Тема: Скасування арбітражного рішення.

 

Мета вивчення

 

Вивчення поняття, правової природи, підстав та порядку скасування арбітражного рішення у зазначеній темі є безперечно необхідним та актуальним, що дозволить вивести на новий якісний рівень систему господарсько-процесуального законодавства в Україні, полегшити розуміння порядку скасування арбітражних рішень, підвищити рівень правового регулювання діяльності міжнародних комерційних арбітражів.

 

Результати навчання

 

Після лекції здобувач вищої освіти буде (спроможний):

 

1. аргументувати пропозиції щодо вирішення дискусійних питань щодо поняття, правової природи, підстав та порядку скасування арбітражних рішень;

2. застосовувати знанняпід час проведення наукових досліджень та викладання господарсько-процесуального права щодо поняття, правової природи, підстав та порядку скасування арбітражних рішень;

3. визначати та аналізувати новітні тенденції розвитку правової науки та практики розгляду спорів міжнародним комерційним арбітражем;

4. узагальнювати теорію і практику з метою вирішення актуальних питань щодо діяльності міжнародного комерційного арбітражу;

5. порівнювати сучасні тенденції розвитку господарсько-процесуального права України та країн ЄС та формувати пропозиції щодо врахування міжнародного досвіду та гармонізації законодавства України та законодавства ЄС щодо поняття, правової природи, підстав та порядку скасування арбітражних рішень;

6. здійснювати системнийнауковий аналіз вітчизняної та зарубіжної практики у галузі господарсько-процесуального права та законодавства щодо поняття, правової природи, підстав та порядку скасування арбітражних рішень.

 

Література

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. // ВВР. – 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Конвенция о признании и приведении в исполнение иностранных арбитражных решений от 10 июня 1958 г. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 45 (26.11.2004). – Стор. 329. – Ст. 3004.

3. Типовой закон ЮНСИТРАЛ о международном торговом арбитраже 1985 год, с изменениями, принятыми в 2006 году. Комиссия Организации Объединенных Наций по праву международной торговли. – Вена: Организация Объединенных Наций, 2008. – С. 1–22.

4. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. // ВВР. - 2003. - № 18-22. – Ст. 144.

5. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // ВВР. – 2003. - № 40-44. - Ст. 356.

6. Про міжнародний комерційний арбітраж: Закон України від 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 25. – Ст. 198.

7. LCIA Arbitration Rules of 1 January 1998 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.lcia.org/Dispute_Resolution_Services/LCIA_Arbitration_Rules.aspx.

8. Арбитражный регламент Европейской экономической комиссии ООН // Цірат Г.А. Міжнародний комерційний арбітраж: Навч. посіб. / Г.А. Цірат. – К.: Істина, 2002. – С. 235–246.

9. Регламент международного арбитража Американской арбитражной ассоциации // Ануфриева Л.П. Международное частное право: В 3-х т. Том 3. Трансграничные банкротства. Международный коммерческий арбитраж. Международный гражданский процесс: Учебник / Л.П. Ануфриева. – М.: Издательство БЕК, 2001. – С. 572–586.

10. Алексеев М.А. Трансформация роли правовых основ компетенции международного коммерческого арбитражного суда в современной экономической действительности: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Гражданское право; предпринимательское право; семейное право; международное частное право» / М.А. Алексеев. – Волгоград, 2012. – 34 с.

11. Боднар Т.В. Договірні зобов’язання в цивільному праві: (Заг. положення): Навч. посіб. / Т.В. Боднар. – К.: Юстиніан, 2007. – 280 с. – Бібліогр.: С. 270– 277.

12. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения: Издание 2-е, завод 6-й (стереотипный) / М.И. Брагинский, В.В. Витрянский. – М.: «Статут», 2003. – 848 с.

13. Брунцева Е.В. Международный коммерческий арбитраж / Учебное пособие для высших юридических учебных заведений / Е.В. Брунцева. – СПб: Издательский дом «Сентябрь», 2001. – 368 с. ЦИВІЛЬНЕ ТА ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО 102 «Вісник Вищої ради юстиції» № 4 (12) 2012

14. Волощук О.Т. Арбітражна угода в міжнародному комерційному арбітражі / О.Т. Волощук // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2010. – № 10. – С. 126–137.

15. Договірне право України. Загальна частина: навч. посіб. / Т.В. Боднар, О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова та ін.; за ред. О.В. Дзери. – К. Юрінком Інтер, 2008. – 896 с.

16. Житнигор Б.С., Павлов В.В., Дробот Е.А. Международный коммерческий арбитраж: Проблемы глобальной унификации правил отправления правосудия и легализации вердиктов / Борис Житнигор, Валентин Павлов, Елена Дробот; Укр. Акад. наук, World Information Distributed University (WIDU); Акад. Современного Искусства УАН. – Tighina: S. n., 2009 (Полиграфист). – 592 p. – (Серия научно-публицистических изданий Академии современного искусства).

17. Захарченко Т.Г. Арбітражна угода як правова основа передачі спору на розгляд у міжнародний комерційний арбітраж / Т.Г. Захарченко // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.-пром. палата України; Під заг. ред І.Г. Побірченка. – К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. – С. 30–45.

18. Иоффе О.С. Избранные труды: в 4 т. Т. III. Обязательственное право / О.С. Иоффе. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – 837 с.

19. Котельников Г.А. Правовая природа арбитражного соглашения и последствия его заключения: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.15. «Гражданский процесс; арбитражный процесс» / Г.А. Котельников. – Екатеринбург, 2008. – 29 с.

20. Лебедев С.Н. Международный коммерческий арбитраж: компетенция арбитров и соглашение сторон / С.Н. Лебедев // Лебедев С.Н. Избранные труды по международному коммерческому арбитражу, праву международной торговли, международному частному праву, частному ЦИВІЛЬНЕ ТА ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО «Вісник Вищої ради юстиції» № 4 (12) 2012 103 морскому праву / МГИМО (У) МИД России. Кафедра междунар. частн. и гражд. права; Сост. А.И. Муранов. – М.: Статут, 2009. – С. 287–390.

21. Международное частное право: Учебник / Л.П. Ануфриева, К.А. Бекяшев, Г.К. Дмитриева и др.; Отв. Ред. Г.К. Дмитриева. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. – 688 с.

22. Николюкин С.В. Арбитражное соглашение и компетенция международного коммерческого арбитража. Проблемы теории и практики / С.В. Николюкин. – М.: Юриспруденция, 2009. – 144 с.

23. Николюкин С.В. Международный коммерческий арбитраж / С.В. Николюкин. – М.: Юристинформ, 2009. – 216 с.

24. Нортон А.Т. Справочник по международным коммерческим контрактам / Перевод с англ. – М.: Мир, право, информация, 2001. – 400 с.

25. Очерки международного частного права / Под ред. проф. А. Довгерта. – Х.: ООО «Одиссей», 2007. – 816 с.

26. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. 5-е изд., стереот / И.А. Покровский. – М. Статут, 2009. – 351 с. (Классика российской цивилистики.)

27. Притика Ю.Д. Теоретичні проблеми захисту прав учасників цивільних правовідносин в третейському суді: дис. на здобуття наукового ступеня док. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Ю.Д. Притика. – К., 2006. – 632 с.

28. Притика Ю.Д., Куфтирєв П.В. Зміст арбітражної угоди / Ю.Д. Притика, П.В. Куфтирєв // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2002. – № 4. – С. 76–81.

29. Рожкова М.А. Средства и способы правовой защиты сторон коммерческого спора / М.А. Рожкова. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – 416 с.

30. Рожкова М.А. Юридические факты гражданского и процессуального права: соглашения о защите прав и процессуальные соглашения / М.А. Рожкова / Иссл. центр частного права. М.: Статут, 2009. – 332 с. ЦИВІЛЬНЕ ТА ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО 104 «Вісник Вищої ради юстиції» № 4 (12) 2012

31. Третейское разбирательство в Российской Федерации: учебное пособие / [Курочкин С.А. и др.]; под ред. О.Ю. Скворцова. – М.: Волтерс Клувер, 2010. – 400 с.

32. Фолсом Р.Х., Гордон М.У., Спаногл Дж.А. Международные сделки: Краткий курс / Пер. с англ. – М.: Издательская корпорация «Логос», 1996. – 528 с.

33. Цірат Г.А. Міжнародний комерційний арбітраж: Навч. посіб. / Г.А. Цірат. – К.: Істина, 2002. – Бібліогр.: 304 с.

 

План

1. Загальна характеристика інституту скасування арбітражного рішення.

2. Поняття остаточності арбітражного рішення.

3. Державні суди, яким підвідомчі справи про скасування арбітражних рішень, винесених на території України.

4. Ініціювання процедури оспорювання арбітражного рішення.

5. Підстави скасування арбітражного рішення: основні і додаткові.

6. Європейська та Нью-Йоркська конвенції про скасування арбітражного рішення.

 

Основний зміст

 

Питання 1. Загальна характеристика інституту скасування арбітражного рішення.

Загальні засади для оспорювання арбітражних рішень закріплені у статтях 19 і 129 Конституції України; у Європейській Конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж від 21 квітня 1961 року; у Нью-Йоркскої Конвенції ООН про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року; у Арбітражному регламенті ЮНСІТРАЛ; у статті 34 Закону України № 4002-XII «Про міжнародний комерційний арбітраж».

Основним нормативно-правовим актом національного законодавства, який визначає підстави скасування арбітражних рішень, є Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж». У його основі лежить Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговельний арбітраж 1985 року, який рекомендований Генеральною Асамблеєю ООН для можливого використання державами у своєму законодавстві та положення зазначених конвенцій з міжнародного арбітражу.

Крім того, слід зважати на положення статті 9 Конституції України, відповідно до якої чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Держава Україна є учасницею низки міжнародних договорів, які регламентують діяльність міжнародних арбітражних судів, надають можливість вирішувати зовнішньоторговельні спори із застосуванням арбітражу. Нью-Йоркська Конвенція ООН про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року, набрала чинності 07 червня 1959 року, для України – 08 січня 1961 року. Ця Конвенція прийнята із застереженнями відносно її застосування: Україна застосовує Конвенцію про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень стосовно визнання і приведення до виконання рішень, які були винесені на території іншої Договірної держави. Щодо рішень, винесених на території держав, які не є членами договору, Україна застосовує Конвенцію ООН про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень тільки тією мірою, в якій ці держави визнають режим взаємності.

Окремі питання вирішення спорів в арбітражу закріплені в двосторонніх угодах між Україною та іншими країнами. Зокрема, Угода між Урядом України та Урядом Держави Ізраїль про повітряне сполучення від 12 січня 1993 року, Угода між Урядом України та Урядом Соціалістичної Республіки В’єтнам про повітряне сполучення від 21 жовтня 1993 року, Угода між Урядом України та Урядом Республіки Вірменія про повітряне сполучення від 17 червня 1995 року передбачають можливість винесення спорів, що виникають у зв’язку з тлумаченням чи застосуванням угод про повітряне сполучення, на розгляд арбітражем. Врегулювання спорів, що виникатимуть з комерційних операцій, укладених між громадянами і компаніями України та Сполучених Штатів Америки, із застосуванням арбітражу передбачено в Угоді про торговельні відносини між Україною і Сполученими Штатами Америки від 06 травня 1992 року.

У разі, якщо міжнародні договори містять заборону передання спору на вирішення третейського суду (арбітражу), то слід вважати, що арбітраж перевищує межі своєї компетенції, а постановлення рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасоване, оскільки об’єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України (підпункт 2 пункту 2 статті 34 Закону № 4002-XII). Наприклад, частиною третьою статті 4 Угоди СНД про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року, ратифікованої Постановою ВР від 19 грудня 1992 року № 2889-XII, встановлено, що позови суб’єктів господарювання про право власності на нерухоме майно розглядаються виключно державним судом держави – учасниці Співдружності Незалежних Держав, на території якої знаходиться майно.

При розгляді справ про оспорювання арбітражних рішень, а також про визнання і виконання рішень міжнародних та іноземних арбітражів державні суди перевіряють наявність або відсутність міждержавних договорів і угод щодо можливості розгляду спорів між учасниками господарських і цивільних правовідносин в арбітражах, обрання установи арбітражу тощо.

Питання оскарження арбітражних рішень також розглядаються в актах, виданих судовими органами України, у частині, в якій вони відповідають чинному законодавству України, а саме:

1) в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України»;

2) в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2014 року № 13 «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя»;

3) в Рішенні Конституційного Суду України від 24 лютого 2004 року № 3-рп/2004 у справі за конституційним зверненням спільного підприємства «Мукачівський плодоовочевий консервний завод» про офіційне тлумачення положення пункту 10 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» (справа про виконання рішень третейських судів);

4) в Рішенні Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року № 1-рп/2008 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» (справа про завдання третейського суду);

5) в Постановах Верховного Суду України, прийнятих у порядку перегляду судових рішень у цивільних справах з підстав і у порядку, встановлених ЦПК України;

6) в Постановах Верховного Суду України, прийнятих у порядку перегляду судових рішень у господарських справах з підстав і у порядку, встановлених ГПК України.

 

Питання 2. Поняття остаточності арбітражного рішення.

У доктрині міжнародного комерційного арбітражу загальновизнаним є принцип, згідно з яким арбітражне рішення, винесене щодо суті спору, вважається остаточним і не може бути оскаржене в тому сенсі і в тих процесуальних формах, як це передбачено щодо рішень державних судів. Разом з цим, міжнародному комерційному арбітражу відома така процедура, як скасування арбітражного рішення. Цей інститут є формою судового контролю за міжнародним комерційним арбітражем. У силу того, що це - форма контролю з боку державних судів, то і порядок регулювання цього інституту може бути визначений тільки на рівні законодавства кожної окремої країни. Цей інститут закріплено в національному законодавстві багатьох країн. Слід зауважити, що радянське право не знало такого правового інституту. В Україні він вперше був закріплений в Законі України «Про міжнародний комерційний арбітраж». На міжнародно-правовому рівні можуть бути врегульовані лише деякі складові цього інституту, наприклад, перелік підстав для скасування арбітражного рішення. Так, інститут скасування арбітражного рішення було частково врегульовано Європейською конвенцією про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р.

Пункт 1 ст. 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» визначає: «Оспорювання в суді арбітражного рішення може бути проведено тільки шляхом подання клопотання щодо скасування згідно з пунктами 2 і 3 даної статті». Таким чином, Закон не допускає оскарження арбітражного рішення в тому розумінні, в якому таке оскарження можливе в системі державних і господарських судів України, тобто оскарження по суті спору. Проте, зазначає Закон, у державному суді України може бути порушена справа про скасування арбітражного рішення, яке було винесене на території України.

На рішення яких міжнародних третейських судів поширює свою дію ст. 34 Закону? Хоча в самій ст. 34 не вказано, до яких рішень мають застосовуватися її положення, ми знаємо, що Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» застосовується до комерційного арбітражу, коли місце арбітражу знаходиться в Україні. Це дозволяє зробити висновок, що в державних судах України можуть оспорюватися рішення міжнародних комерційних третейських судів (арбітражів), якщо місце арбітражу і, відповідно, місце винесення арбітражного рішення знаходяться в Україні. Перелік державних судів, яким підвідомчі справи про скасування арбітражних рішень, винесених на території України, визначається означеним Законом. Що стосується співвідношення понять «місце арбітражу» і «місце винесення арбітражного рішення», то ст. 6 Закону вказує, що справи щодо оспорювання арбітражних рішень розглядаються відповідними судами за місцем знаходження арбітражу, а ст. 31 Закону вказує, що арбітражне рішення вважається винесеним в місці арбітражу.

Таким чином, Закон закріплює принцип, згідно з яким скасування арбітражного рішення можливе лише судами країни місця арбітражу і, відповідно, країни місця винесення арбітражного рішення.

Процедура оспорювання арбітражного рішення може бути ініційована будь-якою стороною спору.

 

Питання 3. Державні суди, яким підвідомчі справи про скасування арбітражних рішень, винесених на території України.

 

Частиною 2 ст. 34 Типового Закону “Про міжнародний комерційний арбітраж” передбачено, що арбітражне рішення може бути скасоване судом, вказаним у ст. 6 цього закону.

Статтею 6 Типового Закону “Про міжнародний комерційний арбітраж” передбачено, що функції визначені п. 2 ст. 34 Типового Закону “Про міжнародний комерційний арбітраж” будуть виконувати суди або інші уповноважені органи, які кожна держава визначає самостійно при затверджені закону про міжнародний арбітраж.

Статтею 3 Нью-Йорської Конвенції “Про визнаня і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень” передбачено, що кожна договірна держава визнає арбітражне рішення як обов’язкове й приводить його до виконання згідно із процесуальними нормами тієї території, де запитується визнання і приведення у виконання цих рішень.

Отже, держава, котра затверджує закон про міжнародний арбітраж, самостійно визначає суд (надалі за текстом – “компетентний суд”) або будь-який інший уповноважений орган, котрий буде на її території розглядати клопотання про скасування рішення міжнародного арбітражу.

Розгляд справ про оспорювання рішень МКАС при ТПП України, а також про визнання та надання дозволу на виконання рішень іноземного чи міжнародного арбітражу належить виключно до компетенції судів загальної юрисдикції (частина четверта статті 15 ЦПК України, стаття 6 Закону № 4002-XII «Про міжнародний комерційний арбітраж», пункт 11 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», пункт 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року № 10 (з відповідними змінами) «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам»).

Заява (клопотання) про скасування рішення МКАС і МАК при ТПП України подається до районного, районного у місті, міського та міськрайонного суду за місцезнаходженням арбітражу (частина друга статті 6, частина друга статті 34 Закону № 4002-XII, частина четверта статті 15, стаття 107 ЦПК України).

З набранням чинності 1 вересня 2005 року Цивільним процесуальним кодексом України відповідно до статті 107 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, стали розглядатися районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.

З прийняттям 6 вересня 2005 року та набранням чинності 29 вересня 2005 року Законом України № 2798-IV «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» було внесено зміни до статті 6 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», яка вирішує питання контролю за діяльністю МКАС при ТПП України, і питання, пов’язані з розглядом клопотань про скасування рішень МКАС та МАК при ТПП України було віднесено до компетенції районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів за місцезнаходженням арбітражу.

Враховуючи, що місцезнаходженням МКАС і МАК при ТПП України є Шевченківський район м. Києва, тому саме Шевченківський районний суд м. Києва є судом першої інстанції у справах зазначеної категорії. Судом апеляційної інстанції є Апеляційний суд м. Києва. Судом касаційної інстанції щодо справ про скасування рішень МКАС при ТПП України та МАК при ТПП України є Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ України.

Слід враховувати, що за змістом Закону № 4002-XII місце арбітражу і місце слухання справи можуть не збігатися.

Так, частиною 1 статті 20 Закону № 4002-XII передбачено, що сторони можуть на свій розсуд домовитись про місце арбітражу. У разі відсутності такої домовленості місце арбітражу визначається арбітражем з урахуванням обставин справи, включаючи фактор зручності для сторін.

Водночас частина 2 статті 20 Закону № 4002-XII «Про міжнародний комерційний арбітраж» встановлює, що, незважаючи на положення частини 1 цієї статті, арбітраж може, якщо сторони не домовились про інше, зібратись в будь-якому місці, яке він вважає належним для проведення консультацій між його членами, заслуховування свідків, експертів чи сторін або для огляду товарів, іншого майна чи документів.

Таким чином, незалежно від визначеного міжнародним комерційним арбітражем чи сторонами місця проведення слухань, місцем арбітражу вважається країна обраного сторонами арбітражу. Місце арбітражу вказує на те, законодавство якої держави має застосовуватись до міжнародного арбітражу (lex arbitri), а також компетентний суд, до якого можна оскаржити арбітражне рішення. Тому порядок оскарження рішень міжнародного комерційного арбітражу визначається законодавством країни місця знаходження обраного арбітражу, а не місцем слухання справи. Це підтверджується й положеннями частини 3 статті 31 Закону № 4002-XII «Про міжнародний комерційний арбітраж», згідно з якими в арбітражному рішенні повинні бути зазначені його дата та місце арбітражу, як його визначено відповідно до частини першої статті 20 цього Закону. Арбітражне рішення вважається винесеним у цьому місці. Також слід мати на увазі, що Регламенти МКАС і МАК при ТПП України прямо закріплюють, що місцем арбітражу є місто Київ, Україна (стаття 10). Тобто ні сторони, ні арбітраж не можуть змінити місце знаходження МКАС і МАК при ТПП України.

Таким чином, у разі, якщо слухання справи відбувалося не за місцезнаходженням арбітражу (наприклад, у містах Токіо, Варшаві чи Осло), арбітражне рішення, якщо місце арбітражу знаходиться на території України, має оспорюватись в судах, визначених у частині другій статті 6 Закону № 4002-XII, а справи про скасування рішень МКАС і МАК при ТПП України має розглядати Шевченківський районний суд м. Києва.

 

Питання 4. Ініціювання процедури оспорювання арбітражного рішення.

 

Заява (клопотання) про скасування арбітражного рішення може бути подана не пізніше 3 місяців з дня, коли сторона, що заявляє таке клопотання, отримала арбітражне рішення, а в разі, якщо було подано прохання про виправлення і роз’яснення арбітражного рішення згідно зі статтею 33 Закону № 4002-XII «Про міжнародний комерційний арбітраж», – з дня винесення міжнародним комерційним арбітражем рішення з цього прохання (пункт 3 статті 34 Закону № 4002-XII).

Стаття 33 Закону № 4002-XII передбачає здійснення виправлення і роз’яснення арбітражного рішення, а також винесення додаткового рішення.

Відповідно до пункту 1 статті 33 Закону № 4002-XII протягом 30 днів після отримання рішення, якщо сторонами не узгоджено інший строк:

– будь-яка із сторін, повідомивши про це іншу сторону, може просити арбітражний суд виправити будь-яку допущену в рішенні помилку в підрахунках, описку чи друкарську помилку або інші помилки аналогічного характеру;

– за наявності відповідної домовленості між сторонами будь-яка із сторін, повідомивши про це іншу сторону, може просити третейський суд дати роз’яснення якого-небудь конкретного пункту або частини арбітражного рішення.

Третейський суд, якщо він визнає прохання виправданим, повинен протягом 30 днів після його отримання внести відповідні виправлення або дати роз’яснення. Таке роз’яснення стає складовою частиною арбітражного рішення.

Крім цього, протягом 30 днів, рахуючи від дати арбітражного рішення, третейський суд може за своєю ініціативою виправити будь-які помилки, передбачені в абзаці другому пункту 1 цієї статті (частина друга статті 33 Закону № 4002-XII).

Якщо сторони не домовились про інше, будь-яка із сторін, повідомивши про це іншу сторону, може протягом 30 днів після отримання арбітражного рішення просити третейський суд винести додаткове рішення стосовно вимог, які були заявлені в ході арбітражного розгляду, проте не були відображені в рішенні. Арбітраж, якщо він визнає прохання виправданим, повинен протягом 60 днів винести додаткове рішення (пункт 3 статті 33 Закону № 4002-XII).

Третейський суд в разі необхідності може подовжити строк, протягом якого він повинен виправити помилки, дати роз’яснення або винести додаткове рішення згідно з пунктом 1 або пунктом 3 цієї статті (пункт 4 статті 33 Закону № 4002-XII).

В пункті 21 постанови Пленуму ВСУ № 12 роз’ясняється, що клопотання про скасування арбітражного рішення, подане після закінчення трьохмісячного строку, залишається державними судами без розгляду, якщо за заявою зацікавленої особи суд не знайде підстав для продовження чи поновлення пропущеного строку. Отже, цей строк є процесуальним і, відповідно, може бути поновленим.

При цьому, вирішуючи питання про строк, протягом якого сторони мали подати заяву про оскарження рішення МКАС при ТПП України, суди беруть до уваги не тільки дату винесення первісного арбітражного рішення, а й враховують дату виправлення або роз’яснення арбітражного рішення та винесення додаткового рішення.

З урахуванням змісту частини четвертої статті 34 Закону № 4002-XII та роз’яснень, наданих судам в абзаці 5 пункту 21 постанови Пленуму ВСУ № 12, державний суд не має права зупиняти виконання оспореного рішення арбітражу, а можє, якщо буде подано відповідне обґрунтоване клопотання, і якщо суд визнає це належним, зупинити провадження з питання про скасування арбітражного рішення на встановлений ним строк з тим, щоб надати арбітражу можливість відновити арбітражний розгляд або вжити інших заходів, які, на думку арбітражу, дадуть можливість усунути підстави для скасування арбітражного рішення. При цьому для державного суду таке клопотання не є обов’язковим, якщо він дійде висновку про те, що арбітраж не зможе чи не вправі усунути певні недоліки.

 

Питання 5. Підстави скасування арбітражного рішення: основні і додаткові.

 

Відповідно до ч. 1. ст. 34 Типового Закону “Про міжнародний комерційний арбітраж” та Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж” оспорювання в суді арбітражного рішення може бути проведено тільки шляхом подання клопотання про скасування.

При цьому, статтею 34 Типового Закону “Про міжнародний комерційний арбітраж” передбачено, такий вичерпний перелік підстав для скасування рішення міжнародного арбітражу:

1) якщо сторона, яка заявляє клопотання про скасування рішення міжнародного арбітражу, подасть докази того, що:

- одна із сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а за відсутності такої вказівки – за законом цієї держави; або

- вона не була належним чином повідомлена про призначення арбітра або про арбітражний розгляд або з інших причин не могла подати свої пояснення; або

- рішення винесено щодо спору, не передбаченого, або не підпадає під умови арбітражної угоди, або містить рішення з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, з тим, однак, якщо рішення з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить рішення з питань, не охоплених арбітражною угодою, або

- склад арбітражу або арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить будь-якому положенню цього закону, від якого сторони не можуть відступати, або за відсутності такої угоди, не відповідали цьому закону; або

2) суд визначить, що:

- об’єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законом цієї держави; або

- арбітражне рішення суперечить публічному порядку даної держави.

 

Сторони передбачаючи арбітражне застереження в договорі, або укладаючи арбітражну угоду про віднесення певних або всіх спорів до арбітражу, можуть допустити неточності в формулюванні спорів, які віднесені до компетенції арбітражу, або неправильно зазначають назву арбітражної установи.

Підтвердженням вищесказаного є Ухвала судової колегії у цивільних справах Верховного Суду України від 13.10.2010 р. у справі № 6-5668св10 за касаційною скаргою Компанії “Аrсеlоrmittal Аmbalaj Сеligі Sanауі ve Тісаrеt Аnоnіm Sіrkеtі” на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 27 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 9 грудня 2009 року.

Верховним Судом України було зроблено наступний висновок: ураховуючи, що відповідно до арбітражного застереження, яке міститься у п. 8.2 спірного контракту, розгляд спору сторони передали до Міжнародного Комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті м. Києва, тобто до арбітражу, який не існує в Україні, а ТОВ ВКТ “Арго” заперечувало проти розгляду спору в Міжнародному Комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України, висновок суду першої інстанції про скасування арбітражного рішення є законним і обгрунтованим, оскільки рішення прийнято неналежною арбітражною установою.

Як ми бачимо, описка в арбітражному застережені стала підставою для скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.

Отже, при укладенні арбітражної угоди та зазначенні арбітражного застереження в договорі, сторонам необхідно чітко зазначати: арбітражну установу котра буде розглядати спір, який виникне між сторонами, кількість арбітрів, арбітражну процедуру.

Статтею 7 Типового Закону “Про міжнародний комерційний арбітраж” передбачено, що арбітражна угода – це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв’язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи носить воно договірний характер чи ні.

Зі змісту вищезазначеної статті вбачається, що арбітражна угода або арбітражне застереження може містити умови про передачу до арбітражу певних або всіх спорів, які можуть у майбутньому виникнути між сторонами.

У разі зазначення лише певних видів спору, міжнародний арбітраж повинен розглядати лише ті спори які передбачені арбітражною угодою.

Якщо міжнародний комерціний арбітраж розгляне та прийме рішення у справі, яка арбітражним застереженням або арбітражною угодою не віднесена до його компетенції, то у компетентного суду будуть всі правові підстави для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу.

Також, хотілося б зазначити про порушення публічного порядку рішенням арбітражу.

Однією з підстав для скасування рішення міжнародного арбітражу згідно п. 2 ч. 2 ст. 34 Типового Закону “Про міжнародний комерційний арбітраж” та п. b ч. 2 ст. 5 Нью-Йорської Конвенції “Про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень” є визначення компетентним судом того, що арбітражне рішення суперечить публічному порядку даної держави.

Вищезазначена підстава дуже часто застосовується стороною проти якої було прийняте арбітражне рішення з метою його оскарження.

Дана обставина обумовлена тим, що поняття публічного порядку є досить широким за змістом та конкретного визначення немає.

Тому, таку правову підставу як порушення публічного порядку рішенням міжнародного арбітражу можна застосувати у будь-якому спорі, якщо при розгляді справи у міжнародному арбітражі, арбітраж застосовував норми іноземного законодавства стосовно сторони проти якої було прийняте рішення.

Враховуючи вищевикладене, сторона проти якої було прийнято рішення міжнародного арбітражу, яка має намір затягнути його виконання, буде мати як мінімум одну правову підставу для його оскарження та перегляд органом судової влади.

Отже, підсумовуючи все вищесказане, можна зробити висновок, що перелік підстав для оскарження рішення міжнародного арбітражу є вичерпним і для уникнення недобросовісного оскарження необхідно бути уважним при складанні арбітражних угод або застережень.

Крім цього, наявність інституту оскарження рішення міжнародного арбітражу, який закріплений ст. 5 Нью-Йорської Конвенції “Про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень” є важливим принципом для забезпечення об’єктивного та справедливого розгляду спорів у сфері міжнародної торгівлі.

Рішення державного суду про скасування арбітражного рішення, як результат розгляду справи про оспорювання цього рішення, може бути винесене відповідним судом лише за наявності однієї із передбачених законом підстав.

Закон встановлює, що для скасування арбітражного рішення з підстав, зазначених вище, необхідно, щоб «сторона, яка заявила клопотання про скасування» надала докази наявності однієї з таких підстав. Таким чином, Закон покладає обов'язок доведення наявності однієї з підстав, передбачених у підпункті 1 п. 2 ст. 34 Закону, на сторону, яка звернулася до суду з клопотанням про скасування арбітражного рішення.

Говорячи про наявність цих підстав, треба з'ясувати: чи є їх перелік вичерпним і чи мають право сторони посилатися, а суд зважати на інші підстави для скасування арбітражного рішення? Відповідаючи на це запитання, слід звернути увагу на зміст п. 2 ст. 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», в якому зазначається, що арбітражне рішення може бути скасоване судом «лише у випадках...». Таким чином, можна зробити висновок, що перелік підстав для скасування арбітражного рішення, який передбачено Законом, є вичерпним. У силу цього суди не мають права навіть розглядати у судовому засіданні посилання сторін на підстави інші, ніж ті, що вказані в ст. 34 Закону.

Поряд з підставами, які ми розглянули вище, Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» в підпункті 2 п. 2 ст. 34 передбачає ще дві підстави для скасування арбітражного рішення. До таких підстав віднесено, по-перше, випадок, коли об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України, а по-друге, якщо арбітражне рішення протирічить публічному порядку України.

Для скасування арбітражного рішення з цих підстав Закон не передбачає вимоги щодо надання відповідних доказів їх наявності стороною, яка заявляє клопотання про скасування, а вказує лише на те, що «суд визначить» наявність однієї з таких підстав.