Конспект сюжетно рольової гри «Ательє»

Мета: формувати уявлення дошкільників про те, що таке ательє і для чого воно потрібне, уміння виконувати засвоєні норми і правила культури поведінки в суспільних місцях; розвивати творчу уяву дітей; виховувати пошану до праці працівників ательє.

Ігровий матеріал: будівельний матеріал, кольоровий папір, картон, лінійка, сантиметрова стрічка, ножиці, сумки, гаманці, блокнот, дзеркало, предмети-замінники.

Підготовка до гри: екскурсія до ательє, у магазин готового одягу; бесіда з працівниками ательє; розгляд ілюстрацій за темою «Ательє»; виготовлення спільно з вихователем атрибутів для гри; малювання зразків одягу.

Ігрові ролі: приймальниця, закрійниця, кравчиня, замовник, художник, завідувач ательє.

Хід гри:

Підготовку до гри вихователеві слід розпочинати з екскурсії до ательє. Під час екскурсії до ательє педагогові необхідно показати і пояснити дітям значення діяльності кожного працівника (приймальниця приймає замовлення і записує на квитанції, чия це тканина і що з неї хочуть пошити; закрійниця вимірює тканину і знімає мірку із замовника, щоб знати, чи вийде з тканини сукня, яка має бути її довжина і ширина; кравчиня спочатку наживляє одяг, щоб закрійниця змогла приміряти, чи добре, чи правильно шиють, після цього прострочує на машинці тощо). При цьому вихователеві необхідно наголосити на колективному характеру праці (приймальниця, закрійники і кравці — всі працюють разом для того, щоб зшити хороший, гарний одяг: сукні, піджаки, брюки, пальта, спідниці, кофти, сарафани). Після екскурсії до ательє вихователь може повести дітей у магазин готового одягу і розповісти, що все, що тут продається, шиють в ательє. Результати екскурсії доцільно закріпити в бесіді за картинками, листівками, що зображають те, що діти бачили в ательє: як знімають мірку, розкроюють матерію, приміряють замовникові те, що шиють, як шиють тощо. Педагог може розглянути з дітьми малюнки, де зображено, як мама шиє і приміряє сукню дочці, як продають одяг у магазині, хто-небудь приміряє річ тощо. Потім вихователь запитує у дітей: чи є у кого-небудь новий одяг і звідки він (придбали у магазині або зшили; хто зшив і чи бачила дитина, як шили одяг). Педагог дає дітям можливість розповісти, кому і як зшили або придбали новий одяг.

Під час першої гри вихователь пропонує дітям ролі батьків, а сам бере на себе решту ролей, щоб ознайомити дітей з ігровими можливостями теми. Згодом, проводячи гру, діти стають «покупцями» у магазині, «замовниками», «приймальниками» тощо. Для гри вихователь із дітьми виготовляють картонні фігурки ляльок, готують кольоровий і білий папір, лінійку, сантиметрову стрічку, ножиці, зразки одягу, вирізаного з паперу. Роздавши дітям картонних лялечок, педагог повідомляє їм: «Це ваші діти, їм потрібний одяг, тому що в сорочках і трусах не можна ходити ані

до дитячого садка, ані до школи, ані у кіно. Поряд розташоване ательє, де можна зшити одяг усім дітям (зшити сукні, фартухи, брюки, сорочки). Але перед цим необхідно придбати тканину.

У магазин привезли багато красивої тканини». Після цього діти грають у гру «Магазин тканини». Діти поспішають до «магазину», захопивши з собою сумки та гаманці. У «магазині на прилавку» лежить нарізаний смугами і згорнутий невеликими рулонами різноманітний папір («тканина»). «Покупців» зустрічає «продавець» (вихователь), який запитує у кожного з них, яку тканину той хоче придбати, що хоче з неї шити і пропонує ту, яку просить «покупець». Якщо він показує на білу з малюнком тканину

і говорить, що хоче зшити з неї брюки «синові», «продавець» повинен пояснити, що вона не підходить для брюк, і рекомендувати іншу. Потім «продавець обслуговує покупця»: вимірює сантиметровою стрічкою зріст дитини і довжину майбутнього одягу (якщо тканину купують для брюк, то вимірювання слід проводити від талії до стопи; якщо тканина призначена для сукні, то вимірювати необхідно від шиї до коліна), відмірявши від рулону дві довжини, акуратно відрізує. Після цього «покупець» «платить гроші у касу», бере чек, дає його «продавцеві», отримує свою «покупку», не забувши при цьому подякувати продавцеві, залишає магазин. Коли всі діти «придбають» тканину, «магазин» зачиняється, а в іншому місці розпочинає свою роботу «ательє». Там на «вітрині»

виставлені зразки одягу, що виготовлений заздалегідь вихователем спільно з дітьми. На столі в «ательє» лежать олівець, ножиці, сантиметрова стрічка або проста стрічка, блокнот, поряд стоїть дзеркало. За столом сидить «приймальниця» (вихователь). Вона вітається з кожним із «замовників», увічливо просить сідати і запитує, що «замовник» хоче зшити. Коли «клієнт» висловить своє бажання, «приймальниця» пропонує йому обрати зразок — фасон і радить, який краще обрати і чому вона такої думки. Після цього «приймальниця» оформляє замовлення: записує ім’я «замовника», вимірює тканину, пише, що замовлено (сукня, брюки, спідниця), потім знімає мірку з дитини, для якої замовляють одяг. Квитанцію потрібно оформити у двох екземплярах, один з яких «приймальниця» віддає «замовникові», а другий укладає в тканину разом зі зразком (фа-соном), після чого радить «замовникові» завітати через день на примірку.

Коли замовлення у всіх дітей будуть прийняті, гру можна припинити, оголосивши, що «ательє» зачинене, а примірка відбудеться через день. Через день гру знов можна відновити. «Закрійниця» обводить простим олівцем контури зразка на тканині, потім вирізує («кроїть») одяг і приміряє його «замовникам». При цьому вона просить їх поглянути у дзеркало і відповісти, чи все добре. «Закрійниця» завершує примірку словами: «Сукню тепер слід віддати шити «кравчині», а замовлення буде готове завтра. Приходьте завтра вранці». Наступного дня «замовники» приходять за готовим замовленням. «Закрійниця» приміряє «клієнтові» готову сукню. «Замовник» оплачує своє замовлення «приймальниці», показавши їй квитанцію. «Приймальниця» дістає з полички замовлення і віддає «клієнтові». У подальших іграх педагог надає дітям можливість діяти самостійно і допомагає їм лише порадою. У першій самостійній грі вихователеві потрібно узяти на себе роль «кравчині», щоб показати дітям її ігрові можливості. «Закрійниця» (тепер уже хто-небудь із дітей) доручає «кравчині» шити замовлення. Педагогові слід показати дітям, як діяти уявною голкою, як втягати в неї нитку, як нею шити, як «кравчиня» користується праскою, щоб випрасувати шви. Під час наступного проведення гри «кравчинею» стає хто-небудь із дітей.

Цей варіант гри може змінюватися, доповнюватися, замінюватися іншими варіантами відповідно до того, як навчаються і розвиваються діти. Наприклад, можна шити одяг для звичайних ляльок, а надалі в «ательє» шитимуть уявний одяг і для самих дітей. Діти при цьому можуть бути не просто «замовниками», але й «лікарями», «перукарями», «шоферами», які замовляють собі робочий одяг.

Коли діти ознайомляться з правилами гри, педагог може запропонувати їм скласти зразковий план гри. Наприклад, гра «Ательє “Малючок”» може працювати за таким планом: прийом замовлень та їх оформлення, перша примірка, отримання замовлення, виставка моделей тощо. У грі можуть брати участь «художник», «диспетчер», «завідувач ательє» тощо.

Гру «Ательє» згодом можна з’єднати з іншими іграми: «Фотографія», «Перукарня», «Пральня».

Спільно з дітьми дібрати атрибути, предмети, іграшки для

реалізації ігрових задумів (альбом «Моделі одягу (зачісок)», на-бір клаптиків тканини, швейні машинки, фотоапарати, набори

перукаря тощо).