Тема. Методика розвитку зв’язного мовлення. Перекази.

Мета: ознайомитися з науковими засадами методики зв’язного мовлення учнів початкової школи, основними напрямами роботи; ознайомитися з методикою розкриття самого поняття „текст”, його структури, типами текстів; засвоїти особливості різних видів переказів, передбачених програмою, з’ясувати місце переказів у системі розвитку зв’язного мовлення, засвоїти методику поетапної підготовки до усного й письмового переказу.

План

1. Методика роботи над словосполученням і реченням.

Робота над словосполученням

Словосполучення – це лексико-граматична єдність, яка, на відміну від речення, не позначає закінченої думки, а створює розширене значення певного поняття. Словосполучення, як і слово, називає предмети, ознаки, дії, але конкретніше. Порівняйте: квіти і кімнатні квіти, складений і гарно складений, писати і писати листа.

У словосполученні є головне слово і залежне. Від головного слова до залежного можна поставити питання: солодке яблуко (яблуко яке? солодке), купили велосипед (купили що? велосипед), голосно сміявся (сміявся як? голосно).

У мовленнєвій практиці словосполучення використовуються не самостійно, а в реченні. З готового речення важко зрозуміти, як утворювалися окремі словосполучення. «Моделі» словосполучень засвоюються людиною в дитинстві. Вправи на виділення, складання і використання словосполучень розвивають мовлення школярів, підвищують його культуру.

У словосполученнях закріплені традиційні зв’язки між словами, так звана сполучуваність слів: кажуть вперіщив дощ, але не вдарив дощ, хоч слова вперіщив і вдарив – синоніми. Можна сказати оголосили подяку, вручили премію, але не можна казати вручили подяку.

Крім того, у словосполученнях існують словесні асоціації, наприклад, слово лимон асоціюється зі словами кислий, жовтий, слово сонце – зі словами яскраве, тепле. Словесні асоціації, які виникають в учнів у результаті їхнього життєвого досвіду, вивчаються і використовуються в лексичній роботі та роботі над словосполученням.

Найпоширенішою в шкільній практиці є робота над виділенням словосполучень у реченні і постановкою питань від головного слова до залежного. Така робота доступна учням усіх початкових класів і дуже сприятлива для формування навички синтаксичного розбору, засвоєння пунктуації. Уміння орієнтуватися в реченні, його структурі і залежності між членами речення сприяє свідомому використанню синтаксичних конструкцій у власному мовленні, особливо писемному.

З розвитком мовлення тісно пов’язана граматико-орфографічна робота. Так, вивчаючи відмінювання прикметників, учні змінюють за відмінками прикметники разом з іменниками і будують речення з утвореними словосполученнями у формі непрямих відмінків. Під час вивчення дієслів складаються словосполучення без прийменників і з прийменниками: оплатив проїзд, заплатив за проїзд, турбується про дітей, співає пісню і т. ін.

У роботі над словосполученням існує два аспекти: граматична структура (синтаксичні зв’язки, питання, частини мови, які входять до словосполучення, наявність прийменників тощо) і семантика словосполучення, яка виражає те чи інше значення.

Робота над значенням словосполучень полягає в їх зіставленні з реальними предметами, явищами. З цією метою використовуються спостереження, картини, набутий досвід дітей. Розумінню значень сприяє зіставлення: похмурий день – сонячний день, похнюплений хлопчик – веселий хлопчик. Використовується також прийом заміни словосполучення близьким за значенням: біжить стрімголов – біжить швидко, непроглядна ніч – темна ніч.

У шкільній практиці робота над словосполученнями проводиться у двох напрямах: а) виділення словосполучень у реченні та встановлення зв’язку між словами за допомогою питань; б) побудова словосполучень під час вивчення частин мови й активізації нової лексики. Обидва напрями роботи здійснюються паралельно: учні працюють над словосполученнями у складі речення, а також будують окремі словосполучення, які можуть бути введені в нові речення.

Наведемо види вправ зі словосполученнями, які сприяють мовленнєвому розвитку школярів.

1. Виділення словосполучень у реченні шляхом ставлення питань від головних слів до залежних.

У небі співали дзвінкоголосі жайворонки. (Які жайворонки? – дзвінкоголосі жайворонки – словосполучення. Співали де? – співали у небі – словосполучення).

2. Пояснення значень окремих словосполучень. Наприклад, допитливі учні – це учні, які хочуть більше знати, усім цікавляться; рання весна – тільки почав танути сніг, побігли перші струмки, на деревах і кущах набубнявіли бруньки.

3. Побудова словосполучень з новими словами. Такі вправи сприяють глибшому усвідомленню значення нового слова, а також готують дітей до використання його в мовленні. Бажано, щоб завдання такого типу закінчувалися складанням речення.

Так, пропонуючи дітям скласти словосполучення зі словом багряний (багряний колір, багряне листя, багряний одяг), доцільно показати, що значення кожного словосполучення краще розкривається в реченні: 1. Осінь принесла в ліси багряний колір. 2. Тільки на дубові ще тріпотіло багряне листя. 3. Гордий клен вирізнявся з-поміж беріз багряним одягом.

4. Пояснення значень стійких словосполучень, фразеологізмів, образних висловів. Здебільшого зазначені словосполучення учням трапляються в контекстах, тому доцільно спочатку вислухати дитяче тлумачення значення того чи іншого словосполучення, а потім уточнити його. Зосередження дитячої уваги на сталих словосполученнях, фразеологізмах та образних висловах сприяє кращому засвоєнню їх з метою подальшого використання у власному мовленні.

Наприклад: День у грудні, як заячий хвіст – не встигнеш оглянутися, а вже й вечір.

— Як розумієте словосполучення як заячий хвіст? (Дуже короткий).

— Подумайте, коли ще можна використати цей вислів? (Коли йдеться про ніч улітку).

5. Побудова словосполучень з різних частин мови. Для цього завдання дітям пропонується ряд слів – різних частин мови, з яких потрібно скласти словосполучення з прийменниками чи без них.

Наприклад: ліс, похід, екскурсія, весело, туристичний, співає.

Екскурсія до лісу, туристичний похід, весело співає.

6. Знаходження та виправлення помилок у побудові словосполучень. Учням пропонуються словосполучення, в яких допущено помилки. Діти повинні переписати їх, виправивши помилки. Наприклад: нестерпна біль – нестерпний біль, дякую Вас – дякую Вам, при виконанні завдання – під час виконання завдання.

У процесі роботи над словосполученням слід пам’ятати, що ця робота – не самоціль. Вона є підготовчою до побудови речень і зв’язних висловлювань.

\Робота над реченням

Уміння будувати різні типи речень є основою розвитку зв’язного мовлення учнів. Речення передає думку учня, в ньому реалізуються вміння дібрати точне слово, утворити потрібну форму, скласти словосполучення.

Речення — це мінімальна одиниця мовлення, яка являє собою граматично організоване поєднання слів (або одне слово), словосполучень і має певну смислову й інтонаційну завершеність.

Основнаметароботинадреченнямполягаєвтому,щобнавчитиучніввисловлювати відносно закінчену думку в чіткій і правильній синтаксичній структурі.

У роботі над реченням необхідно брати до уваги, що:

по-перше,речення є одиницею мовлення, тому до вправ з реченнями висуваються такі самі вимоги, як і до мовленнєвих вправ загалом (мотивація, наявність матеріалу для висловлювання — потрібного й цікавого тощо);

по-друге,речення — це організована одиниця, тому робота над ним тісно пов’язана з граматикою і, що надзвичайно важливо, вона має бути зосереджена на структурі і зв’язках у реченні, на різних типах речень;

по-третє,реченнямаєсмисловуєдністьіпевнусмисловузавершеність,томунеобхідно працювати над смисловою, фактичною основою речення, над його значенням і значеннєвими відтінками, над їх залежністю від структури речення;

по-четверте,велике значення має інтонація речення, яку необхіно відпрацьовувати, домагаючись усвідомлення зв’язку інтонації і змісту.

Молодші школярі використовують у своєму мовленні різні синтаксичні конструкції,якимивониоволоділипрактично,наслідуючизразкимовленнядорослих.Завданняшкільногонавчання—формувативучнівуміннябудуватиреченнявідпо-відно до законів синтаксису, літературної норми, урізноманітнювати їх структуру, збільшувати розміри, навчити школярів удосконалювати речення, домагаючись їх точності та виразності. Реалізація цих завдань здійснюється за допомогою системи вправ.

Існує кілька підходів до класифікації вправ з реченнями. Залежно від переважанняаналізучисинтезувониподіляютьсяна аналітичні,тобтотакі,вякихпереважає аналіз уже побудованих, готових, узятих із текстів речень, і синтетичні — такі, що передбачають самостійну побудову речень. Аналітичні вправи можуть слугувати базою для синтетичних, але перші не завжди передують другим, вони можуть виконуватися паралельно чи навіть після синтетичних, коректуючи їх.

Залежно від рівня самостійності й пізнавальної активності учнів вправи з реченнями поділяються на три групи: за зразком, конструктивні і творчі.

Вправи за зразком використовуються з метою засвоєння учнями правильно побудованих конструкцій, усвідомлення їх внутрішніх зв’язків і семантики, а також для формування в школярів умінь будувати такі чи подібні власні речення. До цієї групи вправ належать:

1. Читання зразків речень з метою відпрацювання інтонації, виразності, з’ясування значення, а в деяких випадках — запам’ятовування. При цьому не обов’язковим є граматичний аналіз речення, просто діти мають почути, вимовити, відчути інтонацію речення.

Робота над інтонацією допомагає краще зрозуміти її значення, засвоїти і запам’ятати зразки для наслідування, краще зрозуміти структуру речення, виділити його складові. Усе це позитивно позначиться в подальшому на грамотності письма і пунктуаційних уміннях.

 

У процесі роботи над інтонацією речень звертається увага на інтонаційне виділення речення з мовного потоку, відпрацювання інтонації завершеності (як правило,пониженняголосуіпауза);спостереженняівідтворенняінтонаціїпитального й окличного речень, а також обірваного, незакінченого речення; інтонацію перелічування в разі однорідних членів речення чи в деяких видах складносурядного і безсполучникового речень; інтонацію виділення — звертання, слів автора в реченні з прямою мовою, вставних слів. Слід звертати увагу на те, що різні види інтонації пов’язані з відповідними розділовими знаками.

2. Побудова речень за запитанням учителя. На початковому етапі навчання запитанняслужитьосновоюдляпобудовиречення.Уньомуподаномайжевсіслова і передбачено структуру речення, яке повинні побудувати учні. Наприклад: Кого діти зустріли на дорозі? Речення-відповідь: Діти зустріли на дорозі вчительку.

У цьому випадку самостійність учнів виявилася в тому, що вони дібрали нове слово — вчительку — замість запитання кого, змінили порядок слів і замінили питальну інтонацію речення на розповідну.

Зчасомцейнайпростішийспосібпобудовиреченняускладнюється:запитання формулюється так, щоб учні змушені були вносити в речення дедалі більше свого.

Наприклад: Що діти робили в саду? або Де були діти? Що вони там робили? На наступному, складнішому, етапі школярам ставляться запитання зі словами чому,

навіщо, за яких умов тощо.

Запитання може дати тему не для одного, а для кількох речень, наприклад,

Що ти знаєш про їжака? Чому не можна руйнувати пташиних гнізд?

3. Складання речень, аналогічних до даних, але на іншу тему. Наприклад,

аналогічнодоречення: Розтанувсніг—іпобіглиструмки учнібудуютьтакісинтак-

сичні конструкції: Насунули хмари — і полив дощ. Зайшло сонце — і настала ніч.

Як правило, учням пропонуються зразки ще не вивчених синтаксичних конструкцій з метою засвоєння їх на практичному рівні. Їх доцільно брати з художньої літератури. Для прикладу, за зразком: Уже вдарили перші морози, а листя з дерев ще не опало діти будують речення: Сонце світило яскраво, а в повітрі відчувалася прохолода. До осені було ще далеко, а ластівки вже відлетіли у вирій.

Конструктивні вправи передбачають побудову речень на основі засвоєних закономірностей, тобто теоретичних знань. До таких належать:

1. Побудова речень з окремих слів. Можливі варіанти таких завдань: а) усі слова подано в потрібній формі (зоопарку, бачили, в, діти, слона);

б) певні слова подано в потрібній формі, а окремі — в початковій (зоопарку, бачити, в, діти, слона);

в) усі слова подано в початковій формі (зоопарк, бачити, в, діти, слон).

2. Поділ тексту, надрукованого без розділових знаків, на речення. Такі вправи допомагають дітям знаходити межі речень у власних висловлюваннях.

3. Поступове поширення простого речення за допомогою запитань. Напри-

клад: Птахи відлітають.

—Які птахи?

— Перелітні птахи відлітають.

—Куди відлітають?

— Перелітні птахи відлітають у вирій.

Подібнівправикориснітим,щоготуютьучнівдовдосконалення,редагування власних творів, формують уміння доповнювати, уточнювати написане.

4. Поєднаннядвохчитрьохпростихречень воднескладнечипростезодно-

ріднимичленами.Наприклад: Завікномзавивалахуртовина. Укімнатібулотепло і затишно. — За вікном завивала хуртовина, а в кімнаті було тепло і затишно.