Тема. Методика навчання грамоти. Добукварний період.

Плани практичних занять з методики навчання української мови в початковій школі

Практичне заняття №1

Тема. Методика навчання грамоти. Добукварний період.

Мета: ознайомитися з методами початкового навчання читати й писати, з науковими основами сучасної методики навчання грамоти, прийомами звукового аналізу й синтезу, розвитку фонетичного слуху, методикою проведення звукового аналізу, моделювання складової, звукової будови слова, будови простого речення; методикою роботи з розвитку мовлення у добукварний період, із різними видами наочності, дидактичними матеріалами, що використовуються в цей період.

План

1. Аналіз «Навчальної програми для загальноосвітніх навчальних закладів із навчанням українською мовою. 1- 4 класи» (К., „Освіта”, 2012).

2. Наукові основи методики навчання грамоти.

3. Методи навчання грамоти. Характеристика сучасного звукового аналітико-синтетичного методу навчання грамоти.

4. Основні завдання добукварного періоду. Обсяг знань, умінь і навичок.

5. Методика формування в учнів початкових уявлень про слово, речення, висловлювання.

6. Методика ознайомлення учнів із фонетичними поняттями: звуки мовлення, голосний звук, приголосний звук, твердий, м’який приголосний звук, склад, наголос, наголошений склад, звук.

 

Література

1. Основна

2. Вашуленко М.С. Навчання грамоти в 1 класі: посіб. для вчителя / Микола Самійлович Вашуленко. — К.: Видавничий дім «Освіта», 2012. – 176 с.

3. Каніщенко А. П.Розвиток зв'язного мовлення першокласників: Методичні рекомендації для учнів педучилищ та студентів педінститутів-- К. МНО України, 1991. — 59 с.

4. Каніщенко А. П.Будова слова та матеріали для проведення підготовчої роботи в букварний період (ілюстровані методично-теоретичні матеріали). — К., 1989.— 58 с.

5.Методика викладання української мови. Навчальний посібник. За ред.докт. філол. наук, проф. С. І. Дорошенка. — К.: Вища школа, 1992. — 398 с.

6. Методичний коментар до навчальних програм для 1-4 класів: Дайджест / Укл. О.В.Онопрієнко. – Донецьк: Каштан,2012. – С.

7. Прищепа О.Ю. Навчання письма в 1 класі.: посіб. для вчителя / Ольга Юхимівна Прищепа – К.: Видавничий дім «Освіта», 2012. – 123 с.

8. Савченко О. Я. Урок у початкових класах. Навчально-методичний посібник. — К.: Освіта, 1993. — 224 с.

 

Основні підручники

1. Буквар: підруч. для 1 кл. загальноосвіт. навч. закл. / М.С.Вашуленко, О.В.Вашуленко. – К.: Виданичий дім «Освіта», 2012

2. Супутник букваря: навч. посіб. для 1 кл. / М.С.Вашуленко. О.В.Вашуленко. – К.: Виданичий дім «Освіта», 2012

3. Післябуквар: навч. посіб. для 1 кл. / М.С.Вашуленко. О.В.Вашуленко. – К.: Виданичий дім «Освіта», 2012

4. Зошит з читання: навч. посіб. для 1 кл. / М.С.Вашуленко. О.В.Вашуленко. – К.: Виданичий дім «Освіта», 2012

5. Зошит для письма № 1: навч. посіб. для 1 кл. загальноосвіт. навч. закл. / О.В.Вашуленко, О.Ю.Прищепа. - К.: Виданичий дім «Освіта», 2012

6. Зошит для письма № 2: навч. посіб. для 1 кл. загальноосвіт. навч. закл. / О.В.Вашуленко, О.Ю.Прищепа. - К.: Виданичий дім «Освіта», 2012

 

Практичні завдання

1. Опишіть артикуляцію двох звуків (голосний, приголосний) у формі доступній для сприйняття першокласниками.

2. Розробіть вправи ігрового характеру на звуковий синтез і аналіз.

3.Розробіть фрагмент уроку добукварного періоду на ознайомлення першокласників з поняттями слово (студенти, прізвища яких на букви А-Г), речення (студенти, прізвища яких на букви Д-З), склад (студенти, прізвища яких на букви Ж-І), наголос (студенти, прізвища яких на букви К-О), голосні та приголосні звуки (студенти, прізвища яких на букви П-У), тверді і м’які приголосні (студенти, прізвища яких на букви Ф-Я).

4. На прикладі 4 слів (добираються самостійно) проведіть їх звуко-складовий аналіз, імітуючи взірцеву монологічну відповідь учня 1 класу.

 

 

Питання для самоперевірки

1. У чому полягає психологічна основа методики навчання грамоти?

2. Назвіть прийоми мотивації навчальної діяльності першокласників у цей період.

3. Назвіть основні критерії класифікації методів навчання грамоти.

4. Які недоліки буквоскладального і складового методів?

5. Чим звукові методи відрізняються від буквоскладального і складового?

6. На яких науково-методиччних засадах ґрунтується сучасний звуковий аналітико-синтетичний метод навчання грамоти?

7. У чому полягають провідні принципи цього методу?

8. Назвіть прийоми звукового синтезу.

9. Чи повинен бути звуковий аналітико-синтетичний метод основним під час навчання японської, китайської мов?

10. Які положення сучасної методики навчання грамоти своїми коренями ідуть у систему К. Д. Ушинського? Який внесок у методику навчання грамоти інших видатних методистів?

11. Що в сучасній системі навчання грамоти є традиційним, а що новим?

12. Які основні прийоми проведення звуко-складового аналізу?

13. Яке місце, завдання й методика проведення звукового аналізу на уроці письма?

14. Чому іноді на початку навчання діти, що вміють читати, у звуковому аналізі слів допускають більше помилок, чим ті, що не вміють читати?

15. Які завдання навчання на уроках читання й письма в підготовчий (добукварний) і основний періоди?

16. Назвіть провідний принцип роботи в добукварний період.

17. Охарактеризуйте дидактичний матеріал, засоби унаочнення, які можна використовувати на уроках добукварного періоду.

18. Як побудовані сторінки «Букваря» для роботи в підготовчий період?

19. Яких умінь набувають учні в добукварний період?

 

 

Практичне заняття № 2

План

1. Значення й завдання букварного періоду. Коло знань, умінь і навичок. Етапи букварного періоду.

2. Прийоми вивчення букв на позначення голосного й приголосного звуків першого етапу букварного періоду. Моделювання фрагментів уроків.

3. Прийоми навчання учнів читати прямі двобуквені склади типу ПГ-ПГ. Розвиток складового способу читання. Перехід до читання цілими словами.

4. Прийоми роботи з буквами другого етапу букварного періоду. Моделювання фрагментів уроків.

5. Післябукварний період. Основні його завдання.

6. Особливості уроків читання в післябукварний період. Моделювання фрагментів уроків.

7. Свято прощання з „Букварем”. Методика організації й проведення свята.

8. Розвиток мовлення й мислення дітей на уроках навчання грамоти

Література

1. Основна

2. Вашуленко М.С. Навчання грамоти в 1 класі: посіб. для вчителя / Микола Самійлович Вашуленко. — К.: Видавничий дім «Освіта», 2012. – 176 с.

3. Каніщенко А. П.Розвиток зв'язного мовлення першокласників: Методичні рекомендації для учнів педучилищ та студентів педінститутів-- К. МНО України, 1991. — 59 с.

4. Каніщенко А. П.Будова слова та матеріали для проведення підготовчої роботи в букварний період (ілюстровані методично-теоретичні матеріали). — К., 1989.— 58 с.

5.Методика викладання української мови. Навчальний посібник. За ред.докт. філол. наук, проф. С. І. Дорошенка. — К.: Вища школа, 1992. — 398 с.

6. Методичний коментар до навчальних програм для 1-4 класів: Дайджест / Укл. О.В.Онопрієнко. – Донецьк: Каштан,2012. – С. 13-50.

7. Миколайчик М., Цимбалюк Л. Нетрадиційні методики навчання читання. – Рівне, 1998

8. Олійник С.П. Ефективний засіб навчання грамоти// Постметодика, 1993, №2,3.

9. Олійник С.П., Халчанська О.В. Пропедевтичне ознайомлення першокласників з поняттям орфограми// Постметодика, 1999, №1.

10. Прищепа О.Ю. Навчання письма в 1 класі.: посіб. для вчителя / Ольга Юхимівна Прищепа – К.: Видавничий дім «Освіта», 2012. – 123 с.

11. Савченко О. Я. Урок у початкових класах. Навчально-методичний посібник. — К.: Освіта, 1993. — 224 с.

Основні підручники

1. Буквар: підруч. для 1 кл. загальноосвіт. навч. закл. / М.С.Вашуленко, О.В.Вашуленко. – К.: Виданичий дім «Освіта», 2012

2. Супутник букваря: навч. посіб. для 1 кл. / М.С.Вашуленко. О.В.Вашуленко. – К.: Виданичий дім «Освіта», 2012

3. Післябуквар: навч. посіб. для 1 кл. / М.С.Вашуленко. О.В.Вашуленко. – К.: Виданичий дім «Освіта», 2012

4. Зошит з читання: навч. посіб. для 1 кл. / М.С.Вашуленко. О.В.Вашуленко. – К.: Виданичий дім «Освіта», 2012

5. Зошит для письма № 1: навч. посіб. для 1 кл. загальноосвіт. навч. закл. / О.В.Вашуленко, О.Ю.Прищепа. - К.: Виданичий дім «Освіта», 2012

6. Зошит для письма № 2: навч. посіб. для 1 кл. загальноосвіт. навч. закл. / О.В.Вашуленко, О.Ю.Прищепа. - К.: Виданичий дім «Освіта», 2012

 

Практичні завдання

1. Розробіть прийоми роботи для розуміння дітьми відповідності та невідповідності між звуками і буквами українського алфавіту.

2. Сформулюйте тему і триєдину мету уроку читання букварного періоду (на вибір).

3. Сформулюйте тему і триєдину мету уроку читання післябукварного періоду.

4. Запишіть структуру уроку ознайомлення з новою буквою (букварний період).

5. Складіть зразок уроку букварного періоду. Підготуйте до нього наочність.

 

Питання для самоперевірки

1. Який принцип розташування букв у чинних букварях? У чому його сутність і значущість?

2. Яка послідовність уведення слів різної складової структури в чинних букварях?

3. Охарактеризуйте основні прийоми навчання читанню складів різної структури.

4. Чи є правильним читання з чітким поділом складів на допоміжні одиниці — с \ті\л? Як використовувати ці одиниці під час навчання читанню?

5. Наведіть приклади прийомів читання складових таблиць, колонок слів, слів, поданих в аналітико-синтетичній формі, речень та зв’язних текстів.

6. Іноді при роботі з текстом букваря рекомендується спочатку, спираючись на ілюстрацію, провести бесіду за змістом і тільки потім читати. Чим це пояснюється?

7. Який з типів уроків (знайомство з новою буквою або її закріплення) має більш тверду структуру? Чому? Яка вона?

8. Опишіть методику проведення бесід за сюжетним малюнком у «Букварі».

9. Охарактеризуйте способи навчання письма.

10. Які особливості сучасної системи каліграфічного письма?

11. Опишіть методику навчання учнів писати нову букву.

12. Опишіть прийоми вироблення в учнів ритмічного письма.

13. Опишіть методику формування в першокласників елементарних граматичних уявлень і вміння класифікувати слова: назви предметів, назви ознак, назви дій, ставити до них граматичні питання.

14. Доведіть доцільність одночасно-паралельного ознайомлення учнів з парними твердими і м’якими приголосними звуками.

15. Чим диктується необхідність диференційованого під­ходу до учнів при навчанні грамоти? Які шляхи його здійснення?

16. Які види ребусів, ігор у слова представлені в бук­варях? Яка їхня роль у навчанні? Опишіть інші дидактичні ігри доцільні при навчанні ілюстрацій букваря за їх призначенням. Перелічіть прийоми роботи з ними.

17. Сформулюйте, яких знань й умінь із фонетики, граматики, орфографії й пунктуації повинні набути першокласники в період навчання грамоти.

18. Перелічіть види орфографічних завдань, які використовуються на уроках письма. Укажіть мету кожної з вправ.

19. З а якими напрямами здійснюється робота з розвитку мовлення на уроках навчання грамоти?

20. Які уміння зв'язного мовлення, а також культури мовлення слід сформувати в період навчання грамоти?

 

Практичне заняття № 3

 

План

1. Аналіз програми та діючих підручників „Рідна мова” щодо програмових вимог та їхньої реалізації через зміст навчання. Основні напрями (рівні) роботи з розвитку мовлення

Методи розвитку мовлення.

Завдання розвитку зв’язного мовлення посідають центральне місце в загальній системі роботи з розвитку мовлення в дошкільному освітньому закладі. Навчання зв’язному мовленню одночасно є і метою і засобом практичного опанування мовою. Воно має надзвичайне значення для розвитку інтелекту та самосвідомості дитини, позитивно впливає на формування її важливих особистісних якостей таких, як комунікабельність, доброзичливість,ініціативність, креативність, компетентність. За допомогою добре розвиненого зв’язного мовлення дитина навчається чітко та ясно мислити, легко встановлює контакт із оточуючими, ініціює власні ідеї. Бере участь у різних видах дитячої творчості.

В опануванні мовленням дитина йде від частини до цілого: від слова до зчеплення двох-трьох слів, далі до простої фрази, а пізніше до простих речень. Наслідком стає зв’язне мовлення, що складається з низки розгорнутих речень. Зв’язним називають таке мовлення, яке може бути зрозумілим на основі його власного предметного змісту.

Сучасна лінгвістика та лінгводидактика розглядають поняття зв’язного мовлення у двох аспектах – як процес створення зв’язного висловлювання та як продукт мовлення. Зв’язне мовлення визначається як єдине смислове та структурне ціле, що складається з тематично та логічно пов’язаних між собою відрізків і відбиває всі суттєві сторони свого предметного змісту (А.М.Богуш, Л.С.Виготський, М.І.Жинкін, І.О.Зимня, О.О.Леонтьєв).

У створенні зв’язного мовленнєвого продукту науковці відокремлюють діяльнісний та особистісний компоненти.

Перший – пов’язується з процесами народження і сприймання повідомлення, регуляції та контролю власної мовленнєвої діяльності. Другий – з тим, що в мовленні особа виявляє свою індивідуальність – характер, темперамент,рівень загальної культури.

Наслідком зв’язного мовлення є текст – словесно виражений продукт мовленнєво-розумової діяльності людини, якому властива завершеність, структурна цілісність, визначена цілеспрямованість та прагматична настанова.

Перед вихователями дитячого садка та логопедами стоїть завдання навчити дитину з вадами мовлення користуватись усною мовою як засобом спілкування, знаряддям мислення. Розвиваючи мову і усне мовлення вихователь або логопед працює над удосконаленням звукової культури мови дітей. Учить їх правильно вимовляти звуки і слова; правильно користуватися силою голосу залежно від умов (на заняттях говорити голосно, щоб всім було чути, в грі з товаришем – тихо, щоб не заважати іншим); правильно ставити наголос, змінювати інтонацію; розвиває нормальний темп мови; вчить користуватись диханням.

Вихователь постійно працює над словником дітей, збагачуючи його новими словами; уточнює значення тих слів, які є в словнику дітей, але за ними не стоять точні і широкі уявлення; активізує словник - учить користуватись в безпосередньому живому спілкуванні всіма словами всього словникового запасу, тобто працює над переведенням слів з пасивного в активний словник.

Удосконалюючи граматичну правильність мови дитини, вихователь учить дітей правильно змінювати слова та узгоджувати їх. Вихователь повинен стежити за тим, щоб діти висловлювали свої думки закінченими простими і поширеними реченнями. Розвиваючи зв’язне мовлення, вихователь розвиває його діалогічну і монологічну форму. Вчить дитину правильно відповідати на запитання, залежно від характеру їх – коротко або розгорнуто, чітко формулювати запитання, логічно, послідовно, граматично правильно побудованими реченнями розповідати про свої враження, про те,що бачив чи чув, складати коротеньку розповідь так, щоб вона була зрозумілою для всіх.

В своїй роботі логопед повинен користуватися такими принципами розвитку мовлення та навчання дітей дошкільників рідної мови:

1. Комунікативна спрямованість навчання.

Цей принцип означає, що навчання дітей з рідної мови повинно бути спрямоване на оволодіння рідною мовою як засобом спілкування, на засвоєння дітьми навичок розмовної літературної української мови та вмінь практично їх використовувати відповідно до ситуації спілкування.

2. Комплексний підхід до розвитку мовлення, який передбачає вирішення на одному занятті кількох різних мовленнєвих завдань.

3. Принцип сенсорно-лінгвістичного розвитку(термін Є.І.Тихєєвої) дитини в процесі навчання її рідної мови. Навчально-мовленнєву діяльність дитини потрібно організувати так, щоб дитина засвоювала нові слова на основі чуттєвого досвіду(сенсорики) за допомогою різних аналізаторів.

Дитина спочатку повинна побачити предмети, відчути всі його властивості та ознаки, сприйняти цей предмет у взаємозв’язку його якостей, властивостей, ознак. У дитини повинно формуватися уявлення, образ предмета, а вже потім це уявлення вона позначає словом, яке згодом перетворюється в поняття.

4. Принцип взаємозв’язку мислення, мови і мовлення передбачає практичне ознайомлення дітей з граматичними формами рідної мови, артикуляцією звуків, багатозначністю слів, синонімами,антонімами, композицією тексту тощо.

Ознайомлення відбувається в процесі мовленнєвої діяльності дітей(ігрові вправи, мовленнєві ситуації, дидактичні ігри) спрямованої на активізацію їхнього мовлення і розвиток мислення.

Оволодіваючи мовою, дитина водночас вчиться мислити.

5. Домінуюча роль діяльності в розвитку мовлення та навчання дітей рідної мови.

У лінгводидактиці ствердився діяльнісний підхід до мовлення. Мовлення розглядається як мовленнєва діяльність, у якій у процесі спілкування використовуються мовні засоби. Навчально-мовленнєва діяльність проходить у вигляді занять, уході яких вихователь може використовувати й інші види діяльності. Діяльнісний підхід до мовлення сприяє підвищенню ефективності розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови, дає змогу чіткіше спрямувати роботу на формування мовленнєвих умінь і навичок, виступає «показником засвоєння мови»

6. Принципи забезпечення максимальної мовленнєвої активності дітей у процесі діяльності та на заняттях.

Розвиток орфоепічних умінь.

Другим напрямом роботи з розвитку мовлення на вимовному рівні є організація практичного засвоєння молодшими школярами орфоепічних норм української літературної мови.

На момент приходу до школи дитина володіє сформованими вимовними навичками, які виявляються у вимовлянні окремих звуків (голосних і приголосних), їх сполучень, граматичних форм, у способах наголошування слів. Однак сформовані в процесі неусвідомленого наслідування вимовні навички дошкільників не завжди відповідають орфоепічним нормам. Тому з початком шкільного навчання постає необхідність приводити вимовні навички окремих дітей у відповідність з  орфоепічними нормами літературного мовлення.

Процес формування в учнів орфоепічних умінь, за Л. П. Федоренко, складається з таких компонентів:

1)активна вимова і слухання мовних одиниць (робота органів мовлення: фізичні рухи м’язів артикуляційного апарату, напруження слухових органів);

2)розуміннямовниходиниць,постійнезіставленнявласноївимовизізразками орфоепічно правильного мовлення (робота фізіологічного апарату мислення);

3)запам’ятовування орфоепічних норм (робота пам’яті).

Найбільші можливості для роботи над орфоепічними нормами мають такі розділи програми з української мови, як «Звуки і букви», «Будова слова». Під час їх опрацювання молодші школярі засвоюють орфоепічні правила:

1)чітка вимова всіх голосних звуків у наголошених складах;

2)повнозвучна і якісна вимова голосних [а], [у], [і] в усіх позиціях;

3)вимова ненаголошеного [е] з наближенням до [и], а ненаголошеного [и] —

до [е];

4)злита вимова африкат [дж], [дз], [дз ' ];

5)вимова дзвінкого гортанного фрикативного приголосного [г] (голуб, грім, сніг) та здвінкого проривного задньоязикового приголосного [ґ] (ґава, ґанок, аґрус);

6)дзвінка (неоглушена) вимова приголосних [б], [г], [ґ], [д], [д ' ], [ж], [з], [з ' ], [дз], [дз ' ], [дж] у кінці слова та в середині перед наступними глухими (сад, дуб,

мороз, ложка, везти);

7)оглушення в окремих випадках дзвінкого приголосного [г] перед глухими

всередині слів: [к ' іхт ' і], [вохко];

8)дзвінкавимоваглухихприголоснихпереднаступнимидзвінкимивсередині­ слів: [молод ' ба], [проз ' ба], [воґзал].

Під час добору методичних прийомів для формування орфоепічних навичок молодших школярів необхідно враховувати, що процес засвоєння орфоепічних нормвимагаєвідучніврозумовогоіфізичного(артикуляційного)навантаження — систематичного тренування органів мовлення: легенів, гортані, язика, губ. Тому паралельно з прийомом наслідування необхідно застосовувати прийоми свідомого артикулювання та порівняння мовних одиниць.

 

Література

1. Основна

2. Бадер В. I. Розвиток зв’язного мовлення школярів: Навч. посіб. — К.: ІЗМН, 1997. — 92 с.

3. Бадер В. I. Розвиток усного і писемного мовлення молодших школярів. — К.: АПН, 2000. — 316 с.

4. Варзацька Л.О. Методика розвитку зв’язного мовлення молодших школярів: навч.-метод. пос. / Л.О. Варзацька, Л.М Шевченко. – Кам’янець - Подільський: Абетка, 2001. – 204 с.

5. Методикавикладання української мови. Навчальний посібник. За ред.докт. філол. наук, проф. С. І. Дорошенка. — К.: Вища школа. — 398 с.

6. Пономарьова К. I. Розвиток зв’язного мовлення молодших школярів. Уроки розвитку мовлення в 1—4 класах. — К.: КІМО, 2006. — 148 с.

7. Плющ М.Я., Грипас Н.Я. Робота над текстом у початкових класах. – К., 1986

8. Цепова І.В.Розвиток навичок мовленнєвої діяльності молодших школярів: аудіювання, говоріння /І.В.Цепова, О.Я.Харченко. – Х.: Веста:Вид-во «Ранок», 2008. – 176 с.

 

 

Основні підручники

1. Вашуленко М.С., Дубовик С.Г. Українська мова:підручник для 2 класу. – К.: Освіта, 2012

2. Вашуленко М.С., Мельничайко О.І. Рідна мова (підручник) НМК у 2-х частинах. - К.: Освіта, 2007

3. Вашуленко М.С., Дубовик С. Г., Мельничайко О. І., Скуратівський Л. В. Рідна мова (підручник) - К.: Освіта, 2004

Практичні завдання

1. Доберіть завдання і вправи на розвиток техніки мовлення (дихання, дикції).

2. Наведіть фрагмент уроку (тема на вибір), де вчитель використовує словникові (у) вправи(у) (словниково-стилістичну, словниково-логічну, словниково-граматичну).

3. Доберіть по 2-3 вправи для роботи над прямим і переносним значенням слова, синонімами та антонімами.

4. Доберіть дидактичні ігри, в основі яких словникова робота.

 

 

Питання для самоперевірки

1. Які уявлення про мову і мовлення формуються в учнів і коли?

2. З якими формами мовлення ознайомлюються учні?

3. Які вимоги до усного і писемного мовлення мають засвоїти учні?

4. Які уявлення про культуру мовлення і етику спілкування треба формувати в учнів?

5. Назвіть перелік мовних норм, які охоплює культура спілкування. Розкрийте зміст роботи над кожною нормою в початкових класах.

6. У чому полягає особливість методів розвитку мовлення?

7.Назвіть прийоми пояснення значення слів.

8. У чому розходження понять «збагачення словникового запасу дітей» і «удосконалення лексичного ладу їхнього мовлення»; «розширення граматичних знань учнів» і «удосконалення­ граматичного ладу їхнього мовлення»?

9. Який зміст роботи над словом, під час вивчення різних розділів і тем курсу української мови?

10. Які завдання й зміст лексичної роботи на уроках читання?

11. Назвіть основні передумови успішного розвитку мовлення.

12. Назвіть джерела збагачення словникового запасу учнів.

13. Опишіть методику підготовки учнів до усвідомлення походження різних груп лексики.

14. Види етимологічних вправ, методика їх проведення.

15. Опишіть методику проведення дидактичних ігор типу: «Назви, що в чому?», «Подумай, що біля чого?», «Розкажи, хто в кого?», «Хто що робить?», «Кому належать ці знаряддя праці?», «Коли це буває?», «Як буде навпаки?», «Хто виготовив ці предмети?» і т.п.

 

 

Практичне заняття № 4

План

1. Методика роботи над словосполученням і реченням.

Робота над словосполученням

Словосполучення – це лексико-граматична єдність, яка, на відміну від речення, не позначає закінченої думки, а створює розширене значення певного поняття. Словосполучення, як і слово, називає предмети, ознаки, дії, але конкретніше. Порівняйте: квіти і кімнатні квіти, складений і гарно складений, писати і писати листа.

У словосполученні є головне слово і залежне. Від головного слова до залежного можна поставити питання: солодке яблуко (яблуко яке? солодке), купили велосипед (купили що? велосипед), голосно сміявся (сміявся як? голосно).

У мовленнєвій практиці словосполучення використовуються не самостійно, а в реченні. З готового речення важко зрозуміти, як утворювалися окремі словосполучення. «Моделі» словосполучень засвоюються людиною в дитинстві. Вправи на виділення, складання і використання словосполучень розвивають мовлення школярів, підвищують його культуру.

У словосполученнях закріплені традиційні зв’язки між словами, так звана сполучуваність слів: кажуть вперіщив дощ, але не вдарив дощ, хоч слова вперіщив і вдарив – синоніми. Можна сказати оголосили подяку, вручили премію, але не можна казати вручили подяку.

Крім того, у словосполученнях існують словесні асоціації, наприклад, слово лимон асоціюється зі словами кислий, жовтий, слово сонце – зі словами яскраве, тепле. Словесні асоціації, які виникають в учнів у результаті їхнього життєвого досвіду, вивчаються і використовуються в лексичній роботі та роботі над словосполученням.

Найпоширенішою в шкільній практиці є робота над виділенням словосполучень у реченні і постановкою питань від головного слова до залежного. Така робота доступна учням усіх початкових класів і дуже сприятлива для формування навички синтаксичного розбору, засвоєння пунктуації. Уміння орієнтуватися в реченні, його структурі і залежності між членами речення сприяє свідомому використанню синтаксичних конструкцій у власному мовленні, особливо писемному.

З розвитком мовлення тісно пов’язана граматико-орфографічна робота. Так, вивчаючи відмінювання прикметників, учні змінюють за відмінками прикметники разом з іменниками і будують речення з утвореними словосполученнями у формі непрямих відмінків. Під час вивчення дієслів складаються словосполучення без прийменників і з прийменниками: оплатив проїзд, заплатив за проїзд, турбується про дітей, співає пісню і т. ін.

У роботі над словосполученням існує два аспекти: граматична структура (синтаксичні зв’язки, питання, частини мови, які входять до словосполучення, наявність прийменників тощо) і семантика словосполучення, яка виражає те чи інше значення.

Робота над значенням словосполучень полягає в їх зіставленні з реальними предметами, явищами. З цією метою використовуються спостереження, картини, набутий досвід дітей. Розумінню значень сприяє зіставлення: похмурий день – сонячний день, похнюплений хлопчик – веселий хлопчик. Використовується також прийом заміни словосполучення близьким за значенням: біжить стрімголов – біжить швидко, непроглядна ніч – темна ніч.

У шкільній практиці робота над словосполученнями проводиться у двох напрямах: а) виділення словосполучень у реченні та встановлення зв’язку між словами за допомогою питань; б) побудова словосполучень під час вивчення частин мови й активізації нової лексики. Обидва напрями роботи здійснюються паралельно: учні працюють над словосполученнями у складі речення, а також будують окремі словосполучення, які можуть бути введені в нові речення.

Наведемо види вправ зі словосполученнями, які сприяють мовленнєвому розвитку школярів.

1. Виділення словосполучень у реченні шляхом ставлення питань від головних слів до залежних.

У небі співали дзвінкоголосі жайворонки. (Які жайворонки? – дзвінкоголосі жайворонки – словосполучення. Співали де? – співали у небі – словосполучення).

2. Пояснення значень окремих словосполучень. Наприклад, допитливі учні – це учні, які хочуть більше знати, усім цікавляться; рання весна – тільки почав танути сніг, побігли перші струмки, на деревах і кущах набубнявіли бруньки.

3. Побудова словосполучень з новими словами. Такі вправи сприяють глибшому усвідомленню значення нового слова, а також готують дітей до використання його в мовленні. Бажано, щоб завдання такого типу закінчувалися складанням речення.

Так, пропонуючи дітям скласти словосполучення зі словом багряний (багряний колір, багряне листя, багряний одяг), доцільно показати, що значення кожного словосполучення краще розкривається в реченні: 1. Осінь принесла в ліси багряний колір. 2. Тільки на дубові ще тріпотіло багряне листя. 3. Гордий клен вирізнявся з-поміж беріз багряним одягом.

4. Пояснення значень стійких словосполучень, фразеологізмів, образних висловів. Здебільшого зазначені словосполучення учням трапляються в контекстах, тому доцільно спочатку вислухати дитяче тлумачення значення того чи іншого словосполучення, а потім уточнити його. Зосередження дитячої уваги на сталих словосполученнях, фразеологізмах та образних висловах сприяє кращому засвоєнню їх з метою подальшого використання у власному мовленні.

Наприклад: День у грудні, як заячий хвіст – не встигнеш оглянутися, а вже й вечір.

— Як розумієте словосполучення як заячий хвіст? (Дуже короткий).

— Подумайте, коли ще можна використати цей вислів? (Коли йдеться про ніч улітку).

5. Побудова словосполучень з різних частин мови. Для цього завдання дітям пропонується ряд слів – різних частин мови, з яких потрібно скласти словосполучення з прийменниками чи без них.

Наприклад: ліс, похід, екскурсія, весело, туристичний, співає.

Екскурсія до лісу, туристичний похід, весело співає.

6. Знаходження та виправлення помилок у побудові словосполучень. Учням пропонуються словосполучення, в яких допущено помилки. Діти повинні переписати їх, виправивши помилки. Наприклад: нестерпна біль – нестерпний біль, дякую Вас – дякую Вам, при виконанні завдання – під час виконання завдання.

У процесі роботи над словосполученням слід пам’ятати, що ця робота – не самоціль. Вона є підготовчою до побудови речень і зв’язних висловлювань.

\Робота над реченням

Уміння будувати різні типи речень є основою розвитку зв’язного мовлення учнів. Речення передає думку учня, в ньому реалізуються вміння дібрати точне слово, утворити потрібну форму, скласти словосполучення.

Речення — це мінімальна одиниця мовлення, яка являє собою граматично організоване поєднання слів (або одне слово), словосполучень і має певну смислову й інтонаційну завершеність.

Основнаметароботинадреченнямполягаєвтому,щобнавчитиучніввисловлювати відносно закінчену думку в чіткій і правильній синтаксичній структурі.

У роботі над реченням необхідно брати до уваги, що:

по-перше,речення є одиницею мовлення, тому до вправ з реченнями висуваються такі самі вимоги, як і до мовленнєвих вправ загалом (мотивація, наявність матеріалу для висловлювання — потрібного й цікавого тощо);

по-друге,речення — це організована одиниця, тому робота над ним тісно пов’язана з граматикою і, що надзвичайно важливо, вона має бути зосереджена на структурі і зв’язках у реченні, на різних типах речень;

по-третє,реченнямаєсмисловуєдністьіпевнусмисловузавершеність,томунеобхідно працювати над смисловою, фактичною основою речення, над його значенням і значеннєвими відтінками, над їх залежністю від структури речення;

по-четверте,велике значення має інтонація речення, яку необхіно відпрацьовувати, домагаючись усвідомлення зв’язку інтонації і змісту.

Молодші школярі використовують у своєму мовленні різні синтаксичні конструкції,якимивониоволоділипрактично,наслідуючизразкимовленнядорослих.Завданняшкільногонавчання—формувативучнівуміннябудуватиреченнявідпо-відно до законів синтаксису, літературної норми, урізноманітнювати їх структуру, збільшувати розміри, навчити школярів удосконалювати речення, домагаючись їх точності та виразності. Реалізація цих завдань здійснюється за допомогою системи вправ.

Існує кілька підходів до класифікації вправ з реченнями. Залежно від переважанняаналізучисинтезувониподіляютьсяна аналітичні,тобтотакі,вякихпереважає аналіз уже побудованих, готових, узятих із текстів речень, і синтетичні — такі, що передбачають самостійну побудову речень. Аналітичні вправи можуть слугувати базою для синтетичних, але перші не завжди передують другим, вони можуть виконуватися паралельно чи навіть після синтетичних, коректуючи їх.

Залежно від рівня самостійності й пізнавальної активності учнів вправи з реченнями поділяються на три групи: за зразком, конструктивні і творчі.

Вправи за зразком використовуються з метою засвоєння учнями правильно побудованих конструкцій, усвідомлення їх внутрішніх зв’язків і семантики, а також для формування в школярів умінь будувати такі чи подібні власні речення. До цієї групи вправ належать:

1. Читання зразків речень з метою відпрацювання інтонації, виразності, з’ясування значення, а в деяких випадках — запам’ятовування. При цьому не обов’язковим є граматичний аналіз речення, просто діти мають почути, вимовити, відчути інтонацію речення.

Робота над інтонацією допомагає краще зрозуміти її значення, засвоїти і запам’ятати зразки для наслідування, краще зрозуміти структуру речення, виділити його складові. Усе це позитивно позначиться в подальшому на грамотності письма і пунктуаційних уміннях.

 

У процесі роботи над інтонацією речень звертається увага на інтонаційне виділення речення з мовного потоку, відпрацювання інтонації завершеності (як правило,пониженняголосуіпауза);спостереженняівідтворенняінтонаціїпитального й окличного речень, а також обірваного, незакінченого речення; інтонацію перелічування в разі однорідних членів речення чи в деяких видах складносурядного і безсполучникового речень; інтонацію виділення — звертання, слів автора в реченні з прямою мовою, вставних слів. Слід звертати увагу на те, що різні види інтонації пов’язані з відповідними розділовими знаками.

2. Побудова речень за запитанням учителя. На початковому етапі навчання запитанняслужитьосновоюдляпобудовиречення.Уньомуподаномайжевсіслова і передбачено структуру речення, яке повинні побудувати учні. Наприклад: Кого діти зустріли на дорозі? Речення-відповідь: Діти зустріли на дорозі вчительку.

У цьому випадку самостійність учнів виявилася в тому, що вони дібрали нове слово — вчительку — замість запитання кого, змінили порядок слів і замінили питальну інтонацію речення на розповідну.

Зчасомцейнайпростішийспосібпобудовиреченняускладнюється:запитання формулюється так, щоб учні змушені були вносити в речення дедалі більше свого.

Наприклад: Що діти робили в саду? або Де були діти? Що вони там робили? На наступному, складнішому, етапі школярам ставляться запитання зі словами чому,

навіщо, за яких умов тощо.

Запитання може дати тему не для одного, а для кількох речень, наприклад,

Що ти знаєш про їжака? Чому не можна руйнувати пташиних гнізд?

3. Складання речень, аналогічних до даних, але на іншу тему. Наприклад,

аналогічнодоречення: Розтанувсніг—іпобіглиструмки учнібудуютьтакісинтак-

сичні конструкції: Насунули хмари — і полив дощ. Зайшло сонце — і настала ніч.

Як правило, учням пропонуються зразки ще не вивчених синтаксичних конструкцій з метою засвоєння їх на практичному рівні. Їх доцільно брати з художньої літератури. Для прикладу, за зразком: Уже вдарили перші морози, а листя з дерев ще не опало діти будують речення: Сонце світило яскраво, а в повітрі відчувалася прохолода. До осені було ще далеко, а ластівки вже відлетіли у вирій.

Конструктивні вправи передбачають побудову речень на основі засвоєних закономірностей, тобто теоретичних знань. До таких належать:

1. Побудова речень з окремих слів. Можлив