Історичний розвиток свідомості у людини

Вступ

 

Першою передумовою людської свідомості був розвиток людського мозку. Але сам мозок людини і взагалі його природні особливості - продукт історичного розвитку. У процесі становлення людини чітко виступає основний закон історичного розвитку людської свідомості. Основний закон біологічного розвитку організмів, який визначає розвиток психіки у тварин, полягає в положенні про єдність будови і функції. На основі змінюється в ході еволюції образу життя організм розвивається, функціонуючи; його психіка формується в процесі його життєдіяльності. Основний закон історичного розвитку психіки,свідомість людини полягає в те, що людина розвивається, працюючи: змінюючи природу, він змінюється сам; породжуючи у своїй діяльності - практичної і теоретичної - предметне буття олюдненої природи, культури, чоловік разом з тим змінює, формує, розвиває свою власну психічну природу. Основний принцип розвитку - єдність будови і функції - отримує стосовно до історичного розвитку психіки своє класичне вираження в одному з основних положень марксизму: праця створила саму людину; він створив і його свідомість. У процесі творення культури духовні здібності людини, його свідомість не тільки виявлялися, але й формувалися. Необхідні для створення людської - матеріальної і духовної - культури вищі форми людської специфіки людських форм трудової діяльності, свідомість є і її продуктом.

Свідомість - це відтворення людиною ідеального образу своєї діяльності та ідеального представництва в ній позицій інших людей. Свідомість - рефлексія суб'єктом дійсності, своєї діяльності, самого себе. Свідомість є свідомість у тому сенсі, що індивідуальна свідомість може існувати тільки за наявності суспільної свідомості і мови, що є його реальним субстратом. Свідомість не дано споконвічно і породжується не природою, а суспільством.

свідомість самосвідомість підсвідомість психіка

Свідомість є вищим рівнем відображення людиною дійсності, її психіку розглядають з матеріалістичних позицій, і власне людською формою психічного початку буття, якщо психіку трактують з ідеалістичних позицій. В історії психологічної науки свідомість стало запеклій проблемою, яку до цих пір не вдалося вирішити з матеріалістичних або ідеалістичних позицій, на шляху її матеріалістичного розуміння виникало безліч найскладніших питань. Саме з цієї причини свідомість, незважаючи на найважливіше значення цього явища в розумінні психології і поведінці людини, до цих пір залишається одним з найменш розібраних.

Незалежно від того, яких філософських позицій дотримувалися дослідники свідомості, з ним неминуче пов'язували так звану рефлексивну здатність, тобто готовність свідомості до пізнання інших психічних явищ і самого себе. Наявність у людини такої здатності є підставою для існування і розвитку психологічних наук, бо без неї даний клас феноменів був би закритий для пізнання. Без рефлексії людина не могла б мати навіть уявлення про те, що у нього є психіка.

Структура свідомості

 

Поняття "свідомість" не однозначне. У широкому сенсі слова під нею мають на увазі психічне відображення дійсності, незалежно від того, на якому рівні воно здійснюється - біологічному чи соціальному, почуттєвому чи раціональному. Коли мають на увазі свідомість у цьому широкому змісті, то тим самим підкреслюють її відношення до матерії без виявлення специфіки її структурної організації.

У більш вузькому і спеціальному значенні під свідомістю мають на увазі не просто психічний стан, а вищу, власне людську форму відображення дійсності. Свідомість тут структурно організована, являє собою цілісну систему, що складається з різних елементів, що знаходяться між собою в закономірних відносинах. У структурі свідомості найбільше чітко виділяються насамперед такі моменти, як усвідомлення речей, а також переживання, тобто визначене відношення до змісту того, що відбивається. Спосіб, яким існує свідомість, і яким щось існує для нього, це - знання. Розвиток свідомості припускає насамперед збагачення його новими знаннями про навколишній світ і про саму людину. Пізнання, усвідомлення речей має різні рівні, глибину проникнення в об'єкт і ступінь ясності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, естетичне і релігійне усвідомлення світу, а також почуттєвий і раціональний рівні свідомості. Відчуття, сприйняття, уявлення, поняття, мислення утворюють ядро свідомості. Однак вони не вичерпують усієї його структурної повноти: воно містить у собі й акт уважності як свій необхідний компонент. Саме завдяки зосередженості уваги визначене коло об'єктів знаходиться у фокусі свідомості.

Що впливають на нас, події викликають у нас не тільки пізнавальні образи, думки, ідеї, але й емоційні "бурі", що змушують нас тріпотіти, хвилюватися, боятися, плакати, захоплюватися, любити і ненавидіти. Пізнання і творчість - це не холодно-розумове, а жагуче шукання істини.

Без людських емоцій ніколи не бувало, немає і бути не може людського шукання істини. Найбагатша сфера емоційного життя людської особистості містить у собі власне почуття, що представляють собою ставлення до зовнішніх впливів (задоволення, радість, горе й ін), настрій чи емоційне самопочуття (веселе, подавлене і т.д.) і афекти (лють, жах, розпач і т.п.).

У силу визначеного ставлення до об'єкта пізнання знання дістають різну значимість для особистості, що знаходить своє найбільш яскраве вираження в переконаннях: вони перейняті глибокими і стійкими почуттями. А це є показником особливої цінності для людини знань, що стали її життєвим орієнтиром.

Почуття, емоції суть компоненти людської свідомості. Процес пізнавання торкається всіх сторін внутрішнього світу людини - потреби, інтереси, почуття, волю. Щире пізнання людиною світу містить у собі як образне вираження, так і почуття.

Пізнання не обмежується пізнавальними процесами, спрямованими на об'єкт (увага), емоційною сферою. Наші наміри перетворюються в справу завдяки зусиллям волі. Однак свідомість - це не сума множини складових його елементів, а їхнє гармонічне об'єднання, їх інтегральне складно структуроване ціле.

Стан свідомості. Роль сну

 

Традиційно психологія визнає два стани свідомості, притаманних усім людям:

1) сон, розглянутий як період відпочинку,

2) стан неспання, або активний стан свідомості, якому відповідає активація всього організму, що дозволяє йому вловлювати, аналізувати сигнали зовнішнього світу, відправляти деякі з них у пам'ять або ж реагувати на них адекватним або неадекватною поведінкою в залежності від попереднього досвіду і навичок. Таким чином, неспання - це стан, у якому ми можемо пристосовуватися до зовнішнього світу.

У середньому наш організм функціонує з чергуванням: 16 годин неспання і 8 годин сну. Цей 24-годинний цикл управляється внутрішнім контрольним механізмом, званим біологічним годинником, які відповідальні за порушення центру сну, розташованого в стовбурі мозку, і центру неспання, яким служить ретикулярна формація мозку. Тривалий час вважали, що сон - це просто повний відпочинок організму, що дозволяє йому відновлювати сили, витрачені у період неспання. Так, нестача сну істотно позначається на поведінці: погіршується або навіть порушується розумова і трудова діяльність, деякі люди засипають буквально стоячи, галюцинує або починають марити після 2-3 днів позбавлення сну. Зараз відомо, що сон - не просто відновлювальний період для організму, а включає різні стадії, виконує різноманітні функції. Виділяють "повільний сон" і "швидкий, парадоксальний сон" залежно від особливостей мозкової активності.

Відповідно до гіпотези Хартмана (1978), відключення людини від зовнішнього середовища під час сну необхідно для змістовної обробки накопиченої за день інформації.

Сновидіння відображають мотивацію, бажання людини, ці мотивації як би спливають під час сну, коли клітини ретикулярної формації посилають збудливі імпульси центрам, відповідальним за потягу і інстинкти. Сновидіння як би служать для символічної реалізації нереалізованих бажань людини, розряджають вогнища збудження, що виникли через незакінчених справ і тривожних думок. Сновидіння забезпечують психологічний комфорт, зменшуючи виникла протягом дня емоційну напруженість і викликаючи цим почуття задоволення і полегшення. Сновидіння, інтенсивна робота мозку уві сні мають на меті допомогти людині вирішити його проблеми під час сну або ослабити або навіть усунути тривожне людини бажання, переживання.

У сновидіннях використовуються механізми образного мислення для вирішення мотиваційних конфліктів, які не вдається вирішити за допомогою логічного аналізу під час неспання, тобто сновидіння являють собою механізм психологічного захисту і стабілізації людини, завдяки якій людина черпає енергію, необхідну для розв'язання своїх проблем. Сновидіння є своєрідним "вікном" у несвідоме людини і своєрідним "каналом" обміну інформацією між несвідомим і свідомістю, коли більш інформаційно насичене "несвідоме" здатне в символічній або явній формі передати важливу інформацію для свідомості (наприклад, пророчі сни про майбутні можливі події, про виникають захворюваннях, про внутрішні душевних больових точках і т.п.).

Висновок

 

На мій погляд, тема свідомості та самосвідомості особистості у наш час дуже актуальна, адже самосвідомість - це усвідомлення людиною своїх якостей, здібностей, можливостей, знань, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, цілісна оцінка самого себе як відчуває і мислячої істоти, як діяча. Самосвідомість властиво не тільки індивіду, а й соціальним групам. У самосвідомості людина виділяє себе з навколишнього світу подій і людей, визначає своє місце у взаєминах з природою і суспільством. Самосвідомість тісно пов'язане з рефлексією та побудовою Я-концепції, де воно підноситься до рівня теоретичного мислення. Самосвідомість починає формуватися на ранніх етапах онтогенезу в процесах становлення образу себе, уявлення про себе, самооцінки, ставлення до себе. Оскільки мірою і вихідним пунктом відносини людини до себе виступають насамперед інші люди, самосвідомість має соціальний, суспільний характер.

Свідомість людини - це відображення, що виокремлює об'єктивні стійкі властивості предметної дійсності, формування спільних для всіх людей знань про світ. У даний момент історії свідомість людей продовжує розвиватися, причому цей розвиток, мабуть, йде з відомим прискоренням, викликаним прискореними темпами наукового, культурного і технічного прогресу. Такий висновок можна зробити на підставі того, що всі процеси в основних напрямках перетворення свідомості, існують і посилюються.

1. Свідомість - вища форма відображення дійсного світу, властива тільки людині. Воно пов'язане з членороздільної промовою, логічними узагальненнями, абстрактними поняттями.

2. Формування свідомості пов'язано з виникненням праці.

3. Свідомість - функція найскладнішої матеріальної, фізіологічної системи - людського мозку.

4. Свідомість має можливість впливати на навколишню дійсність.

Вступ

 

Першою передумовою людської свідомості був розвиток людського мозку. Але сам мозок людини і взагалі його природні особливості - продукт історичного розвитку. У процесі становлення людини чітко виступає основний закон історичного розвитку людської свідомості. Основний закон біологічного розвитку організмів, який визначає розвиток психіки у тварин, полягає в положенні про єдність будови і функції. На основі змінюється в ході еволюції образу життя організм розвивається, функціонуючи; його психіка формується в процесі його життєдіяльності. Основний закон історичного розвитку психіки,свідомість людини полягає в те, що людина розвивається, працюючи: змінюючи природу, він змінюється сам; породжуючи у своїй діяльності - практичної і теоретичної - предметне буття олюдненої природи, культури, чоловік разом з тим змінює, формує, розвиває свою власну психічну природу. Основний принцип розвитку - єдність будови і функції - отримує стосовно до історичного розвитку психіки своє класичне вираження в одному з основних положень марксизму: праця створила саму людину; він створив і його свідомість. У процесі творення культури духовні здібності людини, його свідомість не тільки виявлялися, але й формувалися. Необхідні для створення людської - матеріальної і духовної - культури вищі форми людської специфіки людських форм трудової діяльності, свідомість є і її продуктом.

Свідомість - це відтворення людиною ідеального образу своєї діяльності та ідеального представництва в ній позицій інших людей. Свідомість - рефлексія суб'єктом дійсності, своєї діяльності, самого себе. Свідомість є свідомість у тому сенсі, що індивідуальна свідомість може існувати тільки за наявності суспільної свідомості і мови, що є його реальним субстратом. Свідомість не дано споконвічно і породжується не природою, а суспільством.

свідомість самосвідомість підсвідомість психіка

Свідомість є вищим рівнем відображення людиною дійсності, її психіку розглядають з матеріалістичних позицій, і власне людською формою психічного початку буття, якщо психіку трактують з ідеалістичних позицій. В історії психологічної науки свідомість стало запеклій проблемою, яку до цих пір не вдалося вирішити з матеріалістичних або ідеалістичних позицій, на шляху її матеріалістичного розуміння виникало безліч найскладніших питань. Саме з цієї причини свідомість, незважаючи на найважливіше значення цього явища в розумінні психології і поведінці людини, до цих пір залишається одним з найменш розібраних.

Незалежно від того, яких філософських позицій дотримувалися дослідники свідомості, з ним неминуче пов'язували так звану рефлексивну здатність, тобто готовність свідомості до пізнання інших психічних явищ і самого себе. Наявність у людини такої здатності є підставою для існування і розвитку психологічних наук, бо без неї даний клас феноменів був би закритий для пізнання. Без рефлексії людина не могла б мати навіть уявлення про те, що у нього є психіка.

Історичний розвиток свідомості у людини

 

Початок людської історії означає якісно новий щабель розвитку, докорінно відмінну від усього попереднього шляху біологічного розвитку живих істот. Нові форми суспільного буття породжують і нові форми психіки, корінним чином відмінні від психіки тварин, - свідомість людини. Виникнення людської свідомості і людського інтелекту може бути правильно пояснено в залежності від його матеріальної основи, у зв'язку з процесом становлення людини як історичного істоти.

Розвиток все більш досконалих почуттів було нерозривно пов'язано з розвитком все більш спеціалізованих сенсорних областей у мозку людини, переважно тих, в яких локалізовані вищі почуття, а розвиток все більш досконалих рухів - з розвитком все більш диференційованої моторної області, регулюючої складні довільні рухи. Все більш ускладнюється характер діяльності людини і відповідно поглибленим характер його пізнання привів до того, що власне сенсорні і моторні зони, тобто так звані проекційні зони в корі мозку, які безпосередньо пов'язані з периферійними і ефекторними апаратами, як би розступилися, і особливий розвиток в мозку людини отримали зони, багаті асоціативними волокнами. Об'єднуючи різні проекційні центри, вони служать для більш складних і високих синтезів, потреба в яких породжується ускладненням людської діяльності. Зокрема, особливий розвиток отримує фронтальна область, яка відіграє особливо істотну роль у вищих інтелектуальних процесах. При цьому з звичайним у більшості людей переважанням правої руки пов'язано переважне значення лівої півкулі, в якому розташовані найголовніші центри вищих психічних функцій, зокрема центри мови. Завдяки мови індивідуальна свідомість кожної людини, не обмежуючись особистим досвідом, власними спостереженнями, харчується і збагачується результатами громадського досвіду: спостереження і знання всіх людей стають або можуть завдяки промови стати надбанням кожного. Величезне різноманіття стимулів, яке отримує завдяки цьому людина, дало потужний поштовх для подальшого розвитку його мозку. А подальший розвиток мозку створило нові можливості для розвитку його свідомості. Ці можливості розширювалися в міру розвитку праці, відкриває людині в процесі впливу на оточуючу його природу все нові її сторони.

Розвиток зовнішнього вигляду, самої природи людини йшло у зв'язку з розвитком суспільної праці, з розвитком техніки виготовлення і застосування знарядь, з розвитком суспільства. У процесі суспільно-виробничої діяльності людей, завдяки якій вони змінюють навколишнє їх природу, змінюється і їх власна природа. Змінюється їхня природа - і фізична, і психічна. Словом з Homo neandertalensis формується Homo sapiens - людина з тими морфологічними рисами, які в основному характеризують сучасних людей, і це вже справжня історія зі зміною епох, які недаремно позначають як кам'яний, мідний, бронзовий,залізний вік. За ними слідують вже історичні часи, зумовлені датами, хронологією.

Структура свідомості

 

Поняття "свідомість" не однозначне. У широкому сенсі слова під нею мають на увазі психічне відображення дійсності, незалежно від того, на якому рівні воно здійснюється - біологічному чи соціальному, почуттєвому чи раціональному. Коли мають на увазі свідомість у цьому широкому змісті, то тим самим підкреслюють її відношення до матерії без виявлення специфіки її структурної організації.

У більш вузькому і спеціальному значенні під свідомістю мають на увазі не просто психічний стан, а вищу, власне людську форму відображення дійсності. Свідомість тут структурно організована, являє собою цілісну систему, що складається з різних елементів, що знаходяться між собою в закономірних відносинах. У структурі свідомості найбільше чітко виділяються насамперед такі моменти, як усвідомлення речей, а також переживання, тобто визначене відношення до змісту того, що відбивається. Спосіб, яким існує свідомість, і яким щось існує для нього, це - знання. Розвиток свідомості припускає насамперед збагачення його новими знаннями про навколишній світ і про саму людину. Пізнання, усвідомлення речей має різні рівні, глибину проникнення в об'єкт і ступінь ясності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, естетичне і релігійне усвідомлення світу, а також почуттєвий і раціональний рівні свідомості. Відчуття, сприйняття, уявлення, поняття, мислення утворюють ядро свідомості. Однак вони не вичерпують усієї його структурної повноти: воно містить у собі й акт уважності як свій необхідний компонент. Саме завдяки зосередженості уваги визначене коло об'єктів знаходиться у фокусі свідомості.

Що впливають на нас, події викликають у нас не тільки пізнавальні образи, думки, ідеї, але й емоційні "бурі", що змушують нас тріпотіти, хвилюватися, боятися, плакати, захоплюватися, любити і ненавидіти. Пізнання і творчість - це не холодно-розумове, а жагуче шукання істини.

Без людських емоцій ніколи не бувало, немає і бути не може людського шукання істини. Найбагатша сфера емоційного життя людської особистості містить у собі власне почуття, що представляють собою ставлення до зовнішніх впливів (задоволення, радість, горе й ін), настрій чи емоційне самопочуття (веселе, подавлене і т.д.) і афекти (лють, жах, розпач і т.п.).

У силу визначеного ставлення до об'єкта пізнання знання дістають різну значимість для особистості, що знаходить своє найбільш яскраве вираження в переконаннях: вони перейняті глибокими і стійкими почуттями. А це є показником особливої цінності для людини знань, що стали її життєвим орієнтиром.

Почуття, емоції суть компоненти людської свідомості. Процес пізнавання торкається всіх сторін внутрішнього світу людини - потреби, інтереси, почуття, волю. Щире пізнання людиною світу містить у собі як образне вираження, так і почуття.

Пізнання не обмежується пізнавальними процесами, спрямованими на об'єкт (увага), емоційною сферою. Наші наміри перетворюються в справу завдяки зусиллям волі. Однак свідомість - це не сума множини складових його елементів, а їхнє гармонічне об'єднання, їх інтегральне складно структуроване ціле.