Робота з розвитку мовлення на вимовному рівні.

Розвиток техніки мовлення

Розвитокмовленнямолодшихшколярівнавимовномурівніпередбачаєроботу над артикуляцією, орфоепічними нормами, наголосом (фонетичним і логічним), темпом мовлення, паузами, інтонацією. Крім того, окремим дітям потрібна допомога в подоланні психологічного бар’єру мовлення, повільної реакції під час діалогу, пасивності, сором’язливості.

На вимовному рівні розвиток мовлення учнів здійснюється за трьома напря-

мами: техніка, орфоепія, інтонація.

 

Техніка мовлення охоплює правильність дихання і чіткість дикції. Слід розрізняти фізіологічне дихання і мовленнєве. У житті дихання є невимушеним; воно відбувається рівномірними актами вдиху і видиху однакової тривалості, які розділяє коротка пауза. Під час говоріння і читання вголос фізіологічного дихання не вистачає. У цьому разі відбувається мовленнєве дихання — керований процес. Його керованість забезпечує досить швидкий вдих, який здійснюється під час пауз, коротке затримування дихання для утримування взятого повітря і повільний видих, необхідний для вільного і природного промовляння групи слів.

Завдання розвитку мовленнєвого дихання полягають у тому, щоб:

1)тренувати тривалий видих, а не вміння вдихати значну кількість повітря;

2)тренувати вміння раціонально використовувати і своєчасно відновлювати запас повітря під час мовлення.

На початковій стадії оволодіння мовленнєвим диханням беруть участь воля

ісвідомість, однак після тривалого тренування цей процес стає невимушеним. Розвиток мовленнєвого дихання необхідно здійснювати шляхомопосередкованого впливу на дихальний апарат за допомогою постановки елементарних дієвих завдань, запропонованих обставин, уявлення, асоціації. Такими є вправи з уявною свічкою, коли учням пропонується дмухати на полум’я свічки з метою відхилити чи загасити його; вправи на поступове збільшення кількості слів, вимовлених одним видихом: 5, 7, 8, 10 і більше слів (доросла людина спроможна вимовити до 35 слів).

Не менш важливим завданням у роботі над технікою мовлення є вдосконалення дикції учнів, а саме: формування в молодших школярів чистоти і чіткості

вимовляння окремих звуків, складів, слів, фраз.

До приходу в школу діти здебільшого мають достатньо тренований артикуляційний апарат і мовленнєвий слух, щоб розрізняти на слух і відтворювати

увласному мовленні всі смислорозрізнювальні властивості звукових одиниць. Проте слід враховувати недоліки функціонування мовленнєвої бази молодших школярів. Поширений характер має неточна робота артикуляційного апарату: поперше, у результаті в’ялості і недостатньої гнучкості (рухливості, «слухняності») частин мовленнєвого апарату спостерігається нечіткість вимовляння; по-друге,

урезультаті надмірного напруження м’язів мовленнєвого апарату виникає велика поспішність промовляння. Частими в молодших школярів бувають індивідуальні дефекти мовлення: гаркавість, шепелявість, присвистування і под.

Виявлення зазначених недоліків допомагає визначити основні напрями їх подолання:

1)проведення артикуляційної гімнастики, спрямованої на розвиток і зміцнення м’язів губ, язика, щелеп, рота;

2)організація вправ для відпрацювання артикуляції голосних і приголосних звуків (ізольованих і в контексті).

У період навчання грамоти вправи з розвитку дикції необхідно проводити під час вивчення всіх звуків мови.

Ефективним засобом удосконалення дикції школярів є вивчення скоромовок, оскільки в них наявні звукові повтори і римування, цікавий зміст, лаконічність викладу. Однак робота над скоромовкою не повинна обмежуватися тільки багаторазовим і швидким її промовлянням. Навпаки, вдосконаленню дикції сприяє уповільнений темп. Найефективнішою є така послідовність роботи над скоромовкою:

1)повільне, ритмічне промовляння скоромовки вчителем;

2)усвідомлення змістової сторони з використанням за необхідності наочного

Матеріалу:

3)повторне промовляння скоромовки вчителем з посиленою (яскравішою) артикуляцією;

4)виявлення учнями повторюваного звука і хорове ритмічне промовляння скоромовки;

5)індивідуальне промовляння учнями відповідно до поставленого завдання;

6)аналіз виконання вправи з погляду правильності дикції та інтонації.

Розвиток орфоепічних умінь.

Другим напрямом роботи з розвитку мовлення на вимовному рівні є організація практичного засвоєння молодшими школярами орфоепічних норм української літературної мови.

На момент приходу до школи дитина володіє сформованими вимовними навичками, які виявляються у вимовлянні окремих звуків (голосних і приголосних), їх сполучень, граматичних форм, у способах наголошування слів. Однак сформовані в процесі неусвідомленого наслідування вимовні навички дошкільників не завжди відповідають орфоепічним нормам. Тому з початком шкільного навчання постає необхідність приводити вимовні навички окремих дітей у відповідність з  орфоепічними нормами літературного мовлення.

Процес формування в учнів орфоепічних умінь, за Л. П. Федоренко, складається з таких компонентів:

1)активна вимова і слухання мовних одиниць (робота органів мовлення: фізичні рухи м’язів артикуляційного апарату, напруження слухових органів);

2)розуміннямовниходиниць,постійнезіставленнявласноївимовизізразками орфоепічно правильного мовлення (робота фізіологічного апарату мислення);

3)запам’ятовування орфоепічних норм (робота пам’яті).

Найбільші можливості для роботи над орфоепічними нормами мають такі розділи програми з української мови, як «Звуки і букви», «Будова слова». Під час їх опрацювання молодші школярі засвоюють орфоепічні правила:

1)чітка вимова всіх голосних звуків у наголошених складах;

2)повнозвучна і якісна вимова голосних [а], [у], [і] в усіх позиціях;

3)вимова ненаголошеного [е] з наближенням до [и], а ненаголошеного [и] —

до [е];

4)злита вимова африкат [дж], [дз], [дз ' ];

5)вимова дзвінкого гортанного фрикативного приголосного [г] (голуб, грім, сніг) та здвінкого проривного задньоязикового приголосного [ґ] (ґава, ґанок, аґрус);

6)дзвінка (неоглушена) вимова приголосних [б], [г], [ґ], [д], [д ' ], [ж], [з], [з ' ], [дз], [дз ' ], [дж] у кінці слова та в середині перед наступними глухими (сад, дуб,

мороз, ложка, везти);

7)оглушення в окремих випадках дзвінкого приголосного [г] перед глухими

всередині слів: [к ' іхт ' і], [вохко];

8)дзвінкавимоваглухихприголоснихпереднаступнимидзвінкимивсередині­ слів: [молод ' ба], [проз ' ба], [воґзал].

Під час добору методичних прийомів для формування орфоепічних навичок молодших школярів необхідно враховувати, що процес засвоєння орфоепічних нормвимагаєвідучніврозумовогоіфізичного(артикуляційного)навантаження — систематичного тренування органів мовлення: легенів, гортані, язика, губ. Тому паралельно з прийомом наслідування необхідно застосовувати прийоми свідомого артикулювання та порівняння мовних одиниць.