволить вивести на новий якісний рівень систему господарсько-процесуального законодавства в Україні, полегшити створення та діяльність третейських судів, підвищити рівень правового регулювання діяльності третейських судів.

 

Результати навчання

 

Після лекції здобувач вищої освіти буде (спроможний):

 

1. аргументувати пропозиції щодо вирішення дискусійних питань щодо порядку розгляду спорів третейськими судами;

2. застосовувати знанняпід час проведення наукових досліджень та викладання господарсько-процесуального права щодо порядку розгляду спорів третейськими судами;

3. визначати та аналізувати новітні тенденції розвитку правової науки та практики розгляду спорів третейськими судами;

4. узагальнювати теорію і практику з метою вирішення актуальних питань щодо діяльності третейських судів;

5. порівнювати сучасні тенденції розвитку господарсько-процесуального права України та країн ЄС та формувати пропозиції щодо врахування міжнародного досвіду та гармонізації законодавства України та законодавства ЄС щодо порядку розгляду спорів третейськими судами;

6. здійснювати системнийнауковий аналіз вітчизняної та зарубіжної практики у галузі господарсько-процесуального права та законодавства щодо порядку розгляду спорів третейськими судами.

 

Література

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. // ВВР. – 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Конвенция о признании и приведении в исполнение иностранных арбитражных решений от 10 июня 1958 г. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 45 (26.11.2004). – Стор. 329. – Ст. 3004.

3. Типовой закон ЮНСИТРАЛ о международном торговом арбитраже 1985 год, с изменениями, принятыми в 2006 году. Комиссия Организации Объединенных Наций по праву международной торговли. – Вена: Организация Объединенных Наций, 2008. – С. 1–22.

4. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. // ВВР. - 2003. - № 18-22. – Ст. 144.

5. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // ВВР. – 2003. - № 40-44. - Ст. 356.

6. Про міжнародний комерційний арбітраж: Закон України від 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 25. – Ст. 198.

7. LCIA Arbitration Rules of 1 January 1998 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.lcia.org/Dispute_Resolution_Services/LCIA_Arbitration_Rules.aspx.

8. Арбитражный регламент Европейской экономической комиссии ООН // Цірат Г.А. Міжнародний комерційний арбітраж: Навч. посіб. / Г.А. Цірат. – К.: Істина, 2002. – С. 235–246.

9. Регламент международного арбитража Американской арбитражной ассоциации // Ануфриева Л.П. Международное частное право: В 3-х т. Том 3. Трансграничные банкротства. Международный коммерческий арбитраж. Международный гражданский процесс: Учебник / Л.П. Ануфриева. – М.: Издательство БЕК, 2001. – С. 572–586.

10. Алексеев М.А. Трансформация роли правовых основ компетенции международного коммерческого арбитражного суда в современной экономической действительности: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Гражданское право; предпринимательское право; семейное право; международное частное право» / М.А. Алексеев. – Волгоград, 2012. – 34 с.

11. Боднар Т.В. Договірні зобов’язання в цивільному праві: (Заг. положення): Навч. посіб. / Т.В. Боднар. – К.: Юстиніан, 2007. – 280 с. – Бібліогр.: С. 270– 277.

12. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения: Издание 2-е, завод 6-й (стереотипный) / М.И. Брагинский, В.В. Витрянский. – М.: «Статут», 2003. – 848 с.

13. Брунцева Е.В. Международный коммерческий арбитраж / Учебное пособие для высших юридических учебных заведений / Е.В. Брунцева. – СПб: Издательский дом «Сентябрь», 2001. – 368 с. ЦИВІЛЬНЕ ТА ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО 102 «Вісник Вищої ради юстиції» № 4 (12) 2012

14. Волощук О.Т. Арбітражна угода в міжнародному комерційному арбітражі / О.Т. Волощук // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2010. – № 10. – С. 126–137.

15. Договірне право України. Загальна частина: навч. посіб. / Т.В. Боднар, О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова та ін.; за ред. О.В. Дзери. – К. Юрінком Інтер, 2008. – 896 с.

16. Житнигор Б.С., Павлов В.В., Дробот Е.А. Международный коммерческий арбитраж: Проблемы глобальной унификации правил отправления правосудия и легализации вердиктов / Борис Житнигор, Валентин Павлов, Елена Дробот; Укр. Акад. наук, World Information Distributed University (WIDU); Акад. Современного Искусства УАН. – Tighina: S. n., 2009 (Полиграфист). – 592 p. – (Серия научно-публицистических изданий Академии современного искусства).

17. Захарченко Т.Г. Арбітражна угода як правова основа передачі спору на розгляд у міжнародний комерційний арбітраж / Т.Г. Захарченко // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.-пром. палата України; Під заг. ред І.Г. Побірченка. – К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. – С. 30–45.

18. Иоффе О.С. Избранные труды: в 4 т. Т. III. Обязательственное право / О.С. Иоффе. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – 837 с.

19. Котельников Г.А. Правовая природа арбитражного соглашения и последствия его заключения: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.15. «Гражданский процесс; арбитражный процесс» / Г.А. Котельников. – Екатеринбург, 2008. – 29 с.

20. Лебедев С.Н. Международный коммерческий арбитраж: компетенция арбитров и соглашение сторон / С.Н. Лебедев // Лебедев С.Н. Избранные труды по международному коммерческому арбитражу, праву международной торговли, международному частному праву, частному ЦИВІЛЬНЕ ТА ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО «Вісник Вищої ради юстиції» № 4 (12) 2012 103 морскому праву / МГИМО (У) МИД России. Кафедра междунар. частн. и гражд. права; Сост. А.И. Муранов. – М.: Статут, 2009. – С. 287–390.

21. Международное частное право: Учебник / Л.П. Ануфриева, К.А. Бекяшев, Г.К. Дмитриева и др.; Отв. Ред. Г.К. Дмитриева. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. – 688 с.

22. Николюкин С.В. Арбитражное соглашение и компетенция международного коммерческого арбитража. Проблемы теории и практики / С.В. Николюкин. – М.: Юриспруденция, 2009. – 144 с.

23. Николюкин С.В. Международный коммерческий арбитраж / С.В. Николюкин. – М.: Юристинформ, 2009. – 216 с.

24. Нортон А.Т. Справочник по международным коммерческим контрактам / Перевод с англ. – М.: Мир, право, информация, 2001. – 400 с.

25. Очерки международного частного права / Под ред. проф. А. Довгерта. – Х.: ООО «Одиссей», 2007. – 816 с.

26. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. 5-е изд., стереот / И.А. Покровский. – М. Статут, 2009. – 351 с. (Классика российской цивилистики.)

27. Притика Ю.Д. Теоретичні проблеми захисту прав учасників цивільних правовідносин в третейському суді: дис. на здобуття наукового ступеня док. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Ю.Д. Притика. – К., 2006. – 632 с.

28. Притика Ю.Д., Куфтирєв П.В. Зміст арбітражної угоди / Ю.Д. Притика, П.В. Куфтирєв // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2002. – № 4. – С. 76–81.

29. Рожкова М.А. Средства и способы правовой защиты сторон коммерческого спора / М.А. Рожкова. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – 416 с.

30. Рожкова М.А. Юридические факты гражданского и процессуального права: соглашения о защите прав и процессуальные соглашения / М.А. Рожкова / Иссл. центр частного права. М.: Статут, 2009. – 332 с. ЦИВІЛЬНЕ ТА ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО 104 «Вісник Вищої ради юстиції» № 4 (12) 2012

31. Третейское разбирательство в Российской Федерации: учебное пособие / [Курочкин С.А. и др.]; под ред. О.Ю. Скворцова. – М.: Волтерс Клувер, 2010. – 400 с.

32. Фолсом Р.Х., Гордон М.У., Спаногл Дж.А. Международные сделки: Краткий курс / Пер. с англ. – М.: Издательская корпорация «Логос», 1996. – 528 с.

33. Цірат Г.А. Міжнародний комерційний арбітраж: Навч. посіб. / Г.А. Цірат. – К.: Істина, 2002. – Бібліогр.: 304 с.

 

План

 

1. Основні засади розгляду спорів у внутрішніх комерційних арбітражах (третейських судах).

2. Звернення до третейського суду з позовною заявою.

3. Забезпечення позову.

4. Процедура розгляду справи по суті.

4.1. Порядок ведення третейського розгляду спорів.

4.2. Стадії третейського розгляду спорів.

4.3. Порядок прийнятття рішення третейським судом.

 

Основний зміст

 

Питання 1. Основні засади розгляду спорів у внутрішніх комерційних арбітражах (третейських судах).

Процесуальний порядок розгляду спорів третейськими судами не знайшов свого повного і детального врегулювання на законодавчому рівні, на зразок Цивільного процесуального та Господарського процесуального кодексів України, а закріплюється в основному у регламентах відповідних постійно діючих третейських судів або правилах третейського розгляду у третейському суді для вирішення конкретного спору. І це зрозуміло, оскільки за своєю правовою природою третейський розгляд є договірним і залежить від волевиявлення та домовленості сторін передати свій спір на розгляд третейського суду. Тому більшість правових норм Закону України «Про третейські суди» мають диспозитивний характер і відсилають до регламентів постійно діючих третейських судів або правил третейського розгляду у третейському суді для вирішення конкретного спору, безперечно, якщо останні не суперечать обов’язковим положенням Закону України «Про третейські суди». Регламенти постійно діючих третейських судів стають своєрідними процесуальними кодексами, які визначають правила третейського розгляду в кожному конкретному третейському суді. Зрозуміло, що кожен третейський суд самостійно визначає процесуальний порядок розгляду спорів, і у зв’язку з цим формує свій регламент. Якщо поглянути на структуру та принципи організації третейського судочинства, слід підкреслити, що регламенти третейських судів, як правило, ґрунтуються на здобутках процесуальної науки, досвіді іноземних та вітчизняних третейських судів, використовуючи такі загальноприйняті процесуальні інститути та положення, як принципи організації і діяльності, форма та зміст позовної заяви, відзив на позовну заяву, зустрічний позов, докази тощо. У своїй діяльності третейські суди не зв’язані правилами судочинства, що встановлені у процесуальних кодексах, проте неможливо вирішити спір, не пред’явивши позовних вимог, не дослідивши обставин справи та не оцінивши докази, не прийнявши рішення по справі тощо. А тому структура та основні елементи процесуального порядку третейського розгляду, закріплені у відповідних регламентах третейських судів, дещо схожі з положеннями процесуальних кодексів. Зрозуміло, для третейського розгляду характерні більш спрощені процедури, менша деталізація здійснення тих чи інших процесуальних дій, за згодою сторін справа може бути розглянута на підставі письмових матеріалів без проведення усного розгляду. Фактично ступінь відмінності судового процесу від правил третейського розгляду залежить від того, в якій мірі засновник постійно діючого третейського суду під час затвердження регламенту та сторони передбачать використання інститутів процесуального законодавства. Поряд з цим третейському судочинству притаманні такі процесуальні дії сторін, як формування складу третейського суду, що відрізняє останній від державного судового процесу. В умовах третейського розгляду справи складно говорити про уніфікованість процедури розгляду, оскільки кожен з постійно діючих третейських судів, тим більше третейських судів ad hoc, керується насамперед нормами свого регламенту та/(або), положення. Однак здійснити спроби виділити певні тенденції та обов’язкові інститути третейського провадження можливо, особливо, якщо намагатися це робити на основі аналізу положень Закону України «Про третейські суди». Слід зазначити, що Закон України «Про третейські суди» передбачає мінімальні вимоги до третейського розгляду справи, які мають імперативний характер для всіх утворених третейських судів. Це означає, що третейський суд може встановити або визначити власні правила третейського розгляду лише в тій частині, що не суперечить принципам організації та діяльності третейського суду, які визначені Законом «Про третейські суди». Звичайно регламент третейського суду є головним нормативним документом, яким керуються третейський суд та сторони і їх представники під час розгляду справи. Вирішення колізії, за якої сторони у третейській угоді передбачили інший порядок третейського розгляду ніж, це визначено положеннями регламенту третейського суду, передбачено у статті 12 Закону України «Про третейські суди», згідно якої за будь- яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту. Правила регламенту постійно діючого третейського суду є невід’ємною частиною третейської угоди. Відповідно постійно діючий третейський суд під час розгляду та вирішення спорів має керуватися регламентом. Одночасно останній зобов’язаний керуватися і третейською угодою в частині, що не суперечить регламенту.

 

Питання 2. Звернення до третейського суду з позовною заявою.

 

Процедура розгляду справ у третейському суді починається з пред’явлення позовної заяви. Право на звернення до третейського суду дещо відрізняється за змістом від права звернення до державного суду. Різниця полягає в тому, що право на звернення до державного суду є безумовним, а до третейського суду виникає у сторони лише на підставі третейської угоди (умовний спосіб). Разом з тим спільним є те, що як до державного, так і до третейського суду звернення оформлюється та реалізується шляхом подання відповідної позовної заяви. Отже, позовна заява є основним документом, без якого розгляд спору у третейському суді неможливий. У спеціальному законі встановлені обов’язкові вимоги до позовної заяви, які не можуть бути змінені ні угодою сторін, ні правилами регламенту постійно діючого третейського суду.

У позовній заяві повинно бути зазначено: назву постійно діючого третейського суду або склад третейського суду для вирішення конкретного спору; дату подання позовної заяви; найменування та юридичні адреси сторін, які є юридичними особами, та/або прізвище, ім’я, по батькові, дату народження, місце проживання і місце роботи сторін, які є фізичними особами; найменування та юридичну адресу представника позивача, якщо він є юридичною особою, або прізвище, ім’я, по батькові, дату народження, місце проживання і місце роботи представника, який є фізичною особою, у випадках, коли позов подається представником; зміст вимоги, ціну позову, якщо вимога підлягає оцінці; обставини, якими обґрунтовані позовні вимоги, докази, що їх підтверджують, розрахунок вимог; посилання на наявність третейської угоди між сторонами та докази її укладення; перелік письмових матеріалів, які додаються до позовної заяви; підпис позивача або його представника з посиланням на документ, що засвідчує повноваження представника. До позовної заяви додаються документи, що підтверджують: наявність третейської угоди; обґрунтованість позовних вимог; повноваження представника; направлення копії позовної заяви іншій стороні (опис вкладення про відправлення цінного листа, виписка з реєстру поштових відправлень тощо). Якщо позовна заява оформлена з порушенням ст. 35 Закону України «Про третейські суди», або не сплачено третейській збір, постійно діючий третейський суд, якщо це передбачено регламентом, виносить ухвалу про залишення заяви без руху і надає позивачу час для виправлення недоліків. Під час прийняття позову третейський суд вирішує питання про наявність і дійсність угоди про передання спору на розгляд третейського суду. У разі ж, якщо третейський суд дійде до висновку про відсутність або недій! сність зазначеної угоди, він повинен відмовити в розгляді справи. Відповідач в свою чергу може скористатися такими засобами захисту проти пред’явленого позову, як подання відзиву на позовну заяву або зустрічного позову. Так, відповідно до ст. 36 Закону України «Про третейські суди» відповідач зобов’язаний надати третейському суду письмовий відзив на позовну заяву. Відзив на позовну заяву направляється позивачу та третейському суду в порядку і строки, передбачені регламентом або третейською угодою у разі розгляду справи судом ad hoc. Якщо регламентом третейського суду строк направлення відзиву на позовну заяву не визначений, відзив подається не менше ніж за три дні до першого засідання третейського суду. Неподання відповідачем відзиву не звільняє його надалі від виконання вимог третейського суду про надання відзиву на позов.

 

Питання 3. Забезпечення позову.

 

Питання про можливість забезпечення позову в третейському розгляді поізному розв’язується в різних країнах. В одних країнах вважають третейський розгляд приватною справою сторін і не допускають втручання держави в приватні справи до моменту ухвалення рішення судом. Інші виходять з того, що виконання рішення - найважливіший принцип розгляду і сторони наперед готові виконувати всі рішення третейського суду, у тому числі і ті рішення, які обмежують їх права. В Україні третейський суд за заявою будь-якої сторони має право розпорядитися про вжиття стороною таких забезпечувальних заходів щодо предмета спору, які він вважає необхідними, з урахуванням положень цивільного та господарського процесуального законодавства. Як правило, забезпечення позову застосовується у випадку, якщо незастосування таких заходів може в майбутньому утруднити або зробити неможливим виконання рішення третейського суду. Третейський суд може витребувати від будь-якої сторони надати належне забезпечення позову у зв’язку з такими заходами. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення третейського суду. Про забезпечення позову виноситься ухвала. Сторони можуть домовитися про неможливість третейського суду виносити ухвали про забезпечення позову під час вирішення їхнього спору. На жаль, на практиці застосувати забезпечення позову третейський суд практично не може, оскільки ця норма не забезпечена санкціями і можливістю примусового виконання заходів щодо забезпечення позову. Державний суд не наділений правом видавати виконавчий документ стосовно забезпечення позову, який розглядається третейським судом. Таким чином відсутня правова база для забезпечення позову. Відповідач може подати зустрічний позов для розгляду третейським судом, якщо такий позов є підвідомчим третейському суду та може бути предметом третейського розгляду відповідно до третейської угоди. Як справедливо зазначає С. В. Золотопуп, навіть якщо пред’явлення зустрічного позову прямо заборонено третейською угодою, однак він може бути заявлений, так як така угода може бути нікчемною. Зустрічний позов може бути подано на будь-якій стадії третейського розгляду до прийняття рішення по справі. Зустрічний позов має відповідати вимогам, передбаченим Законом до позовної заяви. Третейський суд приймає зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємно пов’язані та їх спільний розгляд є доцільним, зокрема, коли вони випливають з одних і тих правовідносин або коли вимоги за ними можуть зараховуватися. Такі вимоги до зустрічного позову визначають традиційний взаємозв’язок первісного і зустрічного позовів, що може полягати в такому їх співвідношенні, при якому зустрічне право відповідача: виключає право позивача, підриває його підставу або може зарахуватися з первісним позовом. Непредставлення відповідачем відзиву на позовну заяву не розглядається як визнання вимог позивача і не є перешкодою для розгляду справи, оскільки сторони мають право безпосередньо в судовому засіданні заявляти клопотання і робити заяви. Якщо відповідачем надаються в третейський суд відзив або заперечення на позов, то їх копії в обов’язковому порядку направляються третейським судом позивачу. Звичайно в третейському суді разом із позовом або із зустрічним позовом, або з відзивом на позовну заяву стороні передаються копії документів, додані до неї. Це обумовлено специфікою третейського судочинства, зокрема можливістю розгляду справи і винесення рішення без участі сторін і їх представників. Таким чином сторона, яка не зможе взяти участь у судовому засіданні, отримує вичерпні відомості про хід вирішення спору, позиції процесуального противника і досліджувані докази. Якщо сторони не домовилися про інше, до ухвалення третейським судом рішення позивач має право змінити, доповнити або уточнити позовні вимоги. Те ж правило належить і до зустрічного позову. За загальним правилом місцем проведення третейського розгляду є місцезнаходження третейського суду. У регламенті може бути передбачено інше місце, наприклад місцезнаходження позивача. За згодою і за рахунок сторін третейський суд може розглянути справу у будь-якому місці світу. Якщо сторони третейського розгляду у суді ad hoc не домовилися про місце розгляду, третейський суд сам визначає місце з урахуванням усіх обставин справи, зок рема характеру справи, зручності обраного місця третейського розгляду для сторін та складу третейського суду. Розгляд справи у третейському суді не обмежений будь-якими строками, однак зазвичай у регламентах постійно діючих третейських судів або правилах третейського розгляду у третейських судах ad hoc встановлюються строки розгляду, які поряд зі строками розгляду та вирішення справ у судах загальної юрисдикції є меншими. Не дивно, що саме такі скорочені строки розгляду та вирішення справ розглядаються як одна із переваг третейського судочинства, оскільки для суб’єктів цивільного обороту, особливо для підприємців, важливого значення набуває оперативне вирішення спору. Під час подання позовної заяви в постійно діючий третейський суд сплачується встановлений регламентом третейський збір. За загальним правилом обмін змагальними паперами між сторонами, а також між сторонами та третейським судом здійснюється в порядку, погодженому і за вказаними ними адресами. Якщо сторони не погодили інший порядок, то документи та інші матеріали направляють за останнім відомим місцем розташування організації, рекомендованим листом з повідомленням про вручення або іншим способом, що передбачає фіксацію доставки вказаних документів і матеріалів. Документи та інші матеріали вважаються одержаними в день їх доставки, хоча б адресат за цією адресою не перебуває або не проживає, а про зміну своєї адреси не повідомив іншу сторону належним чином. Якщо сторони не домовилися про інше, то копії всіх документів і інших матеріалів, а також інша інформація, яка надається третейському суду однієї із сторін, повинні бути передані третейським судом іншій стороні.

 

Питання 4. Процедура розгляду справи по суті.